Рішення

від 10.07.2024 по справі 620/7053/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2024 року Чернігів Справа № 620/7053/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська Картопляна Компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі також позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська Картопляна Компанія» (далі також відповідач), у якому просить: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська картопляна компанія» (код ЄДРПОУ: 37593194) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Новгород-Сіверський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA928999980313151230000025334, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 85235,36 грн адміністративно-господарських санкцій та 1022,70 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, тим самим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

У відзиві відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач зазначає, що підприємство створило необхідну кількість робочих місць із відповідною вакантною посадою «Інженер-електронік», з дати відкриття вакансії відповідач подавав до Державної служби зайнятості (Семенівський відділ Новгород-Сіверської філії Чернігівського обласного центру зайнятості) звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», у якій зазначав інформацію про вільні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Також, у період з 2023 по 2024 роки підприємство неодноразоо розміщувало оголошення про наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю у засобах масової інформації. Крім того, відповідач зазначає, що з 01.06.2024 у ТОВ «ПКК» працевлаштована особа з інвалідністю ОСОБА_1 .

Позивач подав відповідь на відзив, у якому не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позові.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська Картопляна Компанія» від 04.06.2024 повернуто без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліська Картопляна Компанія» є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

Згідно із вимогами чинного законодавства України відповідач несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, сформованого в автоматизованому режимі відносно відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік - 14 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1 одиниця.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22 затверджено звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форма №3-ПН.

Форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним(нею) особи).

Актуальність зазначеної(их) у поданій формі N 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця (Розділ І Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 №827-22).

Згідно із частиною першою статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону №875-ХІІ Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд вважає, що стаття 18 Закону №875-ХІІ не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим частиною третьою статті 18 Закону №875-ХІІ чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 12 квітня 2022 року № 827-22 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - Порядок № 827-22).

Вказаним Порядком № 827-22 встановлена єдина форма, призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Так, як вбачається з матеріалів справи, з огляду на середньооблікову кількість працівників, відповідач мав створити та забезпечити працевлаштування у 2023 році 1 особи з інвалідністю.

ТОВ «Поліська Картопляна Компанія» створило 1 робоче місце (інженер-електонік), на яке може бути працевлаштована особа з інвалідністю.

Згідно проведеного позивачем розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік 14 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 особа; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 особа.

Відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю, подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2023 року та протягом січня-травня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, відповідно до копії наказу № 15-К від 31.05.2024 по особовому складу, про прийняття ОСОБА_1 на посаду підсобний робітник з 01.06.2024 та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією відповідно до якої ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності та Семенівської газети «Життя Семенівщини» № 29 (11002) від 20.07.2023 та № 14 (10987) від 06.04.2023, № 4 (11029) від 25.01.2024 про розміщення оголошення на заняття вакантної посади у ТОВ «Поліська Картопляна Компанія».

Тобто, відповідач протягом 2023 року створив робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та інформував державну службу зайнятості про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування особи з інвалідністю, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю з боку підприємства.

Крім того, протягом 2023 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідач вживав залежні від нього та передбачені законодавством заходи для забезпечення чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто вживав заходів для недопущення правопорушення. Також, матеріали справи не містять докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Достовірність наведених фактів та наданих відповідачем документів, на яких ґрунтуються такі факти, позивач не спростував.

Суд зазначає, що обов`язком роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» фактично є укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або була направлена до нього державною службою зайнятості. В силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця - обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робоче місце для особи з інвалідністю та працевлаштовано таку особу, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Згідно частин першої та другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Щодо клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначає таке.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді відповідачем було надано копії: договору про надання професійної правничої допомоги № 35/2022 від 16.06.2022, ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 03.06.2024 серії АА № 1451730; платіжної інструкції № 409 від 04.06.2024 про оплату професійної правничої допомоги у справі № 620/7053/24 у розмірі 6000,00 грн; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2679; посвідчення адвоката; акту приймання наданих послуг від 03.06.2024; рахунок № 86/2024; додаткової угоди № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 35/2022 від 16.06.2022 від 21.02.2024.

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на те, що предметом даного спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3000,00 грн.

З огляду на вказане, суд вважає, що на користь відповідача підлягають відшкодуванню 3000,00 грн понесених ним витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань позивача.

Підстави для розподілу судових витрат на користь позивача відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська Картопляна Компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліська Картопляна Компанія» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю вул. Вячеслава Радченка, 14, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14017, код ЄДРПОУ 14220194.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліська Картопляна Компанія» вул. Центральна, 134, А, с. Іванівка, Новгород-Сіверський р-н, Чернігівська обл., 15432, код ЄДРПОУ 37593194.

Повний текст рішення виготовлено 10 липня 2024 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА