Рішення

від 10.07.2024 по справі 922/1637/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1637/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (місцезнаходження: 21010, місто Вінниця, вулиця Івана Богуна, будинок 2, офіс 303; код ЄДРПОУ: 39286927) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСКЕНТ» (місцезнаходження: 61145, місто Харків, вулиця Новгородська, будинок 3, кімната 513; код ЄДРПОУ: 44391328) про стягнення 447 384,05 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСКЕНТ заборгованості за Договором поставки №28/12 від 28.12.2021 у сумі 447 384,05 грн. (160 824,00 грн. - пеня, 97 574,40 грн. - штраф, 45 766,40 грн. - 10% річних, 143 219,25 грн. - інфляційне збільшення).

Також позивач просить суд покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю ЕСКЕНТ" витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 710,76 грн. та розглядати справу №922/1637/24 в порядку спрощенного позовного провадження.

Крім того, у порядку п.2 ч.3 ст 162 ГПК України позивач зазначає, що у позивача наявний електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС, а у відповідача відсутній електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.

Відповідно до ч.4 ст.6 ГПК України єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Згідно ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Частиною першою статті 172 ГПК України встановлено, що позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Разом з цим, відповідно до абз. 2, 3 ч. 7 ст 42 ГПК України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Згідно відповіді № 783264, зробленої на запит суду, про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, юридична особа з кодом ЄДРПОУ 39286927 (Товариство з обмеженою відповідальністю ЕСКЕНТ), в порушення вимог ч.6 ст.6 ГПК України, станом на 13.05.2024 не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.

Отже, виходячи з вищевикладеного, позивач звільняється від обов`язку надсилання копій документів відповідачу, оскільки останній, як юридична особа, повинен зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.05.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1637/24; визнано справу № 922/1637/24 малозначною та постанолвено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 14.05.2024 про відкриття провадження у справі було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю ЕСКЕНТ , вказаною у позовній заяві, яка також співпадає з юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 61145, місто Харків, вулиця Новгородська, будинок 3, кімната 513. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 21.05.2024.

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 21.05.2024, а тому він мав право подати відзив не пізніше 05.05.2024. Однак відповідач своє право на подання відзиву не реалізував.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/1637/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

28 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" (надалі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ескент" (надалі Покупець) було укладено Договір поставки № 28/12, відповідно до умов якого у строки, передбачені цим Договором Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Покупця товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива) визначений Сторонами у специфікаціях до даного Договору), а Покупець зобов`язується прийняти Товар та сплатити його вартість на умовах передбачених цим Договором (Специфікаціями до нього).

Положеннями Договору передбачено, що товар поставляється партіями відповідно до замовлень Покупця та/або Специфікацій (пункт 2.2. Договору). Як зазначено в пп. 3.1., 3.2. Договору ціна Товару що є предметом даного Договору вказується у Специфікаціях до даного Договору в національній валюті. Загальна сума Договору складається із суми всіх Специфікацій, підписаних в рамках цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами Договору ТОВ "Євровектор плюс" взяло на себе зобов`язання передати ТОВ "Ескент" товар, погоджений сторонами у Специфікації № 1 до Договору від 28.12.2021, а саме: Доктор Грін-Старт у кількості 1,440 т загальною вартістю 290 304,00 грн. з ПДВ та Доктор Грін-Зернові у кількості 2,720 т загальною вартістю 685 440,00 грн. з ПДВ з терміном поставки до 15.03.2022 включно.

Відповідно до пункту 2 Специфікації № 1 до Договору Сторони визначили та погодили наступні порядок та строк оплати Товару: 195 148,80 грн. оплачується Покупцем в строк до 30 грудня 2021 року та 780 595,20 грн. оплачується Покупцем по факту поставки товару.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" поставило обумовлений в Специфікації № 1 товар, про що була оформлена відповідна Видаткова накладна № 114 від 16 лютого 2022 року, яку без зауважень підписано представниками та скріплено печатками Сторін. Таким чином позивач вчасно здійснив та у повному обсязі виконав свої договірні зобов`язання.

Звертаючись до суду із даним позовом ТОВ "Євровектор плюс" зазначає, що ТОВ "Ескент", в свою чергу, оплату отриманого товару частково здійснило з порушенням строків, а саме суму 195 148,80 грн. сплачено 29.12.2021, тобто у строк, визначений Специфікацією №1. Разом з цим, суму 780 595,20 грн. сплачено 19.09.2022., тобто з порушенням строку, передбаченого Специфікацєю №1, оскільки як вже зазначалося судом вище, сума 780 595,20 грн. оплачуєтьсчя покупцем по факту поставки товару, а відповідно до видаткової накладної №114 від 16.02.2022 поставка відбулась 16.02.2022. Таким чином, суму 780 595,20 сплачено відповідачем с простроченням строку у 6 місяців та 3 дні.

Відповідно до положень Договору, розрахунки за Товар за цим Договором здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок Постачальника, зазначений у цьому Договорі. Відсутність виписаного Постачальником рахунку-фактури не звільняє Покупця від оплати за Товар та не являється простроченням кредитора. У такому випадку Покупець зобов`язується здійснити оплату на підставі даного Договору (п.5.1 Договору).

Товар вважається оплаченим у момент надходження грошових коштів на рахунок постачальника. Всі витрати по перерахуванню грошових коштів несе покупець (п.5.3 Договору).

Порядок та строки оплати Товару визначаються у відповідних Специфікаціях щодо умов поставки такого Товару (п.5.4. Договору).

Пунктом 7.1. Договору передабчено у разі невиконання або неналежного виконання сторонами умов цього Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

Сторона, яка порушила (не виконала) зобов`язання, визначене цим Договором та/або чинним законодавством України, зобов`язана відшкодувати завдані цим збитки Стороні, права або законні інтереси якої порушено.(п.7.2 Договору).

У разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості Договору за кожен такий факт порушення терміну платежу.(п.7.4 Договору).

Пунктом 7.9. Договору встановлено, у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань, щодо оплати вартості отриманого Товару, Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами, виходячи з 10 % річних, нарахованих на суму заборгованості.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2022 року. Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від обов`язку виконати зобов`язання за ним, які виникли під час його дії.(п.9.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти відповідачем за поставку товару у сумі 780 595,20 грн. здійснено з порушенням передбачених договором строків, що підтверджується випискою по банківському рахунку № НОМЕР_1 від 19.09.2022 (а.с.9 зворотня сторона), дата операції 19.09.2022, сума кредиту - 780 595,20 грн.,кореспондент - ТОВ "Ескент", призначення платежу - передплата за Доктор Грін, згідно дог.28/12 від 28.12.2021.

Як зазначає позивач, внаслідок прострочення ТОВ "Ескент" виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховно і заявлено до стягнення неустойку (пеню) в розмірі 160 824,00 грн. (згідно п. 7.4., Договору), штраф в розмірі 97 574,40 грн.(згідно п. 7.4., Договору), 10 процентів річних в розмірі 45 766,40 грн. (згідно пункту 7.8. Договору) та інфляційні втрати в розмірі 143 219,25 грн.(в порядку статті 625 ЦК України). Обставини щодо стягнення суми вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу Українипередбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зістаттею 173 Господарського кодексу України (далі -ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 ГК Українитастатті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).

Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Так, згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вже було встановлено судом, строк виконання грошового зобов`язання (оплати Товару), у відповідності до пункту 1.1. Договору, погоджено сторонами у Специфікації № 1 від 28.12.2021: 195 148,80 грн. оплачується Покупцем в строк до 30 грудня 2021 року, 780 595,20 грн. оплачується Покупцем по факту поставки Товару. Як зазначалося судом раніше, поставка товару відбулась 16.02.2022, а оплата відповідачем здійснена 19.09.2022. Тобто, враховуючи вищевиклдаене, оплата за поставку товару за договором здійснена відповідачем з порушенням строку, встановленого специфікацією №1.

Згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Виходячи із позовних вимог, суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між сторонами, а також оєчасність виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 28/12 від 28 грудня 2021 року.

Крім того, відповідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, суд зазначає, що обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Усі господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування (документація). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

При цьому, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості поставленого товару / наданих послуг.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження доказів поставки Товару відповідачу, позивачем було надано до суду видаткову накладну (підписану обома сторонами), яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податкові накладні.

Суд зазначає, що за фактом постачання товару за видатковою накладною позивачем було сформовано податкові накладні, а саме:

- податкову накладну №59 від 29.12.2021 на суму 195 148,80 грн.(а.с.59);

- податкову накладну №68 від 16.02.2022 на суму 780 595,20 грн. (а.с.12).

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно з приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначає позивач, та вбачається з матеріалів справи, позивач за результатами відвантаження відповідачу товару виписав та подав на реєстрацію в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну №68, яка була зарееєстрована, про що свідчить надана до матеріалів справи позивачем квитанція про реєстрацію податкової накладної від 08.06.2022 (а.с.13).

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справи № 910/23097/17.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/2115/19 у постанові від 03.06.2022 року" з урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Отже, оскільки позивачем зареєстровано податкову накладну №68, про що свідчить відповідна квитанція, відповідач отримував податковий кредит, тим самим визнаючи факт отримання ним товару за договором.

Відповідно до положень статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з цим, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому обліку постачання спірного товару.

Як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Отже, на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних та їх реєстрація позивачем, з урахуванням первинного бухгалтерського документа (видаткової накладної, яка підписана відповідачем), підтверджує факт поставки спірного товару та існування правовідносин за договором поставки, що є підставою для виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунку за отриманий товар у строк, встановлений договором та специфікацією.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду, можна констатувати, що у справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Судом зауважувалось, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. У разі коли сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певних обставин, суд робить висновок про їх недоведеність (постанови Верховного Суду у справах № 922/1163/18 від 27.02.2019; № 909/105/15 від 29.08.2018; № 910/23428/17 від 29.08.2018; № 910/8763/17 від 31.01.2018).

Оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що стандарт доказування вірогідності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Також тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи шляхом покладання тягаря доказування на сторони, а суд при ухвалені рішення, застосовуючи, серед іншого (норми права та закону, внутрішнє переконання), стандарти доказування, та забезпечити оперативність, економність й гнучкість процедури розгляду справ.

Разом з тим, цей принцип не зобов`язує суд вважати обставину, яку стверджує сторона, встановленою і доведеною, тому що таку обставину слід довести таким чином, аби, як правило, дотриматись стандарту переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про наявність факту твердження видається більш правдоподібним, ніж протилежне, у світлі наданих доказів.

Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Вказані обставини, а саме відсутність заперечень з боку відповідача стосовно позовної заяви, наявність в матеріалах справи відомостей відображення у податковому обліку відповідних операцій позивачеми, а саме податкових накладних та їх реєстрація позивачем, формування податкового кредиту, з урахуванням первинних бухгалтерських документів (видаткової накладної, яка підписана відповідачем), дають змогу суду дійти висновку про факт поставки спірного товару та існування правовідносин за договором поставки, що є підставою для виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунку за отриманий товар у строк, встановлений договором та специфікацією.

Отже враховуючи те, що відповідачем порушено зобов`язання щодо строку оплати поставленого товару , на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару у строк, позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції.

Згідно пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно п.7.4 Договору, у разі порушення Покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим Договором, Покупець на першу письмову вимогу Постачальника сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості Договору за кожен такий факт порушення терміну платежу.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, відповідно до ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( п.6.13 постанови ВПВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Таким чином, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару на підставі пункту 7.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення у сумі 160 824,00 грн., нараховану на несвоєчасно сплачену відповідачем суму 780 595,20 грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначена сума пені та період прострочення.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України (п.7.38 постанови ВПВС від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19).

Позивач розрахував 10% штрафу на підставі п. 7.4. Договору за формулою: 975 744,00 грн (загальна сума товару за договором) х 10%: 100 = 97 574,40 грн. Судом, встановлено, що розмір останнього є арифметично правильним.

Крім того, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Згідно пункту 7.9. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань, щодо оплати вартості отриманого Товару, Покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами, виходячи з 10 % річних, нарахованих на суму заборгованості.

Тобто, як вбачається з положень пункту договору, наведеного вище, сторонами відповідно до положень ч.2. ст. 625 ЦК України, встановлено інший розмір процентів річних від прострчоеної суми, а саме 10%.

Пунктом 7.10. Договору сторонами також погоджено наступне: відповідно до статті 259 ЦК України, Сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої статті 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Позовна заява містить детальні розрахунки процентів річних. Перевіривши відповідні нарахування, суд встановив, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, у зв`язку із чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" в частині стягнення з відповідача 10% річних в розмірі 45 766,40 грн. є обґрунтованими і також підлягають задоволенню.

Крім того, згідно частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Позовна заява містить детальні розрахунки інфляційного збільшення боргу.

Перевіривши відповідні нарахування, суд встановив, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, у зв`язку із чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" в частині стягнення з відповідача інфляційного збільшення в розмірі 143 219,25 грн. є обґрунтованими і також підлягають задоволенню.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що ТОВ "Ескент" в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростувало, доказів оплати у встановлений специфікацією №1 строк отриманого за Договором поставки № 28/12 від 28.12.2021 Товару не надало, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" в частині примусового стягнення з відповідача 447 384,05 грн. штрафних санкцій (пені у розмірі 160 824,00 грн., штрафу у розмірі 97 574,40 грн.), 10% річних у розмірі 45 766,40 грн., інфляційне збільшення у розмірі 143 219,25 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 710,76 грн. покладаються на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ескент" і підлягають стягненню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 13, 15, 16, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор плюс" задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСКЕНТ» (місцезнаходження: 61145, місто Харків, вулиця Новгородська, будинок 3, кімната 513; код ЄДРПОУ: 44391328) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (місцезнаходження: 21010, місто Вінниця, вулиця Івана Богуна, будинок 2, офіс 303; код ЄДРПОУ: 39286927) заборгованість за Договором поставки №28/12 від 28.12.2021 у сумі 447 384,05 грн. (160 824,00 грн. - пеня, 97 574,40 грн. - штраф, 45 766,40 грн. - 10% річних, 143 219,25 грн. - інфляційне збільшення) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 710,76 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "10" липня 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/1637/24