Рішення

від 09.07.2024 по справі 904/1919/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2024м. ДніпроСправа № 904/1919/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1919/24

за позовом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА"</a>,

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 26.04.2024 за вих. №18/3642 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА"</a> (далі - відповідач) про стягнення 40.282,03 грн заборгованості за непоставлений товар, 28.761,37 грн пені та 2.819,74 грн штрафу.

Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.

Разом з позовною заявою від позивача надійшла заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровської області.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1919/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2024.

Ухвалою від 03.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Щодо повідомлення відповідача та третьої особи про судове провадження

(1) Суд ухвалу від 03.05.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі направив на юридичну адресу відповідача, однак вказана ухвала суду повернулася на адресу господарського суду 28.05.2024 з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17, та Верховного Суду, викладений у постановах від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 07.02.2024 у справі №904/853/23 (п. 7.34.).

Зважаючи на судову практику суд дійшов висновку, що належне повідомлення відповідача підтверджено матеріалами справи.

Отже, відповідач був обізнаний про наявність судового провадження, однак правом на подачу відзиву не скористався.

Варто відзначити, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

(2) Ухвалу від 03.05.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі третя особа-1 отримала 13.05.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 20.05.2024 (арк. 75, том 1).

Правом на подачу письмових пояснень третя особа-1 не скористалася.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами був укладений договір, який відповідач виконав лише частково, а тому позивач нарахував штрафні санкції та просить повернути неправомірно утримані грошові кошти за неотриманий товар.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; оплати товару; настання строку поставки товару та фактичної поставки товару; правомірності утримання позивачем грошових коштів за непоставлений товар; правомірності нарахування пені та штрафу.

Суд встановив, що 09.12.2021 між позивачем (далі позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глуско-Карт України» (далі - постачальник) був укладений договір №721 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується поставити замовнику дизельне паливо (в талонах) код з ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти (код ДК 021:20156:03134200-9 Дизельне паливо) (далі - товар), а замовник зобов`язується прийти та оплатити товар в порядку і на умовах визначених договором.

Ціна договору становить 47.527,00 грн, у тому числі ПДВ 7.921,17 грн (п. 3.1 договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у замовника та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п. 12.1 договору).

09.12.2021 між замовником та постачальником була укладена додаткова угода №1, у якій сторони керуючись ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дійшли згоди привести ціну за одиницю продукції до двох десяткових знаків шляхом її зменшення, а саме внести зміни до п. 3.1 договору і зменшити суму договору на 98,20 грн, в тому числі ПДВ 16,37 грн.

Загальна сума договору складає 47.428,80 грн, в тому числі 7.904,80 грн ПДВ.

За накладною №Т-14689 від 14.12.2021 постачальник передав замовнику дизельне паливо (в талонах) у кількості 164 штуки номіналом по 10 літрів, що становить 1640 літри разом на загальну суму 47.428,80 грн.

Того ж дня, 14.12.2021 постачальник виставив відповідачу рахунок №ТЛН-008452 на суму 47.428,80 грн.

Платіжним дорученням №24330 від 20.12.2021 позивач перерахував на користь відповідача 47.428,80 грн за дизельне паливо відповідно до договору.

В подальшому, були складені акти відмови в наданні послуг від 18.04.2022, від 12.05.2022 та від 15.12.2022. Вказані акти підписані представниками замовника та свідками, постачальник від підписання вказаних актів відмовився.

На підставі відомостей, розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що 18.07.2022 змінилася назва відповідача з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГЛУСКО-КАРТ УКРАЇНА" на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА"</a>.

Позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №1 від 25.01.2024 за вих.№633/103/05-20, у якій позивач просить відповідача у добровільному порядку сплатити штрафні санкції (штраф, пеню) на користь відповідача, у зв`язку із простроченням виконання взятих за договором зобов`язань.

Оскільки спір не вирішений у добровільному порядку, позивач посилаючись на наведені вище обставини і звернувся до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Щодо зміни найменування сторони договору

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 40.282,03 грн попередньої оплати за товар, який не був відвантажений продавцем.

Також, позивач сформував вимоги про стягнення 28.761,37 грн пені та 2.819,74 грн штрафу на користь третьої особи-1.

Вирішуючи спір, суд враховував, що ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГЛУСКО-КАРТ УКРАЇНА", як сторона (постачальник дизельного палива) договору №721, змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА"</a>.

Також судом взято до уваги, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

В даному випадку ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГЛУСКО-КАРТ УКРАЇНА", змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА"</a> без зміни організаційно-правової форми даної особи і відповідні зміни внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Ідентифікаційний код при цьому залишився незмінним.

Отже, постачальником дизельного палива за договором №721 від 09.12.2021 є відповідач.

Щодо територіальної юрисдикції

Суд зауважує, що питання територіальної юрисдикції спору вирішено у відповідності з вимогам ч. 5 ст. 29 ГПК України, а саме позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Так, у п. 5.1 договору визначено, що постачальник передає уповноваженому представнику замовника товар у власність у вигляді талонів, які підтверджують право їх власника на отримання на АЗС постачальника фіксованої кількості товару певного найменування і марки, за адресою: вулиця Шевченко, 51, місто Павлоград, Дніпропетровська область, Україна, 51400.

Пунктом 6.1 договору визначено, що відпуск товару здійснюється на АЗС постачальника зазначених у переліку автозаправних станцій постачальника згідно додатком 2.

Ознайомившись з додатком 2 суд встановив, що автозаправні станції, на яких замовник має право отримати товар, знаходяться у Дніпропетровській області

Відтак, місцем виконання укладеного між сторонами договору є Дніпропетровська область, а тому дана справа є підсудною Господарському суду Дніпропетровської області.

Аналогічна правова позиція підтримана Центральним апеляційним господарським судом (постанова від 22.05.2024 у справі №912/1107/23).

Щодо суті спору

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Так, згідно із умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу дизельне паливо у загальній кількості 1.640 літрів, а позивач зобов`язався оплатити товар.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться протягом 7 банківських днів шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Як встановлено судом, позивач оплатив товар, що підтверджується платіжним дорученням №24330 від 20.12.2021 на суму 47.428,80 грн.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із п. 1.2 договору загальна кількість товару складає 1.640 літрів. Загальна кількість товару, що підлягає поставці (асортимент, марка) та ціна одиниці товару визначається у специфікації на поставку товару (додаток №1).

Варто наголосити, що у п. 5.1 договору вказано строк поставки товару до 31.12.2021.

Позивач визнав (а відповідач не скористався правом на спростування), що відповідач поставив товар у кількості 250 літрів замість обумовлених договором 1.640 літрів.

Тобто, відповідач не виконав обов`язок з поставки товару у загальній кількості літрів 1.390 літрів (1.640 літрів дизельного палива обумовлених договором 250 літрів дизельного палива фактично поставлених позивачу).

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеній до продавця.

Відповідно до ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки законом не визначено порядок та форму повідомлення про відмову від договору позивач може реалізувати своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до відповідача з претензією, так і шляхом пред`явлення через суд позову у визначеній законом формі.

Позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №1 від 25.01.2024 за вих.№633/103/05-20, у якій позивач, зокрема, інформував відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку, що відповідає положенням п. 7.2.1 договору, оскільки позивач не зміг отримати товар на АЗС постачальника, визначених у переліку автозаправних станцій.

Також позивач вимагав у відповідача повернути вартість недопоставленого товару у розмірі 40.282,03 грн.

Суд, перевіривши розрахунок вартості недопоставленого відповідачем позивачу товару, та встановив таке.

Згідно зі специфікацією №1 ціна товару за літр складає 24,10 грн без ПДВ, тобто ціна товару за літр з ПДВ становить 28,92 грн, що відповідає ціні товару за літр, вказаній у видатковій накладній №Т-14689 від 14.12.2021 та рахунку №ТЛН-008452 від 14.12.2021.

За умовами договору (п. 1.2 договору) відповідач взяв обов`язок поставити позивачу товару у загальній кількості 1.640 літрів дизельного палива.

Таким чином, вартість 1.640 літрів дизельного палива складає 47.428,80 грн (1.640 х 28,92 грн) і вказана вартість відповідає загальній сумі договору (п. 3.1 договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1) і сумі грошових коштів, які позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача за платіжним дорученням №24330 від 20.12.2021.

Сам позивач визнав, що відповідач поставив дизельне паливо у загальній кількості 250 літрів, а не поставив дизельне паливо у загальній кількості 1.390 літрів.

Тобто, вартість поставленого відповідачем позивачу дизельного палива (у загальній кількості 250 літрів) становить 7.230,00 грн, а вартість дизельного палива, яке відповідач не поставив позивачу становить 40.198,80 грн (1.390 літрів х 28,92 грн).

З урахуванням встановленого, господарський суд визнає вимоги позивача про стягнення 40.282,03 грн попередньої оплати за товар частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, у розмірі 40.198,80 грн.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 8.1 договору сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до п. 8.2 договору за порушення строків виконання зобов`язань, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, сторони визначили, що день поставки товару, поставленого постачальником з порушення строку передбаченого п. 5.3 розділу 5 цього договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов договору.

Так, за порушення відповідачем зобов`язання з поставки товару позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 18.04.2022 до 31.03.2024 на загальну суму 28.761,37 грн.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а отже вимог не заперечив.

Суд проаналізував розрахунок позивача та вказує, що пеня нарахована за 714 календарних дні.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020 було доповнено:

- розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;

- розділ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказані зміни набули чинності 02.04.2020.

Господарський суд звертає увагу, що договір між позивачем та відповідачем був укладений 09.12.2021, тобто укладаючи договір сторони мали бути обізнаними зі змінами законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 23.02.2022 №229, №630 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

В подальшому Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.06.2023.

Таким чином, правомірним є нарахування пені за строк, який перевищує шестимісячний (визначений ч. 6 ст. 232 ГК України), однак не пізніше дати 30.06.2023.

Позивач кінцевою датою нарахування пені визначив 31.03.2024, тобто нарахування пені за період з 01.07.2023 до 31.03.2024 не відповідає положенням законодавства.

Водночас, слід перевірити коректність визначення початкової дати нарахування пені, проаналізувавши положення п. 5.3 договору.

Пунктом 5.3 договору визначено, що постачальник зобов`язується в строк до 2 (двох) календарних днів з дня отримання від замовника заявки на поставку, передати замовнику однією партією указаний в заявці товар.

Загальний обсяг товару, що поставляється за цим договором відповідно до поданих замовником заявок, повинен відповідати специфікації на поставку товару (додаток № до договору).

У разі, якщо останній день поставки, передбачений абзацом першим пункту 5.3 цього договору припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці поставки товару, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.

Заявка на поставку товару надсилається постачальнику електронною поштою, зазначеною у розділі 16 цього договору, з накладанням підпису уповноваженої особи замовника або вручаються представнику постачальника особисто під підпис.

Тобто, щоб отримати товар за договором позивач має надіслати відповідачу електронною поштою заявку на поставку товару.

Вивчивши наявні у справі докази, суд встановив відсутність заявки позивача, адресованої відповідачу електронною поштою з накладанням підпису уповноваженої особи позивача.

Проте, матеріали справи містять акти відмови в наданні послуг датовані 18.04.2022, 12.05.2022 та 15.12.2022, які містять відмітку, що представник відповідача відмовився відпускати представникам позивача дизельне паливо на АЗС.

Надаючи правову оцінку актам відмови, суд оцінює їх критично, оскільки договором закріплений певний порядок отримання товару від відповідача, а саме первісно надіслати відповідачу електронною поштою заявку з накладанням електронного підпису уповноваженою особою позивача.

Заявка на поставку товару в матеріалах справи відсутня. Водночас, п. 5.1 договору містить строк поставки товару з дати укладання договору до 31.12.2021.

Таким чином, суд доходить висновку, що у позивача виникло право на нарахування відповідачу пені, починаючи з 01.01.2022, але позивач нарахування пені почав з 18.04.2022, що є правом позивача і суд визнає вказану позивачем початкову дату нарахування пені такою, що визначена у відповідності до вимог закону та домовленостей сторін.

Так, правомірним періодом для нарахування пені є період з 18.04.2022 до 30.06.2023 (439 календарних дня).

Оскільки відповідач має перед позивачем негрошове зобов`язання, яке полягає у поставці товару, тому на спірні взаємовідносини не розповсюджується дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Отже, правомірним є застосування пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання (тобто 0,1% з 40.198,80 грн) за кожний день прострочення.

Здійснивши власний перерахунок пені суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені є 17.647,27 грн (439 календарних дня прострочення виконання зобов`язання, яке не є грошовим х 40,20 грн вартості товару, з якого допущено прострочення виконання).

Оскільки прострочення виконання негрошового зобов`язання тривало понад тридцять календарних днів позивач додатково до стягнення з відповідача нарахував штраф у розмірі 2.819,74 грн.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому заперечень проти даної позовної вимоги не висловив.

Суд вважає за потрібне зауважити, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Зазначеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України у постанові від 27.04.2012 справа №06/5026/1052/2011, Вищий господарський суд України у постанові від 09.02.2011 №25/46-10-1432 та Верховний Суд у постановах від 08.08.2018 у справі №908/1843/17, від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Суд здійснив власний перерахунок штрафу та дійшов висновку, що правильним розміром штрафу є 2.813,92 грн (сім відсотків від 40.198,80 грн вартості товару, з якого допущено прострочення виконання).

Суд акцентує увагу, що у прохальній частині позову позивач просив стягнути, зокрема пеню та штраф у загальному розмірі 31.511,11 грн, в той час як згідно із розрахунком позивача пеня складала 28.731,37 грн, а штраф 2.819,74 грн. Загалом пеня та штраф становили 31.581,11 грн (як за розрахунком позивача, так і за розрахунком суду).

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення пені та штрафу вважається правильною у загальному розмірі 31.511,11 грн, який вказаний у прохальній частині позову.

Варто наголосити на тому, що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення пені та штрафу позивач просить стягнути на рахунок третьої особи-1 посилаючись на довідку Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 18.04.2024 за вих.№21/606 (далі - довідка).

У вказаній довідці позивач посилається на лист Міністерства фінансів України від 29.01.2018 за вих.№35140-05/23-92/252 «Щодо визнання пені власними надходженнями бюджетними установами», у якому надано такі роз`яснення:

Оскільки штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) відповідно до норм БК України не є ціною послуг вартісного характеру, тому не можуть зараховуватися як власні надходження бюджетних установ.

Міністерство фінансів України зауважило, що бюджетною класифікацією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 за №11 не визначено окремого коду для зарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, у зв`язку із відсутністю окремого коду бюджетної класифікації для зарахування вищенаведених грошових коштів, зокрема, пені та штрафу, Міністерство фінансів України роз`яснило, що дані грошові кошти доцільно обліковувати за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції».

Суд врахував роз`яснення Міністерства фінансів України, які викладені у листі від 29.01.2018 за вих.№35140-05/23-92/252 «Щодо визнання пені власними надходженнями бюджетними установами» та встановлений факт прострочення відповідачем виконання взятого за договором зобов`язання і дійшов висновку, що стягнення пені та штрафу в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровської області (код класифікації доходів бюджету 21081100) є правомірним, оскільки інтереси бюджетних установ мають бути захищеними у відповідності до положень чинного законодавства.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.558,36 грн, з урахуванням того, що 84.49% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА"</a> (03110, місто Київ, ВУЛИЦЯ СОЛОМ`ЯНСЬКА, будинок 11; ідентифікаційний код 32489155) на користь Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Троїцька, будинок 20-А; ідентифікаційний код 40108866) 40.198,80 грн (сорок тисяч сто дев`яносто вісім грн 80 к.) вартості недопоставленого товару, 2.558,36 грн (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят вісім грн 35 к.) судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА"</a> (03110, місто Київ, ВУЛИЦЯ СОЛОМ`ЯНСЬКА, будинок 11; ідентифікаційний код 32489155) в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровської області (Україна, 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця 93-Ї Холодноярської Бригади, будинок 1; ідентифікаційний код 37988155, код доходу 21081100) 17.647,27 грн (сімнадцять тисяч шістсот сорок сім грн 27 к.) пені та 2.813.92 грн (дві тисячі вісімсот тринадцять грн 92 к.) штрафу.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 83,23 грн вартості недопоставленого товару, 11.044,10 грн пені та 5,82 грн штрафу) відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк