Рішення

від 09.07.2024 по справі 703/39/24

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/39/24

2/703/488/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Дегтярь Л.В.

розглянувши у порядку спрощеного провадження з викликом сторін в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аналітик Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних,

встановив:

ТОВ "Аналітик Фінанс" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних, посилаючись на те, що 28 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ТОВ «Аналітик Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №014/1179/74/1160, відповідно до умов якого позичальник отримав від позикодавця кредитні кошти в розмірі 222900 доларів США строком користування до 28 грудня 2019 року зі сплатою 14,00 % річних. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 листопада 2014 року по справі №703/1137/14-ц позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 47269,59 дол. США, що складається із заборгованості за відсотками в розмірі 46730,03 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 373513 грн. 13 коп., та пені в розмірі 539,56 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 4312 грн. 70 коп., а також 654 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Однак, станом на даний час рішення суду відповідачем не виконано. Оскільки рішення суду не виконано, ТОВ "Аналітик Фінанс", посилаючись на порушення своїх прав просив суд стягнути з відповідач на його користь 3 % річних за період з 12 березня 2020 року та до дати введення на території України військового стану - 24 лютого 2022 року в розмірі 7032,16 (сім тисяч тридцять два) дол. США 16 центів.

Ухвалою судді від 08 січня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомлення сторін. Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином, разом з тим у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи без його участі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча був повідомленим належним чином, причини не явки до суду не повідомив. Відзив не подав.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних, підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 28 грудня 2006 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 014/1179/74/1160, відповідно до умов якого позичальник отримав від позикодавця кредитні кошти в розмірі 222900 доларів США строком користування до 28 грудня 2019 року зі сплатою 14,00 % річних.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 листопада 2014 року по справі № 703/1137/14-ц позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 47269,59 дол. США, що складається із заборгованості за відсотками в розмірі 46730,03 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 373513 грн. 13 коп., та пені в розмірі 539,56 дол. США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 4312 грн. 70 коп., а також 3 654 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

16 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Гефест» та ТОВ "Аналітик Фінанс" було укладено договір №16092021 купівлі продажу прав вимоги.

Згідно додатку №1 до договору №16092021 купівлі продажу прав вимоги від 16 вересня 2021 року ТОВ "Аналітик Фінанс" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 грудня 2006 року №014/1179/74/1160.

Отже, ТОВ "Аналітик Фінанс" є новим кредитором у правовідносинах, що виникли на підставі Кредитного договору від 28 грудня 2006 року №014/1179/74/1160.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

За змістом ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між тим, в порушення зазначених правових норм відповідач рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 листопада 2014 року по справі №703/1137/14-ц не виконав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 кодексу.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 47269,59 дол. США, що була встановлена рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 листопада 2014 року по справі №703/1137/14-ц - є зобов`язанням відповідно до норм цивільного права.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу наведеного, у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі, наведеному у розрахунку заборгованості.

Будь-яке зобов`язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням, незалежно від правових підстав його виникнення і в випадку його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом цієї норми закону (ст.625 ЦК України) нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція наведена у рішенні Верховного Суду України по справі № 6-113цс14 від 1 жовтня 2014 року.

Разом з вищезазначеною судовою практикою, 16 травня 2018 року Верховним Судом була винесена постанова по справі № 686/21962/15-ц.

В даному рішенні суду зазначається, що позивач в цій справі звернувся до суду з позовом про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду.

А тому, як вбачається з обставин справи, що зазначені в цій позовній заяві, то застосування до правовідносин між відповідачами та позивачем ст. 625 ЦК України не суперечить законодавству та судовій практиці, оскільки грошове зобов`язання між сторонами було встановлено рішенням суду.

В правовідносинах що склались між позивачем та відповідачами зобов`язання виникло саме на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 листопада 2014 року по справі №703/1137/14-ц.

Великою Палатою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зроблено висновок щодо можливості застосування положень ст. 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачене договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Постановою ВС від 06 березня 2019 року у справі № 577/5360/15-ц зроблено висновок, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

Також суд враховує правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц відповідно до якої формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 цього Кодексу.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) визначено, що на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п.97).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

З урахуванням вищевикладеного, позивач має право на стягнення з відповідача трьох відсотків річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення.

Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році).

Згідно розрахунку наданого позивачем, перевіреного судом, загальний розмір збитків за період з 12 березня 2017 року до 24 лютого 2022 року складає 7032,16 (сім тисяч тридцять два) дол. США 16 центів.

Суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок, який є логічним та узгоджується між собою і визначає межі позовних вимог та не спростований відповідачем.

Відповідач своїм правом бути присутніми у судових засіданнях розпорядилась на свій розсуд.

Таким чином, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту в судовому порядку шляхом задоволення даного позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по оплаті судового збору.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, відтак відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на корить позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в сумі 3941 грн. 71 коп. за подачу позовної заяви.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст.137 ЦПК України).

У разі недотримання вищезазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду у справі №910/4881/18 від 18.12.2018, у справі № 920/653/19 від 03.04.2020.

Участь адвоката, який представляє інтереси позивача у справі підтверджено наступними документами: копією ордера Серії ВІ №1177072, копією свідоцтва про заняття адвокатською діяльності.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (постанова ВП ВС від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

ч. 3 ст. 137 ЦПК України приписує, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, сторона позивача докази про розмір витрат на надання правничої допомоги не подала.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 264, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України суд,

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аналітик Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» (01054, місто Київ, вул. Дмитрівська (Шевченківський р-н), будинок 56-А, офіс 26, код ЄДРПОУ 43520972) за Кредитним договором № 014/1179/74/1160 від 28 грудня 2006 року 3 % річних в розмірі 7032,16 (сім тисяч тридцять два) дол. США 16 центів.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Аналітик Фінанс» (01054, місто Київ, вул. Дмитрівська (Шевченківський р-н), будинок 56-А, офіс 26, код ЄДРПОУ 43520972) витрати по оплаті судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 3941,71 грн. (три тисячі дев`ятсот сорок одна) грн. 71 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий: В. О. Прилуцький