Ухвала

від 08.07.2024 по справі 916/2935/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про передачу позовної заяви за виключною підсудністю

"08" липня 2024 р. м. Одеса Справа № 916/2935/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши матеріали за вх. № 2997/24 від 01.07.2024

за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Володимира Чаплінського, 7)

в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 4; код ЄДРПОУ 40165856)

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ» (73003, Херсонська обл., м. Херсон, просп. Ушакова, буд. 35А; код ЄДРПОУ 38238694),

2) Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (03118, м. Київ, вул. Хотівська, буд. 4, літера «А»; код ЄДРПОУ 37264503)

про визнання недійсним договору, стягнення 1 999 603,77 грн,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ» та Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», в якому просить суд:

1) визнати недійсним договір з поточного середнього ремонту облаштування освітленням із використанням автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення Р-01 Київ Обухів на ділянці км 22+740, км 31+979, км 26+883, км 27+671, км 28+228, км 20+709, Київська область від 30.10.2019 № БДР-222/10-19, укладений між Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» (код ЄДРПОУ 37264503) та ТОВ «Дорстрой Монтаж Київ» (код ЄДРПОУ 38238694);

2) Стягнути з ТОВ «Ролло Трейдінг» (код ЄДРПОУ 38238694) на користь Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (код ЄДРПОУ 37264503) 1 999 603,77 грн, а з Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (код ЄДРПОУ 37264503) одержані ним за рішенням суду стягнути в дохід держави.

В обґрунтування позову прокурор посилається на встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в бюджетній сфері щодо визнання недійсним договору про придбання послуг з поточного середнього ремонту облаштування освітленням із використанням автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення Р-01 Київ Обухів від 30.10.2019 № БДР-222/10-19, укладеного між Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів», як замовником, та ТОВ «Дорстрой Монтаж Київ» (після перейменування ТОВ «Ролло Трейдінг»), як виконавцем, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

В силу частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимога прокурора про визнання недійсним договору з поточного середнього ремонту облаштування освітленням із використанням автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення Р-01 Київ Обухів на ділянці км 22+740, км 31+979, км 26+883, км 27+671, км 28+228, км 20+709, Київська область від 30.10.2019 № БДР-222/10-19, укладений між Державним підприємством «Фінансування інфраструктурних проектів» (код ЄДРПОУ 37264503) та ТОВ «Дорстрой Монтаж Київ» (код ЄДРПОУ 38238694);

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Цивільний кодекс України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі, зокрема, на рухомі і нерухомі.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і розглядати їх необхідно у сукупності.

У розумінні Цивільного кодексу України житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям "нерухоме майно". Однак, вказаний перелік об`єктів нерухомого майна не є вичерпним.

Зокрема, відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об`єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.

В силу статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 71 Земельного кодексу України встановлено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" автомобільні дороги загального користування та сільські дороги України (далі - автомобільні дороги) це дороги державного та місцевого значення, які забезпечують внутрішньодержавні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів із врахуванням адміністративно-територіального поділу держави, з`єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави. Класифікація та перелік цих доріг затверджуються Кабінетом Міністрів України. Автомобільні дороги є державною власністю, крім сільських доріг, порядок управління якою встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" закріплено, що автомобільна дорога лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; проїзна частина частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів.

За умовами статті 5 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги поділяються на: автомобільні дороги загального користування; вулиці і дороги міст та інших населених пунктів; відомчі (технологічні) автомобільні дороги, автомобільні дороги на приватних територіях.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги місцевого значення поділяються на обласні та районні.

Статтею 9 Закону України "Про автомобільні дороги" унормовано, що складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів.

До земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об`єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв`язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об`їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства (стаття 31 Закону України "Про транспорт").

Таким чином, системний аналіз вищенаведених положень чинного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що автомобільні дороги є лінійним комплексом інженерних споруд, які розташовані на землях автомобільного транспорту та не можуть бути переміщені без їх знецінення та зміни їх призначення, тобто належать до нерухомого майна.

Суд зазначає, що хоча автомобільні дороги і не входять до переліку нерухомого майна, щодо якого проводиться державна реєстрація згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", між тим зазначене жодним чином не спростовує приналежності останніх до об`єктів нерухомого майна через призму сукупності ознак, якими законодавець наділив поняття нерухомості.

При цьому віднесення автомобільних доріг загального користування до об`єктів нерухомого майна додатково узгоджується з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.06.2019 № 137 «Про затвердження Переліку об`єктів будівництва та об`єктів нерухомого майна, яким не присвоюється адреса об`єкта будівництва, об`єкта нерухомого майна».

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадках, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність норма статті 27 Господарського процесуального кодексу України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлено правила виключної підсудності господарських справ.

Виключна підсудність означає, що відповідний спір не може бути розглянутий за загальними правилами підсудності або альтернативної підсудності.

Частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Аналогічні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладені в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною третьою статті 31 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Спори між судами щодо підсудності не допускаються (частина шоста статті 31 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав учасників справи, а, навпаки, є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

Крім того, господарський суд зазначає, що згідно зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява N 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви N 29458/04, N 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.78 року (заява N 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, а у даному випадку судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий позов.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що позов у даній справі місить вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 30.10.2019 № БДР-222/10-19, предметом якого є надання послуг з поточного середнього ремонту облаштування освітленням із використанням автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення Р-01 Київ Обухів на ділянці км 22+740, км 31+979, км 26+883, км 27+671, км 28+228, км 20+709, Київська область, суд зазначає, що спір у даній виник з приводу утримання автомобільних доріг загального користування державного значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області та є їх невіддільною складовою.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку про те, що відповідно до правил виключної підсудності, визначених частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України, позов прокурора у даній справі підлягає розгляду Господарським судом Київської області.

Керуючись ст. 30, 31, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву (вх. № 2997/24 від 01.07.2024) керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Володимира Чаплінського, 7) в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 4; код ЄДРПОУ 40165856) до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛЛО ТРЕЙДІНГ» (73003, Херсонська обл., м. Херсон, просп. Ушакова, буд. 35А; код ЄДРПОУ 38238694), Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (03118, м. Київ, вул. Хотівська, буд. 4, літера «А»; код ЄДРПОУ 37264503) про визнання недійсним договору, стягнення 1 999 603,77 грн передати за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 16/108).

Ухвала набирає законної сили 08.07.2024 та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги у строк, визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.В. Волков