Постанова

від 03.07.2024 по справі 752/23937/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року м. Київ

Справа № 752/93937/21

Провадження: № 22-ц/824/12106/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Фацул Марії Валеріївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка»

на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мазура Ю. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_10 року їм, позивачам, стало відомо про поширення щодо них недостовірної інформації новинним порталом «ІНФОРМАЦІЯ_5» через мережу інтернет шляхом розміщення на веб-сайті за посиланнями: « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у вигляді статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від ІНФОРМАЦІЯ_10. Так, вважають, що у вищевказаній статті без будь-якого підтвердження та обґрунтування розміщена неправдива інформація, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_6 ». Позивачі зазначають, що у вказаній статті без будь-якого підтвердження та обґрунтування розміщена неправдива інформація, а саме « ІНФОРМАЦІЯ_7 …». Зазначають, що в оскаржуваній публікації їм інкримінують причетність до так званих «скруток», однак не надано жодних доказів причетності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до цих подій та не наведено жодного офіційного факту, які б підтверджували цю обставину, не зазначено про кримінальні провадження, які були б відкриті відносно позивачів, що в свою чергу свідчить лише про невідповідність дійсності та є наклепницькою інформацією. Вважають, що поширена інформація, викладена у категоричній та стверджувальній формі, абсолютно не відповідає дійсності, а тому порушує немайнові права позивачів, зокрема, їх честь, гідність, ділову репутацію.

Враховуючи викладене, просили визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» за посиланням: «ІНФОРМАЦІЯ_8/», а саме: фраза №1 - «ІНФОРМАЦІЯ_9» та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: фраза №1 - «ІНФОРМАЦІЯ_9», яка була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_10, у той же спосіб, в який ними було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_5» в мережі Інтернет протягом 5 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнути з ТОВ «Комунікаційний Хаб «Економіка» на користь позивачів 908,00 грн. кожному, понесених судових витрат.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 інформацію, поширену Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» за посиланням: «ІНФОРМАЦІЯ_8/», а саме: фраза №1 - «ІНФОРМАЦІЯ_9».

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: фраза №1 - «ІНФОРМАЦІЯ_11», яка була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_10, у той же спосіб, в який ними було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_5» в мережі Інтернет протягом 5 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, наклепницькою і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Фацул М. В. в інтересах ТОВ «Комунікаційний Хаб «Економіка» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги витяг (роздруківку) з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_12, яка зроблена самим позивачем, оскільки саме ОП «Український мережевий інформаційний центр» наділено повноваженнями здійснювати адміністрування адресного простору українського сегменту мережі інтернет. Окрім того, звертає увагу на те, що відповідно до висновку експерта № 9809 від 13.09.2021 року, складеномуТОВ «Незалежний Інститут Судових Експертиз» (а.с. 28), 17.08.2021 року адвокатом Продан I.О. для проведення семантико-текстуальної експертизи надано: технічну копію (скріншот) публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13», розміщеної у мережі Інтернет за писаланням ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач надає для проведення експертизи скріншот публікації, яка розміщена на сайті ІНФОРМАЦІЯ_14, до якої відповідач немає жодного відношення. В свою чергу, і висновок експерта № 9809 від 13.09.2021 року, складеним ТОВ «Незалежний Інститут Судових Експертиз» відносно публікації, яка розміщена на сайті ІНФОРМАЦІЯ_14, a не на ІНФОРМАЦІЯ_12. Вважає, що скріншоти публікацій не можуть бути належним доказом публікації інформації, та, відповідно, висновок експерта зроблений на їх підставі не може бути належним та допустимим доказом факту існування негативної інформації, так як дослідження будувалось на неналежному та недопустимому доказі, який не має правового підґрунтя.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Малачли Н. Д. в інтересах позивачів, доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважала необґрунтованими, зазначила, що твердження скаржника про те, що єдиним належним доказом у справі може бути звіт за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі інтернет, який надається дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» є необґрунтованими та хибними. Вказує, що такий звіт є лише одним із засобів фіксації змісту веб-сторінки, а не єдиним належним та допустимим доказом, як це розуміє відповідач. Окрім того, подання електронного доказу в паперовій формі саме по собі не робить такий доказ недопустимим, про що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Щодо висновку експерту зазначила, що експерт досліджував інформацію негативного характеру (першоджерело на сайті УНІАН) щодо осіб - позивачів, яка за своїм текстовим та смисловим наповненням є подібною оспорюваній інформації у статті, яку розмістив відповідач на власному веб-сайті.

В судовому засіданні адвокат Козачок М. В. в інтересах ТОВ «Комунікаційний Хаб «Економіка» апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав.

Адвокат Малачли Н. Д. в інтересах позивачів апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_10 року було поширено інформацію щодо позивачів новинним порталом «ІНФОРМАЦІЯ_5» через мережу інтернет шляхом розміщення на веб-сайті за посиланнями: «ІНФОРМАЦІЯ_8/» у вигляді статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_15» від ІНФОРМАЦІЯ_10.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначали, що розміщена інформація на сайті, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_16» є такою, що не відповідає дійсності, та є такою, що порушує їх особисте немайнове право на честь, гідність та недоторканість ділової репутації.

Згідно з інформацією з Інтернет-сервісу «Whois» реєстрантом доменного імені - ІНФОРМАЦІЯ_12 вказано товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка». Види діяльності товариства визначені, такі як: надання інших інформаційних послун, н.в.і.у.; веб-портали; рекламні агенства;тощо ( а. с. 14).

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством

Згідно із ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

В силу ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно із ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних засад демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Предмет пункту 2 ст.10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

У Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція) зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Відповідно до ст.ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Шпрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим, у таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких ішлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Отже, ЄСПЛ вважає порушенням ст.10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач є депутатом Київської міської ради 8 скликання по 81 округу Подільського району міста Києва, публічною особою, відомою у сфері політики, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави на місцевому рівні та його безпосередні дії становили суспільний інтерес.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору.

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч.1 ст. 50 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду заяви за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмет спору та підстав позову є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Схожі за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15- ц (провадження № 14-178цс 18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі№ 523/9076/16-ц зроблено висновок про те, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

У пункті 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження №12-110гс19) зроблено висновок про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано, що: «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».

Аналогічні висновки щодо необхідності обов`язкового залучення до розгляду справи у якості відповідача власника відповідного веб-сайту, на якому була поширена інформація, спростування якої вимагає позивач, сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними.

Так, у відповідності до п. «г» ч.1 ст.67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього.

Отже, установивши, що публікація, в якій поширено інформацію про позивача є відтворенням інформації, взятої з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 -hody-zapisany-11510758.html, посилання на яку робить відповідач, більше того, відповідач в зазначеній статті указує на першоджерело, відповідно, відповідач не є автором вищевказаної інформації та здійснив її дослівне відтворення з посиланням на автора і джерело походження, а відповідно до вищевказаної норми Закону, засіб масової інформації, яким є відповідач, не несе відповідальності за поширення такої інформації, а тому, належним відповідачем у справі є власник даного веб-сайту, до якого позивач у дані справі позовних вимог не заявляв, проте, суд першої інстанції залишив поза увагою дані обставини, а відтак, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог до відповідача ТОВ «Комунікаційний Хаб «Економіка».

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у висновку експерта № 9809 від 13.09.2021 року, складеним ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» (а. с. 28), позивачем надано експерту саме скріншот публікації розміщеної у мережі інтернет за посиланням www.unian.net, до якою відповідач не має жодного відношення.

З матеріалів справи також убачається, та підтверджується представником позивачів, що рішенням Шевченківського районного суду у справі №761/35234/21 від 16.11.2022 року про задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин», ОСОБА_10 про захист честі гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Оскільки вимога щодо відшкодування моральної шкоди є похідною, підстави для її задоволення відсутні.

Колегія суддів не входить в обговорення інших доводів апеляційної скарги, оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні такого позову.

За правилами ч. 1 ст. 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення до ТОВ «Комунікаційний Хаб «Економіка», слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги адвоката Фацул М. В. в інтересах ТОВ «Комунікаційний Хаб «Економіка», понесені відповідачем витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 724 грн підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , тобто, по 1362 (одній тисячі триста шістдесят дві) грн, з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Фацул Марії Валеріївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» задовольнити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , посвідка на постійне місце проживання № НОМЕР_2 , видана 08.01.2019, органом 8011), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , посвідка на постійне місце проживання серія ІН НОМЕР_3 , видана 30.06.2015, органом 8001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікаційний Хаб «Економіка» (ідентифікаційний код: 39399922, місцезнаходження: м. Київ, вул. кайсарова, 2) в рівних частинах витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 724 грн, тобто, по 1362 (одній тисячі триста шістдесят дві) грн, з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 11 липня 2024 року

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова