Рішення

від 09.07.2024 по справі 620/5059/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2024 року Чернігів Справа № 620/5059/24

Чернігівський окружний адміністративний суд:

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Лавровської В.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Лошака Д.А.,

представника відповідача Долі С.М.,

третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій, протиправним рішення та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також В.ч. НОМЕР_1 , відповідач), третя особа на стороні позивача, яка на заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 (далі також ОСОБА_2 , третя особа 1), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 (далі також ОСОБА_4 , третя особа 2) про:

- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягали у неналежному виконанні обов`язку, щодо перевірки та встановлення факту проживання ОСОБА_5 разом з його повнолітньою донькою ОСОБА_1 до 07.03.2022;

- визнання протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформленого листом від 25.01.2024 вих. № 34, щодо відмови у виплаті грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_5 на користь його повнолітньої дочки ОСОБА_1 , яка проживала зі своїм батьком до 07.03.2022;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_5 на користь його повнолітньої дочки ОСОБА_1 починаючи з 22.05.2023 (дата набуття статусу зникнення безвісти ОСОБА_5 );

- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у не розгляді заяви ОСОБА_1 від 15.12.2023 про виплату грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_5 , а також у неприйнятті рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення та не повідомленні заявниці про прийняте рішення у письмовій формі у 15-ти денний строк з дня отримання заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є донькою ОСОБА_5 , який, будучі військовослужбовцем, зник безвісти під час захисту Вітчизни. З метою отримання виплат, які належать її батьку, звернулась до відповідача із відповідною заявою та документами, за результатами розгляду якої отримала лист № 34 від 25.01.2024, в якому, посилаючись на пункт 7 Порядку № 884, В/ч НОМЕР_1 відмовила у проведенні спірних виплат з тих обставин, що позивач та її батько проживали за різним адресами.

16.04.2024 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у відзиві позов не визнав та зазначив, що до повноважень відповідача не відносено встановлення факту спільного проживання позивача з її батьком, а позивачем у свою чергу не надано відповідні документи на підтвердження даного факту, що слугувало підставою для відмови у спірній виплаті.

Третя особа на стороні позивача у письмових поясненнях підтримала позицію позивача та просила позов задовольнити повністю.

Третя особа на стороні відповідача у письмових поясненнях просила відмовити у задоволенні позову за відсутності правових підстав.

06.06.2024 ухвалою суду у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 11.06.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити повністю з доводів, наведених у позові.

Третя особа на стороні позивача в судовому засіданні підтримала позицію позивача та просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа на стороні відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано відповідачу відповідні документи на підтвердження спільного проживання з її батьком, який зник безвісті.

Заслухавши позивача, представника позивача, третю особу на стороні позивача, представника відповідача та представника третьої особи на стороні відповідача суд встановив таке.

ОСОБА_5 є батьком позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 16.07.2000 серія НОМЕР_2 , (а.с. 45 т. 1).

21.05.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №145, в якому вказано, що під час забезпечення заходів із правового режиму воєнного стану, вважати зниклим безвісті з 20.05.2023 старшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_5 , зняти з усіх видів забезпечення з 20.05.2023 та з повсякденного набору сухих продуктів з 21.05.2023, (а.с.54 т.2).

Вказані обставини також зазначені у сповіщенні № НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с. 28 т.1).

16.01.2024 позивач звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з метою отримання виплат, які належать зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_5 .

За результатами розгляду заяви позивача, відповідач листом від 25.01.2024 № 34, посилаючись на пункт 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, повідомив про відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти батька позивача у зв`язку з тим, що позивач та її батько були зареєстровані за різними адресами, ( а.с. 31, т.с. 1).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступе.

Спірним у цій справі є відносини у сфері виплати грошового забезпечення безвісті зниклого військовослужбовця.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до частин другої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.

Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (надалі - Порядок № 884), (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).

Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

- подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

- подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

- подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

- з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Пунктом 7 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Так, з листа № 34 від 25.01.2024 командира Військової частини НОМЕР_1 слідує, що відмова позивачу у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти її батька ОСОБА_5 ґрунтується на тому, що вони були зареєстровані за різними адресами, а саме ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 - АДРЕСА_2 .

Разом з тим, як встановлено судом із дослідженої відповіді відповідача, оформленої листом № 34 від 25.01.2024, її зміст не містить підстав для відмови, які наведені у пункті 5 Порядку №884, які є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.

З огляду на викладене, та за відсутності зазначення відповідачем в обов`язковому порядку підстав для відмови у виплаті позивачеві грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_5 , який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедури прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, з боку відповідача допущена протиправна бездіяльність.

Інші аргументи відповідача, викладені у відзиві, не беруться судом до уваги, оскільки вони не спростовують встановлених судом фактів порушення відповідачем процедури прийняття рішення, встановленої пунктами 5 -7 Порядку №884.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату коштів (грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_5 ), то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням приписів частини другої статті 9, абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та з обранням судом найбільш ефективного способу захисту прав і свобод позивача за пунктом 10 частини другої статті 245 наведеного Кодексу, шляхом, а саме: зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату їй грошового забезпечення батька ОСОБА_5 , який має статус зниклого безвісти, з дотриманням пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У разі задоволення позову суд може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах Закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, абзацом 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у його рішенні.

Приймаючи до уваги все вищевикладене та враховуючи те, що суд встановив протиправну бездіяльність відповідача, яка виразилась у неприйнятті рішення, через недотримання відповідачем процедури його прийняття, встановленої пунктами 5-7 Порядку №884, що, в свою чергу, як наслідок, у подальшому зобов`язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_5 .

При цьому, у ході повторного розгляду заяви позивача, відповідачу слід перевірити чи віднесена позивач до кола осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, наведені у пункті 7 Порядку №884; чи подані нею в повному обсязі документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, якщо ні, то зазначити, які саме документи не подані; чи подана заяви з дотриманням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, та прийняти відповідне рішення з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, які полягали у неналежному виконанні обов`язку щодо перевірки та встановлення факту проживання ОСОБА_5 разом з його донькою ОСОБА_1 , то такі задоволенню не підлягають, оскільки встановлення юридичних фактів вирішується у судовому порядку судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Це випливає з висновківВеликої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 рокуу справі №560/17953/21.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Порядком № 884 до повноважень командира військової частини віднесено розгляд заяв, доданих до них документів та прийняття рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, однак вказаним Порядком не визначено, що в обов`язки командира військової частини входить встановлення будь-яких фактів, у тому числі факту проживання дітей із зниклим безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовцем.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню частково.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 11700,00 грн на підтвердження яких позивачем надані відповідні документи (а.с.146-151), суд зазначає таке, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За пунктом 1 частини третьоїстатті 132 КАС Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами частин першої та другоїстатті 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно частиною дев`ятою статті 139 КАС Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно дозаконудосудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Суд враховує, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, думку відповідача щодо застосування співмірності, позовні вимоги задоволено частково.

Вказані обставини свідчать, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не єспівмірниміз складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, тому суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

При зверненні до суду з цією позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн. Відтак, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 , як особи, позовні вимоги до якої є частково задоволеними судом у цій справі підлягає сума у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у неприйнятті рішення щодо відмови ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_5 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_5 з дотримання приписів пунктів 5-7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 коп.), сплачений відповідно до квитанції від 02.04.2024, витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Третя особа: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ронкпп НОМЕР_6 .

Третя особа: ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_7 .

Повний текс рішення виготовлено - 11.07.2024.

Суддя І.І. Соломко