Рішення

від 10.07.2024 по справі 380/8908/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2024 рокусправа № 380/8908/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Шевченківський районний суд міста Запоріжжя, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1, ДСА України), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ТУ ДСА в Запорізькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Шевченківський районний суд міста Запоріжжя (далі - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 24.09.2021 по 09.10.2023, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з урахуванням регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 10.10.2023 по 01.04.2024, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з урахуванням регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 24.09.2021 по 09.10.2023, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року без урахування регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 10.10.2023 до 01.04.2024, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року без урахування регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 24.09.2021 до 09.10.2023, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з урахуванням регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 10.10.2023 по 01.04.2024, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з урахуванням регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 24.09.2021 до 31.01.2024, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з урахуванням регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 10.10.2023 до 01.04.2024, у тому числі оплачуваної відпустки з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року з урахуванням регіонального коефіцієнту у розмірі 1,2, доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків, а також доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі відповідно 15 відсотків посадового окладу суді відповідного суду, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Ухвалою суду від 29.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди за спірні періоди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 в розмірі 2102,00 грн. Також, позивач зазначила, що за спірний період вона мала право для нарахування та виплати суддівської винагороди, з урахуванням регіонального коефіцієнту, доплати за вислугу років, доплати за науковий ступінь кандидата наук, оскільки не здійснювала правосуддя через обставини, що не залежать від неї особисто та не обумовлені її поведінкою, а саме через неможливість проходження процедури кваліфікаційного оцінювання призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідач 2 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що підставою для зупинення виплати доплат до посадового окладу судді ОСОБА_1 є наказ Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14.09.2021 №8-К "Про припинення виплат щомісячних доплат судді ОСОБА_1 ", який надійшов до територіального управління 14.09.2021. Зазначений наказ виданий судом на підставі часини 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та суддею Марко Я.Р. не оскаржувався. У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 викладено вичерпний перелік випадків, у яких положення частини 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII), за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Зазначений перелік не визнає неконституційними положення частини 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" для випадку нездійснення суддею правосуддя у зв?язку з закінченням п?ятирічного терміну повноважень.

Також, просив звернути увагу на те, що у рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27.11.2023 №29/ко-23, текст якого доступний на офіційному сайті ВККС України, зазначено: "...комісії 20.11.2023 від ГРД надійшов висновок про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Також у цьому висновку міститься інформація, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребувала пояснень судді". З огляду на наявність зазначеного висновку ГРД, відповідно до абзацу 1 пункту 124 параграфа 9 розділу II Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13.10.2016 №81/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 19.10.2023 №119/зп-23), рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку ГРД набирає чинності з дня його ухвалення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або у разі надходження до Комісії рішення ГРД про скасування відповідного висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким суддю Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Марко Я.Р. визнано такою, що відповідає займаній посаді, набрало чинності 08.04.2024. Викладені факти спростовують твердження позивача про те, що нездійснення нею правосуддя у період з 24.09.2021 по теперішній час пов?язане виключно з відсутністю повноважень у Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Питання відповідності Конституції України положень частини 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не досліджувалися у рішенні Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-p/2018. Як і відсутнє офіційне тлумачення зазначеної норми у теперішній час. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» прямо пов?язує право на застосовування регіонального коефіцієнту здійсненням суддею правосуддя. Отже, підстави стверджувати, що суддя, який не здійснює правосуддя з причин, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на застосування до посадового окладу регіонального коефіцієнту відсутні.

Також, зазначив, що частина 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною нормою, оскільки визначає лише кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який необхідний для обчислення посадового окладу судді. Водночас розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як і розмір мінімальної заробітної плати щорічно встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України». Таким чином, нарахування та виплата суддям суддівської винагороди у 2021-2023 роках неможливі без застосування положень законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якими визначається розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та без застосування яких неможливо обрахувати посадовий оклад судді та розмір доплат до нього.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у листах від 11.08.2020 №04110-08-2/24733, від 29.07.2021 №04110-08-2/23829 та від 11.08.2022 №04110-08-2/17626 наголошувало, що головним розпорядникам бюджетних коштів при підготовці бюджетних запитів на відповідний рік слід застосовувати для обрахунку суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму 2102,00 грн. Ні Державна судова адміністрація України, ні Територіальне управління не приймали жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму, який передбачений в Законі України «Про державний бюджет України» на відповідний рік в розмірі 2102 грн. Законом №1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом №1402-VIII. Водночас зазначені норми Законів №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-IX та №3460-ІХ в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними. ДСА України та Територіальне управління у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань. Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, виплата суддівської винагороди у 2021-2023 роках за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2102,00 грн., а не з іншого розміру.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Також, зазначив, що саме Вища кваліфікаційна комісія суддів України визначає графік оцінювання суддів. Згідно з частиною 1 статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі від 08.04.2024 одноголосно визнано суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя Марко Я.Р. такою, що відповідає займаній посаді. У рішенні зазначено, що: «Заслухавши пояснення судді, урахувавши надані суддею копії документів, Комісія вважає, що нею надано чіткі та переконливі докази, а також обґрунтовані пояснення, які повністю спростовують сумніви Громадської ради доброчесності у відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності». Також, зауважив, що у рішенні від 26.03.2024 №3-р(II)/2024 (справа №3-93/2022(217/22) Конституційний Суд України зазначає, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов?язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Тобто, винагорода судді не може бути різною для певної категорії суддів через підстави, що не пов?язані з єдиним статусом суддів, зокрема бути різною для суддів через запроваджені в суді системи, за якими винагорода судді залежить від обліку робочого часу чи інших обставин, що вказують на результати їхньої роботи, або бути меншою для судді, який фактично не здійснює судочинства через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою.

У відзиві відповідач 1, ДСА України, вказав, що позовна заява подана з пропущенням строку звернення до суду.

Щодо доводів відповідача 1 про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області листом №08-04/2058 від 05.04.2024 повідомило позивача про розмір суддівської винагороди (з урахуванням доплати за вислугу років, наукового ступеня та регіонального коефіцієнта). Позовна заява надійшла до суду 24.04.2024, тобто в межах місячного строку. Тому, суд відхиляє доводи відповідача 1 про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Щодо покликань відповідача 1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Частиною 4 статті 12 КАС України передбачено категорії справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

Положеннями частини 6 статті 12 КАС України визначено справи незначної складності. За пунктом 1 цієї статті справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Суд погоджується, що позивач обіймає посаду, яка відноситься до посад з відповідальним становищем у розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Проте зазначає, що положеннями статті 12 КАС України не передбачено розгляд такої категорії справ виключно за правилами загального позовного провадження.

Також, слід зауважити, що відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Крім того, частиною 1 статті 262 КАС України передбачено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до частини 8 статті 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Таким чином, розгляд судом адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін дає можливість учасникам справи сповна реалізувати свої процесуальні права, визначені, зокрема, у статтях 44, 47 КАС України.

При цьому, сторони перебувають в однаковому процесуальному становищі щодо можливості реалізації таких прав.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзивів, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,-

в с т а н о в и в :

Указом Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24.09.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя строком на 5 років.

Наказом голови Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 10.10.2016 №13-К ОСОБА_1 зараховано по переводу до складу суду та 10.06.2016 вважати такою, що приступила до роботи з посадовим окладом згідно з штатним розписом.

На підставі наказу голови Шевченківського районного суду міста Запоріжжя №8-К від 14.09.2021 позивачу припинено нарахування і виплату щомісячних доплат, які складають суддівську винагороду та застосування регіонального коефіцієнта (1,2), як такій, повноваження якої припинені у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень судді відповідно до частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з частиною 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У період з вересня 2021 року по теперішній час позивачу при обчисленні розміру посадового окладу Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області застосовано базову величину в розмірі 2102,00 грн., що не заперечується сторонами.

Так, відповідно до довідки Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 02.04.2024 № 08-02/270 у період з вересня 2021 року по січень 2024 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено суддівську винагороду з посадовим окладом розмірі 63060,00 грн. (базовий розмір посадового окладу із 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на відповідний рік в розмірі 2102,00 грн.).

Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно з статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VIII).

Частиною 1 статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положеннями статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина 1).

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина 2).

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина 3).

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду (частина 4).

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5).

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина 6).

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина 10).

Згідно із статтею 136 Закону №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Згідно з пункту 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (в редакції до 30.12.2023) повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (в редакції до 30.12.2023) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон №1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

У пункті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (чинного до 01.01.2020) передбачалося, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (чинного до 01.01.2020) визначалося, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

На підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі Закон №193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

Відповідно до частин 1-3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII) (далі Закон №2453-VI) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини 5 статті 133 Закону №2453-VI суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина 10 статті 133 Закону №2453-VI).

Положення частин 3, 10 статті 133 Закону №2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018.

За висновками цього Рішення, Конституційний Суд України вирішив:

« 1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

2. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 положення частин 3, 10 статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX (далі Закон №1082-IX) установлено з 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2189 гривень, а для соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб - 2270 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Згідно з статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX (далі Закон №1928-IX) установлено з 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2393 гривні, а для соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб - 2481 гривня;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (далі Закон №2710-ІХ) установлено з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі Закон №3460-IX) установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З доказів у справі суд встановив, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24.09.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя строком на 5 років.

На підставі наказу голови Шевченківського районного суду міста Запоріжжя №8-К від 14.09.2021 позивачу припинено нарахування і виплату щомісячних доплат, які складають суддівську винагороду та застосування регіонального коефіцієнту (1,2), як такій, повноваження якої припинені у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень судді відповідно до частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі від 08.04.2024 одноголосно визнано суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.

У період з вересня 2021 року по теперішній час позивачу при обчисленні розміру посадового окладу Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області застосовано базову величину в розмірі 2102 грн., що не заперечується сторонами.

Тобто, для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовувався показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн., що визначено статтею 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Спірним у цьому позові є питання правомірності виплати позивачу суддівської винагороди в період з вересня 2021 по квітень 2024, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. та без доплати за вислугу років, науковий ступінь і застосування регіонального коефіцієнта.

Частиною 2 статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У пункті 3.4 рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначено, зокрема, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402-VIII.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема, відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина 1 статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина 8 статті 56, частини 1, 2 статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина 3 статті 82, частини 6, 7 статті 147).

Конституційний Суд України зробив висновок, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону №2453-VI у редакції №192-VІІІ, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Суд зазначає, що застосований законодавцем у положенні частини 10 статті 133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону №192-VІІІ підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).

Рада суддів України у рішенні від 03.09.2021 №35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018.

В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу «юридичної визначеності» та принципу «належного урядування».

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19.04.2019 №21.

Суд зазначає, що положення частини 10 статті 133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону від 12.02.2015 №192-VIII, які рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі №120/1655/21-а дійшов висновку, що з набранням чинності законами №1401-VIII, №1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, необхідним у даній категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до частини 5 статті 86 Закону №1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої обставини, з якою рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді.

Таким чином, від з`ясування причин, які зумовили припинення виплати надбавок до посадового окладу залежить правильне вирішення спору.

Позивач обіймає посаду судді в Шевченківському районному суді міста Запоріжжя. З 24.09.2021 у позивача закінчився п`ятирічний строк повноважень на посаді судді.

Рішенням Комісії від 01.02.2018 №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема, судді Шевченківського районного суду міста Запоріжжя Марко Я.Р., та встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-ІХ повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено, що унеможливило завершення кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема, судді Марко Я.Р.

Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01.06.2023.

У рішенні від 08.04.2024 №83/ко-24 Вища кваліфікаційна комісія суддів за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання визнала суддю Шевченківського районного суду міста Запоріжжя Марко Ярославу Романівну такою, що відповідає займаній посаді.

Таким чином, кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 завершено тільки 08.04.2024, у зв`язку з припинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в листопаді 2019 року у зв`язку з прийняттям Закону України від 16.10.2019 №193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

Отже, суд погоджується із доводами позивача про те, що в спірний період вона не здійснювала правосуддя через обставини, що не залежать від неї особисто та не обумовлені її поведінкою, а саме: суддя перебувала в процедурі кваліфікаційного оцінювання. Тому, позивач має право на отримання доплат до посадового окладу в період з 24.09.2021 по 01.04.2024 за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу (з 24.09.2021 до 09.10.2023) та 30 відсотків посадового окладу (з 10.10.2023 по 01.04.2024), доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Водночас суд погоджується із покликаннями відповідача 2, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» прямо пов?язує право на застосовування регіонального коефіцієнта зі здійсненням суддею правосуддя. Тому, відсутні підстави стверджувати, що суддя, який не здійснює правосуддя з причин, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на застосування до посадового окладу регіонального коефіцієнта. Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо здійснення виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. суд зазначає таке.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо передбачено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі Закон №966-XIV).

Слід зауважити, що приписами Закону №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас положеннями Закону №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Законів України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, «Про державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX разом із встановленням на 01 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб, введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №1082-ІХ, Закону №1928-IX, Закону №2710-IX та Закону №3460-IX.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Законами України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, «Про державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон №1082-ІХ, Закон №1928-IX, Закон №2710-IX та Закон №3460-IX не повинні містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Слід підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

У постанові від 21.09.2023 у справі №380/25627/21 Верховний Суд констатував, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн.) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в подібних правовідносинах викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а.

З огляду на викладене суд висновує, що відповідачі здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн. відповідно до статті 7 Законів України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX, «Про державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX діяли з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII.

Тому, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 24.09.2021 по 31.01.2024, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., належить задовольнити.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Також при вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд керується таким.

Згідно з нормами частини 3 статті 148 Закону України № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головним розпорядником бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на викладені положення статей 148, 149 Закону України №1402-VIII, у взаємозв`язку з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Така ж позиція викладена у постанові від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

З огляду на висновок суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб: зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування в повному обсязі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 24.09.2021 по 31.01.2024, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.09.2020 у справі №280/788/19, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22.

Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за період з 29.04.2021 по 31.01.2024, виходячи із встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб та доплат до посадового окладу в період з 24.09.2021 по 01.04.2024 за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу (з 24.09.2021 до 09.10.2023) та 30 відсотків посадового окладу (з 10.10.2023 по 01.04.2024), доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі 15 відсотків посадового окладу суд зазначає, що така задоволенню не підлягає, з огляду на те, що позивач не зверталася до Державної судової адміністрації України з проханням здійснити відповідне забезпечення.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог. Отже, позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 24.09.2021 по 09.10.2023 без урахування доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків та доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 10.10.2023 по 01.04.2024 без урахування доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків та доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

4. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, пр. Соборний, 168, м. Запоріжжя; ЄДРПОУ 26316700) нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 24.09.2021 по 09.10.2023 без урахування доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків та доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, пр. Соборний, 168, м. Запоріжжя; ЄДРПОУ 26316700) нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 10.10.2023 по 01.04.2024, з урахування доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків та доплати за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

6. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 24.09.2021 по 31.01.2024, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні.

7. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, пр. Соборний, 168, м. Запоріжжя; ЄДРПОУ 26316700) нарахувати та виплатити суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 24.09.2021 по 31.01.2024, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

8. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ; ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування в повному обсязі бюджетними асигнуваннями Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для проведення видатків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 24.09.2021 по 31.01.2024, розрахованих виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

9. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

10. Судовий збір зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКравців Олег Романович