Постанова

від 04.07.2024 по справі 385/341/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/341/23

провадження № 22-ц/4809/82/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Голованя А. М., Мурашка С. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач - Фермерське господарство «Олена»,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06.06.2023 у складі головуючого судді Венгрина М. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

28.02.2023 ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Олена» (далі ФГ «Олена»), в якому просила зобов`язати усунути перешкоди у користуванні належної їй земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0151, площею 2,9709 га, що розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 29.11.2022, номер запису про інше речове право № 40298993.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 12.12.2012 між ФГ «Олена» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі на вказану земельну ділянку, що належить останній на праві приватної власності, зкадастровим номером 3521110100:02:000:0151, площею 2,9709 га, строком на 10 років, тобто до 12.12.2022.

Починаючи з осені 2022 року позивачка неодноразово зверталась до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просила повернути належну їй земельну ділянку відразу після закінчення договору оренди. На ці звернення голова ФГ «Олена» відповів, що договір оренди буде зберігати свою чинність доки йому буде потрібно.

09.12.2022 ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора з заявою про надання інформаційної довідки щодо належної їй земельної ділянки, яка є предметом спору у даній справі.

З отриманої інформаційної довідки №317195716 від 09.12.2022 вона дізналась, що 26.01.2021 державним реєстратором Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Лособиковим М. Г. було зареєстровано додаткову угоду б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032 з автоматичним продовженням дії договору.

Позивачка стверджує, що не підписувала жодної додаткової угоди з відповідачем, не бажала та не бажає подальшої співпраці з ним. Задля усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06.06.2023 позов задоволено.

Зобов`язано Фермерське Господарство «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим №3521110100:02:000:0151, площею 2,9709 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 29.11.2022, номер запису про інше речове право №40298993.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 стверджує, що спірну додаткову угоду до договору оренди землі не підписувала, підпис у ній вчинено іншою особою.

Ухвалою суду від 31.03.2023 витребувано у ФГ Олена оригінал вказаної додаткової угоди, яка залишена відповідачем без виконання.

Представником відповідача повідомлено суд про відсутність у відповідача оригіналів додаткової угоди від 10.11.2022, укладеної із позивачем, через втрату, на підтвердження чого надано наказ №18 від 14.03.2023 голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В. про результати службового розслідування щодо втрати договорів оренди землі та додаткових угод, укладених між ФГ «Олена» та орендодавцями; акт про втрату документів № 15/1 від 14.03.2023, зокрема оспорюваної додаткової угоди від 10.11.2022; та копію оголошення, розміщеного в газеті «Урядовий кур`єр» від 17.03.2023 про втрату зокрема оспорюваної додаткової угоди від 10.11.2022 (а.с. 36-40).

Суд відповідно до ч. 10 ст.84 ЦПК України визнав обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ про те, що додаткова угода №б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032 позивачкою не підписувалась та не укладалась.

Суд врахувавши, що відповідачем не було надано доказів, які б спростовували доводи позивачки щодо не підписання нею додаткової угоди №б/н від 10.11.2022 до договору оренди від 12.12.2012, дійшов висновку, що порушення права власності позивачки відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди, яка позивачкою не укладалась, тому заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації такої угоди опосередковує відновлення становища, яке існувало до порушення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ФГ «Олена» подало апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, та вирішення питання про стягнення з позивачки на користь відповідача 100000 грн витрат на правничу допомогу.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що оригінал додаткової угоди ФГ «ОЛЕНА» не має можливості надати суду, оскільки його втрачено. Н а підставі наказу №15 від 20 лютого 2023 року в господарстві проводилося внутрішнє службове розслідування щодо втрати додаткової угоди . 14 березня 2023 року складено акт про втрату даної додаткової угоди та подано відповідне оголошення в газету «Урядовий кур`єр».

Суд не взяв до уваги, що позивачкою не надано доказів неукладення спірного правочину, не зважаючи на обставини справи та факт офіційного визнання відповідного речового права, шляхом відповідної державної реєстрації. Позивачка не просила суд призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу для дослідження додаткової угоди зокрема, наявності/відсутності її підпису на зазначеному правочині.

Посилається на те, що ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки, вважає порушеним є усунення перешкод у користуванні належним їй майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої земельної ділянки. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 справа №145/2047/16-ц.

Крім того, відповідач вважає, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 11 000 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянки площею2,9709га, кадастровий номер3521110100:02:000:0151, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується даними Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ № 565541 від 11.08.2010 (а.с. 7).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09.12.2022, ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею2,9709га, кадастровий номер3521110100:02:000:0151. Номер запису про інше речове право: 40298993; дата та час державної реєстрації 26.01.2021; підстава для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 10.11.2022, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 12.12.2012, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 . Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56345730 від 28.01.2021, ОСОБА_3 , Гайворонська районна державна адміністрація, Кіровоградська обл.. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (а.с. 9-10).

05.12.2022 ОСОБА_1 звернулась до ФГ «Олена» з листом-повідомленням, в якому повідомил, що не бажає поновлювати дію договору оренди землі, який укладений між нею та ФГ «Олена», має намір самостійно обробляти орендовану земельну ділянку, загальною площею2,9709га, кадастровий номер3521110100:02:000:0151(а.с. 12).

Згідно копії наказу голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В. від 14.03.2023 №18 «Про результати службового розслідування» на підставі наказу №15 від 20 лютого 2023 року в ФГ "Олена" було проведено службове розслідування щодо втрати додаткових угод до договорів оренди землі між ФГ «Олена» за переліком - Додаток №1 до наказу від 20/02/2023. Комісією були проведені наступні заходи: відібрані пояснення щодо відсутності зазначених документів в головного бухгалтера ОСОБА_4 та голови ФГ «Олена» Сироти Ю. В.; за результатами проведеного розслідування щодо втрати додатковий угод до договорів оренди землі між ФГ «Олена» за переліком - Додаток №1 відповідно до наказу №15 від 20/02/2023. Прийнято рішення подати оголошення в газету «Урядовий кур`єр» про втрату договорі оренди землі та додаткових угод укладених між ФГ «Олена» та орендодавцями за переліком - Додаток №1 відповідно до наказу № 15 від20/02/2023, без оприлюднення персональних даних орендодавців. Скласти акт про втрату договорів оренди землі та додаткових угод укладених між ФГ «Олена» та орендодавцями за переліком Додаток №1 відповідно до наказу №15 від 20.02.2023 (а.с.37 зв. ст.).

На підставі вказаного рішення 14.03.2023 складено акт про втрату документів №15/1 від 14.03.2023, в тому числі додаткової угоди від 10.11.2022 (а.с.38-39), та розміщеного оголошення в газеті «Урядовий кур`єр» від 17.03.2023 про втрату, зокрема оспорюваної додаткової угоди від 10.11.2022 (а.с. 40).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів,

а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

В обґрунтування позовної вимоги прозобов`язати усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0151, площею 2,9709 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 29.11.2022, номер запису про інше речове право №40298993, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не підписувала зазначену додаткову угоду, тому ця угода є неукладеною, а державна реєстрація незаконною.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої

статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першоїп`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першоючетвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц(провадження №14-400цс19).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-31595 св 18)).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомоюдесятою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Установлено, що позивачкою вживалися заходи щодо отримання спірної додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 29.11.2022, номер запису про інше речове право №40298993, а саме заявлялося клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від від 31.03.2023 витребувано у ФГ Олена оригінал додаткової угоди б/н від 10.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 12.12.2012, зареєстрованої 29.11.2022, номер запису про інше речове право №40298993 (а.с.26). Також роз`яснено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач не надав суду вказані документи, зазначивши, що вони відсутні у зв`язку із втратою та про проведення відповідного службового розслідування з питання втрати додаткових угод.

За таких обставин, у зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналів додаткових угод та відсутністю таких у позивача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ФГ «Олена» не спростувало доводів позивачки про неукладення та непідписання нею додаткової угодивід 10листопада2022 року №б/ндо договору оренди земельної ділянки і не довело законності державної реєстрації вказаного правочину.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Пунктами 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній з 16 січня

2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження

№14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок.

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 25 жовтня 2023 року у справі №385/1290/21, провадження №61-12824св22,

від 21 лютого 2024 року у справі №385/342/23, провадження №61-18254св23щодо вирішення спору з ФГ «Олена».

Ураховуючи викладене,оскільки ФГ «Олена» не спростувало доводів позивачки про не підписаннянеюоспорюваної додаткової угоду, суду дійшов правомірного висновку про неукладення вказаного правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстрації для реального відновлення порушеного правапозивача.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення на користь позивачки витрат на правничу допомогу спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, які були досліджені іналежно оцінені судом першої інстанції.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі№ 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст. 255, 256, 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» залишити без задоволення.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06.06.2023 залишити без змін.

Постанова апеляційного судунабирає законноїсили здня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді А. М. Головань

С. І. Мурашко