Рішення

від 02.07.2024 по справі 922/522/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024м. ХарківСправа № 922/522/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівник Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Сумський державний університет, м. Суми до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ", м. Харків про стягнення 645831,00 грн. за участю представників сторін:

прокурора Полякова С.О., посвідчення № 072827 від 01.03.2023 року

позивача не з`явився

третьої особи - не з`явився

відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави, в особі Міністерства освіти і науки України, м. Київ звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ", м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача кошти в сумі 645831,00 грн. Просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору. Також у позовній заяві просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Сумський державний університет.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; призначено підготовче засіданні на 18 березня 2024 року о 12:20 годин; клопотання прокурора про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Сумського державного університету задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Сумський державний університет.

Протокольною ухвалою суду від 18 березня 2024 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 02 квітня 2024 року о 14:20 годин.

25 березня 2024 року через канцелярію суду, Сумським державним університетом подано пояснення (вхідний № 7917), які суд приймає та долучає до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 квітня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 22 травня 2024 року; підготовче засідання відкладено на 29 квітня 2024 року о 14:20 годин.

Протокольною ухвалою суду від 29 квітня 2024 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовчого засідання на 21 травня 2024 року о 13:20 годин.

Протокольною ухвалою суду від 21 травня 2024 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 червня 2024 року о 13:30 годин.

Протокольною ухвали суду від 17 червня 2024 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 02 липня 2024 року о 13 годин.

Прокурор у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Сумський державний університет у судове засідання не з`явився, надав суду письмові пояснення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення прокурора, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даному випадку між сторонами укладено оспорювані додаткові угоди всупереч вимог чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки, тобто порушення інтересів держави, а саме принципів ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до нераціонального та неефективного витрачання коштів бюджету та заподіяння прямих збитків державі.

Отже, підстава реалізації прокурором представницьких повноважень є усвідомлена пасивна поведінка позивача щодо захисту порушених інтересів держави (пункти 63-64 постанови Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19).

Закон України "Про публічні закупівлі" установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Укладення додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до прийнятої Європейською Радою стратегії соціально- економічного розвитку Європейського Союзу до 2020 року "Європа 2020" та Директиви 2014/24/ЕГІ Європейського Парламенту та Ради ЄЄ від 26 лютого 2014 року, державні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із ринкових інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання державних коштів.

Отже правильне, в порядку, визначеному законодавством, використання бюджетних коштів беззаперечно становить державний інтерес.

Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" визначені повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України "Про вищу освіту" управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Міністерство освіти і науки України, як центральний орган виконавчої влади, згідно статтей 1, 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Як передбачено статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Пунктом 1.3. Статуту закріплено, що Сумський державний університет є Багатогалузевим вищим навчальним закладом класичного типу з підпорядкуванням Міністерству освіти і науки України.

Відповідно до статті 71 Закону України "Про вищу освіту" фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №630 визначено, що Міністерство освіти і науки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, яке забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, юрисдикція якого поширюється на всю територію України.

Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16 жовтня 2014 року (Положення МОН) передбаченого що, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Підпунктом 77-2 пункту 4 Положення визначено, що Міністерство освіти і науки України розподіляє освітні субвенції та державне фінансування середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління.

Згідно підпунктів 3-5 пункту 5 Положення Міністерство освіти і науки України контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; організовує планово-фінансову роботу в апараті МОН, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, у розумінні частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України МОН України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері освіти та розпорядником вищого рівня по відношенню до Сумського державного університету.

Міністерство освіти і науки України виступає уповноваженим органом, який приймає рішення щодо виділення державних коштів на функціонування Сумського державного університету.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 травня 2021 року у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (Порядок).

Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно пункту 18 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац 3 пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені пунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).

Абзацами 1 та 2 п. 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу 2 пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, Сумський державний університет у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електроенергії за договором про закупівлю, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Водночас, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ" є суб`єктом господарювання, а метою його діяльності, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку відповідно до частину 2 статті 3 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником електроенергії за договором заклад освіти, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3013/18, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.

Наразі сформована судова практика про необхідність стягнення коштів за недопоставлений товар на користь розпорядників бюджетних коштів вищого рівня (постанова Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 924/1283/21).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 12)).

Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Вивченням матеріалів закупівлі встановлено, що витрати на оплату електроенергії за договором про постачання електричної енергії споживачу, укладеним Сумським державним університетом з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ", частково здійснювалися за кошти Державного бюджету України.

Сумський державний університет частково розпорядився не власними коштами, а витратив бюджетні кошти, виділені із державного бюджету.

Таким чином, згідно з наведеними нормативно-правовими актами Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, є власником та здійснює фактичне управління Сумським державним університетом, а також здійснює фінансування університету за рахунок коштів державного бюджету

Окружною прокуратурою міста Суми до Міністерства освіти і науки України спрямовувався лист від 06 грудня 2023 року з пропозицією звернутися до суду самостійно про визнання додаткових угод недійсними та стягнення сплачених на їх підставі коштів.

Міністерством освіти і науки України листом від 13 грудня 2023 року повідомило, що Міністерством заходів, спрямованих на забезпечення дотримання вимог законодавства під час укладення додаткових угод до договору постачання електричної енергії не вживалось. З огляду на викладене, Міністерство просить вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави.

Оскільки Міністерством освіти і науки України до цього часу не вжито заходів щодо усунення порушень у судовому порядку, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із даним позовом.

У даних спірних правовідносинах інтереси держави та позивача повністю збігаються, Міністерство освіти і науки є отримувачем коштів, які надійдуть у разі їх стягнення.

Виконання зобов`язань за додатковими угодами до договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Згідно правових висновків Верховного суду України, що знайшли своє відображення у рішеннях за справою № 912/894/18 від 20 лютого 2019 року, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини З, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 викладено наступний висновок щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, подаючи до суду позов, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказане свідчить про нездійснення захисту інтересів держави уповноваженим органом (бездіяльність), яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави та їх усвідомлює, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам свідомо ігнорує їх виконання, за захистом до суду не звертається.

Наведене утворює собою передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій щодо їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на правову допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту державні інтереси або майно ("Корольов проти Російської федерації" у справі № 5447/03 від 01 квітня 2010 року, "Менчинська проти Російської федерації" у справі 42454/02 від 15 січня 2009 року).

Також, у пункті 5.6 постанови Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №910/3486/18 вказано, що представництво прокурором у суді законних і інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Факт не звернення до суду уповноваженого суб`єкту з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18.

Таким чином, прокурором дотримані процедури, передбачені законодавством України для звернення до суду з метою захисту інтересів держави з метою їх захисту, які полягають у недопущенні незаконних витрат бюджетних коштів, а також порушення законодавчої процедури зміни істотних умов договору закупівлі, так само як і обґрунтовано в чому може полягати порушення інтересів держави. Тобто, вбачаються обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави прокуратурою.

Окружною прокуратурою міста Суми під час вивчення інформації щодо дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, розміщеної на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель "Prozorro" встановлено, що Сумським державним університетом здійснено закупівлю електричної енергії з очікуваною вартістю 20627623 грн, ідентифікатор закупівлі UA-2020-10-29-005012-b. Основним критерієм вибору переможця є ціна.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися 6 юридичних осіб: Товариство з обмеженою відповідальністю "АС", Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗЕНЕРДЖИТРЕЙД", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ", Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ГАЗЕНЕРГОПОСТАЧ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ".

Як свідчать матеріали справи, за результатом відкритих торгів 30 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ" та Сумським державним університетом укладено договір постачання електричної енергії №455.

Пунктом 5.1 договору № 455 визначена ціна за 1 кВт. год. електричної енергії становить 2,421843720 грн без ПДВ (2,906212464 грн з ПДВ). Відповідно до пункту 5.2 договору загальна сума договору складає 19306085,65 грн з ПДВ. Кількість електричної енергії закріплений пунктом 2.3 договору № 455 та становить 43 040 кВт. год.

Згідно пункту 13.2 договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання сторонами зобов`язань в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на яку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

У подальшому сторонами укладено ряд додаткових угод до договору №455, якими збільшено вартість одиниці товару та зменшено обсяг поставок, а саме: додатковою угодою №3 від 16 лютого 2021 року збільшено ціну за 1 кВт.год електричної енергії до 2,548859948 грн без ПДВ (3,0586319376 грн з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 6312000 кВт.год.; додатковою угодою № 4 від 19 лютого 2021 року збільшено ціну за 1 кВт.год електричної енергії до 2,688565097 грн без ПДВ (3,2262781164 грн з ПДВ) зменшено кількість електричної енергії до 5984011 кВт.год.; додатковою угодою № 5 від 06 травня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт.год електричної енергії до 3,058755097 грн без ПДВ (3,670506116 грн з ПДВ) зменшено кількість електричної енергії до 5531103 кВт.год.; додатковою угодою № 8 від 27 вересня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт. год. електричної енергії до 3,114135097 грн без ПДВ (3,7369621164 грн з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5488087 кВт.год.; додатковою угодою № 9 від 27 вересня 2021 року збільшено ціну за 1 кВт.год. електричної енергії до 3,267796791 грн без ПДВ (3,9213561492 грн з ПДВ) та зменшено кількість електричної енергії до 5383414 кВт.год.

Відповідно до пункту 4 додаткової угоди № 3 від 16 лютого 2021 року та пункту 4 додаткової угоди № 4 від 19 лютого 2021 року дія зазначених додаткових угод поширюється на відносини, що склалися між сторонами з 01 січня 2021 року.

Таким чином, за ціною, визначеною за результатами публічної закупівлі та передбаченою умовами основного договору від 30 грудня 2020 року електрична енергія відповідачам Сумському державному університету жодного дня не поставлялася.

З огляду на це, внаслідок укладення додаткових угод ціну за 1 кВт.год. електричної енергії з дня підписання договору № 455 збільшено з 2,421843720 грн без ПДВ до 3,267796791 грн без ПДВ, тобто на 34,93 %.

В зв`язку із цим, керівником Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України, Міністерства освіти і науки України та Сумського державного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ" подано позовну заяву про визнання вищезазначених угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 2093919, 55 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 лютого 2023 року у справі №922/2276/22, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду 04 жовтня 2023 року позов задоволено частково, визнано недійсними додаткові угоди №3 від 16 лютого 2021 року; №4 від 19 лютого 2021 року; №5 від 06 травня 2021 року; №8 від 27 вересня 2021 року та №9 від 27 вересня 2021 року до договору постачання електричної енергії №455 від 30 грудня 2020 року. Позовні вимоги в частині стягнення 2093919,55 грн залишено без розгляду. Підставою ухвалення вказаного рішення була зміна Верховним Судом висновків щодо застосування норм матеріального права, зокрема суд прийшов до висновку що Сумський державний університет не є суб`єктом владних повноважень, і з огляду на це прокурор не може звертатися з позовом до суду в інтересах університету.

Визнаючи додаткові угоди недійсними суд зазначив, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі". Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладені додаткові угоди суперечать вимогам законодавства, зокрема, частині 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та положенням статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки додатковими угодами № 3, 4, 5, 8, 9 підвищено ціну на електричну енергію на 4,93 % у порівнянні з первинною ціною за договором. Правомірності укладення вказаних додаткових угод відповідачем не доведено.

Згідно частини 4 статті 226 Господарського процесуального кодексу України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку сторонами всупереч інтересів держави без належного підтвердження підстав, в порушення норм та положень укладеного договору, підписано додаткові угоди №№ 3, 4, 5, 8, 9 до договору №455 від 30 грудня 2020 року, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації та очікуванням замовника щодо економного витрачання бюджетних коштів.

Оскільки між сторонами на момент укладення існували договірні відносини, то правовою підставою для стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є частина 1 статті 670 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19 дійшла висновку, що оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є частина 1 статті 670 Цивільного кодексу України.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України.

Враховуючи визнання судом недійсними укладених додаткових угод №№3, 4, 5, 8, 9 до договору № 455 - вартість за одиницю поставленого товару має визначатися положеннями первісної редакції договору, укладеного 30 грудня 2020 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору № 455 від 30 грудня 2020 року з врахуванням оспорюваних додаткових угод Сумським державним університетом відповідно до актів приймання-передачі протягом 2021 року прийнято електричну енергію та здійснено ряд проплат на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ", зокрема: відповідно до акту № 34/01 від 18 лютого 2021 року у січні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 456178 кВт.год на загальну суму 1471757,10 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 317467,01 грн; відповідно до акту № 34/02 від 28 лютого 2021 року у лютому 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 556143 кВт.год на загальну суму 1794271,99 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 15000 грн; відповідно до акту № 34/03 від 31 березня 2021 року у березні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 537091 кВт.год на загальну суму І732804,94 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 76800 грн; відповідно до акту № 34/04 від 30 квітня 2021 року у квітні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 408008 кВт.год на загальну суму 316347, 28 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 370000 грн; відповідно до акту № 34/05 від 31 травня 2021 року у травні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 350831 кВт.год на загальну суму 242480,94 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 35000 грн; відповідно до акту № 34/06 від 30 червня 2021 року у червні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 288746 кВт.год на загальну суму 059843, 96 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 161100 грн; відповідно до акту № 34/07 від 31 липня 2021 року у липні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 278585 кВт.год на загальну суму 1022547,95 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 26500 грн; відповідно до акту № 34/08 від 31 серпня 2021 року у серпні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 243626 кВт.год на загальну суму 894230,72 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 96207 грн; відповідно до акту № 34/09 від 30 вересня 2021 року у вересні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 369701 кВт.год на загальну суму 1390648,15 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 300000 грн; відповідно до акту № 34/10 від 31 жовтня 2021 року у жовтні 2021 року поставлено електричну енергію кількістю 447724 кВт.год на загальну суму 1755685, 26 грн з ПДВ, з них коштів загального фонду - 1697134,67 грн.

На виконання умов вказаного договору Сумським державним університетом сплачено 13680 618,29 грн. бюджетних коштів за поставлену електроенергію, при цьому з коштів загального фонду, як зазначено в інформаціях по карткових рахунках, доданих до позову, сплачено 3095 208, 68 грн бюджетних коштів Міністерства освіти і науки України.

Отже, розмір зайвосплачених коштів становить 645831 грн з ПДВ.

Зазначена сума обрахована як різниця між сумою коштів, які фактично перераховано Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ" за електричну енергію по цінам згідно спорюваних додаткових угод №№ 3, 4, 5, 8, 9 та вартістю електричної енергії, виходячи з ціни з урахуванням змін, внесених додатковими угодою № 3, 4, 5, 8, до договору № 455.

Відповідно до частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему країни, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного жу і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, з урахуванням вимог статтей 3, 23 Бюджетного кодексу України, та вищевказаних роз`яснень безпідставно отримані відповідачем в результаті укладення додаткових угод, мають бути повернуті в дохід державного бюджету.

Як зазначалось раніше, на виконання умов вказаного договору Сумським державним університетом сплачено 13680618,29 грн бюджетних коштів за поставлену електроенергію, при цьому з коштів загального фонду, як зазначено інформаціях по карткових рахунках, доданих до позову, сплачено 3095208,8 грн бюджетних коштів Міністерства освіти і науки України.

Таким чином, у результаті підписання додаткових угод №№ 3, 4, 5, 8, 9 у надмірному розмірі сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ" бюджетні кошти у сумі 645831 грн з ПДВ, чим порушено інтереси держави.

Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 9687,47 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, буд.1, код ЄДРПОУ 35859031) на користь Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 10, код ЄДРПОУ 38621185) кошти в сумі 645831,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІСТАР ЕНЕРГІЯ" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, буд.1, код ЄДРПОУ 35859031) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код ЄДРПОУ 03527891, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок UA598201720343120001000002983) 9687,47 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "09" липня 2024 р.

СуддяП.В. Хотенець