Рішення

від 02.07.2024 по справі 903/433/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 липня 2024 року Справа № 903/433/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України та Західного офісу Держаудитслужби

до відповідачів:

1) Державного підприємства Дирекція по будівництву об`єктів

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Енсол Україна

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1597344,00 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача-1: н/з;

від позивача-2: н/з;

від відповідача-1: Карабань Л. О., довіреність № 1.5/576 від 10.06.2024;

від відповідача-2: н/з;

від прокуратури: Присяжнюк І. Б., посвідчення № 071756 від 01.03.2023.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 01.05.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України, Західного офісу Держаудитслужби до Державного підприємства Дирекція по будівництву об`єктів та Товариства з обмеженою відповідальністю Енсол Україна в якій прокурор просить:

- визнати недійсними додаткові угоди до укладеного між Державним підприємством Дирекція по будівництву об`єктів та приватним контрагентом ТзОВ Енсол Україна договору про постачання електричної енергії споживачу № 51 від 21.10.2021 (конкурентна процедура закупівлі № UA-2021- 08-14-000077-b), а саме: додаткову угоду №1 від 15.11.2021; додаткову угоду №2 від 29.11.2021; додаткову угоду №3 від 30.11.2021; додаткову угоду №4 від 30.11.2021;

- стягнути із ТзОВ Енсол Україна на користь Міністерства енергетики України в дохід Державного бюджету України кошти у сумі 1597344,00 гривень.

При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що додаткові угоди №1 від 15.11.2021, №2 від 29.11.2021, №3 від 30.11.2021, №4 від 30.11.2021 до договору № 51 від 21.10.2021 укладені з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України Про публічні закупівлі та підлягають визнанню недійсними, а тому кошти, які сплачені замовником за товар, який так і не був поставлений продавцем, підлягають стягненню з відповідача.

Ухвалою суду від 06.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.05.2024, запропоновано відповідачам надати відзив на позов, прокурору та позивачам відповідь на відзив.

17.05.2024 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву, також 21.05.2024 подав заяву про виправлення описок у відзиві.

24.05.2024 прокурор через систему Електронний суд подав відповідь на відзив відповідача-1 в якій просить відхилити наведені у відзиві заперечення з підстав їх необґрунтованості. Дана відповідь з додатками приєднано до матеріалів справи.

27.05.2024 позивач-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав пояснення № 130313-15/1356-2024 від 23.05.2024. При цьому зазначає, що орган державного фінансового контролю не має права звертатися до суду із позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг та додаткових угод про внесення змін до відповідних договорів. Також звертає увагу суду, що позивачем-1 заходи державного фінансового контролю у підконтрольній установі ДП Дирекція по будівництву об`єктів по процедурі закупівлі UA-2021-08-14-000077-b не проводилися, порушення не виявлялися та вимога про усунення виявлених порушень законодавства підконтрольній установі не направлялася, відповідно в Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області відсутні правові підстави для звернення з позовною заявою до вищезазначеного підприємства та відсутні будь-які пояснення, що стосуються суті спору у справі № 903/433/24. Щодо відповідача-2 вказує, що останній не є підконтрольною установою для Управління, а тому останнє не має права проводити заходи державного фінансового контролю у не підконтрольних установах та звертатися до ТзОВ Енсол Україна з позовом. Просять розгляд справи проводити без їх участі. Дане пояснення з додатками долучено до матеріалів справи.

28.05.2024 відповідач-1 через систему Електронний суд подав клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю провідного юрисконсульта підприємства. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 28.05.2024 відзив Державного підприємства Дирекція по будівництву об`єктів від 16.05.2024 № 1.5/520 та заяву від 20.05.2024 № 1.5/530 залишено без руху та запропонувати відповідачу протягом 3-х днів з дня отримання ухвали усунути недоліки (відсутні докази направлення відзиву відповідачу 2 та заяви про виправлення описок у відзиві іншим учасникам справи), попереджено, що у випадку невиконання даної ухвали вказаний відзив та заява про виправлення описок можуть бути залишені без розгляду та справа буде розглянута за наявними у ній матеріалами; повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 11.06.2024.

07.06.2024 відповідач-1 через систему Електронний суд подав заяву про усунення недоліків. При цьому просить прийняти відзив № 1.5/520 від 16.05.2024 та заяву № 1.5/570 від 06.06.2024.

Ухвалу суду від 28.05.2024 про залишення відзиву та заяви без руху відповідач-1 отримав 31.05.2024, відповідно строк на усунення недоліків закінчився 03.06.2024, враховуючи усунення недоліків за межами призначеного судом строку, суд на місці ухвалив залишити відзив відповідача-1 та заяву про виправлення описок у відзиві без розгляду на підставі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

07.06.2024 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав додаткові пояснення № 1.5/570 від 06.06.2024, однак відповідач-1 не просив дозволу суду подати письмові пояснення, а суд дозволу учаснику справи подати додаткові пояснення не надавав та не визнавав їх подання необхідними, тому ці пояснення, які є фактично відзивом на позов, суд ухвалив на місці залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 11.06.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 02.07.2024.

01.07.2024 відповідач - 2 через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому просив поновити встановлений строк для подання відзиву та долучити його до матеріалів справи.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача - 2 про поновлення встановленого судом строку для подання відзиву та відзив відповідача-2 на позовну заяву судом залишено без розгляду, з огляду на таке.

За змістом частин 1, 2, 4 статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1ст. 113 ГПК України).

Згідно з п.1 ч.1 ст.178 ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.05.2024 встановлено, зокрема, що ТзОВ Енсол Україна має право подати відзив на позов не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, який закінчився 22.05.2024.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 118 ГПК України).

Суд зазначає, що строк на подання відзиву на позовну заяву закінчився, встановлювався судом та відповідно до вимог процесуального закону не був продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, тому клопотання відповідача-2 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву є безпідставним та не підлягає задоволенню, відзив відповідача-2 на позовну заяву відповідно залишається без розгляду.

В судовому засідання 02.07.2024 прокурор позов підтримав, просила його задовольнити повністю; представник відповідача-1 позов заперечила та просила відмовити у його задоволенні.

Позивачі та відповідач-2 в судове засідання 02.07.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду від 11.06.2024) до їх електронного кабінету 13.06.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників позивачів та відповідача-2.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

Державним підприємством Дирекція по будівництву об`єктів, засновником якого є Міністерство енергетики України, (замовник) проведено відкриті торги з публікацією англійською мовою (закупівля № UA-2021-08-14-000077-b), за результатами яких замовником укладено із Товариством з обмеженою відповідальністю Енсол Україна (постачальник) договір від 21.10.2021 № 51 про постачання електричної енергії споживачу у 2021 році в кількості 1763,5 тис. кіловат-годин електричної енергії на загальну суму 7406700,00 грн з ПДВ (далі договір) (а.с.69-72).

Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник поставляє електричну енергію споживачу для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість поставленої (спожитої) електричної енергії в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 5.2 договору ціна цього договору становить 7406700,00 грн, у т.ч. ПДВ 1234450,00 грн. Ціна за одиницю електричної енергії зазначена в додатку № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу «Комерційна пропозиція» і становить 4,20 грн за 1 кіловат-годину електроенергії з ПДВ.

Пунктом 5.3.2 договору встановлено, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю, а у разі коливання ціни електричної енергії на ринку, наявність факту коливання ціни електроенергії на ринку повинна підтверджується довідками відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни електричної енергії на ринку, щодо розміру цін на електроенергію на момент укладення Договору та на момент звернення Постачальника до вказаних органів, установ, організацій (п.п.5.3.2 договору).

Наявність факту зміни ціни за одиницю електричної енергії, у зв`язку із зміною регульованих цін (тарифів) і нормативів, підтверджується постачальником відповідним обґрунтованим розрахунком структури ціни електричної енергії із врахуванням положень нормативно-правових актів регулятора (п.5.3 договору).

Пунктом 13.1 договору сторони визначили, що цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021 включно, а в частині здійснення розрахунків споживачем за фактично спожиту електричну енергію до повного виконання зобов`язань.

Отже, на час укладання договору, сторонами було погоджено всі істотні умови договору, а саме: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

У подальшому між Державним підприємством Дирекція по будівництву об`єктів та Товариством з обмеженою відповідальністю Енсол Україна до договору № 51 від 21.10.2021 було укладено ряд додаткових угод щодо зміни ціни за одиницю товару в бік її збільшення, зокрема:

- додатковою угодою № 1 від 15.11.2021 ціна зросла до 4,58 грн за 1 кіловат-годину електроенергії (або на 9 % від ціни за договором № 51);

- за додатковою угодою № 2 від 29.11.2021 ціна зросла до 5,00 грн за 1 кіловат-годину електроенергії (або на 9,17 % від ціни за угодою № 1 та на 19,05 % від ціни за договором № 51);

- за додатковою угодою № 3 від 30.11.2021 ціна зросла до 5,46 грн за 1 кіловат-годину електроенергії (або на 9,2 % від ціни за угодою № 2 та на 30 % від ціни за договором № 51);

- за додатковою угодою № 4 від 30.11.2021 ціна зросла до 5,70 грн за 1 кіловат-годину електроенергії (або на 4,39 % від ціни за угодою № 3 та на 35,70 % від ціни за договором № 51).

Таким чином, за чотирма додатковими угодами до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.10.2021 № 51 ціна товару загалом зросла із 4,20 грн до 5,70 грн за 1 кіловат-годину електроенергії, тобто на 35,70 %.

Крім того, 17.12.2021 між сторонами укладено додаткову угоду № 5, якою було зменшено загальну суму договору № 51 до 7399375,20 гривень.

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Таким чином, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Така презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

За частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: незаконність змісту правочину; недотримання форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №6-806цс16 тощо.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади установлені Законом України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається згідно з нормами Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного аналізу наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Як зазначено судом вище та підтверджено матеріалами справи, Державним підприємством Дирекція по будівництву об`єктів, засновником якого є Міністерство енергетики України, (замовник) проведено відкриті торги з публікацією англійською мовою (закупівля № UA-2021-08-14-000077-b), за результатами яких замовником укладено із Товариством з обмеженою відповідальністю Енсол Україна (постачальник) договір від 21.10.2021 № 51 про постачання електричної енергії споживачу у 2021 році в кількості 1763,5 тис. кіловат-годин електричної енергії на загальну суму 7406700,00 грн з ПДВ

Таким чином, уклавши за результатом проведеної процедури закупівлі договір №51 від 21.10.2021 сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі, предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором, що узгоджується з приписами частини 3 статті 180 ГК України та приписами Закону України "Про публічні закупівлі".

Як вбачається з матеріалів справи, після укладення договору №51 від 21.10.2021 відповідачем-2 було ініційовано підписання додаткових угод до договору та збільшено вартість електричної енергії за одиницю кВт год.

В якості підстави внесення змін до договору вказано цінові довідки Харківської торгово-промислової палати № 2808/21 від 05.11.2021, № 2940/21 від 18.11.2021, № 2940-1/21 від 18.11.2021, № 2906/21 від 16.11.2021.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №924/1240/18 з подібних правовідносин вказав, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Таким чином, системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 по справі №913/166/19).

Суд зауважує, що тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Враховуючи зміст умов пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України"Про публічні закупівлі", вочевидь, в документі, виданому компетентною установою, на підтвердження факту коливання ціни на товар на ринку, має зазначатися не лише ринкова ціна на товар на відповідну дату, а міститися її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення так і у бік зменшення.

Необхідність відображення такої інформації зумовлюється тим, що у випадку підтвердження коливання цін на ринку, відповідні зміни до договору підлягають внесенню з урахуванням таких показників коливання цін. У кожному випадку зміна ціни в договорі має містити відповідне документальне підтвердження.

Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Натомість у даному разі суд зазначає, що вище вказані довідки Харківської ТПП, що стали підставою для внесення змін до договору №51 від 21.10.2021 не відображають інформації про коливання ціни на електричну енергію, що склалося на момент підписання додаткових угод у порівнянні з ціною на дату підписання договору №51 від 21.10.2021. При цьому, довідки носять виключно фактографічно-інформаційний характер та не враховують умови договорів та контрактів, про що також зазначено.

Наведене спростовує обґрунтованість та належну документальну підтвердженість необхідності внесення змін до договору №51 від 21.10.2021 шляхом укладення низки додаткових угод у зв`язку із коливанням ціни електроенергії на ринку.

Також, суд звертає увагу, що споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі. Проте, підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася на 35,70%, а обсяг споживання зменшився.

В контексті зазначеного, суд зауважує, що підвищення сторонами договору ціни, шляхом укладання спірних додаткових угод, суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції.

Зазначене підтверджує нівелювання результатів відкритих торгів та втрату державою можливості скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, оскільки запропонована переможцем ціна електроенергії не відповідає встановленій з самого початку договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.

Разом з тим, суд зазначає, що укладаючи договір №51 від 21.10.2021 відповідачі визначили ціну за одиницю товару, яка складає 4,20 грн. з ПДВ, разом з ПДВ.

Вище викладене дає підстави дійти висновку, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 35,70% шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод та відповідне зменшення обсягу споживання, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, а тому укладення спірних додаткових угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів.

Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом в постанові від 16.02.2023 по справі №903/383/22.

Також, Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом.

Водночас суд зазначає, що будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

За змістом статті 13 ЦК України кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам.

Як передбачено частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Укладення зазначених додаткових угод до №51 від 21.10.2021 порушує основні принципи публічних закупівель, що передбачені змістом статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, добросовісної конкуренції серед учасників; максимальної економії та ефективності; відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Із врахуванням наведеного, а саме не підтвердження коливання ціни електроенергії в сторону збільшення за додатковою угодою №1 від 15.11.2021; перевищення обмеження 10%, як максимального ліміту щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) та не підтвердження коливання ціни електроенергії за додатковими угодами № 2 від 29.11.2021, № 3 від 30.11.2021, № 4 від 30.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 21.10.2021 № 51, у зв`язку зі збільшенням ціни на товар та зменшення обсягів постачання, що суперечать вимогам статті 41 Закону "Про публічні закупівлі" та положенням статті 203, 215 ЦК України, спірні додаткові угоди визнаються судом недійсними.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19.04.2020 норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19.04.2020 не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" від 18.09.2019 № 114-IX (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проекту Закону №114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії ціновому демпінгу коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та, відповідно, зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом №114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати ціновий демпінг з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі, та при укладенні договору про закупівлю.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №922/2060/23.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22.

Щодо вимоги про стягнення 1597344,00 грн з відповідача-2, суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки оспорювані у цій справі угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо визначення ціни електричної енергії, поставленої за договором про постачання електричної енергії №51 від 21.10.2021, мали здійснюватися відповідно до умов укладеного договору, а саме 4,20 грн за 1 кіловат-годину електроенергії.

Як встановлено судом, упродовж дії договору, замовнику поставлено 1381436 кіловат-годин електроенергії, за які замовником перераховано постачальнику кошти на загальну суму 7399375,20 грн. Виходячи із ціни у договорі, без урахування вказаних вище оспорюваних додаткових угод, відповідач-1 за поставлений товар повинен був сплатити відповідачу-2 кошти у сумі 5802031,20 грн з ПДВ (1381436 кіловат-годин електроенергії х 4,20 грн), відповідно різниця між сумою коштів, які фактично сплачено за постачання електроенергії по ціні, згідно з додатковими угодами, та сумою за товар по ціні, визначеною договором (без урахування оспорюваних додаткових угод), становить 1597344,00 грн (7399375,00 грн 5802031,20 грн).

Оскільки відповідач-1 сплатив на користь відповідача-2 кошти за спожиту електричну енергію у розмірі 7399375,00 грн, грошові кошти в сумі 1597344,00(7399375,00 грн 5802031,20 грн) грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-2, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає нормам статей 216, 1212 ЦК.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №922/2060/23.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу, оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, тому витрати по сплаті судового збору в сумі 28857,73 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідачів порівну.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №1 від 15.11.2021, №2 від 29.11.2021, №3 від 30.11.2021, №4 від 30.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 51 від 21.10.2021 (конкурентна процедура закупівлі № UA-2021- 08-14-000077-b), укладеного між Державним підприємством Дирекція по будівництву об`єктів та приватним контрагентом ТзОВ Енсол Україна.

3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Енсол Україна (вул.Закревського Миколи,29А, м.Київ, код ЄДРПОУ 40692920) на користь Міністерства енергетики України (вул.Хрещатик,30, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37552996) в дохід Державного бюджету України кошти у сумі 1597344,00 грн (один мільйон п`ятсот дев`яносто сім тисяч триста сорок чотири гривні 00 коп.).

4. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Енсол Україна (вул.Закревського Миколи, 29А, м.Київ, код ЄДРПОУ 40692920) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 14428,87 грн (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 87 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Державного підприємства Дирекція по будівництву об`єктів (вул.Центральна, 67, с.Поромів, Володимирський район, Волинська область, 45311, код ЄДРПОУ 00179737) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 14428,86 грн (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять вісім гривень 86 коп.) судового збору за подання позовної заяви.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

08.07.2024.

СуддяА. С. Вороняк