Рішення

від 09.07.2024 по справі 904/2317/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2024м. ДніпроСправа № 904/2317/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" (м. Буча, Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 114 від 15.11.2009 та договором про відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 у розмірі 1 163 572 грн. 00 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу № 114 від 15.11.2009 та договором про відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 у розмірі 1 163 572 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" (далі - відповідач) був укладений договір купівлі-продажу № 114 від 15.11.2009 (далі - договір купівлі-продажу);

- за вказаним договором купівлі-продажу було поставлено товар, зокрема, за період з 01.11.2021 по 01.09.2023 на загальну суму 1 526 622 грн. 00 коп., у той же час, відповідачем було сплачено за товар на суму 827 288 грн. 00 коп., тому з врахуванням сальдо на початок періоду - 464 238 грн. 00 коп. на користь ТОВ "Феліцата Україна", заборгованість відповідача за поставлений товар склала 1 163 572 грн. 00 коп.;

- у подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" (далі - позивач, новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (далі - первісний кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 (далі - договір відступлення права вимоги), відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором № 114 від 15.11.2009 (далі - основний договір) та видатковими накладними згідно зі списком, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором та видатковим накладними згідно зі списку між ТОВ "Феліцата Україна" та ТОВ "Шоколадна компанія Мир";

- відповідно до листа-повідомлення № 280 від 15.09.2023 ТОВ "Феліцата Україна" повідомило відповідача про підписання договору відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 та про те, що згідно з договором ТОВ "Феліцата Україна" (первісний кредитор) передає належне йому право вимоги згідно з договором № 114 від 15.11.2009 (далі - основний договір), а новий кредитор ТОВ "Юнатіс" приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором;

- вказаний лист-повідомлення був надісланий повторно 19.03.2024 за поштовим відправленням № 0829202595116 та вручений відповідачу, проте залишений відповідачем без відповіді, оплата на суму 1 163 572 грн. 00 коп. не надійшла, відтак у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у вказаній сумі.

Також позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

Крім того, від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 26645/24 від 30.05.2024), в якому він просить суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про вступ у справу як представника (вх. суду № 28403/24 від 11.06.2024).

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 28477/24 від 11.06.2024), в якому він просить суд позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на таке:

- 15.11.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" (далі - відповідач) був укладений договір купівлі-продажу № 114 (далі - договір купівлі-продажу). За вказаним договором купівлі-продажу було поставлено товар, зокрема, за період з 01.11.2021 по 01.09.2023 на загальну суму 1 526 622 грн. 00 коп., у той же час, відповідачем було сплачено товар на суму 827 288 грн. 00 коп., тому з урахуванням сальдо на початок періоду - 464 238 грн. 00 коп. на користь ТОВ "Феліцата Україна", заборгованість відповідача за поставлений товар склала 1 163 572 грн. 00 коп. Відповідач визнає наявність заборгованості перед первісним кредитором згідно з договором купівлі-продажу, але вважає за необхідне пояснити, що причиною несплати первісному кредитору є те, що відповідач дізнався, що кінцевими бенефіціарами первісного кредитора є громадяни Російської Федерації та Республіки Білорусь. Ця обставина викликає серйозні занепокоєння щодо можливих наслідків ділових відносин з таким контрагентом. Так, Кримінальним кодексом України було визнано поняття та криміналізовано діяльність колаборантів. Відповідно до статті 1111 Кримінального кодексу України колабораційною діяльністю визнано, у тому числі, деякі інші форми підтримки збройної агресії та тимчасової окупації (у тому числі провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора). З огляду на це, "провадженням господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором" може бути визнано - надання послуг і робіт, постачання товарів на користь Російської Федерації чи контрольованих Російською Федерацією підприємств, сплата тих чи інших обов`язкових платежів на користь Російської Федерації, проходження дозвільних та ліцензійних процедур в Російській Федерації тощо. Крім того, статті 968, 969 Кримінального кодексу України передбачають, що у разі вчинення уповноваженою особою юридичної особи деяких кримінальних правопорушень, у тому числі, передбачених статтею 1111 Кримінального кодексу України, судом застосовується ліквідація юридичної особи з конфіскацією майна юридичної особи. Як видно зі змісту вказаних статей Кримінального кодексу України, співпраця з контрагентами Російської Федерації може утворювати склад злочину, покарання за який може бути призначено як для осіб, що здійснюють колабораційну діяльність, так і для юридичних осіб, уповноваженими особами яких є колаборанти. Також, Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03.03.2022 № 187 (далі - Постанова № 187) було накладено мораторій, серед іншого, на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такими категоріями осіб, як: громадяни Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації. Отже, виконання будь-яких зобов`язань, а також здійснення будь-яких платежів на користь Російської Федерації, її громадян та компаній, а також українських компаній, в яких хоча б 10% належить росіянам, заборонені. А як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ "Феліцата Україна" має в числі засновників (учасників) юридичної особи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 (частка статутного капіталу 29%), який до того ж перебуває під санкціями, у "Чорному списку" ЄС), громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 (частка статутного капіталу 31%) та громадянина України ОСОБА_3 (частка статутного капіталу 40%). Відповідно, в таких умовах, будь-яка діяльність відповідача із резидентами Республіки Білорусь та Російської Федерації та контрольованими ними компаніями не може бути реалізована у законний спосіб. Також, відповідно до Постанови № 187 дозволено співпрацювати лише з тими контрагентами, які є юридичними особами зареєстровані на території України та їхні кінцеві бенефіціарні власники проживають на території України на законних підставах. Відповідно до пункту 2.1 Постанови № 187 правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 Постанови № 187, у тому числі, якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними. Згідно з пунктом 2 статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до пункту 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю;

- враховуючи вказане, відповідач був змушений призупинити розрахунки з первісним кредитором задля дотримання вимог чинного законодавства України. У подальшому, як зазначає позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" (далі - позивач, новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (далі - первісний кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 (далі - договір відступлення права вимоги), відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором № 114 від 15.11.2009 (далі - основний договір) та видатковими накладними згідно зі списком, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором та видатковим накладними згідно зі списку між ТОВ "Феліцата Україна" та ТОВ "Шоколадна компанія Мир". Проте, відповідно до інформації на сайті YouControl, очевидним є те, що компанії ТОВ "Феліцата Україна" і ТОВ "Юнатіс" пов`язані між собою (інформація з сайту YouControl по обох вищезгаданих компаніях додається до матеріалів справи), мають одних і тих же самих осіб як учасників/керівників. Так, одним із учасників ТОВ "Юнатіс" є та ж сама фізична особа, що і була учасником ТОВ "Феліцата Україна" (яка мала там найбільшу частку статутного капіталу) ОСОБА_3 (інформація з сайту YouControl на вищезгадану фізичну особу додається до матеріалів справи). Схема зв`язків між компаніями ТОВ "Феліцата Україна" і ТОВ "Юнатіс" та фізичною особою ОСОБА_3 чітко прослідковується (інформація з сайту YouControl із відповідною інформацією-графіками додається до матеріалів справи), що викликає серйозні занепокоєння у відповідача, адже, та ж сама фізична особа ОСОБА_3 , що був учасником (засновником) ТОВ "Феліцата Україна" тепер володіє 50% статутного капіталу ТОВ "Юнатіс", що може свідчити про зв`язки, що продовжуються із громадянами Російської Федерації та Республіки Білорусь. Тому відповідач занепокоєний щодо відносин з компаніями, у яких чітко прослідковується зв`язки із країною-агресором, а саме з Російською Федерацією та Республікою Білорусь. Адже, така співпраця може зашкодити відповідачу, тому що тягне за собою значні кримінально-правові ризики, санкційні обмеження та може завдати серйозної шкоди фінансовій стабільності, репутації, операційній діяльності та стратегічному розвитку його компанії. Відповідно до викладеного, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості не можуть бути задоволені без належного врахування зазначених обставин.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 29055/24 від 14.06.2024), в якій він просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- частиною 10 статті 165 Господарського кодексу України встановлено, що суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку;

- зазначена у відзиві правова позиція відповідача спростовується, зокрема, тим, що пунктом 1 Постанови № 187 встановлено, що для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: 1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором); 2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі (акцій, паїв, часток у статутному капіталі або інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь в юридичній особі), прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, 3) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі, прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або Російської Федерації. При цьому під особами, пов`язаними з державою-агресором, розуміються: громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті. Відповідно до пункту 2 Постанови №187 правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними. Отже, виходячи з наведеного вище, у розумінні Постанови № 187 ТОВ "Феліцата Україна" є особою, пов`язаною з державою-агресором, оскільки є "юридичною особою, створеною відповідно до законодавства України, учасником, що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є громадянин Російської Федерації". Тому на відносини з ТОВ "Феліцата Україна" поширюється мораторій (заборона), визначений пунктом 1 Постанови № 187, а саме: заборонено виконувати будь-які зобов`язання (грошові та інші) на користь цих компаній; заборонено вчиняти будь-які правочини, що призводять чи можуть призвести до відчуження на користь цих компаній нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання; заборонено, щоб ці компанії вчиняли будь-які правочини, що призводять чи можуть призвести до відчуження власного нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь інших осіб. Виходячи з положень Постанови № 187 можна однозначно сказати, що ТОВ "Феліцата Україна" не може ні сама відчужувати, ні придбавати у інших осіб такі види активів як (а) нерухоме майно, (б) цінні папери, (в) корпоративні права, (г) транспортні засоби, (ґ ) повітряні та морські судна, (д) судна внутрішнього плавання. Під відчуженням розуміються будь-які правочини, які передбачають або які можуть призвести до переходу права власності на вказані види активів, зокрема, купівля-продаж, дарування, міна, оренда з викупом тощо. Щодо інших видів активів (товари, оборотні засоби, обладнання та інше) Постанова № 187 не містить прямої заборони на вчинення правочинів, які передбачають їх відчуження, Постанова № 187 забороняє виконання зобов`язань, кредиторами за якими є особи, пов`язані з державою-агресором (підпункт 1 пункту 1), тобто дослівне тлумачення підпункту 1 пункту 1 Постанови № 187 вказує на те, що заборонено лише виконувати зобов`язання, а заборона укладати такі договори відсутня. Враховуючи те, як сформульовано підпункту 1 пункту 1 Постанови № 187, а також те, як у подальшому викладені інші норми цієї Постанови, якщо мова йде про активи, відмінні від нерухомого майна, корпоративних прав, транспортних засобів та інших "цінних активів", то Постанова № 187 не містить заборони на укладення договорів, які б передбачали їх відчуження. Головне при цьому не виконувати зобов`язання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором. Таким чином, внаслідок укладання договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор - особа пов`язана з державою агресором замінений на нового кредитора - не пов`язаного з державою агресором, тобто укладений саме з метою уникнення виконання будь-яких зобов`язань (грошових та інших) на користь кредитора - особи пов`язаної з державою агресором. Відтак договір про відступлення права вимоги укладений на користь інтересам держави України в чому і полягала основна суть Постанови № 187;

- на договір відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023, який є підставою для звернення з позовом ТОВ "Юнатіс", не розповсюджується дія мораторію, встановленого Постановою № 187, вказаний договір не визнаний судом недійсним, а отже підлягає виконанню відповідачем відповідно до вимог статей 512 - 517 Цивільного кодексу України. Крім того, в договорі відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 було допущено технічну помилку (описку), а саме - серед видаткових накладних, за якими передано право вимоги, замість видаткової накладної № 6193 від 15.11.2021 на суму 463 050 грн. 00 коп. помилково було зазначено видаткову накладну № 6191 від 12.11.2021 на суму 460 782 грн. 00 коп. Позивач зазначає, що правильним є те, що сторони договору погодили відступлення права вимоги за видатковою накладною № 6193 від 15.11.2021 на суму 463 050 грн. 00 коп., саме: вказана видаткова накладна була передана позивачу від ТОВ "Феліцата Україна" на виконання договору про відступлення права вимоги, додана до матеріалів справи, передбачена актом звірки розрахунків станом на 01.09.2023 та зазначена в листі-повідомленні № 280 від 15.09.2023. Таким чином, з урахуванням визнання відповідачем заборгованості перед первісним кредитором - ТОВ "Феліцата Україна" та дійсність договору відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1 163 572 грн. 00 коп., яка підлягає стягненню.

Слід відзначити, що ухвалою суду від 03.06.2024, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.

Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана позивачем відповідачу до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, та доставлена до Електронного кабінету відповідача - 14.06.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про доставку документів да зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву є 19.06.2024.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання заперечень на відповідь на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву аргументів. У даному випадку додатково наданий строк, - три тижні, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 09.07.2024 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченого частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

З огляду на викладене вбачається, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як заперечень на відповідь на відзив на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у відповіді на відзив на позовну заяву обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 03.07.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 02.08.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність заборгованості у заявленій до стягнення сумі; обставини, пов`язані з укладенням договору про відступлення права вимоги, наявність підстав для стягнення заявленої до стягнення заборгованості.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як убачається з матеріалів справи, 28.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (далі - ТОВ "Феліцата Україна", продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" (далі - ТОВ "Шоколадна компанія "Мир", покупець, відповідач) було укладено договір купівлі. продажу № 114 (далі - договір купівлі-продажу, а.с.7), за умовами пункту 1.1. якого продавець продає, а покупець купує харчові добавки (дієтичні добавки) (далі - товар), у кількості, асортименті та за цінами, вказаними в підписаних сторонами товарних накладних, які мають посилання на договір.

У пункті 6.1. договору купівлі-продажу сторони погодили, що договір вступає в силу після підписання його обома сторонами і діє протягом 3-х років з дня підписання.

Вказаний договір підписаний продавцем та покупцем та скріплений печатками обох сторін.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, продавцем - ТОВ "Феліцата Україна" у період з 15.11.2021 по 14.02.2022 був поставлений відповідачу - ТОВ "Шоколадна компанія "Мир" товар на загальну суму 1 526 622 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

- видатковою накладною № 6193 від 15.11.2021 на суму 463 050 грн. 00 коп. (а.с. 10);

- видатковою накладною № 6623 від 03.12.2021 на суму 204 336 грн. 00 коп. (а.с. 11);

- видатковою накладною № 221 від 13.01.2022 на суму 178 200 грн. 00 коп. (а.с. 13);

- видатковою накладною № 354 від 19.01.2022 на суму 484 380 грн. 00 коп. (а.с. 12);

- видатковою накладною № 899 від 14.02.2022 на суму 196 656 грн. 00 коп. (а.с. 14).

Товар, зазначений у видаткових накладних, складених у період з 15.11.2021 по 14.02.2022, прийнято у продавця без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані продавцем та покупцем (відповідачем) та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень, отже підписанням видаткових накладних сторони підтвердили, що сторони зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають.

Суд також зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку покупця щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого у період з 15.11.2021 по 14.02.2022 товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання від продавця товару у період з 15.11.2021 по 14.02.2022 за переліченими вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що продавцем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, згідно з пунктом 3.1. договору умови оплати - оплата протягом 7-ми календарних днів від дати, вказаної у видатковій накладній продавця.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що поставлений у період з 15.11.2021 по 14.02.2022 товар був оплачений відповідачем лише частково - на суму 363 050 грн. 00 коп. наступним чином:

- 29.12.2021 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 18);

- 16.02.2022 на суму 163 050 грн. 00 коп. (а.с. 18);

- 03.03.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. (а.с. 18).

Отже, в порушення вказаних вище умов договору та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач поставлений йому у період з 15.11.2021 по 14.02.2022 товар своєчасно та у повному обсязі не оплатив.

Отже, свої зобов`язання за договором купівлі-продажу № 114 від 15.11.2009 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 15.11.2021 по 14.02.2022 товар відповідач не виконав, внаслідок чого у відповідача перед продавцем - ТОВ "Феліцата Україна" утворилась заборгованість в сумі 1 163 572 грн. 00 коп. (1 526 622,00 - 363 050,00).

Наявність вказаної заборгованості у відповідача перед ТОВ "Феліцата Україна" підтверджується також наявним в матеріалах справи Актом звіряння взаємних розрахунків (а.с.19).

З матеріалів справи також вбачається, що 15.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" (далі - ТОВ "Юнатіс", новий кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (далі - ТОВ "Феліцата Україна", первісний кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 0109/3 (далі - договір відступлення права вимоги, а.с.8-9), за умовами пункту 11. якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором № 114 від 15.11.2009 (далі - основний договір) та видатковими накладними згідно із списком, а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором та видатковим накладними згідно із списком між ТОВ "Феліцата Україна" та "Шоколадна компанія Мир":

- видаткової накладної № 6191 від 12.11.2021 на суму 460 782 грн. 00 коп.;

- видаткової накладної № 6623 від 03.12.2021 на суму 204 336 грн. 00 коп.;

- видаткової накладної № 221 від 13.01.2022 на суму 178 200 грн. 00 коп.;

- видаткової накладної № 354 від 16.01.2022 на суму 484 380 грн. 00 коп.;

- видаткової накладної № 899 від 14.02.2022 на суму 196 656 грн. 00 коп.

Боржником за основним договором та видатковими накладними виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія Мир".

У пункті 5.1. договору відступлення права вимоги сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Зобов`язання за договором остаточно припиняються з моменту виконання всіх зобов`язань боржника за основним договором.

Згідно з пунктом 1.2. договору відступлення права вимоги з договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з основного договору та видаткових накладних в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення договору. За договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором.

Відповідно до пункту 1.3. договору відступлення права вимоги право вимоги є безумовним по всіх зобов`язаннях, що витікають з основного договору та не були виконані (в тому числі і неналежно виконанні, виконані не в повному обсязі, виконанні з порушеннями, тощо) на час укладення даного договору.

Відповідно до листа-повідомлення № 280 від 15.09.2023 ТОВ "Феліцата Україна" повідомило відповідача про укладення договору відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 та, що згідно з вказаним договором ТОВ "Феліцата Україна" (первісний кредитор) передає належне йому право вимоги згідно з договором № 114 від15.11.2009 (далі - основний договір), а новий кредитор - ТОВ "Юнатіс" приймає право вимоги що належне первісному кредитору за основним договором та за видатковими накладними: № 6193 від 15.11.2021 на суму 463 050 грн. 00 коп.; № 6623 від 03.12.2021 на суму 204 336 грн. 00 коп.; № 221 від 13.01.2022 на суму 178 200 грн. 00 коп.; № 354 від 16.01.2022 на суму 484 380 грн. 00 коп.; №899 від 14.02.2022 на суму 196 656 грн. 00 коп. У Листі-повідомленні зазначено, що боржником за основним договором та видатковими накладними виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" та запропоновано всі платежі за основним договором оплачувати на користь ТОВ "Юнатіс", із зазначенням банківських реквізитів (а.с.16).

Позивач зазначає, що вказаний лист-повідомлення був надісланий відповідачу 15.09.2023 та повторно 19.03.2024 у поштовому відправленні № 0829202595116, яке було отримано відповідачем 03.04.2024 (а.с.15, 17)

Також позивач зазначає, що вимоги, викладені у листі-повідомленні № 280 від 15.09.2023 були залишені відповідачем без відповіді та задоволення

Отже, позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу № 114 від 15.11.2009, з урахуванням змісту договору про відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023, в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений відповідачу у період з 15.11.2021 по 14.02.2022 товар, внаслідок чого у нього уторилась заборгованість період позивачем в сумі 1 163 572 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що договір про відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До того ж, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору про відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання не виконав, заборгованість в сумі 1 163 572 грн. 00 коп. перед позивачем не погасив.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 1 163 572 грн. 00 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

В той же час, доказів на підтвердження погашення заборгованості перед позивачем в сумі 1 163 572 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

В умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

За умовами частини 1 статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права (стаття 2 Закону України "Про санкції").

У частині 1 статті 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5).

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

Так, після 24.02.2022, тобто після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України, чинне законодавство доповнено рядом новел щодо врегулювання взаємовідносин між спеціальними суб`єктами правовідносин, що направлені насамперед на регулятивний характер таких відносин з боку держави, зокрема, у вигляді встановлення/запровадження мораторію/заборон на вчинення певних дій.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" (далі - Постанова № 187) до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи, пов`язані з державою-агресором, зокрема, юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22.

Відтак у таких правовідносинах суду належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою, щодо якої Постановою № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної Постанови № 187; та чи наявні/відсутні у Реєстрі відомості стосовно позивача.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22.

Таким чином, за змістом Закону України "Про санкції" та Постанови № 187 установлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, за якими кредиторами (стягувачами) є Російська Федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

Здійснивши запит до державного реєстру санкцій, судом встановлено, що як юридична особа, яка є у санаційному списку та до якої застосовано санкції, передбачені статтею 4 Закону України "Про санкції", Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" у вказаному реєстрі відсутнє.

Господарським судом також враховується, що Постановою № 187 було введено мораторій (заборону) на відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі (акцій, паїв, часток у статутному капіталі або інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь в юридичній особі), прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, крім: безоплатного відчуження/передачі на користь держави Україна; задоволення вимог Національного банку за наданими кредитами рефінансування з підтримки ліквідності банків; відчуження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб або уповноваженою особою Фонду майна банку, щодо якого Національним банком прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; відчуження права участі в юридичній особі за наявності рішення Кабінету Міністрів України про погодження такого відчуження.

Крім того, Постановою № 187 передбачено, що правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними.

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" (ідентифікаційний код 44784543) є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України, відповідно до відкритих даних публічного реєстру юридична особа не містить серед своїх членів, учасників, власників громадян Російської Федерації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що мораторій, передбачений положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, не розповсюджується на спірні правовідносини та на позивача в даних конкретних правовідносинах.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за договором купівлі-продажу №114 від 15.11.2009, яка складає 1 163 572 грн. 00 коп. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідачем не надано доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 163 572 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено умови договору, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 1 163 572 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 163 572 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 13 962 грн. 86 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 13 962 грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 114 від 15.11.2009 та договором про відступлення права вимоги № 0109/3 від 15.09.2023 у розмірі 1 163 572 грн. 00 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шоколадна компанія "Мир" (вулиця Марії Кюрі, будинок 5, м. Дніпро, 49010; ідентифікаційний код 32140004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнатіс" (вулиця Ярослава Мудрого, будинок 10/1, офіс 75, м. Буча, Київська область, 08292; ідентифікаційний код 44784543) - 1 163 572 грн. 00 коп. - основного боргу та 13 962 грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 09.07.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко