Рішення

від 02.07.2024 по справі 917/617/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024 Справа № 917/617/24

Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали справи № 917/617/24

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімекс», 08129, Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка,вул. Макарівська, 12, код ЄДРПОУ 24077607,

до Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», 36000, м. Полтава, вул. Монастирська, 10, код ЄДРПОУ 03187737

про стягнення 1 841 086,85 грн.

Представники сторін: згідно протоколу

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення з відповідача на користь позивача 1 841 086,85 грн, з них 1 533 140,66 грн інфляційних, 307 946,19 грн річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами договору №6 від 04.01.2016р.

Ухвалою від 23.04.2024р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору, призначено підготовче засідання на 21.05.2024р. 10.05.2024р. від відповідача надійшов відзив на позов, 15.05.2024р. відповідь на відзив. Ухвалою від 21.05.24р. (протокольною) суд закрив підготовче призначення у справі, призначив справу до розгляду по суті на 02.07.2024р.

У засіданні 02.07.2024р., що відбулося за участю представників сторін, суд розглянув справу по суті, проголосив вступну і резолютивну частини рішення, роз`яснив строк і порядок його оскарження та набрання ним законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано умови договору №6 від 04.01.2016р., що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 010 752,00 грн основного боргу. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.02.2024р. у справі №917/1377/23 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 3 911 003, 20 грн основного боргу, 29 332,52 грн судового збору. В частині вимог про стягнення 53469,80 грн основного боргу провадження у справі закрито, в решті позову відмовлено у зв`язку зі сплатою частини боргу (46 279,00 грн) до відкриття провадження у справі. Рішення набрало законної сили 13.03.2024р.

Як вказує позивач при поданні даного позову, вказана сума заборгованості на даний час в повному обсязі не погашена, у зв"язку з цим позивач нарахував і просить стягнути передбачні ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні та річні. При цьому, як вбачається з поданого позивачем розрахунку та пояснень, наданих у судовому засіданні,розрахунки річних та інфляційних здійснюються від дати та суми відповідної видаткової накладної та її суми, з урахуванням умов договору,яким передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставик товару по 07.02.2024р. (дата ухвалення рішення у справі №917/1377/23) з урахуванням платежів, здійснених на погашення основного боргу 10.07.2023р. на суму 16 279,00 грн., від 26.07.2023р. на суму 30 000,00 грн., від 28.09.2023р. на суму 17 233,00 грн., від 30.10.2023р. на суму 11236,80 грн., від 20.11.2023р. на суму 25 000,00 грн. по видатковій накладній №18 від 18.01.2021р.

Заперечень стосовно правильності розрахунку чи контррозрахунку відповідач не надав. Натомість просить суд застовувати строк позовної давності до позовних вимог( останні 3 роки, які передували подачі позову, тобто, нарахування потрібно проводити з 11.04.2021р.), а також просить зменшити заявлені до стягнення річні і інфляційні на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України на 70% (відзив на позов від 09.05.24р. , а.с.77-81).

У відповіді на відзив позивач спростовує твердження позивача про можливість застосування строку позовної давності до даних правовідносин, оскільки, по-перше, у зв`язку з частковими сплатами боргу відповідачем строк позовної давності переривався відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України; також, відповідно до Постанови КМУ від 11.03.2020р. було встановлено карантин з 12.03.2020р., який відмінено 30.06.2023р постановою КМУ від 27.06.2023р.,а відповідно до п.12 Перехідних положень ЦКУпід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, позивач акцентує увагу суду на тому, що зменшення річних і інфляційних чинним законодавством не передбачено.

При розгляді справи судом встановлено наступне:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.02.2024р. у справі №917/1377/23 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 3 911 003, 20 грн основного боргу, 29 332,52 грн судового збору. В частині вимог про стягнення 53469,80 грн основного боргу провадження у справі закрито, в решті позову відмовлено у зв"язку зі сплатою частини боргу (46 279,00 грн) до відкриття провадження у справі. Рішення набрало законної сили 13.03.2024р. При цьому даним рішенням встановлено наступне:

04.01.2016 «Сімекс" (далі - Позивач, Постачальник) та Полтавське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство (далі - Відповідач, Замовник) уклали договір № 6.

Відповідно до пункту 1.1 договору, Постачальник зобов`язувався передати у власність Замовника матеріали, комплектувальні вироби до протезно - ортопедичних виробів (надалі - товар), а Замовник зобов`язувався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 договору, товар вказаний, в пункті 1.1 цього договору, поставляється Замовнику партіями.

Кожна партія товару визначається накладною, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії та ціна товару кожного найменування (пункт 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.2 договору, перехід права власності на товар відбувається з моменту прийняття (передачі) відповідної партії товару, що оформлюється видатковою накладною або актом прийому-передачі.

На виконання умов договору, Позивач поставив Відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними:

№ 18 від 18.01.2021 на суму 213 558,00 грн; № 24 від 20.01.2021 на суму 14 835,00 грн; № 53 від 04.02.2021 на суму 124 548,00 грн; № 79 від 22.02.2021 на суму 100 263,00 грн; № 89 від 24.02.2021 на суму 279 863,00 грн; № 95 від 26.02.2021 на суму 14 835,00 грн; № 115 від 09.03.2021 на суму 14 835,00 грн; № 122 від 10.03.2021 на суму 22 135,00 грн; № 135 від 17.03.2021 на суму 185 083,00 грн; № 145 від 24.03.2021 на суму 59 340,00 грн; № 147 від 25.03.2021 на суму 14 835,00 грн; № 156 від 01.04.2021 на суму 44 505,00 грн; № 167 від 06.04.2021 на суму 189 756,00 грн; № 184 від 14.04.2021 на суму 47 393,00 грн; № 199 від 20.04.2021 на суму 185 338,00 грн; № 224 від 30.04.2021 на суму 29 670,00 грн; № 233 від 05.05.2021 на суму 14 835,00 грн; № 254 від 17.05.2021 на суму 188 220,00 грн; № 277 від 25.05.2021 на суму 45 949,00 грн; № 294 від 26.05.2021 на суму 132 821,00 грн; № 285 від 26.05.2021 на суму 7 300,00 грн; № 298 від 31.05.2021 на суму 85 428,00 грн; № 328 від 16.06.2021 на суму 265 866,00 грн; № 342 від 30.06.2021 на суму 179 006,00 грн; № 368 від 09.07.2021 на суму 100 263,00 грн; № 383 від 20.07.2021 на суму 109 713,00 грн; № 391 від 22.07.2021 на суму 59 340,00 грн; № 400 від 23.07.2021 на суму 226 726,00 грн; № 416 від 29.07.2021 на суму 124 548,00 грн; № 453 від 11.08.2021 на суму 44 505,00 грн; № 462 від 17.08.2021 на суму 31 114,00 грн; № 484 від 26.08.2021 на суму 44 270,00 грн; № 520 від 14.09.2021на суму 138 163,00 грн; № 523 від 16.08.2021 на суму 14 835,00 грн; № 539 від 23.09.2021 на суму 14 835,00 грн; № 583 від 18.10.2021 на суму 408 607,00 грн; № 596 від 25.10.2021 на суму 35 640,00 грн; № 601 від 27.10.2021 на суму 89 010,00 грн; № 606 від 03.11.2021 на суму 47 393,00 грн; № 622 від 10.11.2021 на суму 14 835,00 грн; № 626 від 11.11.2021 на суму 7 300,00 грн; № 635 від 18.11.2021 на суму 36 735,00; № 638 від 18.11.2021 на суму 14 835,00 грн.

Підписання Покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, статті 9 вказаного Закону, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Порядок розрахунків між Постачальником та Замовником передбачений пунктом 6.2.2 договору, відповідно до якого розрахунки за поставлений товар здійснюється на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Отже, строк оплати є таким, що настав. Заборгованість ДКП "ПЕПОП" перед ТОВ "Сімекс" станом на 01.12.2023 становить 3 911 003,20 грн. Крім того, як установив суд після звернення Позивача до суду та відкриття провадження у справі Відповідач сплатив частково суму основного боргу в розмірі 53 469,8 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2663 від 28.09.2023 на суму 17 233,00 грн, № 2785 від 30.10.2023 на суму 11 236,80 грн, № 2931 від 20.11.2023 на суму 25 000,00 грн. На підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позову частково. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені вказаним рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 917/1337/23 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

У межах позову, поданого в справі №917/617/24, позивач нарахував на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та просить стягнути з відповідача (з урахуванням здійснених проплат) 1 533 140,66 грн інфляційних та 307 946,19 грн річних. При визначенні періоду розрахунків позивачем враховано положення договору стосовн того, що розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу на термін до 30 календарних днів з моменту поставки товару, по 07.02.2024р. (дата ухвалення рішення у справі №917/1377/23).

Судом перевірено здійснені позивачем розрахунки та встановлено їх арифметичну правильність.

Відхиляючи доводи відповідача про необхідність застосування позовної давності до даних правовідносин, суд погоджуєтьсяз запереченнями позивача, викладеними у відповіді на відзив. Так, суд керується Прикінцевими і перехідними положеннями ЦК України, відповідно до яких:

- Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п.12);

- У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п.19, розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023).

Посилання відповідача на те, що дані приписи ЦК України стосуються тільки позовної давності за основними зобов`язаннями, але не розповсюджуються на позовну давність для стягнення річних і інфляційних, судом оцінюються критично як такі, що зроблені відповідачем внаслідок довільного, на свій розсуд тлумачення правових норм.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру річних і інфляційних на 70% на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України, мотивованого тим, що відповідача визнано критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період:

Так, даними нормами передбачена можливість суду зменшувати розмір неустойки за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Тобто, даними нормами передбачено можливість зменшувати розмір штрафних санкцій та неустойки.

Натомість, предметом стягнення в межах даної справи є інфляційні та річні, нараховані на підтаві ст.625 ЦК України, які мають зовсім іншу правову природу. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові ВС КГС від 18.01.2024р. у справі №914/2994/22, яка зводиться до наступного:

«Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

…Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Верховний Суд, приймаючи постанову у справі №914/2994/22, проаналізував ряд постанов ВС, у яких Суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Суд акцентував увагу на тому, що у цих справах (де суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру річних) було встановлено, що сторони за договором, відступивши від загальних положень ч.2 ст.625 ЦК України, встановлювали підвищений,у порівнянні з 3%, розмір річних до 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 %, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству. У справі № 924/441/20 сторонами також було погоджено у договорі іншу ніж встановлено положеннями частини 2 статті 625 ЦК України процентну ставку відсотків річних, і визначено її на рівні 50 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання, і суди, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, прийняли рішення про зменшення розміру нарахованих відсотків річних на 30 %.

Водночас, у справі №914/2994/22, яка переглядалася Судом, суди встановили, що позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто розмір передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 ЦК України), отже, в даному випадку були відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, а тому суди неправильно застосували положення ст.ст. 551, 625 ЦК України та ст. 233 ГК України, що потягло за собою скасування судових рішень у цій частині (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21)».

Відтак, встановивши, що в межах даної справи 917/617/24 позивач нараховує річні, виходячи з встановленої ч.2 ст.625 ЦК України 3% -ної ставки, суд, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, не задовольняє клопотання відповідача про зменшення розміру річних, та звертає увагу на те, що зменшення інфляційних законодавством взагалі не передбачено.

Викладені у відзиві на позов аргументи, які наводить відповідач (стосовно визнання його критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, тяжкого фінансового стану, несвоєчасного фінансування і т.д.) могли бути підставою для зменшення неустойки на підставі наведених відповідачем правових норм та практики Верховного Суду, однак в межах даної справи такі позовні вимоги позивачем не заявляються.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

При розподілі судових витрат суд виходить з приписів ст..129 ГПк України та враховує, що за подання даного позову позивачем сплачено 27 616,30 грн. судового збору, в той час як, у зв`язку з поданням позову через систему Електронний суд та застосування понижуючого коефіцієнту 0.8, сплаті підлягало 22 093.04 грн. Саме ця сума судового збору відшкодовується позивачу за рахунок відповідача. Надмірно сплачений судовий збір може бути повернуто позивачу в разі надходження від нього відповідної заяви (ст.7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (36000, м. Полтава, вул. Монастирська, 10, код ЄДРПОУ 03187737) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімекс» ( 08129, Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка,вул. Макарівська, 12, код ЄДРПОУ 24077607) 1 533 140,66 грн інфляційних, 307 946,19 грн річних, 22 093.04 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України).

Повне рішення складено 09.07.24р.

Суддя О.С.Мацко