Постанова

від 11.07.2024 по справі 200/1342/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року справа №200/1342/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі №200/1342/24 (суддя І інстанції Шувалова Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації; зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від 24.01.2024р. замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 24.01.2024р. про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахування висновків суду в даній справі.

В апеляційній скарзі позивачка просить змінити рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивачка вважає, що встановлений судом спосіб захисту порушеного права є неефективним, оскільки відповідач повторно розгляне звернення позивачки та відмовить з тих же підстав. У спірних правовідносинах відповідач наполягає, що позивачка не має права на подачу декларації про відмову від іноземного громадянства. Судом не враховано, що відповідач розглянув заяву позивачки по суті та дійшов висновку, що правові підстави для прийняття декларації відсутні. Тому твердження суду про те, що відповідач обмежився лише роз`ясненнями, є помилковим. Під час розгляду справи суд констатував наявність незалежних від позивачки причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, відтак належним та ефективним способом поновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію. Позивачка наголошує на тому, що повноваження відповідача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не є дискреційними.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги позивачки заперечує.

В своїй апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначає, що 28.01.2022р. згідно з рішенням ГУ ДМС України в Донецькій області позивачка набула громадянство України та отримала довідку № 1455-000006161 про реєстрацію особи громадянином України, на підставі якої було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України терміном дії 17.02.2022р. - 27.01.2024р.. Відповідно до пунктів 2-3 Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затв. постановою КМУ від 17.07.2023р. №1111, тимчасове посвідчення видається на строк до 2 років з метою виконання зобов`язання про припинення іноземного громадянства. Продовження терміну дії тимчасового посвідчення громадянина України законодавством не передбачено. Судом не прийнято до уваги факт невчинення позивачкою дій, спрямованих на припинення громадянства рф. Доказів того, що з 28.01.2022р. і до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну 24.02.2022р. позивачка зверталась до дипломатичних (консульських) представництв рф в Україні, до суду не надано. Роздруківка з електронного листа не може вважатися електронним документом відповідно до положень ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Також до суду не надані докази вживання подальших заходів, направлених на отримання документа про припинення іноземного громадянства. До теперішнього часу підтвердження повернення паспорта громадянина рф позивачка не надавала. Суд, посилаючись на Федеральний Закон «Про громадянство російської федерації», не врахував що він втратив чинність 26.10.2023р.. Відповідно до п.п.1 п.1 ст.22 Федерального Закону «Про громадянство російської федерації» від 18.04.2023р. №138-ФЗ «добровольное волеизьявление гражданина росийской федерации є підставою для припинення громадянства рф. Таким чином, позивачка мала можливість подати заяву про вихід з громадянства рф до уповноважених органів рф. Припинення роботи консульства рф в Україні не є незалежною від особи причиною та достатньою. Підставою для подання декларації на підставі нездійснення такої процедури, оскільки уповноважені органи іноземної держави приймають заяви про вихід із громадянства, хоча і за межами території України. Позивачка не надала доказів неможливості отримання довідки про вихід з громадянства, виданої уповноваженою установою рф, за межами України.

Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечує, вважає, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Дробишеве Донецької області, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 25, видане повторно 01.06.2022р..

28.01.2022р. ГУ ДМС України в Донецькій області на ім`я позивачки оформлено довідку № 1455-000006161 про реєстрацію особи громадянином України, з якої убачається, що згідно з рішенням ГУ ДМС України в Донецькій області від 28.01.2022 № 000019223 ОСОБА_1 набула громадянства України на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України».

17.02.2022р. ГУ ДМС України в Донецькій області на підставі цієї довідки ОСОБА_1 було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_3 терміном дії 17.02.2022 - 27.01.2024р., орган видачі 1401.

Одночасно з отриманням тимчасового посвідчення громадянина України позивачка зобов`язувалась протягом 2 років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України».

03.02.2023р. ГУ ДМС України в Донецькій області було видано інше тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_4 терміном дії до 27.01.2024, орган видачі 1401.

10.03.2022р. позивачка через засоби електронної пошти зверталась до Генерального консульства російської федерації в Кракові за консультацією щодо продовження процедури припинення громадянства російської федерації, на що отримала відповідь про те, що їй потрібно записатися на прийом до Генерального консульства російської федерації в Кракові.

24.01.2024р. позивачка звернулась до ГУ ДМС України в Донецькій області із зверненням, в якому виклала обставини та просила прийняти у неї декларацію про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України. До звернення було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства, (згідно зразка, затвердженого Наказом МВС України 16.08.2012 № 715, форма 45), копію довідки про відсутність заборгованості по сплаті податків в російській федерації, копію довідки про несудимість, копію листування з генеральним консульством російської федерації у Кракові.

Відповідач листом від 07.02.2024р. № П-23/6/1401-24/1401.16/55-24 повідомив позивачку про відсутність підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв`язку з чим декларацію останньої про відмову від громадянства російської федерації від 24.01.2024 повернуто позивачці.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III).

Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Положеннями частини 5 статті 8 Закону №2235-ІІІ визначено, що іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Водночас, приписами частини 1 статті 1 Закону №2235-ІІІ передбачено, що зобов`язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно з частиною 8 статті 8 Закону №2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

За приписами частини 1 статті 1 Закону №2235-III декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачка набула громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України". Відповідачем було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України терміном дії 17.02.2022 - 27.01.2024р.. Одночасно з отриманням тимчасового посвідчення громадянина України позивачка зобов`язувалась протягом 2 років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №2235-III декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачці було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України терміном дії 17.02.2022р. - 27.01.2024р. Отже строк, до якого позивачка мала би надати до відповідача документ на підтвердження припинення громадянства російської федерації - до 27.01.2024р ..

Проте, загальновідомими є обставини про те, що з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. Узв`язку зі збройною агресією та повномасштабним вторгненням збройних сил рф в Україну 24 лютого 2022 року, дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією офіційно розірвані.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позивачка набула громадянство України менш ніж за місяць до початку збройної агресії рф на території України, що позбавило її реальної можливості подати в посольство рф заяву про вихід з громадянства російської федерації. У той же час, матеріалами справи підтверджується, що позивачка зверталась до Генерального консульства рф в Кракові з питання процедури відмови від громадянства рф, на що отримала відповідь, в якій зазначено, що їй потрібно записатись на прийом до Генерального консульства рф в Кракові.

Відповідні документи були надані відповідачу разом із декларацією про відмову від іноземного громадянства.

Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що зміни у зв`язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивачку у невизначене становище.

У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії".

Відтак, з огляду на обставини справи, суд дійшов правомірного висновку про те, що позивачка мала повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки вона позбавлена можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що нетримання позивачкою документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III позивачка має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу відповідача слід відхилити.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

За наслідками судового розгляду встановлено, що звернення позивачки від 24.01.2024р. було розглянуто відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

У листі від 07.02.2024р. № П-23/6/1401-24/1401.16/55-24 відповідач обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства та повідомив позивачку про відсутність підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв`язку з чим повернув матеріали додані до її звернення.

Отже, відповідачем за результатом розгляду поданого позивачкою звернення та декларації про відмову від іноземного громадянства, не було надано мотивованої відмови в прийнятті такої декларації, а лише надано роз`яснення норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, що свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду поданого позивачкою звернення та декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято рішення за результатами розгляду декларації позивачки.

Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушених прав у межах спірних правовідносин, є зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивачки від 24.01.2024р. про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахування висновків суду в даній справі.

За таких обставин, апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційні скарги і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі №200/1342/24 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року у справі №200/1342/24 - залишити без змін.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 11 липня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 11 липня 2024 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.Д. Компанієць