Рішення

від 03.06.2024 по справі 10/б-5022/1319/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 червня 2024 року м. ТернопільСправа № 10/Б-5022/1319/2011(921/196/24)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача Приватного підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник", вул. Миру, 3а, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, відпускних та компенсації у зв"язку з невиплатою доходу у розмірі 135 296,70 грн.

в межах справи №10/Б-5022/1319/2011 про банкрутство Приватного підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник".

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Гнат Н.А. - адвокат,

Сонсядло О.Б.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, відпускних та компенсації у зв"язку з невиплатою доходу у розмірі 135 296,70 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.03.2024, для розгляду справи №10/Б-5022/1319/2011(921/196/24) визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 03.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №10/Б-5022/1319/2011(921/196/24) в межах справи №10/Б-5022/1319/2011 про банкрутство Приватного підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник", за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті у справі 02.05.2024.

Статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи по суті.

У судових засіданнях 02.05.2024, 20.05.2024 оголошено перерву відповідно до 20.05.2024 та до 03.06.2024, про що відображено у протоколах судового засідання.

Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Оскільки, даний позов розглядається в межах справи №10/Б-5022/1319/2011 про банкрутство Приватного підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник", то відповідно за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У судовому засіданні 03.06.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 01.12.2005 по 01.06.2016 працювала у Приватному підприємстві "Тернопільська фірма "Будівельник" на посаді заступника директора по виробництві ( наказ №169-К) та на посаді заступника директора ПП "ТФ "Будівельник" (наказ №52), що підтверджується записами у трудовій книжці .

Як стверджує позивач, що вона звільнена з роботи з посади заступника директора ПП "ТФ "Будівельник" за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, про що свідчать відмітка/запис у трудовій книжці.

Однак відповідач невиплатив заробітну плату, відпускні та компенсацію у зв"язку з невиплатою доходу за період з 01.08.2011 по 18.02.2015 у розмірі 135 296,70 грн.

На думку позивача вказані обставини свідчать про те, що відповідачем порушено норми Кодексу законів про працю України.

Позов мотивовано статями Конституції України, Кодексу України з процедур банкрутства, Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці", Цивільним кодексом України.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 3182 від 22.04.2024), просить суд відмовити у задоволенні позову.

Інші процесуальні дії.

Ухвалами суду від 16.04.2024 та від 15.05.2024 заяви ліквідатора Струця М.П. про участь у судових засіданнях відповідно 02.05.2024 та 20.05.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

22.04.2024 відповідачем подано до суду заяву (вх. №3181 ) про залишення позовної заяви без розгляду, на підставі п.8 ч.1 ст. 226 ГПК України.

Розглянувши заяву, суд встановив таке.

Так, статтею 226 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; (п.8 ч.1).

В обґрунтування заяви, заявник зазначає, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 162 ГПК України та ст. 164 ГПК України.

Проте, як слідує з матеріалів справи відповідачем подано відзив на позов.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви відповідача, слід відмовити.

Фактичні обставини, встановлені судом.

01.12.2005 ОСОБА_1 прийнята в Приватне підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник" на посаду заступника директора по виробництву, на підставі наказу № 169-К, 26.06.2007 переведена на посаду заступника директора ПП "ТФ "Будівельник", на підставі наказу №52.

Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці .

Як стверджує позивач, в порушення вимог ст. 47 КЗпП України, повного розрахунку з останнім не проведено.

Зокрема, розмір заборгованості по заробітній платі, відпускних та компенсацій у зв"язку з невиплатою доходу становить 135 296,70 грн, про що свідчить Висновок експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження, складений Тернопільським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08.02.2017 за № 108/17-22.

Такі обставини є підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Способи захисту права та законного інтересу передбачені в статті 16 Цивільного кодексу України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто обирає той спосіб захисту, який вона вважає належним та ефективним. Обов`язок доведення суду обґрунтованості своїх вимог з урахуванням обраного способу захисту покладається на особу (позивача), який звернувся до суду за захистом своїх прав.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами статті 5 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Відповідно до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, за умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без відкриття нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Судом встановлено, що постановою Господарського суду Тернопільської області від 22.04.2021 у справі №10/Б-5022/1319/2011 затверджено звіт (вх. № 2609 від 29.03.2021) керуючого санацією Струця М.П. Припинено процедуру санації Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" ( вул. Миру, 3А, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30066909). Припинено повноваження керуючого санацією/арбітражного керуючого Струця Миколи Петровича, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1444 від 08.08.2013. Приватне підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник" ( вул. Миру, 3А, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30066909 ) визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру щодо Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" ( вул. Миру, 3А, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30066909 ) строком на 12 місяців. Призначено ліквідатором Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" арбітражного керуючого Струця Миколу Петровича, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1444 від 08.08.2013. Оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України повідомлення про визнання боржника - Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" ( вул. Миру, 3А, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30066909) банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, даний позов розглядається в межах справи №10/Б-5022/1319/2011 про банкрутство Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник".

Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного суду від 31 серпня 2023 року у справі №640/26320/20.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Закон України "Про оплату праці" визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Як визначено статтею 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Як зазначає позивач, що у Приватного підприємства "Тернопільська фірма "Будівельник" наявна заборгованість по заробітній платі перед ним у розмірі 135 296,70 грн, що підтверджується Висновком експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження, складений Тернопільським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08.02.2017 за № 108/17-22.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи (стаття 98 ГПК України).

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у cправі №911/1981/20.

За приписами статей 95, 115, 116 КЗпП України, статей 21,30 Закону України "Про оплату праці" відсутність заборгованості перед позивачем із заробітної плати має довести роботодавець .

Правова позиція наведена у постанові КГС ВС від 17.04.2019 у справі №911/4610/15.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Правова позиці викладена у постанові Верховного суду від 18.01.2024 у справі № 922/2487/22.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, відпускних та компенсацій у зв"язку з невиплатою доходу підлягають до задоволення у розмірі 135 296,70 грн.

Висновок суду.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Всі інші доводи та заперечення сторін не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

Згідно частини2 статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст. 129 ГПК України).

Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України судовий збір у розмірі 3028,00 грн з розрахунку майнової вимоги ( 135 296,70 грн (сума заборгованості х 1,5%) , покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені заяви про залишення позову без розгляду, відмовити.

2. Позов задовольнити.

3. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 3028,00 грн покласти на відповідача.

4. Стягнути з Приватного підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник", вул. Миру, 3а, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30066909 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 заборгованості по виплаті заробітної плати, відпускних та компенсації у зв"язку з невиплатою доходу у розмірі 135 296,70 грн.

5. Стягнути з Приватного підприємство "Тернопільська фірма "Будівельник", вул. Миру, 3а, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 30066909 в дохід Державного бюджету України 3028,00 грн судового збору.

6. Видати накази стягувачам після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати учасникам справи до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "11" липня 2024 року.

Суддя Я.Я. Боровець