Рішення

від 09.07.2024 по справі 916/540/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/540/24

За позовом: Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25830211)

До відповідача: Приватного підприємства ЛОРІ (65026, м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 20, код ЄДРПОУ 24541077)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Суть спору: Позивач Комунальна установа (далі КУ) Одесреклама Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства (далі ПП) ЛОРІ про стягнення заборгованості у розмірі 2 995 грн 15 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Позивач КУ Одесреклама Одеської міської ради, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач ПП ЛОРІ, не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Ухвала суду від 19.02.2024р., направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: за закінченням терміну зберігання.

У відповідності до ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.

В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідачки про розгляд даної справи.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній документами в порядку ч.9 ст.165 ГПК України.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі Kudla v. Poland заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі Vernillo v. France заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі Frydlender v. France заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі Wierciszewska v. Poland заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі Capuano v. Italy заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання розумного строку, під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття розумний строк та своєчасний розгляд застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття розумний строк вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття розумний строк.

Враховуючи викладене вище, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі зазначає, що КУ «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно до Статуту створена шляхом перетворення КП «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно чинного законодавства України та згідно п. 1.2. Статуту КУ «Одесреклама» є правонаступником прав та обов`язків КП «Одесреклама».

У відповідності до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008р. КП «Одесреклама» створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Позивач зазначає, що 01.08.2018р. між КУ «Одесреклама» Одеської міської ради (Установа) та ПП «ЛОРІ» (Користувач) укладено Договір №1566-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, за умовами якого Установа надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Відповідно до п. п. 2.2., 2.3. Договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору; Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пп. 4.2.4. п. 4.2 Договору Користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Пунктами 5.1. та 5.2. Договору встановлено, що плата за цим Договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору; Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

Відповідно до п. п. 6.1., 6.2. та 6.5. Договору позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1., 6.1. Договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Згідно до п. 8.3. Договору термін дії договору з 01.08.2018р. по 25.07.2023р.

Позивач зазначає, що Додатком №1 від 01.08.2018р. до Договору затверджено перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування, а саме: лайт-бокс на фасаді (об`ємні літери), розміром 1,9 м х 4,6 м х 1 ст. у кількості 1 шт., за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 34/ вул. Катериненська, 20.

Крім того, відповідно до Додатку №1 від 01.08.2018р. сторони дійшли згоди затвердити бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, згідно якого плата становила 491 грн 63 коп. на місяць.

Позивач також зазначає, що у зв`язку із прийняттям виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008р. №434 «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі в новій редакції» 01.08.2019р. укладено Додаткову угоду №3 до Договору. Сторони, зокрема, дійшли згоди затвердити бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у новій редакції та з 01.08.2019р. плата за Договором складає 786 грн 60 коп. на місяць.

Позивач стверджує, що з 13.06.2023р. ПП «ЛОРІ» здійснювало оплату за Договором не в повному обсязі, у зв`язку із чим відповідачу направлено претензію №145/01-27 від 10.03.2023р. із вимогами погасити заборгованість за Договором. Проте відповіді на неї позивач не отримав. Таким чином, КУ «Одесреклама» вважає, що нею було вжито заходів досудового врегулювання спору, які не мали результату, і на момент підготовки позову претензію не задоволено.

25 липня 2023р. Договір №1566-од від 01.08.2018р. було розірвано Установою у односторонньому порядку у зв`язку із несплатою Користувачем плати за Договором протягом двох або більше місяців поспіль (п. 8.5.4 Договору).

Посилаючись на ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України позивач зазначив, що закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

За розрахунком позивача станом на 25.07.2023р. за ПП ЛОРІ існує непогашена заборгованість за Договором №1566-од від 01.08.2018р. у розмірі 2 994 грн 15 коп., що і стало підставою для звернення КУ «Одесреклама» Одеської міської ради до суду з відповідним позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Відповідач не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.

Розглянув матеріали справи, суд встановив, що КУ «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно до Статуту створена шляхом перетворення КП «Одесреклама» Одеської міської ради відповідно чинного законодавства України та згідно п.1.2. Статуту КУ «Одесреклама» є правонаступником прав та обов`язків КП «Одесреклама».

Так, відповідно п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008р. у діючій редакції, КУ «Одесреклама» - Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Згідно п. 4.1. Правил № 434 КУ «Одесреклама» на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Статутом КУ «Одесреклама» передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.

У відповідності до п. 2.2. Статуту завданнями установи є, зокрема: забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.); укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2018р. між КУ «Одесреклама» Одеської міської ради (Установа) та ПП «ЛОРІ» (Користувач) укладено Договір №1566-од на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, відповідно до п.2.1. якого Установа надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Приписами ч.1 ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003р., визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Пунктом 8.3. Договору Договір укладений з 01.08.2018р. по 25.07.2023р.

Відповідно до п. п. 2.2., 2.3. Договору місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього Договору; Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 4.2.4. Договору Користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим Договором.

Пунктами 5.1. та 5.2. Договору встановлено, що плата за цим Договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього Договору; Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому Договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Додатку №1 до Договору затверджено перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування, а саме: лайт-бокс на фасаді (об`ємні літери), розміром 1,9 м х 4,6 м х 1 ст. у кількості 1 шт., за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 34/ вул. Катериненська, 20.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до Додатку №1 до Договору сторони дійшли згоди затвердити розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, згідно якого плата становила 491 грн 63 коп. на місяць.

Суд зауважує, що Додаток №1 до Договору підписаний обома сторона без зауважень та скріплений печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку із прийняттям виконавчим комітетом Одеської міської ради рішення «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008р. №434 «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі в новій редакції» 01.08.2019р. укладено Додаткову угоду №3 до Договору.

Згідно п.8 Додаткової угоди №3, у відповідності до п.п.2.2., 5.1. Договору сторони дійшли згоди затвердити бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Додатком №2 до Договору встановлено, що з 01.08.2019р. плата за Договором складає 786 грн 60 коп. на місяць.

Суд зауважує, що Додаток №2 до Договору підписаний обома сторона без зауважень та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що у період з 13.06.2023р. по 25.07.2023р. ПП «ЛОРІ» здійснювало оплату за Договором не в повному обсязі, у зв`язку із чим на адресу відповідача позивачем було направлено претензію №145/01-27 від 10.03.2023р. із вимогами погасити заборгованість за Договором. Проте відповіді на неї позивач не отримав.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання перед позивачем за спірним правочином щодо сплати у встановлений договором строк плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів, відповідно - відповідачем було допущено прострочення виконання своїх зобов`язань.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що станом на 25.07.2023р. за відповідачем існує непогашена заборгованість за Договором №1566-од від 01.08.2018р. у розмірі 2 994 грн 15 коп.

За таких обставин, вимога КУ «Одесреклама» Одеської міської ради щодо стягнення з ПП «ЛОРІ» заборгованості у розмірі 2 994 грн 15 коп., яка виникла на підставі Договору №1566-од від 01.08.2018р., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач у справі доказів належного виконання умов Договору №1566-од від 01.08.2018р. до суду не надав.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача у відповідності до положень ст.129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради до Приватного підприємства «ЛОРІ» про стягнення заборгованості у розмірі 2 995 грн 15 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ЛОРІ» (65026, м. Одеса, вул. Катерининська, буд. 20, код ЄДРПОУ 24541077) на користь Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25830211) заборгованість у розмірі 2 995 грн 15 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 09 липня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога