Рішення

від 08.07.2024 по справі 910/9497/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2024Справа № 910/9497/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" вул. Єжи Гедройця 5, м. Київ, 03150 в особі Філії "ЦЕНТР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" вул. Соборності 15, м. Київ, 02105

про стягнення 178 255,99 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Філії "ЦЕНТР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" про стягнення 178 255,99 грн. штрафних санкцій (пені).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі - продажу №8-2022 від 03.10.2022 року в частині своєчасного внесення попередньої оплати, у зв`язку з чим позивачем нарахована пеня у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/9497/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 22.06.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Соборності 15, м. Київ, 02105, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, ухвала суду від 22.06.2023 року, яка надсилалась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку 06.07.2023 року неврученою відповідачу у зв`язку з неправильно зазначено (відсутною) адресою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" зазначеній на конверті, що повернувся.

Також про відкриття провадження у справі № 910/9497/23 відповідач повідомлявся шляхом надсилання копії ухвали суду від 22.06.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/9497/23 судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в матеріалах справи, а саме: alliancemetprom@gmail.com, факт отримання якої 23.06.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Інші дані (та/або електронні адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача та/або здійснити зв`язок з юридичною особою, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі №10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач, враховуючи направлення на адресу останнього претензії, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі №910/9497/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 22.06.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Так, через відділ діловодства суду 05.07.2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" надійшов відзив на позовну заяву № 03/07/3 від 03.07.2023 року, з доказами його надсилання на адресу повивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що виникнення у покупця обов`язку здійснити першу попередню оплату за товар обумовлене настанням одночасно двох обставин: настанням строку оплати товару (протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору) та направленням продавцем покупцю рахунку на оплату такого товару. У той же час відповідач вказав, що рахунок на оплату продавцем товару відповідачу не надсилався, що, на думку останнього, свідчить про відсутність у покупця підстав для здійснення першої попередньої оплати в сумі 1 327 825,25 грн. (без ПДВ). Вказує, що долучений до позову скріншот екрану монітору щодо відправки рахунку на попередню оплату від 08.10.2022 не є належним та допустимим доказом стосовно направлення продавцем покупцю рахунку №ЦЗВМБ-146/п від 06.10.2022, оскільки лист направлений неідентифікованою та неуповноваженою відповідно до умов договору особою, без скріплення листа електронним цифровим підписом.

Крім того, як наголошує відповідач, при виконанні умов договору всі оплати за товар здійснювалися покупцем після огляду наявних у продавця обсягів товару та за погодження з його повноважними особами. Наразі, розрахунки (всі попередні оплати) за товар за договором покупцем здійснені у повному обсязі на підставі договору (оскільки рахунків продавець покупцю не направляв), після узгодження з продавцем та після підтвердження останнім можливості відвантаження відповідних обсягів товару.

При цьому, філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця", на думку відповідача, не має повноважень діяти від імені Акціонерного товариства "Українська залізниця" та не мала повноважень складати і надсилати рахунок на оплату. Більше того, такий рахунок було надіслано не з електронної адреси позивача, яка зазначена в договорі, а з іншої - czvmb.uz@ukr.nеt, яка умовами цього правочину не передбачена. Відзив на позовну заяву долучено судом до матерів справи.

Також через канцелярію суду відповідачем 05.07.2023 року подано клопотання № 03/07/4 від 03.07.2023 року про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, в обґрунтування якого зазначено, що позивачем надано електронні докази, які є достатньо новим інститутом у вітчизняному судочинстві та судова практика відносно них продовжує формуватися, а також рішення в справі суттєво може вплинути на економічний стан відповідача, оскільки заявлена сума штрафних санкцій є значною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2023 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено, з підстав викладених в зазначеній ухвалі.

В свою чергу, 20.07.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив № ЦЗВЮ-07/107 від 17.07.2023 року, з доказами її надсилання на адресу відповідача, за змістом якої позивач вказує, що факт відправки відповідачу рахунку від 06.10.2022 №ЦЗВМБ-146/п на суму 1 327 825,25 грн. підтверджено належним чином. Крім того, як зазначає позивач, відповідач спірний рахунок отримав, що підтверджується змістом платіжної інструкції № 462 від 24.01.2023 року, де вказаний рахунок зазначений у графі: «призначення платежу». Також позивач з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.10.2021 року у справі № 910/18734/20 зазначає, що наявність повноважень філії «ЦЗВ» та її працівників стосовно представництва інтересів АТ «Укрзалізниця» належним чином підтверджена матеріалами справи. Щодо направлення електронного листа з електронної поштової адреси czvmb.uz@ukr.nеt позивач зазначає, що Договір не містить чіткого визначення, а саме з якої електронної адреси Продавець повинен відправити рахунки для оплати вартості товару. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

В подальшому, 24.07.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № 20/07/11 від 20.07.2023 року, з доказами їх надсилання на адресу позивача, за змістом яких відповідач вказує, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено ні факту направлення рахунку відповідачу, ні дати його направлення. Крім того відповідач зазначає, що Філія "ЦЕНТР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА" та її директор не мають права діяти від імені АТ «Укрзалізниця». Заперечення на відповідь на відзив долучено до матеріалів справи.

Також, 24.07.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання № 20/07/12 від 20.07.2023 року про залишення позову без розгляду на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відсутність у представника позивача Оксень Андрія повноважень на підписання позовної заяви.

Розглянувши зазначене клопотання суд зазначає, що за змістом частини 4 статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Частинами 1, 3, 4 та 5 статті 95 Цивільного кодексу України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за ідентифікаційним кодом 40075815 значиться Акціонерне товариство "Українська залізниця" за місцезнаходженням: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5. У графі "відокремлені підрозділи юридичної особи" міститься інформація, зокрема, про відокремлений підрозділ Укрзалізниці: філію "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ ВП: 40081347), з наступним місцезнаходження: 03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15.

Суд звертає увагу, що коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи щодо здійснення в господарському суді повноваження сторони в справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому, стороною в справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Згідно з пунктом 2 статті 58 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

За змістом положень частин 1, 3 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження представників сторін мають бути підтверджені довіреністю юридичної особи, яка від її імені видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Частинами 2, 3 статті 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини 2 статті 245 Цивільного кодексу України довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

За змістом статті 58 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують довіреність, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Строк, на який може бути видана довіреність, визначається цивільним законодавством України. Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережено право на передоручення, або після надання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Довіреність, видана в порядку передоручення, не може містити в собі більший обсяг прав, ніж їх передано за основною довіреністю. Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Відповідно до статті 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно з Положенням про філію "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 10.04.2023 (далі - Положення) філія є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства "Українська залізниця".

У пункті 10.5.6 Положення передбачено право Філії представляти інтереси Товариства (Акціонерного товариства "Українська залізниця") в судах всіх інстанцій та юрисдикцій, а також у міжнародних арбітражах у справах, пов`язаних з діяльністю Філії.

Пунктом 10.5.1 Положення передбачено право Філії від імені Товариства вчиняти будь-які правочини (укладати договори, угоди), пов`язані з діяльністю Філії, вести претензійну роботу, набувати майнових та особистих немайнових прав, виступати позивачем, у тому числі цивільним, та відповідачем у судах усіх інстанцій, з усіма правами, наданими законом позивачу, цивільному позивачу, відповідачу і третій особі, з правом підпису усіх процесуальних документів у межах своїх повноважень, передбачених внутрішніми документами Товариства та Філії, а також вчиняти інші дії, які необхідні для здійснення господарської діяльності Філії, з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 5.6, та процедури, передбаченої пунктом 5.7 цього Положення.

Відповідно до пункту 5.7 Положення будь-які договори, довіреності та інші вихідні документи щодо листування з третіми особами (крім банківських документів), від імені Товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Товариства та третіх осіб лише в разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів, скріплені підписами щонайменше двох уповноважених на це посадових осіб Філії, які діють на підставі довіреності, виданої Товариством (директор виконавчий Філії, заступники директора виконавчого Філії або інша уповноважена на це посадова особа Філії тощо). Довіреності, правочини та інші вихідні документи від імені Товариства, адресовані третім особам, вважаються належним чином укладеними (вчиненими) Філією, якщо вони укладені (вчинені) відповідно до Статуту Товариства, внутрішніх документів Товариства та законодавства України.

Як встановлено судом, у якості додатка до позовної заяви позивачем долучено копію довіреності від 28.04.2023, виданої Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі голови правління Лященка Є.А. та члена правління Шрамка Є.С. (Довіритель), яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ісаєнко О.В. відповідно до змісту якої уповноважено заступника директора виконавчого філії "ЦЗВ" АТ "Українська залізниця" Ірхіна Євгена Валерійовича та/або заступника директора виконавчого філії "ЦЗВ" АТ "Українська залізниця" Голубєва Андрія Володимировича (Представники) здійснювати дії в інтересах Довірителя, пов`язані з діяльністю філії "ЦЗВ" АТ "Українська залізниця".

Відповідно до пункту 21 довіреності від 28.04.2023 довіреності, правочини та інші вихідні документи вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Філії, Довірителя та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та 5.7 Положення про Філію.

За цією довіреністю представники користуються правом подання, підпису, замовлення та отримання всіх документів, необхідних для виконання наданих цією довіреністю повноважень.

Довіреність видана з правом передоручення повноважень іншим особам та дійсна до двадцятого червня дві тисячі двадцять третього року включно.

Суд звертає увагу, що за умовами пункту 1 частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема, довіреністю.

Відповідно до приписів частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, довіреність.

Судом встановлено, що до позовної заяви долучено копію довіреності в порядку передоручення від 03.05.2023 (зі строком дії до 20.06.2023 включно), яка підписана заступниками директора виконавчого філії "ЦЗВ" АТ "Українська залізниця" Ірхіним Є.В. та Голубєвим А.В. (Довіритель), на підставі довіреності від 28.04.2023, з дотриманням правил двох підписів, а також з урахуванням обмежень, передбачених пунктами 5.6 та 5.7 Положенням про Філію, на виконання вимог статей 244 і 1007 Цивільного кодексу України, та згідно договорів про надання правової допомоги від 02.01.2023 №б/н. Цією довіреністю уповноважено адвоката Оксеня А.В. та/або адвоката Дєєву Ю.В. представляти інтереси Довірителя разом або окремо один від одного, в тому числі, у судах всіх інстанцій та юрисдикцій, з усіма правами, що надані позивачу, у тому числі, підписувати та подавати позовні заяви. Зазначена довіреність нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Деделюк С.Ю. та зареєстрована у реєстрі за №1066.

На підтвердження права представника позивача на заняття адвокатською діяльністю до позову останнім долучено копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 15.05.2019 серії ОД № 003803, виданого на ім`я Оксень Андрія Вікторовича.

Враховуючи наведені обставини суд зазначає, що повноваження повіреної особи - адвоката Оксень Андрія Вікторовича згідно з довіреністю в порядку передоручення від 03.05.2023, виданою від імені АТ "Українська залізниця", зокрема, на представництво у судах всіх інстанцій та юрисдикцій з усіма правами, що надані позивачу, у тому числі, з правом підписувати та подавати позовні заяви, є достатніми для підтвердження наявності у цієї особи права на представництво довірителя в суді та підписання позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім цього, 17.08.2023 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення по справі № ЦЗВЮ-08/128 від 14.08.2023 року, щодо наявності у філії «ЦЗВ» прав та обов`язків за Договором в частині проведення грошових розрахунків з покупцями за операціями з реалізації металобрухту, відповідно до умов укладених договорів філіями та регіональними філіями АТ «Укрзалізниця», зокрема, щодо права надсилання рахунків на оплату за товар. Пояснення по справі долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 03.10.2022 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (позивач у справі, продавець, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір купівлі-продажу №8-2022 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002) (далі - товар).

Розділами 1 - 11 Договору сторони узгодили предмет договору, якість товару, кількість, ціну та вартість товару, термін та умови поставки, порядок розрахунків, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини та порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 9.7 Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печаткою сторін.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як визначено умовами пункту 1.2 Договору найменування та загальна кількість товару, що поставляється за даним договором становить 965,691 тон. Допустиме відхилення загальної ваги за Договором - до мінус 5% від загальної кількості Товару.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що строк передачі Товару - 90 календарних днів з дати отримання Продавцем від Покупця Листа повідомлення, форма якого погоджена Сторонами у Додатку 4 до цього Договору. Датою передачі кожної відвантажуваної партії Товару вважається дата підписання Сторонами Акту приймання-передачі металів чорних вторинних (Додаток 2 до Договору).

Наразі, матеріали справи не містять доказів поставки товару за Договором, проте зважаючи на зміст позовних вимог та зазначені позивачем підстави позову, обставини виконання умов Договору в частині здійснення поставки товару продавцем - АТ «Українська залізниця» не є предметом дослідження у даній справі.

Поряд із цим станом на час розгляду справи докази наявності претензій відповідача як покупця з питань здійснення поставки та/або наявного спору щодо виконання умов Договору в частині поставки в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «Альянсметпром» до покупця з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасної поставки товару сторонами суду також не надано.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 2.1 Договору ціна Договору складається з сукупної вартості Товару відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Договору) та вартості послуг щодо організації навантаження Товару (у разі їх надання) відповідно до Специфікації(- й) щодо організації навантаження Товару (Додаток 3 до Договору) та становить: вартість Товару - 5 311 301,00 грн. без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження Товару - 420 909,00 грн., у тому числі ПДВ 40 151,50 грн., загальна ціна Договору складає 5 552 210,00 грн. Відповідно до пункту 23 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України ПДВ на вартість Товару не нараховується.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У пункті 2.4. договору сторони погодили, що оплата вартості Товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

2.4.1. сума першої попередньої оплати 25%, яка становить 1 327 825,25 грн. (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання Сторонами Договору на підставі надісланого продавцем рахунку;

2.4.2. сума другої оплати 25%, яка становить 1 327 825,25 грн. (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку;

2.4.3. сума третьої оплати 25 %, яка становить 1 327 825,25 грн. (без ПДВ), сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку;

2.4.4. сума четвертої оплати 25%, яка становить 1 327 825,25 грн. (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується Покупцем на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за Товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання Продавцем відповідного рахунку.

Кожна наступна оплата здійснюється Покупцем після відвантаження Товару на не менш ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

Згідно з пунктом 2.6. Договору рахунки для оплати вартості Товару та послуг щодо організації навантаження Товару надсилаються Покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах покупця в розділі 11 цього договору.

Пунктом 2.10 Договору визначено, що Датою оплати за Товар та послуги щодо організації навантаження Товару вважається дата надходження суми платежу/ів на поточний рахунок Продавця.

Докази того, що сторони узгодили інший строк та/або порядок оплати товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Як зазначено позивачем, на виконання умов п. 2.4.2 Договору ним було надіслано на адресу відповідача рахунок №ЦЗВМБ-146/п від 06.10.2022 на суму 1 327 825,25 грн., на підтвердження чого надано суду скріншот з електронної пошти czvmb.uz@ukr.net на адресу електронної пошти allisncemetprom@gmail.com від 08.10.2022 року.

Тобто, посилаючись на умови пункту 2.4 Договору позивач зазначає, що покупець зобов`язаний здійснити, зокрема, попередню оплату в розмірі 25% від ціни Договору у строк до 17.10.2022 року включно.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем та відповідачем не заперечувалось, на виконання умов Договору відповідач 24.01.2023 року перерахував на користь позивача першу попередню оплату у розмірі 1 327 825,25 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 462 від 24.01.2023 року із зазначенням призначення платежу: «авансовий платіж за брухт вид № 3 згідно договору №8-2022 від 03.10.2022р., рахунку №ЦЗВМБ-146/п від 06.10.2022р., без ПДВ».

Також судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідач перерахував на користь Позивача грошові кошти у загальному розмірі 3 983 475,75, що підтверджується платіжними інструкціями № 658 від 18.05.2023 року на суму 1 327 825,25 грн., №686 від 26.05.2023 року на суму 522 500,00 грн., №714 від 05.06.2023 року на суму 805 325,25 грн., №725 від 08.06.2023 року на суму 1 327 825,25 грн. із зазначенням призначення платежу: «авансовий платіж за брухт вид № 3 згідно договору №8-2022 від 03.10.2022р.».

Факт здійснення оплати, її розмір та порядок зарахування відповідачем на заперечувався.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як зазначено позивачем та встановлено судом за матеріалами справи, що відповідач у визначений умовами Договору строк свої зобов`язання щодо оплати вартості товару (першої попередньої оплати в розмірі 25%) не виконав, чим порушив умови п. 2.4 Договору.

Згідно з п. 5.2 Договору за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього Договору, Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання із своєчасного здійснення 25 % передплати за Договором позивач звернувся до відповідача з претензію №ЦЗВ-20/585 від 02.03.2023 року, в якій вимагав сплатити пеню у сумі 178 255,99 грн., нараховану згідно п. 5.2 Договору внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків. Факт надсилання претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 02.03.2023 року, накладної № 0304901443326 від 02.03.2023 року та фіскального чеку від 02.03.2023 року.

Проте, претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, нараховані позивачем штрафні санкції у добровільному порядку сплачені не були.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу першої попередньої оплати 25% у розмірі 1 327 825,25 грн. (без ПДВ) за товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач своєчасно не виконав, у зв`язку з чим позивачем на підставі п. 5.2 Договору нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, за кожен день прострочення в сумі 178 255,99 грн. за період з 18.10.2022 року по 23.01.2023 року.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі-продажу №8-2022 від 03.10.2022 року суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження своєчасної сплати позивачу першої попередньої оплати 25% за поставлений товар у встановлений умовами Договору строк або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних відповідач стверджує, що продавцем не надсилався на електронну адресу покупця рахунок першої попередньої оплати за Договором, а відтак перебіг здійснення строку такої оплати не розпочався та відповідачем як покупцем не допущено порушення строків оплати, передбачених п.2.4 Договору, що, на переконання відповідача, свідчить про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій (пені) за Договором.

При цьому у поданому відзиві відповідач заперечує факт отримання рахунку №ЦЗВМБ-146/п від 06.10.2022 на суму 1 327 825,25 грн. з електронної пошти czvmb.uz@ukr.net, оскільки вказана адреса електронної пошти не визначена у розділі 11 Договору купівлі - продажу №8-2022 від 03.10.2022 року.

Так, судом критично оцінюються твердження відповідача про те, що електронне повідомлення, на скріншот якого посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не є належним та допустимим доказом направлення продавцем покупцю/відповідачу рахунку на оплату, та, відповідно, не породжує будь-яких зобов`язань для продавця, у зв`язку з чим з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 суд зазначає, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

У частині 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині 3 статті 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Отже, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №922/51/20 та 14.12.2021 у справі №910/17662/19).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.

Окрім цього, Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 та 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Наразі, у розділі 11 Договору сторони визначили адреси електронної пошти сторін, зокрема, адресу електронної пошти продавця - uz@uz.gov.ua, та адресу електронної пошти покупця - allisncemetprom@gmail.com.

Поряд із цим суд звертає увагу на умови п. 2.6 Договору, згідно якого рахунки для оплати вартості Товару та послуг щодо організації навантаження товару надсилаються Покупцеві на адресу електронної пошти, що зазначена в реквізитах Покупця в розділі 11 цього Договору, проте у вказаному пункті Договору не визначено, що такі рахунки надсилаються лише з тих електронних адрес, які визначені у розділі 11 вказаного договору, а тому надсилання рахунку з адреси електронної пошти czvmb.uz@ukr.net не суперечить умовам вказаного правочину.

До того ж в матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані докази будь - яких заперечень щодо змісту отриманих рахунків як на момент отримання їх електронною поштою, так і на момент розгляду справи в суді.

Окремо судом враховані обставини посилання відповідача на виставлений позивачем рахунок №ЦЗВМБ-146/п від 06.10.2022 на суму 1 327 825,25 грн. в платіжній інструкції № 462 від 24.01.2023 року на суму 1 327 825,25 грн.

Тобто, за висновками суду, відповідач своїми конклюдентними діями із перерахування попередньої оплати підтвердив факт отримання рахунку №ЦЗВМБ-146/п від 06.10.2022 на суму 1 327 825,25 грн., у зв`язку з чим судом не приймаються до уваги заперечення відповідача в цій частині.

Додатково суд наголошує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер.

За висновками суду ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплати товару.

Крім того, відповідно до умов договору сторони погодили, зокрема, ціну договору, умови розрахунків, банківські реквізити для розрахунків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18, яка враховується судом при розгляді спірних правовідносин у даній справі згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на направлення рахунку на оплату від 06.10.2022 №ЦЗВМБ-146/п не уповноваженою Договором особою також визнаються судом безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до приписів статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

За умовами пункту 2.1 Положення про Філію "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Філія), Філія є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Товариство), який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені та в інтересах Товариства, здійснює делеговані ним функції відповідно до мети, завдань та предмета діяльності Товариства.

Разом із тим, як вбачається з розділу 11 Договору для розрахунків за товар вказані реквізити саме філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Укрзалізниця", а тому доцільним та логічним є направлення на електронну адресу відповідача рахунку на оплату за товар саме філією "Центр забезпечення виробництва", а не будь-якою іншою філією.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, доводи відповідача щодо відсутності у філії "Центр забезпечення виробництва" повноважень на складення та надсилання рахунку на оплату відповідачу судом оцінюються критично та до уваги не приймаються.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи умови спірного Договору купівлі - продажу №8-2022- від 03.10.2022 року, суд погоджується з доводами позивача про те, що граничним строком здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" як покупцем першої попередньої оплати 25% у розмірі 1 327 825,25 грн. (без ПДВ) є 17.10.2022 року.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 серпня 2023 року по справі №927/211/22 зазначено, що Верховний Суд у постановах від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19 зазначив, що виходячи з вимог ст. 538 ЦК у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

Однак, об`єднана палата суддів не погоджується з таким тлумаченням приписів частини 3 статті 538 ЦК України, оскільки ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.

Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.

Верховний Суд вважає, що таке тлумачення приписів статті 538 ЦК по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.

Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.

Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).

Відмовляючи у стягненні попередньої оплати, суд позбавляє продавця права вибору, передбаченого ЦК - наполягати на виконанні в натурі укладеного договору чи вимагати його розірвання та стягнення збитків.

Більше того, така правова позиція Верховного Суду по суті змушує продавця, зацікавленого у виконанні договору, на власний ризик здійснити виконання (поставку товару) без отримання попередньої оплати, що суперечить приписам частин 3, 4 статті 538, частинам 3, 4 статті 292 Цивільного кодексу України та умовам договору.

У частині 1 статті 620 ЦК Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки невиконання обов`язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками. У разі невиконання боржником обов`язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання

Аналогічні приписи містяться у статті 665 Цивільного кодексу України щодо договору купівлі-продажу.

Отже, права покупця, який попередньо оплатив товар (або з якого суд стягнув суму попередньої оплати), захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність.

Інше тлумачення статті 538 Цивільного кодексу України нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов`язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку.

Частинами 1 та 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).

Договір купівлі-продажу (поставки) є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами. Отже, сторона, яка не здійснила попередню оплату за договором купівлі-продажу, всупереч своїм договірним обов`язкам не може вважати договір неукладеним, а обов`язки зі здійснення попередньої оплати неіснуючими.

Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов`язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов`язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

Об`єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування статті 538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19. Системне тлумачення статті 538, частини 2 статті 625, частини 1 статті 655, статті 692, частини 1 статті 697 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).

За таких обставин матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором, оскільки граничний строк здійснення першої попередньої оплати 25% у розмірі 1 327 825,25 грн. (без ПДВ) Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" - 17.10.2022 року, в той час, як відповідач здійснив перерахування першої попередньої оплати 25% на суму в розмірі 1 327 825,25 грн. лише 24.01.2023 року, тобто з порушенням строку, визначеного Договором.

Отже, в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині 25% попередньої оплати товару у визначені Договором строки.

Суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків оплати за Товар та/або послуги щодо організації навантаження Товару, визначених пунктами 2.4, 2.5 цього Договору, Продавець має право стягнути з Покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочки виконання зобов`язання, за кожен день прострочки.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасного здійснення першої попередньої оплати 25%, позивачем на підставі п. 5.2 Договору нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 178 255,99 грн. за період з 18.10.2022 року до 23.01.2023 року, яку останній просив стягнути відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач заперечує проти застосування позовних санкцій вцілому.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що її розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 178 255,99 грн. пені підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНСМЕТПРОМ" (вул.Соборності 15, м. Київ, 02105, код ЄДРПОУ 43855953) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця 5, м. Київ, 03150) в особі Філії "ЦЕНТР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15) 178 255 (сто сімдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн. 99 коп. пені та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 08 липня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон