Рішення

від 27.06.2024 по справі 910/12017/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2024Справа № 910/12017/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 1888983,63 грн

представники сторін:

від позивача: Сорокіна І.В.

від відповідача: Пікульська К.В.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 1888983,63 грн, з яких 1881500,00 грн основного боргу, 3% річних на суму 6669,20 грн, 814,43 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №УГВ 557/30-22 від 27.01.2022 в частині оплати поставленого позивачем товару у встановлений цим правочином строк.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" 1881500,00 грн основного боргу, судовий збір у розмірі 28222,50 грн. та 18000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/12017/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/12017/23 у частині задоволення позовних вимог скасовано. Справу № 910/12017/23 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Тобто, справу передано на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення 1881500,00 грн основного боргу.

За результатом проведення автоматичного розподілу справ між суддями, справу №910/12017/23 передано для розгляду судді Турчин С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 прийнято справу №910/12017/23 до провадження, призначено підготовче засідання у справі на 02.05.2024.

24.04.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення по справі.

26.04.2024 від відповідача надійшла заява про поворот виконання судового рішення.

01.05.2024 від позивача надійшли письмові пояснення.

02.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 16.05.2024.

14.05.2024 від відповідача через відділ діловодства суду надійшов розрахунок штрафних санкцій.

16.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 13.06.2024.

23.05.2024 від позивача надійшла заява, в якій останній просить розглянути можливість зменшення штрафних санкцій та пояснення щодо розрахунку штрафних санкцій, наданих відповідачем.

10.06.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У підготовчому засіданні 13.06.2024 суд постановив протокольну ухвалу про долучення додаткових пояснень відповідача до матеріалів справи та про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті на 27.06.2024.

У судовому засіданні 27.06.2024 представники сторін надали пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 27.06.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки УГВ 557/30-22 від 27.01.2022, 26.05.2023 поставив відповідачу товар на суму 13249999,98 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи видаткову накладну та товарно-транспортну накладну.

Позивач зазначає, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 11368499,98 грн, у зв`язку з чим на дату подачі позовної заяви заборгованість відповідача за поставлений товар становить 1881500,00 грн.

26.06.2023 відповідач направив позивачу вимогу вих. № 30.6-022-3054 про оплату пені та штрафу на загальну суму 1 881 500,00 грн та проінформував про притримання оплати за товар на суму штрафних санкцій згідно з пунктом 7.12 договору.

Позивач вказує, що прострочення поставки товару відбулось за відсутності його вини у зв`язку із форс-мажорними обставинами, та у відповідь на вказану вимогу зазначив, що відповідач не має права притримувати оплату товару.

Після направлення справи на новий розгляд позивач подав пояснення, у яких зазначає, що не погоджується з тим, що договором передбачена саме оперативно-господарська санкція; пункт 7.12 Договору поставки не містить словосполучення "оперативно-господарська санкція.

Крім того, позивач зазначає, що воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє його від відповідальності, оскільки саме внаслідок пов`язаних із ним обставин позивач не зміг у строк встановлений договором поставити товар/ виконати зобов`язання.

Додатково позивач зазначає, що розрахунок штрафних санкцій відповідачем здійснено невірно, оскільки поставка товару відбулась 26.05.2023, що не заперечується сторонами, а також зазначає про можливість зменшення штрафних санкцій

Позиція відповідача

У зв`язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань у частині поставки товару в строки, встановлені договором, йому була виставлена вимога на суму 1 881 500,00 грн за прострочення поставки товару на 72 календарні дні.

Оскільки позивачем не було сплачено штрафні санкції у розмірі 1 881 500,00 грн, відповідач, керуючись п. 7.12 договору притримав оплату за товар на загальну суму 1 881 500,00 грн.

Оперативно-господарська санкція у вигляді притримання відповідачем коштів у розмірі 1 881 500,00 грн, що дорівнює сумі штрафних санкцій, була застосована відповідно до умов договору за наявності правових підстав, передбачених статтями 235, 237 ГК України, із урахуванням відповідних висновків Верховного Суду.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій, відповідач стверджує про порушення позивачем строку поставки товару в період з 21.03.2023 по 31.05.2023.

У додаткових поясненнях відповідач зазначає, що датою підписання видаткової накладної №2 від 26.05.2023 є 01.06.2023, що узгоджується з п. 5.2 договору, у зв`язку з чим саме у цю дату закінчується період просторочення виконанння зобов`язання та припиняється нарахування штрафних санкцій.

Стягнення штрафних санкцій або оскарження їх розміру не є предметом розгляду цієї справи, тому положення ст. 233 ГК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій не можуть бути застосовані.

З урахуванням викладеного відповідач зазначає про відсутність заборгованості перед позивачем.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

27.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність", як постачальником та Акціонерним товариством "Укргазвидобування", як покупцем укладено договір поставки УГВ 557/30-22 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві оптичні газодетектори (далі - товар), зазначені у специфікації/ях, що додається/ються до Договору і є його невід`ємною/ими частиною/ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказуються у специфікації/ях (далі - специфікація/ії ), яка є додатком № 1 до договору та є її невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід`ємною частиною (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 3.1, 3.2 договору ціна договору вказується в специфікації/ях у гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується, якщо постачальник є резидентом, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації/ях до цього договору

У п. 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника на умовах, зазначених у специфікації/ях цього договору.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/ях та графіку поставки до цього договору. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (за наявності двох дат датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Згідно з п. 7.9 договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару в строки, зазначені у графіку поставки товару до договору, останній сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

У п. 7.12 договору сторони погодили, що до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін", покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань за Договором, які відповідають вимогам, вказаним у пунктів 10.2 цього Договору, і діє до 20 травня 2024 року (пункт 10.1 договору).

27.01.2022 між сторонами погоджено та підписано Специфікацію № 1 до договору, у якій сторони погодили найменування та вартість товару, що постачається, на суму 13 249 999,98 грн, строк поставки товару - відповідно до графіку поставки товару, 360 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 20.02.2023 року. Умови та строки оплати: оплата за фактом поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання та підписання сторонами акта прийому-передачі товару, виробник товару: Ізраїль.

Відповідно до графіку поставки товару (додаток № 3 до договору), що підписаний сторонами 27.01.2022, граничний строк поставки складає 360 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 20 лютого 2023 року.

В подальшому, у зв`язку з прийняттям державою Ізраїль рішення про непостачання до України товарів подвійного призначення, якими є оптичні газодетектори (тепловізори), між сторонами вирішувались питання укладення додаткових угод до договору.

17.01.2023 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до якої сторони дійшло згоди внести зміни в специфікацію, технічні характеристики та графік поставки товару.

Так, відповідно специфікації № 1 до договору в редакції додаткової угоди від 17.01.2023 № 2 сторони погодили найменування та вартість товару, що постачається, на суму 13 249 999,98 грн; строк поставки товару - відповідно до графіку поставки товару, 360 календарних днів після укладення Договору, але не пізніше 20.03.2023; умови та строки оплати - оплата за фактом поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання та підписання сторонами акту прийому-передачі товару. Виробник товару - Ірландія.

Відповідно до графіку поставки товару в редакції додаткової угоди від 17.01.2023 № 2 до договору граничний строк поставки складає 360 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 20.03.2023 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до видаткової накладної № 2 від 26.05.2023, яка підписана сторонами без зауважень та заперечень, позивач поставив, а відповідач прийняв товар, обумовлений договором, на суму 13249999,98 грн.

Відповідач оплату поставленого товару здійснив частково на суму 11 368 499,98 грн. що підтверджується платіжною інструкцією № 634234 від 30.06.2023.

Сума поставленого та неоплаченого товару становить 1881500,00 грн.

Відповідач направив позивачу вимогу від 26.06.2023 вих. № 30.6-022-3054, у якій зазначив, що позивач має сплатити на користь відповідача штрафні санкції у розмірі 1 881 500,00 грн та додатково проінформував, що відповідно до п. 7.12 до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін", покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар.

У відповідь на вказану вимогу позивач листом від 27.06.2023 вих. № 38/06 позивач, з урахуванням усіх обставин, що склалися під час виконання договору, враховуючи форс-мажорні обставини, а також з огляду на поставку відповідачу товару в повному обсязі, заперечив проти застосування відповідачем штрафних санкцій та просив вимогу скасувати.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 1881500,00 грн основного боргу, а також нарахованих 3% річних та пені, позивач посилався на наявну заборгованість відповідача за поставлений та не оплачений товар. При цьому, позивач зазначав про неправомірність нарахування відповідачем штрафних санкцій з огляду на наявність форс-мажорних обставин.

В свою чергу відповідач зазначав що оплата у розмірі 1881500,00 грн була притримана на суму нарахованих штрафних санкцій. Таке притримання, за твердженням відповідача, є оперативно-господарською санкцією, що відповідає умовам договору та законодавства. При цьому відповідач заперечив щодо наявності форс-мажорних обставин та підстав для звільнення позивача від відповідальності за прострочення поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі № 910/12017/23 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1881500,00 грн основного боргу, судовий збір у розмірі 28222,50 грн. та 18000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/12017/23 залишено без змін.

Північний апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції зазначив, що відповідач, отримавши від позивача товар та не здійснивши розрахунки за нього, по відношенню до позивача є боржником, а не кредитором, що за правильним висновком суду першої інстанції виключає можливість застосування у спірній ситуації механізму притримання. При цьому, відповідач не позбавлений права ініціювати питання про стягнення з позивача штрафних санкцій за несвоєчасну поставку обумовленого договором товару в рамках окремого судового процесу. Стосовно посилань сторін на сертифікати ТПП щодо наявності форс-мажорних обставин судова колегія зазначила, що відсутність товару на ринку в даному випадку не є форс-мажорною обставиною.

Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/12017/23 у частині задоволення позовних вимог скасовано. Справу № 910/12017/23 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що:

- пункт 7.12 Договору є заходом реагування на порушення Позивачем зобов`язання щодо оплати штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін" Договору, та безпосередньо пов`язаний з пунктом 7.9 Договору, який закріплює обов`язок сплати Позивачем штрафних санкцій у разі несвоєчасної поставки товару. Відтак умова, встановлена сторонами у пункті 7.12 Договору, за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством до цього виду господарських санкцій. Натомість статті 594-597 ЦК України, що закріплюють інститут притримання (як вид забезпечення зобов`язання), є незастосовними у цій справі (п. 76 постанови Верховного Суду);

- у правовідносинах, що склалися між позивачем та скаржником, застосування й зміст оперативно-господарської санкції, визначеної сторонами у договорі, розглядається як право скаржника притримати (зарахувати) оплату товару на суму нарахованих штрафних санкцій, допоки позивач не погасить їх. Отже, за своїм змістом оперативно-господарська санкція, що передбачена пунктом 7.12 договору, нерозривно пов`язана зі штрафними санкціями, передбаченими пунктом 7.9 цього ж договору, та має похідний характер, що враховано судами попередніх інстанцій та призвело до неправильного застосування статей 235, 237 ГК України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування;

- пункт 7.12 Договору закріплює оперативно-господарську санкцію та не підпадає під ознаки притримання як виду забезпечення зобов`язання;

- у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 відсутні посилання на статті 235, 237 ГК України, якими скаржник обґрунтовував свою правову позицію, та не мотивується потреба їх застосування чи незастосування у спірних правовідносинах;

- зважаючи на приписи частини першої статті 2 ГПК України, з метою всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи судам попередніх інстанцій також необхідно перевірити правильність розміру штрафних санкцій, розрахованого скаржником, та співставити його з вартістю неоплаченого товару за договором.

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до видаткової накладної № 2 від 26.05.2023, яка підписана сторонами без зауважень та заперечень, позивач поставив, а відповідач прийняв товар, обумовлений договором, на суму 13249999,98 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Строк оплати товару погоджений сторонами в специфікації № 1 - оплата за фактом поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання та підписання сторонами акта прийому-передачі товару.

Відповідач оплату товару здійснив частково на суму 11 368 499,98 грн, сума поставленого та неоплаченого товару становить 1881500,00 грн.

Відповідач стверджує, що сума у розмірі 1881500,00 грн є нарахованими позивачу штрафними санкціями за прострочення поставки товару та притримана відповідачем відповідно до п. 7.12 договору.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або запобігання повторенню порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Як встановлено судом вище, у п. 7.12 договору сторони погодили, що до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін", покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар.

Верховний Суд у цій справі зробив висновок, що умова, встановлена сторонами у пункті 7.12 Договору, за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством до цього виду господарських санкцій.

У правовідносинах, що склалися між позивачем та скаржником, застосування й зміст оперативно-господарської санкції, визначеної сторонами у договорі, розглядається як право скаржника притримати (зарахувати) оплату товару на суму нарахованих штрафних санкцій, допоки позивач не погасить їх. Отже, за своїм змістом оперативно-господарська санкція, що передбачена пунктом 7.12 договору, нерозривно пов`язана зі штрафними санкціями, передбаченими пунктом 7.9 цього ж договору, та має похідний характер.

З урахуванням зазначеного вище та вказаних висновків Верховного Суду, зроблених у цій справі, суд відхиляє доводи позивача про те, що п. 7.12 не є погодженням між сторонами оперативно-господарської санкції.

Таким чином, суд зазначає, що у даному випадку відповідач мав право притримати оплату за товар на суму таких штрафних санкцій.

Отже, у даному випадку, для встановлення обставин правомірності притримання відповідачем суми саме у розмірі 1881500,00 грн необхідно перевірити правильність розміру нарахованих відповідачем штрафних санкцій.

На виконання вказівок Верховного Суду у підготовчому засіданні 02.05.2024 суд запропонував відповідачу надати відповідний розрахунок штрафних санкцій із зазначенням періодів прострочення.

14.05.2024 на виконанням вимог суду відповідач долучив до матеріалів справи розрахунок штрафних санкцій на суму 1881500,00 грн, з яких 954000,00 грн пені та 927500,00 грн штрафу.

Відповідно до вказаного розрахунку позивач прострочив поставку товару у період з 21.03.2023 по 31.05.2023.

Перевіривши розрахунок відповідача, враховуючи умови договору, встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що розрахунок є не вірним, оскільки відповідачем невірно визначений період прострочення позивачем виконання зобов`язання з поставки товару, з огляду на таке.

Так, відповідно графіку поставки товару в редакції додаткової угоди від 17.01.2023 № 2 до договору граничний строк поставки не пізніше 20.03.2023 року.

Отже, позивач мав поставити товар до 20.03.2023 включно.

Відповідно до наданої позивачем до матеріалів позовної заяви видаткової накладної № 2 поставка товару була здійснена 26.05.2023.

Вказане також підтверджується товарно-транспортною накладною № Р2 від 26.05.2023.

Під час первісного розгляду справи встановили, що датою поставки товару є 26.05.2023.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції зазначили, що поставка товару здійснена позивачем 26 травня 2023 року. Факт поставки товару в повному обсязі згідно з видатковою накладною від 26.05.2023 № 2 та товарно-транспортною накладною від 26.05.2023 № Р2 на суму 13 249 999,98 грн сторонами не оспорюється (п. 38 - 39 постанови Верховного Суду у цій справі).

Подаючи апеляційну та касаційну скаргу відповідач не зазначав про те, що судами невірно встановлено дату поставки товару.

Під час нового розгляду справи, подаючи до суду письмові пояснення 24.04.2024, відповідач на 3 сторінці письмових пояснень зазначає, що 26.05.2023 була здійснена поставка товару.

В той же час, нарахування штрафних санкцій відповідач здійснює по 31.05.2023.

У додаткових поясненнях, поданих до суду 10.06.2024, відповідач зазначив, що припущення позивача, що поставка товару відбулась 26.05.2023 є помилковим, оскільки, як вбачається з Акту вхідного контролю ТМЦ № 83 від 01.06.2023, рішення про оприбуткування товару було прийнято 01.06.2023, то видаткова накладна №2 від 26.05.2023, яка б підтверджувала прийняття товару, не могла бути підписана раніше вказаної дати. У зв`язку з прийняттям товару відповідачем 01.06.2023, відповідну видаткову накладну №2 від 26.05.2023, уповноваженим представником Покупця - Дикун Л.Г., було також підписано 01.06.2023, про що в ній зазначено (копія додається). Датою підписання видаткової накладної №2 від 26.05.2023 є 01.06.2023, що узгоджується з п. 5.2 договору.

До вказаних пояснень відповідачем надано свою копію другого екземпляру видаткової накладної №2 від 26.05.2023.

Суд відхиляє вказані твердження відповідача та вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 5.2 договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (за наявності двох дат датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Тобто, вказаний пункт окремо визначає дату поставки товару і дату переходу права власності. І саме для дати переходу права власності на товар має значення дата підписання видаткової накладної покупцем.

В той же час, датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, і як вбачається із наданою позивачем до позовної заяви видаткової накладної цією датою є 26.05.2023.

Щодо посилання відповідача на дату приймання товару комісією вхідного контролю, то суд зазначає, що вказані дії знаходяться поза контролем позивача і не залежать від нього, а тому позивач не може вважатись таким, що прострочив в період, коли відповідач отримав фактично товар і здійснює його приймання.

Також суд зазначає, що у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував правову позицію щодо застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Добросовісність є однією з засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України). Встановлення недобросовісності дій сторін правовідносин чи їх суперечливої поведінки є правовим висновком суду виходячи з встановлення фактичних обставин конкретної справи.

Повноваження суду щодо оцінки доказів є тим процесуальним механізмом, який дозволяє суду оцінити добросовісність дій сторін та встановити суперечливість їх поведінки.

В аспекті доктрини заборони суперечливої поведінки, враховуючи те, що у спірних правовідносинах відповідач до того моменту, як позивач під час нового розгляду справи, після надання відповідачем розрахунку штрафних санкцій, не зазначив про необгурнтованість нарахування штрафних санкцій по 30.05.2023, не заперечував та визнавав, що поставка товару здійснена 26.05.2023, суд вважає, що спроба відповідача згодом заперечувати факт поставки товару саме 26.05.2023 суперечить попередній поведінці відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позивач є таким, що прострочив поставку товару у період з 21.03.2023 по 25.05.2023.

Таким чином, правильно розрахованим розміром пені є 874 500,00 грн (за період з 21.03.2023 по 25.05.2023 на суму 13249999,98 у розмірі 0,1% за кожен день прострочення), а не 954000,00 грн, як розрахував відповідач.

Розрахунок штрафу у розмірі 927500,00 грн є вірним.

Отже, відповідач мав право нарахувати штрафні санкції у розмірі 1 802 000,00 грн.

Відповідно, враховуючи п. 7.12 договору, відповідач мав право притримати оплату за товар на суму 1 802 000,00 грн.

Таким чином, сума у розмірі 79500,00 грн притримана відповідачем безпідставно, а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за поставлений та неоплачений товар.

Оскільки відповідач скористався правом, встановленим п. 7.12 договору на притримання оплати товару, а матеріали справи не містять доказів оплати позивачем відповідачу 1 802 000,00 грн штрафних санкцій, то суд дійшов висновку, що станом на момент вирішення спору відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 1 802 000,00 грн.

Щодо посилань позивача на форс-мажорні обставини та наявність підстав для звільнення позивача від відповідальності за порушення строків поставки товару, то суд зазначає, що під час первісного розгляду справи Північний апеляційний господарський суд вказав про відсутність у даному випадку форс-мажорних обставин.

Позивач не звертався з касаційною скаргою з приводу неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права.

Верховний Суд у п. 57 постанови зазначив таке: "Позивач стверджував, що затримка виникла у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин, однак Північний апеляційний господарський суд виснував, що відсутність товару на ринку не є форс-мажорною обставиною. "

Постанова Верховного Суду у цій справі, якою справу направлено на новий розгляд в частині суми основного боргу, не містить вказівок на необхідність дослідження обставин наявності/відсутності форс-мажорних обставин, як і не містить тверджень про те, що суди попередній інстанції не дослідили чи не повно дослідили вказані обставини чи не надали їм оцінку.

Отже, питання щодо обставин наявності/відсутності форс-мажору не входить до кола обставин, які підлягають дослідженню під час нового розгляду у цій справі, оскільки ці обставини були досліджені під час первісного розгляду справи та їм надана відповідна оцінка.

Також позивач просив розглянути можливість зменшення штрафних санкцій.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зазначає, що у даному спорі вирішується питання про наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар та не вирішується питання про стягнення з позивача на користь відповідача штрафних санкцій за порушення строку поставки.

Правильність розміру штрафних санкцій, розрахованих відповідачем, перевірялась судом виключно для встановлення суми, яку відповідач мав право притримати за оплату товару.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку в контексті спірних правовідносин відсутні підстави для застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Подібної позиції про те, що питання про зменшення штрафних санкцій вирішується у межах спору про стягнення штрафних санкцій дотримується Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі № 905/267/19.

Крім того, у поясненнях поданих до суду 24.04.2024 відповідач зазначає, що позивачем не доведено прострочення оплати товару з 27.06.2023 по 29.06.2023 , оскільки між сторонами не підписаний акт прийому-передачі товару.

У даному контексті суд зазначає, що строк оплати товару погоджений сторонами в специфікації № 1 - оплата за фактом поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання та підписання сторонами акта прийому-передачі товару.

Відповідно до п. 5.2 договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної.

Тобто у договорі сторонами визначено дату поставки - або дата підписання акта приймання-передачі або дата підписання видаткової накладної.

В той же час в специфікації здійснено прив`язку оплати до підписання акта приймання-передачі, підписання якого, відповідно до змісту договору, може замінятись підписанням видаткової накладної.

У такому випадку можливим є застосовування принципу тлумачення "contra proferentem", суть якого полягає в тому, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party) (висновок щодо необхідності застосування вказаного принципу тлумачення викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/16011/17, від 20.05.2019 у справі №911/1366/18, від 30.07.2019 у справі №910/14179/18).

Таким чином, суд зазначає, що враховуючи підписання сторонами без зауважень та заперечень видаткової накладної від 26.05.2023 № 2, з урахуванням встановлених у цій справі обставини щодо притримання оплати товару, суд дійшов висновку, що строк оплати товару на суму 79500,00 грн є таким, що настав, а відповідач повинен був здійснити розрахунок на вказану суму у строк до 25.06.2023 включно.

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 79500,00 грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення суми основного боргу у розмірі 1881500,00 грн підлягають задоволенню частково на суму 79500,00 грн.

Вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат були розглянуті при первісному розгляді справи, а справа на новий розгляд в цій частині вимог не передавалась.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність", а саме в частині стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 79500,00 грн основного боргу.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з приписів підпунктів "б" і "в" пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України, ч.14 ст.129 ГПК України, у випадках скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції або постанови апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд, судові витрати у справі, в тому числі й судовий збір, сплачений за подання апеляційної, касаційної скарг, підлягають розподілу господарським судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду справи.

Отже, суд здійснює розподіл судових витрат за подання апеляційної, касаційної скарг у цій справі за результатом розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що витрати зі сплати судового збору за апеляційну та касаційну скаргу були понесені відповідачем, а під час нового розгляду справи вимоги позивача задоволені частково, то витрати відповідача на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги за частину вимог, в яких судом відмовлено, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно розміру вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1 ст.124 ГПК України).

Згідно із прохальною частиною позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 150000,00 грн.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п .9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи копії: договору про надання правової допомоги № б/н від 24.07.2023, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "В.І. Партнерс", додатку № 1 до вказаного договору від 24.07.2023, рахунку на оплату № 1 від 24.07.2023 на суму 150000,00 грн.

Так, відповідно до п. 1 додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги від 24.07.2023, виконавець на замовлення клієнта зобов`язується виконати наступні юридичні послуги - повний супровід справи в суді першої інстанції за позовом клієнта до АТ "Укргазвидобування" про заборгованості та штрафних санкції по договору №УГВ 557/30-22 від 27.01.2022.

Вартість послуг, визначених у п. 1 цього додатку, становить 150 000,00 грн.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що витрати на правову допомогу в сумі 150000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, розмір витрат є завищеним та не відповідає критеріям розумності.

Суд погоджується з доводами відповідача в частині неспівмірності розміру гонорару із сумою позову, зокрема на переконання суду з урахуванням критеріїв пропорційності, розумності, співмірності, обґрунтованими є витратити на правову допомогу за у розмірі 40000,00 грн.

Суд при цьому звертає увагу на те, що в даному випадку не відбувається втручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення вартості правової допомоги, оскільки наразі вирішується виключно питання щодо обґрунтованості покладення таких витрат на відповідача та їх розміру, яке судом вирішується з огляду на обставини цієї справи.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а обґрунтованим та співмірним розміром витрат на правову допомогу судом визначено суму у розмірі 40000,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1690,14 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо заяви відповідача про поворот виконання рішення.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 333 ГПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення належній особі всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням (згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2011 року № 3-рп/2011).

Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушення яких відбулося в результаті виконання скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням виконання, правова підстава для чого є такою, що відпала.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 року у справі №521/5241/18 зазначено, що поворот виконання рішення можливий у будь-яких справах, але за наявності таких умов: 1) щоб позивач отримав від відповідача в порядку виконання рішення майно чи гроші; 2) щоб виконане рішення було скасовано вищестоящим судом повністю чи змінено із задоволенням позовних вимог у меншому розмірі. В усіх інших випадках розгляд питань про повернення стягненого в порядку господарського судочинства відбуватися не може.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/12017/23 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" 1881500,00 грн основного боргу, судовий збір у розмірі 28222,50 грн. та 18000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 333 ГПК України до заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем.

Відповідачем долучено до матеріалів заяви про поворот виконання рішення копії платіжних інструкцій № 691064 від 14.12.2023 на суму 46222,50 грн (сплата судових витрат, витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/12017/23) та № 691065 від 14.12.2023 на суму 1881500,00 грн (сплата основного боргу у справі № 910/12017/23).

Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 910/12017/23 у частині задоволення позовних вимог скасовано та справу у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи № 910/12017/23 суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 79500,00 грн основного боргу, 1192,50 грн судового збору та 1690,14 грн витрат на правову допомогу.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що під час нового розгляду справи прийнято рішення про задоволення позовних вимог у меншій сумі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року у справі №910/12017/23 у розмірі 1 845 339,86 грн, що є різницею між фактично отриманими позивачем коштами та сумою, присудженою до стягнення під час нового розгляду справи.

Суд зазначає, що відсутні підстави для стягнення з позивача всієї суми, яка стягнута за рішенням від 11.10.2023, оскільки позовні вимоги задоволені у меншому розмірі, а не відмовлено у позові повністю.

В контексті наведеного суд зазначає, що інститут повороту виконання рішення направлений саме на забезпечення повернення боржнику стягнутих грошових коштів у разі встановлення судом під час нового розгляду справи обставин відсутності підстав для їх стягнення.

Одночасно, суд звертає увагу сторін, що у даному випадку питання припинення зобов`язань у зв`язку з перерахування грошових коштів може бути вирішене на стадії виконання судового рішення.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242, 333 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" (01021, місто Київ, Кловський Узвіз, будинок 14Б, ідентифікаційний код 36620064) 79500,00 грн основного боргу, 1192,50 грн судового збору та 1690,14 грн витрат на правову допомогу.

В іншій частині позову відмовити.

Заяву Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про поворот виконання рішення задовольнити.

Здійснити поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі № 910/12017/23 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" (01021, місто Київ, Кловський Узвіз, будинок 14Б, ідентифікаційний код 36620064) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28, ідентифікаційний код 30019775) 1 845 339,86 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" (01021, місто Київ, Кловський Узвіз, будинок 14Б, ідентифікаційний код 36620064) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28, ідентифікаційний код 30019775) 40 545,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 54060,00 грн за подання касаційної скарги.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписна 10.07.2024.

Суддя С.О. Турчин