Постанова

від 27.06.2024 по справі 904/5133/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/5133/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-проектно-виробнича компанія "Спецзахист" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 (суддя Васильєв О.Ю.)

у справі № 904/5133/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-проектно-виробнича компанія "Спецзахист"

до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання протиправним та скасування рішення

та

за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору: Фізичної особи - підприємця Совгирі Романа Павловича

до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ІПВК «Спецзахист» (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Південно-східного МТВ АМКУ (відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 07.09.23р. №54/47-р/к Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Ухвалою суду від 02.10.23р. було відкрито провадження у справі №904/5133/23, справу призначено до розгляду за правилами загального провадження у підготовчому засіданні на 24.10.23р.

26.02.23 р. ТОВ «ІПВК «Спецзахист» (позивач) подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного ним рішення АМКУ стосовно позивача. Заява обґрунтована посиланням на наступні обставини: дія оскаржуваного рішення АМКУ фактично позбавляє позивача можливості брати участь в майбутніх тендерах на час розгляду господарським судом цієї справи про визнання недійсним оскаржуваного рішення та ставить під загрозу господарську діяльність товариства, тощо.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 в задоволенні заяви ТОВ «ІПВК «Спецзахист» від 26.02.24 про забезпечення позову відмовлено у повному обсязі, судові витрати по заяві покладено на заявника.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-проектно-виробнича компанія "Спецзахист" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі № 904/5133/23, заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- дія рішення тимчасової Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.09.2023 року №54/47-р/к фактично позбавляє підприємство можливості брати участь в майбутніх тендерах на час розгляду господарським судом цієї справи про визнання недійсним вищезазначеного рішення та ставить під загрозу господарську діяльність підприємства;

- ТОВ «ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «СПЕЦЗАХИСТ» (далі -Товариство) здійснює роботи, безпосередньо пов`язані з системами безпеки на атомних, теплових та гідроелектростанціях України, та роботи з забезпечення пожежної безпеки на об`єктах критичної інфраструктури України; забезпечує виконання робіт, послуг, спрямованих на відновлення об`єктів критичної інфраструктури України пошкоджених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Тобто діяльність Товариства має важливе значення для забезпечення стабільної та безперебійної роботи об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу під час дії воєнного стану;

- частиною четвертою статті 60 Закону передбачено, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого: згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»; за результатами перевірки відповідно до частини п`ятої статті 57 цього Закону; за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше. Разом з тим, відповідно до частини п`ятої вказаної статті Закону незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України. Однак, судом не було вказано, з яких саме підстав було відмовлено у задоволенні заяви.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

05.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

12.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких він підтримав доводи своєї скарги та наполягав на необхідності задоволення її вимог.

В судове засідання 27.06.2024 з`явилися представники позивача (скаржника). Відповідач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності..

Представники позивача (апелянта) просили суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким вжити за заявою заходи забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ТОВ «ІПВК «Спецзахист» (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Південно-східного МТВ АМКУ (відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 07.09.23р. №54/47-р/к Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Ухвалою суду від 02.10.23р. було відкрито провадження у справі № 904/5133/23, справу призначено до розгляду за правилами загального провадження у підготовчому засіданні на 24.10.23р.

26.02.23 р. ТОВ «ІПВК «Спецзахист» (позивач) подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного ним рішення АМКУ стосовно позивача. Заява обґрунтована посиланням на наступні обставини: дія оскаржуваного рішення АМКУ фактично позбавляє позивача можливості брати участь в майбутніх тендерах на час розгляду господарським судом цієї справи про визнання недійсним оскаржуваного рішення та ставить під загрозу господарську діяльність товариства, тощо.

Розглянувши подану заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що дія оскаржуваного рішення АМКУ зупиняється автоматично. Разом з тим, відповідно до частини п`ятої вказаної статті Закону незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України. Проте у даному випадку, господарський суд не знайшов достатньо правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Колегія суддів зауважує, що предметом розгляду у справі № 904/5133/23 є визнання протиправним та скасування рішення від 07.09.23р. №54/47-р/к Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

В обґрунтування поданої заяви зазначається, що АМК внесено Товариство у зведені відомості про рішення органів АМК щодо визнання вчинення суб`єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), що є підставою відмов замовників процедур закупівель у прийнятті тендерних пропозицій Товариства. Тобто, внесення відомостей до системи "Прозорро" щодо вчинення товариством порушення перешкоджає підприємству в участі у публічних закупівлях, чим порушує права позивача, а невжиття заходів щодо зупинення виконання рішення на пряму перешкоджає введенню його господарської діяльності.

Крім того, ТОВ «ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «СПЕЦЗАХИСТ» здійснює роботи, безпосередньо пов`язані з системами безпеки на атомних, теплових та гідроелектростанціях України, та роботи з забезпечення пожежної безпеки на об`єктах критичної інфраструктури України; забезпечує виконання робіт, послуг, спрямованих на відновлення об`єктів критичної інфраструктури України пошкоджених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Тобто діяльність Товариства має важливе значення для забезпечення стабільної та безперебійної роботи об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу під час дії воєнного стану.

Отже, внесення відомостей до системи Прозорро щодо вчинення Товариством порушення перешкоджає йому в участі у публічних закупівлях, чим порушує права Товариства, а невжиття заходів щодо зупинення виконання рішення напряму перешкоджає веденню його господарської діяльності.

Враховуючи, що рішення Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято на підставі пункту 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та стосується спотворення заявником, на думку АМК, результатів торгів; проте рішенням АМК України внесено Товариство у зведені відомості про рішення органів АМК щодо визнання вчинення суб`єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів), що є підставою відмов замовників процедур закупівель у прийнятті тендерних пропозицій Товариства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Згідно ч. 3 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За приписами ч. 4 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу АМКУ, прийнятого: згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду, зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом АМКУ відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу АМКУ (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Як зазначив господарський суд, виходячи з вказаного припису Закону, дія оскаржуваного рішення АМКУ зупиняється автоматично.

Водночас, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у своїй постанові від 20.01.2022 у справі № 910/14429/21 дійшов наступних висновків щодо застосування, зокрема, пункту 4 частини першої статті 17, частин першої, четвертої статті 60 Закону України "Про публічні закупівлі", які полягають, зокрема, у тому, що:

- норма пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" застосовується на підставі та з урахуванням відповідного рішення уповноваженого органу, тобто органу АМКУ, а не на підставі Зведених відомостей;

- рішення органу АМКУ (поки його не скасовано чи не визнано недійсним у встановленому порядку) є обов`язковим до виконання (частина третя статті 56 Закону України " Про захист економічної конкуренції").

Зазначене також концептуально узгоджується з підходом Верховного Суду у вирішенні питання щодо можливості зупинення судом саме дії рішення органу АМКУ на підставі частини п`ятої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і лише за наявності на те достатніх підстав, який є сталим і неодноразово викладався у постановах від 20.07.2021 у справі № 914/312/20 від 22.08.2019 зі справи №916/492/19, від 14.11.2019 зі справи №914/938/19, від 01.04.2020 зі справи №912/2156/19, від 15.06.2020 зі справи №910/13158/19 та від 18.03.2021 зі справи № 910/13451/20.

Так, Верховний Суд у цих постановах розмежовує поняття (1) зупинення виконання і (2) зупинення дії рішень органів АМКУ, а також зазначає, що оскарження таких рішень зупиняє їх виконання, проте для зупинення їх дії необхідне відповідне судове рішення.

Відтак, виходячи з вищенаведеного, висновок господарського суду про те, що внаслідок судового оскарження рішення та відкриття провадження у справі дія рішення АМКУ зупиняється автоматично, є помилковим та таким, що не узгоджується з приписами законодавства та судовою практикою, позаяк оскарження такого рішення зупиняє лише його виконання, а не дію, для чого суд має прийняти окреме рішення.

При цьому, як вже було сказано, незалежно від положень ч. 4 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України (ч. 5 ст. 60 зазначеного Закону).

Зазначена норма є спеціальною нормою, яка застосовується до правових відносин, що регулюються цим Законом, і згідно з якою дія рішення органу Антимонопольного комітету України може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав.

Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №910/13451/20.

Застосовуючи заходи забезпечення позову судам слід враховувати, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, та у випадку дійсного порушення права заявника, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Судом відзначається, що специфіка діяльності та її значимість для суспільства та держави в цілому може бути одним з критеріїв, які враховуються судом при визначення наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову та обрання їх видів.

Як зазначає позивач, ТОВ «ІНЖЕНЕРНО-ПРОЕКТНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «СПЕЦЗАХИСТ» здійснює роботи, безпосередньо пов`язані з системами безпеки на атомних, теплових та гідроелектростанціях України, та роботи з забезпечення пожежної безпеки на об`єктах критичної інфраструктури України; забезпечує виконання робіт, послуг, спрямованих на відновлення об`єктів критичної інфраструктури України пошкоджених внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Тобто діяльність Товариства має важливе значення для забезпечення стабільної та безперебійної роботи об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу під час дії воєнного стану, що не заперечується відповідачем та не спростовано будь-якими доказами на даному етапі.

Крім того, правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України "Про публічні закупівлі".

Згідно ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом. Замовники не мають права встановлювати жодних дискримінаційних вимог до учасників.

Як передбачено ч. 1 ст. 13 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких конкурентних процедур: відкриті торги, торги з обмеженою участю, конкурентний діалог.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

Апеляційний суд звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.08.2021 у справі № 910/10407/20, що враховуючи приписи пункту 4 частини першої статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі", наявність інформації щодо ТОВ "Хозхімсервіс" у Зведених відомостях фактично є підставою для прийняття замовником рішення про відмову учаснику у процедурі закупівлі та зобов`язання відхилити тендерну пропозицію учасника.

Таким чином, оскільки ГПК України не встановлює заборону врахування суспільного інтересу у вирішення відповідного процесуального питання, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що реалізуючи дію рішення від 07.09.23р. №54/47-р/к органом АМКУ на його підставі будуть внесені відомості до системи Прозорро щодо вчинення Товариством порушення антимонопольного законодавства, що створить для нього перешкоди в участі у публічних закупівлях, та спричинить непропорційне порушення його прав.

Відтак, невжиття заходів щодо зупинення дії рішення напряму перешкоджає веденню господарської діяльності Товариства.

При цьому варто акцентувати увагу на тому, що на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 02.09.2019 у справі № 917/137/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі № 910/3547/21).

Слід також зазначити, що згідно ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20.

Однак, позовні вимоги у справі № 904/5133/23 не є тотожними заходу забезпечення позову, про який просить заявник.

Отже, заявником доведено необхідність вжиття заходу забезпечення позову, його пов`язаність із предметом спору та ризик настання несприятливих наслідків, що в цілому негативно скажуться (у випадку його незастосування) на господарській діяльності критично важливого для України підприємства, що здійснює свою діяльність в сфері забезпечення безпеки паливно-енергетичного сектору, та задіяне у виконанні робіт з його відновлення, тому судом встановлено наявність достатніх підстав для зупинення дії оскаржуваного рішення органу АМКУ відповідно до вимог ч. 5 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

При цьому зупинення дії рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.09.23р. №54/47-р/к є тимчасовим заходом, який застосовується на період розгляду та вирішення судом спору щодо законності оскаржуваного рішення органу АМКУ та діє до набрання судовим рішенням у справі №904/5133/23 законної сили.

До того ж, такий захід не призведе до порушення прав та інтересів третіх осіб, а відомості щодо наявності судового спору з оскарження рішення від 07.09.23р. №54/47-р/к, дія якого зупиняється судом, є загальнодоступними, та відображаються, зокрема, на сайті Судова влада України та в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З огляду на все вищевикладене, доводи скаржника є обґрунтованими належним чином та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Варто наголосити, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Допущені господарським судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели, нез`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, призвели до постановлення передчасної ухвали про відмову у забезпеченні позову.

За таких умов, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/5133/23 належить скасувати та постановити нове рішення - про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення дії рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.09.23р. №54/47-р/к на час розгляду справ № 904/5133/23 (до набрання рішення законної сили).

Варто також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим, а згідно ч. 1 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Тобто відповідач не позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням, довівши суду наявність обставин, з якими пов`язується можливість заміни заходу забезпечення позову іншим або взагалі відсутність підстав чи подальшої потреби у їх застосуванні.

Розподіл судових витрат (судового збору) здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 13, 74, 86, 137-141, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-проектно-виробнича компанія "Спецзахист" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі № 904/5133/23 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у справі №904/5133/23 скасувати.

Постановити нове рішення про вжиття заходів забезпечення позову.

Зупинити дію рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.09.23р. №54/47-р/к до набрання рішенням у справі № 904/5133/23 законної сили.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерно-проектно-виробнича компанія "Спецзахист" (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 9, кв. 69; код ЄДРПОУ 37778452).

Боржник: Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (49004, м Дніпро, просп. Олександра Поля, 2, код ЄДРПОУ 20306037).

Постанова є виконавчим документом, підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", та може бути пред`явлена до виконання у строк до 27.06.2027.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 27.06.2024, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.07.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко