Рішення

від 05.07.2024 по справі 910/7904/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2024Справа № 910/7904/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка (просп. Незалежності 16, м. Южнокраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 55002)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" (вул. Солом`янська, 11, м. Київ, 03110)

про стягнення 169 047,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНЕНЕРГО-КАРТ УКРАЇНА" про стягнення 169 047,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 509 про закупівлю товарів за процедурою закупівлі - відкриті торги від 17.11.2021 року в частині постачання дизельного палива та бензину згідно талонів, придбаних у відповідача, та відповідно до проведеної передплати, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі вартості не використаних талонів.

Окрім цього, як зазначено позивачем у позовній та встановлено судом, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на дату звернення з позовною заявою до Господарського суду міста Києва 15.05.2023 року (згідно поштового конверту) до Єдиного державного реєстру 18.07.2022 року були внесені зміни, зокрема, в частині найменування відповідача, відтак найменуванням Товариства з обмеженою відповідальністю «Глуско-Карт Україна» є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" (код ЄДРПОУ 32489155), у зв`язку з чим судом здійснюється подальший розгляд справи з урахуванням зміни найменування відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7904/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, враховуючи, що у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи №910/7904/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 08.06.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Солом`янська, 11, м. Київ, 03110.

Проте, ухвала суду від 08.06.2023 року, яка надсилалась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку 19.07.2023 року неврученою адресату у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача "Гріненерго-Карт Україна" зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі №10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач, враховуючи направлення на адресу останнього претензії та її отримання, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі №910/7904/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтею 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.06.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

В свою чергу, через відділ діловодства суду 19.05.2023 року від позивача надійшло Клопотання №768/01-16 від 15.05.2023 про огляд веб-сайту (сторінок) в системі електронних публічних закупівель "Prozorro", ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2021-10-04-006310-b, а також встановлення та фіксування їх змісту з додатками. Вказане клопотання разом з доданими до нього документами судом залучено до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання позивача про здійснення огляду веб- сайту системи електронних публічних закупівель суд зазначає, що відповідно до частини 7 статті 82 ГПК України у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.

За приписами ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5 статті 96 ГПК України).

Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до увагу копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідальність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

В свою чергу, оскільки відповідачем не надані заперечення та не ставиться під сумнів відповідність поданих позивачем копій електронних документів та наявної у них інформації (їх змісту) на час розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, судом констатовано відсутність необхідності огляду веб-сайту (сторінок) в системі електронних публічних закупівель Prozorro (ідентифікатор закупівель в системі UA-2021-10-04-006310-b), у зв`язку з чим відповідне клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, роздруківок сторінок веб-сайту системи електронних публічних закупівель «Prozorro», на виконання вимог статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноваженою особою на онлайн-платформі Електронної системи публічних закупівель Prozorro було оприлюднено оголошення про проведення електронних торгів UA-2021-10-04-006310-b.

На участь в електронному аукціоні було подано три тендерні пропозиції, а саме від ТОВ «Гермес-2018», ТОВ «Глуско-Карт Україна» та ТОВ «Геліос-2012 ЮК».

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

В подальшому, 02.11.2021 року тендерним комітетом замовника було прийнято рішення щодо обрання ТОВ «Глуско-Карт Україна» переможцем процедури відкритих торгів на закупівлю ДК 021:2015-09130000-9 - Нафта та дистиляти (Дизельне паливо ЄВРО (ЛДП, ЗДП), бензин А-95 для транспортних засобів управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка та КУ ІРЦ Южноукраїнської міської ради) та, відповідно до Протоколу засідання тендерного комітету №3 від 02.11.2021 року вирішено обрати ТОВ «Глуско-Карт Україна» переможцем процедури відкритих торгів та прийняти рішення про намір укласти договір про закупівлю з ТОВ «Глуско-Карт Україна». Відповідні копії документів долучені позивачем до матеріалів позовної заяви.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів, 22.11.2021 року між Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глуско-Карт Україна», назву якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гріненерго-Карт Україна» (продавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір №509 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується у 2021 році поставити Покупцеві товар за код ДК 021:2015-09130000-9 - Нафта та дистиляти (Дизельне паливо ЄВРО (ЛДП, ЗДП), бензин А-95 для транспортних засобів управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка та КУ ІРЦ Южноукраїнської міської ради), Покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Розділами 1-11 Договору сторони погодили предмет договору, якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили та порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 10.1 Договору сторони погодили, що Договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих зобов`язань.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у покупця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили предмет поставки - дизельне паливо ЄВРО (ДТ-Л-К5, сорт С) - 1 540 літрів, дизельне паливо ЄВРО (ДТ-З-К5, сорт F) - 1 530 літрів, бензин автомобільний ЄВРО (АИ-95-К5-ЄВРО) - 2 980 літрів.

За умовами пункту 1.3 Договору обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Відповідно до пункту 2.3 Договору Постачальник, поставляючи Покупцю Товар, передбачений цим Договором, зобов`язаний керуватись чинними в Україні нормативно-правовими актами у сфері обліку та контролю якості нафти і нафтопродуктів.

Спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 20.05.2008 року №281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка згідно ст. 1 встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, та поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Так, за визначенням, наданим в Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 5.1 Договору передбачено строк (термін) поставки (передачі) товару - з 15.11.2021 року по 31.12.2021 року.

Відповідно до пункту 5.2 Договору передача Продавцем Товару, паливних карток Покупцю здійснюється на підставі видаткової накладної на Товар та оформлюється Актом приймання-передачі.

За умовами пункту 5.3 Договору термін дії паливних карток є два роки та не залежить від терміну дії Договору.

Умовами пунктів 5.4 та 5.5 передбачено, що датою передачі Товару Покупцю вважається дата отримання останнім паливних карток Покупця з нарахованим на ній обсягом Товару та оформленням Акту прийому-передачі. Перехід права власності на Пальне по паливним карткам та ризику знищення (псування) Пального відбувається в момент фактичного отримання Пального на АЗС.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно пункту 3.1 Договору ціна цього Договору становить 175 053,00 грн., у тому числі ПДВ - 29 175,50 грн.

За умовами пункту 3.2 Договору ціна цього Договору може бути змінена у випадках, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі».

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Умовами пунктів 4.1 - 4.3 Договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем після пред`явлення Продавцем рахунка на оплату товару (далі - рахунок) або після підписання Сторонами накладної та акту приймання-передачі продукції. До рахунка додаються: накладна на відпустку товару та податкова накладна (у разі сплати ПДВ). Покупцем здійснюється оплата за отриману продукцію на підставі даного Договору та відповідно до виставлених Продавцем рахунків.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що розрахунки між сторонами проводяться в гривнях шляхом перерахування з розрахункового рахунку Покупця на розрахунковий рахунок Продавця

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов розділу 4 Договору позивачем як покупцем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 175 053,00 грн., а саме згідно платіжних доручень: №6811 від 03.12.2021 року на суму 14 787,00 грн., №6812 від 03.12.2021 року на суму 7 533,00 грн., №6813 від 03.12.2021 року на суму 6 000,00 грн., №7525 від 23.12.2021 року на суму 93 033,00 грн., №7526 від 23.12.2021 року на суму 53 700,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка умов Договору в частині здійснення оплати бензину та дизельного пального на загальну суму 175 050,00 грн. відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо оплати вартості товару в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач передав позивачу видаткові накладні №Т-14384 від 01.12.2021 року та №Т-14715 від 15.12.2021 року та талони на пальне на Бензин А-95 (загальна кількість - 2 980 л) та Дизельне пальне (загальна кількість - 3 070 л).

Факт отримання товару (талонів на бензин та дизельне пальне) позивачем підтверджується підписами на вказаних видаткових накладних представників постачальника - ТОВ «Глуско-Карт Україна» та покупця - Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки (передачі) талонів на пальне за спірними видатковими накладними позивачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки талонів на бензин та дизельне пальне у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування бланків талонів від позивача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем умов Договору в частині передачі талонів на пальне відповідно до здійсненої оплати з боку позивача відсутні.

З урахуванням умов Договору, а також фактичного здійснення 100% оплати нафтопродуктів - бензину А-95 та дизельного палива продавець зобов`язаний поставити покупцю товар шляхом передачі на автозаправній станції за відповідними талонами, переданими позивачу в межах укладеного Договору.

В свою чергу, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, надані постачальником талони Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка реалізовані частково, зокрема, у позивача залишились не використані талони та бланки дозволів на загальну суму 169 047,00 грн. з ПДВ, а саме: 291 талонів та бланків дозволів на бензин марки А-95 по 10 літрів кожний, що становить 2 910 літрів та 293 талонів та бланків дозволів на дизельне паливо по 10 літрів кожний, що становить 2 930 літрів.

Тобто, в порушення вищезазначених умов Договору відповідачем поставка товару (нафтопродуктів - бензину А-95 та дизельного палива) в повному обсязі та на суму, передбачену Договором здійснена не була та взяті на себе зобов`язання по забезпеченню відпуску бензину та дизельного палива по талонам на автозаправних станціях в повному обсязі не виконані.

Звертаючись з позовом до суду позивач стверджує, що починаючи з травня 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Глуско-Карт Україна» не здійснювався відпуск палива за отриманими позивачем талонами та позивач не мав можливості отримати паливо по талонами на АЗС відповідача.

Зокрема, в матеріалах справи наявний службовий лист начальника групи централізованого обслуговування закладів та установ освіти Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка від 06.06.2022 року, в якому зазначено наявність талонів на пальне (А-95 та ДП) та неможливість його отримання, оскільки заправка не працює.

Доказів поставки пального по талонах в обсязі, передбаченому умовами правочину як під час реалізації Договору, так і під час розгляду справи судом відповідачем не надано.

З метою досудового врегулювання спору та зважаючи на невиконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки пального позивач звернувся до відповідача з Претензією №1 від 17.06.2022 року в якій враховуючи необхідну потребу покупця в пальному вимагав від продавця вирішити питання про забезпечення відпуску пального (заправку автомобілів Покупця) на АЗС ГЛУСКО в семиденний строк від дня пред`явлення даної вимоги (отримана відповідачем 22.06.2022 року) та Претензією №2 від 14.09.2022 року, в якій вимагав повернути на зазначені розрахункові рахунки грошові кошти на загальну суму 169 047,00 грн. в семиденний строк з дня отримання вимоги.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № 5500217998485 та № 500218008624 претензія № 1 була отримана відповідачем 22.06.2022 року та претензія № 2 - 22.09.2022 року.

В подальшому, зважаючи на невиконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки пального та неповернення грошових коштів позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 1442/01-15 від 15.12.2022 року про надання інформації щодо можливості використання талонів (скретч-карток) на дизельне пальне та бензин А-95 на АЗС ТОВ «Глуско-Карт Україна» до 20.01.2023 року.

В матеріалах справи також наявний надісланий ТОВ «Глуско-Карт Україна» лист №36 від 10.05.2022 року, в якому останнє повідомляє позивача про те, що через настання форс-мажорних обставин у зв`язку з введенням на території України воєнного стану починаючи з 24.02.2022 року всі залишки пального з АЗС було передано на потреби ЗСУ, внаслідок чого на АЗС відповідача пальне фірмових категорій 1 та 2, у зв`язку з чим відвантаження всім клієнтам зупинено. За змістом вказаного листа ТОВ «Глуско-Карт Україна» також повідомляло, що розраховує на відновлення забезпечення АЗС пальним і виконання своїх договірних зобов`язань після відновлення нормального функціонування ринку пального.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, як до кінця строку дії талонів (29.11.2022 року та 15.12.2022 року), так і на момент подання позову постачання пального відповідачем не відновилось, повернення позивачу коштів за невикористані паливні талони відповідачем також не здійснено.

Таким чином, станом на день подання позову залишок недоотриманого від постачальника бензину А-95 складає 2 910 літрів на суму 87 300,00 грн., дизельного палива - 2 930 літрів на суму 81 747,00 грн., а разом на загальну вартість 169 047,00 грн.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Суд зазначає, що умовами Договору та іншими документами, укладеними в процесі його виконання, не передбачена процедура відмови від забезпечення талонів бензином та дизельним паливом в день пред`явлення їх на АЗС.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору відповідачем поставка товару (пального) в повному обсязі та на суму, передбачені Договором та рахунками - фактурами здійснена не була та взяті на себе зобов`язання по забезпеченню відпуску пального по талонам на автозаправних станціях відповідачем не виконано.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525,526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 2статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як передбачено пунктом 1 частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем поставка товару в повному обсязі та на суму, передбачену Договором та відповідно до здійсненої позивачем оплати як до моменту закінчення строку дії талонів, так і під час розгляду справи судом, здійснена не була.

Доказів відпуску оплаченого пального на суму 169 047,00 грн. матеріали справи не містять.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як передбачено пунктом 1 частиною 1статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем поставка товару (бензину та дизельного пального) в повному обсязі та на суму, передбачену умовами Договору та відповідно до здійсненої позивачем оплати здійснена не була.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів наведеної норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передплати за непоставлений товар, враховуючи умови розділу V Договору, яким фактичним місцем поставки (передачі) товару та відпустку його за талонами або скретч-картками визначено безпосередньо власні АЗС продавця та АЗС партнерів. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем покупцеві.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов`язання повернути кошти.

Припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Відсутність дій відповідача щодо фактичного передання товару на АЗС постачальника на території України у визначений договором строк надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти, попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Таким чином, як встановлено судом та зазначено позивачем в позовній заяві, обов`язок щодо поставки товару, а саме забезпечення відпуску пального по талонам на автозаправних станціях загальною вартістю 169 047,00 грн. в обсязі 5 840 літрів (а саме: бензин А-95 - 2 910 літрів, дизельне паливо - 2 930 літрів) та у визначений строк, всупереч умовам Договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого, проте не поставленого товару (пального) на суму 169 047,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов`язань за Договором з поставки повного обсягу пального та/або відсутності боргу з повернення вартості попередньої оплати за непоставлене пальне, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №509 від 17.11.2021 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

В частині наведених відповідачем в листі від 10.05.2022 року № 36 посилань на настання форс - мажорних обставин - початку 24.02.2022 року на території України воєнних дій та введення воєнного стану на території країни у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, а саме на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Частиною 2статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі №917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Крім того, оскільки законодавство не містить встановленого строку для повідомлення про форс-мажор, оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами Договору.

Так, за умовами п. 8.2 Договору сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом тридцяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 звертає увагу на те, що хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

В свою чергу з матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомив позивача про наявність форс-мажорних обставин лише у травні 2022 року.

Також суд зазначає, що саме лише посилання відповідача на лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за Договором.

Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року носить загальний характер та є лише одним з документів, необхідних для доведення форс-мажору та припинення відповідальності за невиконані зобов`язання під час дії обставин форс-мажору, які стороні потрібно довести під час судового спору.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто, форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов`язанням/обов`язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд наголошує, що звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов`язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.

Відтак, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.

Проте, відповідачем такі дії вчинено не було, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором №509 від 17.11.2021 року у період лютого-березня 2022 року суду не надано.

При цьому суд враховує, що згідно положень статті 617 Цивільного кодексу України у разі порушення стороною договору зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, особа звільняється лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, передбаченої за таке невиконання, проте не звільняється від виконання основного зобов`язання.

Тобто, застосування форс-мажору може звільнити відповідача лише від штрафних санкцій (пені) за прострочення поставки товару у встановлений Договором строк, але не від самого обов`язку здійснити поставку товару або повернути невикористану частину попередньої оплати.

В свою чергу судом встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідача лише основного боргу з повернення передплати в сумі 169 047,00 грн., вимоги про стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій наразі позивачем не заявлено.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки позивачу товару відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 169 047,00 грн. з повернення суми попередньої оплати товару підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гріненерго-Карт Україна" (вул. Солом`янська, 11, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 32489155) на користь Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка (просп. Незалежості 16, м. Южнокраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 55002, код ЄДРПОУ 04653220) 169 047 (сто шістдесят дев`ять тисяч сорок сім) грн. 00 коп. основного боргу, та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 05 липня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон