Рішення

від 20.06.2024 по справі 207/3105/24

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 207/3105/24

№ 2/207/1044/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м. Кам`янське

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Юрченко І.М.

при секретарі: Сівачук А.А.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Кам`янське цивільнусправу за позовноюзаявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товарна біржа «Дніпродзержинська» про визнання договору міни нерухомого майна дійсним,-

в с т а н о в и в :

Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 02.12.1997 між ним - ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладений договір міни нерухомого майна, який відповідно до ст.15 Закону України «Про товарну біржу» було оформлено через товарну біржу «Дніпродзержинська», реєстраційний номер 001/372-Н. Цей договір укладено до виконання біржевої угоди, зареєстрованої на товарній біржі «Дніпродзержинська» 02.12.1997 за№372-Н.

За договором міни нерухомого майна, ОСОБА_2 міняє належну їй двокімнатну квартиру загальною площею 43,3 кв.м., жилою площею 28,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Дніпродзержинськ (назва міста на час виникнення спірних правовідносин), АДРЕСА_1 на належну ОСОБА_1 однокімнатну квартиру загальною площею 29,0 кв.м., жилою площею 16,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Дніпродзержинськ (назва міста на час виникнення спірних правовідносин), АДРЕСА_2 .

Як зазначено в п.2 договору міни нерухомого майна, вказана в договорі двокімнатна квартира належить ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі- продажу від 26.07.1997, посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпродзержинського МНО 26.07.1997 за реєстром №1829 та зареєстрованого БТІ м.Дніпродзержинська в реєстровій книзі №130 за реєстровим №21667.

Вказана в договорі однокімнатна квартира належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 09.09.1997 виданого органом приватизації ВАТ «Баглійкокс» згідно з розпорядженням №752-С від 09.09.1997 та зареєстрованого БТІ м.Дніпродзержинська в реєстровій книзі №130 за реєстровим №21667.

Інвентаризаційна оцінка двокімнатної квартири - 5393 грн., однокімнатної квартири - 3612 грн.

Згідно з п.4 договору міни нерухомого майна, обмін здійснювався без доплати. Угода двома сторонами виконана у повному обсязі.

03.12.1997 на оригіналі договору міни нерухомого майна, як на правовстановлюючому документі, Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації виконаний реєстраційний напис на підтвердження реєстрації квартири АДРЕСА_3 , на праві приватної власності в цілому за ОСОБА_1 в реєстровій книзі №130, за реєстровим номером № 21667, що на той момент не суперечило чинному законодавству.

В п.7 договору міни нерухомого майна зазначено, що цей договір підлягає реєстрації у Бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 складеного 13.11.1997, власником квартири є ОСОБА_1 (зміни в установленому порядку внесені 03.12.1997). Отже, позивач фактично вступив у володіння і користування вказаним об`єктом нерухомості.

Як свідчить довідка ТОВ «Абонент XXI» про склад сім`ї, що видана 19.04.2024 №001283008, ОСОБА_1 26.01.1998 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Нотаріально договір не був посвідчений, оскільки працівники товарної біржі запевнили, що відповідно до ст.15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, що і було зазначено в тексті договору.

На час укладання між сторонами оспорюваного договору міни нерухомого майна від 02.12.1997 діяв Цивільний кодекс Української Радянської соціалістичної Республіки, в редакції 1963 року (надалі ЦК УРСР).

Таким чином, право власності на квартиру, що виникло у позивача на підставі договору міни нерухомого майна, посвідченого товарною біржею «Дніпродзержинська», а не нотаріусом, станом на 02.12.1997 не суперечить чинному законодавству.

Оскільки договір міни нерухомого майна від 02.12.1997 підписаний сторонами та пройшов державну реєстрацію, відповідно до чинного законодавства, сторонами виконані всі умови договору, тому обґрунтовано вважати, що договір міни нерухомого майна укладений на той час правомірно, з додержанням вимог законодавства, чинного на час укладення договору.

У зв`язку тим, що даний договір міни нерухомого майна не посвідчений нотаріально, засвідчити угоду нотаріально в даний час не представляється можливим, позивач не має можливості розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, тому змушений звернутись з позовною заявою до суду, про захист своїх прав.

Засвідчити угоду нотаріально в даний час не представляється можливим, тому для вирішення цього питання він вимушений звернутись до суду.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд: постановити рішення, яким визнати дійсним договір міни нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрований товарною біржою «Дніпродзержинська», від 02.12.1997 за реєстраційним номером № 001/372-Н.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутністю, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Витрати, пов`язані з розглядом справи у вигляді судового збору просить покласти на нього та не стягувати судовий збір з відповідача.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, відповідно до якої просила справу розглянути за її відсутністю, зазначила, що позовні вимоги позивача та обставини, якими вони обґрунтовані визнає у повному обсязі.

Представник третьої особи Товарної біржі «Дніпродзержинська» в судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.

Враховуючи вищенаведене у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2ст. 247 ЦПК Українибез фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до ч. 3ст.13 ЦПК Україниучасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета позову на власний розсуд.

Пунктом 1 ч. 2ст. 49 ЦПК України, передбачено, що відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 4ст. 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши матеріали справи, наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору міни нерухомого майна від 02 грудня 1997 року, укладеного та зареєстрованого на Товарній біржі «Дніпродзержинська» за реєстраційним № 001/372-Н, ОСОБА_2 міняє належну їй двокімнатну квартиру загальною площею 43,3 кв.м., жилою площею 28,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Дніпродзержинськ (назва міста на час виникнення спірних правовідносин), АДРЕСА_1 на належну ОСОБА_1 однокімнатну квартиру загальною площею 29,0 кв.м., жилою площею 16,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Дніпродзержинськ (назва міста на час виникнення спірних правовідносин), АДРЕСА_2 (арк. с. 10).

Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 складеного 13.11.1997, власником квартири є ОСОБА_1 (зміни в установленому порядку внесені 03.12.1997). Отже, позивач фактично вступив у володіння і користування вказаним об`єктом нерухомості (арк. с. 11-12).

Як свідчить довідка ТОВ «Абонент XXI» про склад сім`ї, що видана 19.04.2024 №001283008, ОСОБА_1 26.01.1998 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (арк. с. 13).

Вирішуючи позовні вимоги позивача, суд виходив з наступного.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно дост. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідност. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідност.55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно дост.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 2Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1ст. 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 4Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 р., що набрав чинності з 01 січня 2004 року, встановлено, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР1963 року.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом ст.ст.128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 241ЦК УРСР(1963 року)встановлено, що за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

Застаттею 242 цього Кодексу, до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР(1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 227 ЦК УРСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

У період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст.ст. 224, 227 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових будинків (квартир) повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1 ст.128 ЦК України (1963р.), а у відповідності зі ст.153 ЦК України (1963 р.) договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.

Згідно зі ст. 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Частина 2 ст. 15 Закону про товарну біржу передбачає, що зареєстровані на біржі угоди не підлягають нотаріальному посвідченню. Проте є також статті 227 «Форма договору купівлі-продажу жилого будинку» та 242 «Застосування до договору міни правил купівлі-продажу» Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р., відповідно до яких договори купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), однією зі сторін яких виступає громадянин (фізична особа), обов`язково мають посвідчуватися нотаріально. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Отже, положення ст. 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як ст. 15 Закону «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення ст. 15 по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.

Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі,може бути визнаний недійсним.

Такої самої позиції дотримується і Пленум Верховного Суду України, яку він офіційно виклав у своїй постанові «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 р. № 3. Так, у п. 4 цієї постанови зазначено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (в тому числі при придбанні на біржових торгах), міни або дарування житлового будинку (квартири) чи його (її) частини. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Будь-якихдоказів зприводу того,що упередбаченому закономпорядку угодаміни зпідстав недотриманнянотаріальної формивизнавалася недійсноюсуду небуло надано.А отжесуд приходитьдо висновку,що угодаміни зпідстав недотриманнянотаріальної формисудом невизнавалася недійсною.Крім того,як убачаєтьсязугоди мінинерухомого майна,а саме:квартири АДРЕСА_5 ,укладеної міжпозивачем тавідповідачем таяка булазареєстрована 02грудня 1997року зареєстраційним номером001/372-Ну Товарнійбіржі «Дніпродзержинська»,сторони дійсноуклали данийдоговір,здійснили мінумайна належногоїм направі власності.Позивачем усправі усіумови задоговором виконані.

Сторонами угоди усі умови за договором міни виконані. Згідно з п. 4 вищевказаного Договору обмін було здійснено без доплати. Договір було зареєстровано 02 грудня 1998 року за реєстраційним номером 001/372-Н на Товарній біржі «Дніпродзержинська».

Умови укладеного біржового договору було фактично виконані ними, обмін було фактично здійснено, ОСОБА_1 переїхав в квартиру АДРЕСА_5 , а відповідачка - ОСОБА_2 переїхала в квартиру АДРЕСА_6 .

Відповідно до ст. 47 ч. 2 ЦК України /1963р./, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду визнати угоду дійсною. У такому випадку подальше нотаріальне посвідчення угоди не вимагається.

Враховуючи вище викладене, та позицію позивача, укладений договір міни нерухомості не є ані фіктивним, ані уявним; внаслідок його виконання кожна із сторін досягла тієї мети, яку вона пов`язувала з укладанням договору, тобто ця угода була реально виконана, доказів того, що сторони заперечували проти укладення договору суду не було надано, тому, суд вважає, що існують законні підстави для визнання спірного договору дійсним.

З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору міни та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням наст. 15 Закону України «Про товарну біржу"», є підстави для визнання дійсним договору міни нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_5 , укладеного 02 грудня 1997 року на Товарній біржі «Дніпродзержинська».

Ст.16 ЦК Українипередбачено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав. Цей же спосіб захисту цивільних прав і інтересів регламентуєст.392 ЦК України, згідно з якою власник майна має право заявити позов про визнання його права власності, якщо це право сперечається або не визнається іншою особою.

Позивач вимушено звернувся із позовом до суду, так як право власності не може бути зареєстровано органом реєстрації, оскільки з урахуваннямст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, підставою відмови у проведені державної реєстрації права власності є відсутність нотаріального посвідчення даного договору.

Повною мірою реалізувати своє право власності, в тому числі право розпорядження квартирою, позивач не зможе, так як враховуючи вимоги «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами Україні» затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5, зареєстрованого в МЮУ 22.02.2012 р. за №282/20595 - п.1. глави 2 розділу 2 якого передбачено, що при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно та, у передбачених законодавством випадках, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

«Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)».

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що вище вказаний договір міни нерухомого майна був укладений відповідно до вимог законодавства діючого на момент його укладення, містив всі істотні умови договору, був направлений на реальне настання наслідків, виконаний сторонами, що підтверджено в судовому засіданні письмовими доказами, на даний момент можливість його нотаріального посвідчення вичерпана, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості, непорушності права власності, суд приходить до висновку про можливість визнання вказаного договору міни нерухомого майна дійсним.

Заперечень проти позову відповідачем не надано, тому оскільки відповідачем жодна з обставин, зазначених за текстом позовної заяви не оспорюється, їх наявність слід вважати доведеною.

Визнанням позову не зачіпаються права та інтереси осіб, не залучених до участі у справі і його можна прийняти.

Витрати, пов`язані з розглядом справи у вигляді судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп., позивач просить покласти на нього та не стягувати судовий збір з відповідача.

Керуючись ст. ст.12,13,81,128,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_7 , третя особа: Товарна біржа «Дніпродзержинська», знаходиться за адресою: м. Кам`янське, вул. Васильєвська (Арсенічева), буд. 3 про визнання договору міни нерухомого майна дійсним,- задовольнити в повному обсязі.

Визнати дійсним договір міни нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зареєстрований товарною біржою «Дніпродзержинська», від 02.12.1997 за реєстраційним номером № 001/372-Н.

Витрати, пов`язані з розглядом справи у вигляді судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок, покласти на позивача за його згодою.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.М. Юрченко