Рішення

від 09.07.2024 по справі 480/542/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2024 року Справа № 480/542/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу №480/542/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, і просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 по 26.12.2023 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 по 26.12.2023 у сумі 417726 гривень 08 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач з 24.06.2016 по 24.06.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 24.06.2016 по 24.06.2019 не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. Також, при звільненні позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік. Дані виплати було здійснено лише на виконання рішень суду. За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначенийстаттею 116 КЗпП України, належні йому суми, позивач вважає, що відповідно до положеньстатті 117 Кодексу Законів про працю Українина його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

На виконання вимог зазначеної ухвали, відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема зазначивши, що відповідно до Закону України від 25.03.92 р. № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань.

При цьому згідно зі статтею 2 вищезазначеного Закону України військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Стаття 3 Кодексу законів про працю У країни визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

Виходячи з наведеного повідомляє, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 № 144 від 24.06.2016 солдата ОСОБА_1 з 23.06.2016 зараховано до списків особового складу (а.с. 17).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 140 від 25.06.2019 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира 27 реактивної артилерійської бригади (по особовому складу) від 20.06.2019 № 93-РС з військової служби у запас у зв`язку з закінченням строку контракту, з 25.06.2019 виключено зі списків особового складу частини, а з усіх видів забезпечення - з 24.06.2019 (а.с. 18).

У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 24.06.2016 по 24.06.2019 не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.

Також, при звільненні позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

Для вирішення спорів позивач звернувся до суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 у справі №480/7176/20 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2019 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

29.01.2021 відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 у справі №480/7176/20 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 - 2019 років у сумі 20265,78 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №480/6395/20 зобов`язано відповідача виплатити позивачу нараховані суми індексації грошового забезпечення за період 24.06.2016 по 30.11.2018.

15.09.2021 відповідачем на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №480/6395/20 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) грудень 2015 року у сумі 4528,85 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.

Не погоджуючись із застосованим відповідачем базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення позивач був вимушений повторно звертатись до суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.08.2022 у справі №480/3053/22 зобов`язано відповідача:

- здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 24.06.2016 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.

- здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 24.06.201, із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.

27.12.2023 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.08.2022 у справі №480/3053/22 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2016 по 24.06.2019 у сумі 126171,14 грн.

Проте виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідачем здійснена не була, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Як установлено судом, позивачеві при звільненні та виключенні з 24.06.2019 зі списків особового складу не було виплачено в повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2016 по 24.06.2019, а також не було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових. Остаточний розрахунок було проведено 27.12.2023.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки несвоєчасне проведення виплати йому середнього заробітку за весь час затримки з 25.06.2019 (наступний день після звільнення з військової служби) по день фактичного розрахунку (27.12.2023), є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних його коштів (заробітної плати) на дату звільнення.

Отже, у цих правовідносинах спірним є період з 25.06.2019 по 27.12.2023.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий правовий підхід було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховним Судом у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18.

Проте, суд зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період з 25.06.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 до 18.01.2023 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22.

Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 24.06.2019 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення у належному розмірі.

Спірна сума грошового забезпечення у розмірі 150965,77 грн фактично виплачена 27.12.2023, що сторонами у справі не заперечується.

Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1647 календарних днів, з яких до 19.07.2022 - 1120 день.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 17,50% річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 150965,77 грн, 17,50 % річних від цієї суми становитиме 26419,01 грн, тобто 72,38 грн за день затримки розрахунку (26419,01:365).

Враховуючи період затримки розрахунку з 25.06.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), що становить 1120 днів, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні становитиме 81066,55 грн (72,38 х1120).

Щодо періоду з 19.07.2022 до 27.12.2023, щодо якого законодавець обмежив спірну виплату 6 місяцями, суд виходить з того, що за вказаний період обґрунтованими є позовні вимоги з урахуванням шестимісячного строку, тобто за 184 дні.

Так, судом встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача виходячи з виплат за останні два місяці перед звільненням (квітень 2019 року 7722,00 грн, травень 2019 року 11022,00 грн) середньоденний заробіток позивача складає 307,28 грн.

Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців становить 56539,52 грн (307,28 грн х 184 календарні дні = 56539,52 грн).

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, враховуючи розмір заборгованості, дії позивача та відповідача, становить 137606,07 грн.

Дана позиція також відображена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 по справі № 520/8216/24.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку про задоволення вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 по 18.01.2023 включно та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 по 18.01.2023 включно у сумі 137606,07 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався. Відтак, підстави для компенсації витрат за сплату позивачем судового збору у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 по 18.01.2023 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2019 по 18.01.2023 включно у сумі 137606,07 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька