Рішення

від 09.07.2024 по справі 903/471/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 липня 2024 року Справа № 903/471/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю прокурора Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону: Солоп В.П. службове посвідчення №079263 від 29.04.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/471/24 за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації до Литовезької сільської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з одночасним визнанням права власності на земельну ділянку за державою,

ВСТАНОВИВ:

14.05.2024 заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону сформував в системі Електронний суд позов в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації до Литовезької сільської ради, в якому просить суд скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 3,1018 га з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Литовезькою сільською радою (код ЄДРПОУ 04335252) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.02.2019 № 45457669, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, площею 3,1018 га, яка розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області та відноситься до земель оборони, продовжує перебувати у комунальній власності Литовезької сільської ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.

Також, прокурор просить суд залучити Головне управління Держгеокадастру у Волинській області до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

В обґрунтування зазначив, що для державної реєстрації спірної земельної ділянки стали наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 3-1034/15-18-СГ від 27.09.2018 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність та акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність № 3- 1034/15-18-СГ від 27.09.2018, на підставі ст. 50 ГПК України необхідно залучити Головне управління Держгеокадастру у Волинській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 16.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.06.2024 о 10:15 год. Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Волинській області.

Ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 16.05.2024 о 14:17 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.100 на звороті).

Отже, строк для подання відзиву до 31.05.2024.

Відзив на адресу суду не надходив.

04.06.2024 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» заяву про розгляд справи у відсутності представника.

06.06.2024 представник третьої особи сформував в системі «Електронний суд» пояснення, в яких в задоволенні позову просив відмовити. У зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні Головне управління Держгеокадастру у Волинській області не заперечує щодо розгляду справи без участі представника Головного управління

Протокольною ухвалою від 11.06.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 09.07.2024 о 10.00 год.

Ухвала суду від 11.06.2024 про повідомлення про час та дату судового засідання доставлена до електронних кабінетів учасників справи 11.06.2024 об 19:06 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Волинській області сформував в системі «Електронний суд» клопотання про розгляд справи без його участі.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в призначене судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та дату розгляду справи по суті.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника позивача, відповідача та третьої особи не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Іваничівської районної державної адміністрації Волинської області від 21.08.2013 №220 (ак.с.59) Головному управлінню Держземагентства у Волинській області надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах району згідно з додатком.

Наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 №58 надано дозвіл державному підприємству «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів Волинської області, орієнтовною площею 91341,8 га (а.с.59 на звороті-60).

На підставі зазначених розпорядчих документів розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Мовниківської сільської ради Іваничівського району Волинської області (на даний час Литовезька сільська об`єднана територіальна громада Володимирського району Волинської області), яку в подальшому затверджено.

29.07.2016 утворено Литовезьку сільську об`єднану територіальну громаду, шляхом об`єднання наступних сільських рад: с. Литовеж, с. Заболотці, с. Заставне, с. Мовники, с. Біличі, с. Кречів Іваничівського району (на даний час Володимирського району) Волинської області.

На підставі вказаної технічної документації із землеустрою, 08.11.2013 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, площею 3,1018 га, цільове призначення землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом номер НВ-0705289732019 від 27.03.2019 (а.с.25).

Зазначена земельна ділянка відноситься до земель оборони, оскільки знаходиться в межах прикордонної смуги та, в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності.

Вказані обставини підтверджуються викопіюванням з програмного модуля Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, розташована на місцевості між лінією державного кордону, який проходить по річці Західний Буг, та лінією прикордонних інженерних споруджень, яка внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 0721183200:09:000:0007, відтак знаходиться у прикордонній смузі (а.с.49).

Крім того, факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002 в межах прикордонної смуги підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області №10-3-0.2210-1876/2-24 від 30.04.2024, який надійшов у відповідь на запит Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону №30.51/02-1285ВИХ-24 (а.с.51).

Однак, органом виконавчої влади Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області видано наказ № 3-1034/15-18-СГ від 27.09.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (далі Наказ, а.с.64), яким Литовезькій сільській раді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1475,2573 га, які розташовані за межами населених пунктів Заставненської, Заболотцівської, Мовниківської та Литовезької сільських рад Іваничівського району (на даний час Володимирського району) Волинської області згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (а.с.64 на звороті), відповідно до якого, всупереч вимог чинного законодавства, у перелік земельних ділянок незаконно включено земельну ділянку з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002 (пункт 57 додатку до Акту приймання-передачі).

Разом з цим, у пункті 2 Наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

05.02.2019 на підставі зазначеного вище Наказу та Акту приймання-передачі нерухомого майна, державним реєстратором виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002 за Литовезькою сільською радою Іваничівського району (на даний час Володимирського району) Волинської області (код ЄДРПОУ 04335252).

23.04.2024 Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, площею 3,1018 га, яка розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області та відноситься до земель оборони, продовжує перебувати у комунальній власності Литовезької сільської ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь- які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України Про використання земель оборони.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно з ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

Відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про використання земель оборони військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України Про використання земель оборони уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Закону України Про використання земель оборони землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України Про державний кордон України передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Згідно зі ст. 23 Закону України Про державний кордон України у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Таким чином, земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 Про прикордонний режим з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України Положення про прикордонний режим прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України Про державний кордон України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 Про прикордонний режим.

Відсутність виготовлення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Суд звертає увагу, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, площею 3,1018 га незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Литовезькою сільською радою (код ЄДРПОУ 04335252).

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови обласної Рада депутатів трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-ох кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, на постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області.

При цьому, відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й відповідно до зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна земельна ділянка перебуває у межах прикордонної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під сумнів його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19.

У випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Волинська обласна військова (державна) адміністрація.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі незаконного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30,01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч. 1 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (ч. 1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 цього Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.

Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).

Окрім того, даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 по справі №914/2350/18 (914/608/20) зазначила, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право (п.п. 122-123).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 3,1018 га з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002 зареєстрована на праві комунальної власності за Литовезькою сільською радою (код ЄДРПОУ 04335252).

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.09.2019 № 45457669.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та скасування державної реєстрації права комунальної власності земельної ділянки площею 3,1018 га з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Литовезькою сільською радою на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.02.2019 № 45457669, з одночасним визнанням права державної власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Волинська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.

Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону на адресу Волинської обласної військової (державної) адміністрації скеровано лист № 30.51/02-1297ВИХ-24 від 24.04.2024, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз`яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на повернення земельної ділянки.

На відповідний лист Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Волинська обласна військова (державна) адміністрація листом № 429/01-12/2-24 від 30.04.2024 зазначила про те, що їй не було відомо про факт передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки, а також повідомила, що у зв`язку з обмеженістю в коштах на сплату судового збору заходи, спрямовані на повернення земельної ділянки у державну власність останньою не вживались, а також не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 ...Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Фактичні обставини спірних правовідносин вказують на наявність виключних підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України Про прокуратуру, для звернення прокурора з цією позовною заявою до суду.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242, 256-257 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 3,1018 га з кадастровим номером 0721183200:09:000:0002, що розташована у межах прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області, за Литовезькою сільською радою (вулиця Якобчука Володимира, 11, село Литовеж, Володимирський район, Волинська область, 45325, код ЄДРПОУ 04335252) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Литовезької сільської ради Іваничівського району Волинської області Білинець Х.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.02.2019 №45457669, з одночасним визнанням права власності на вказану земельну ділянку за державою в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації (Київський майдан,9, місто Луцьк, 43027, код ЄДРПОУ 13366926).

3. Стягнути з Литовезької сільської ради (вулиця Якобчука Володимира, 11, село Литовеж, Володимирський район, Волинська область, 45325, код ЄДРПОУ 04335252) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська, буд. 20, м.Львів, Львівська обл., 79007, код ЄДРПОУ 38326057) 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.07.2024.

СуддяІ. О. Гарбар