Рішення

від 28.06.2024 по справі 363/4147/23

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28.06.2024 Справа № 363/4147/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Шубочкіної Т.В., за участю секретаря судового засідання Воронюк А.І., прокурора ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді позовну заяву Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, який діє в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, до ОСОБА_3 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенко М., який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з зазначеним позовом, в якому просить: усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16.11.2007 № 850 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ; усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152; усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 від ОСОБА_3 . Стягнути з відповідачів на користь прокуратури витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги мотивує тим, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 16.11.2007 № 850 ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,1200 га розташовану в садовому товаристві «Вишневий» на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області. На підставі вищевказаного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області. Однак, згідно державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ № 001037 від 22.04.1998 та матеріалів лісовпорядкування 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташовані в 98 кварталі Дачного лісництва філії «Вищедубечанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України». Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення. ДП «Вищедубечанське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування підприємство не надавало. Таким чином, спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Вищедубечанське лісове господарство») без виключення їх з Державного лісового фонду України. Отже, Вишгородською районною державною адміністрацією на підставі спірного розпорядження здійснено незаконне відведення земельної ділянки у приватну власність громадянина без згоди землекористувача, без вилучення земельної ділянки з постійного користування, без зміни цільового призначення ділянки, у тому числі за погодженням з постійним лісокористувачем, та, відповідно, без розроблення і затвердження в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення ділянки (в порядку зміни цільового призначення). У наслідок прийняття вказаного розпорядження та у зв`язку видачою державного акту на право власності на спірну земельну ділянку дійсний власник (Київська обласна державна адміністрація) та землекористувач (ДСГП «Ліси України») цієї ділянки лісогосподарського призначення позбавленні можливості розпоряджатися і користуватися ними відповідно до вимог законодавства.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.09.2023 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, залучено до участі у даній справі Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги, щодо предмета спору.

Прокурор у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримував та просив про їх задоволення із викладених у позові підстав, під час судового засідання надав аналогічні пояснення викладеним у позові та у відповіді на відзив.

Представник Київської обласної державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Вишгородської районної державної адміністрації Київської області до суду не прибув та про причини своєї неявки суд не повідомив, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Нестеришин Т.С. будучи присутнім у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог прокурора просив відмовити у повному обсязі. Крім того, подав до суду відзив, згідно якого зазначив, що формулювання прокурором позовних вимог про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання недійсними Розпоряджень та Державного акта не відповідає суті та призначенню неготорного позову. Крім того Київська обласна державна адміністрація не є тим органом влади, який в повному обсязі може реалізовувати права власника (держави), пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням земел земельними ділянками лісогосподарського призначення за обставин, які вказані у позовній заяві, а тому такий орган не може вважатися належним позивачем, то звернення прокурора в інтересах неналежного позивача має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову. ОСОБА_3 не вчиняв будь-яких протиправних дій щодо вибуття спірної Земельної ділянки з державної власності, а такі дії були вчинені державним органом, тому він не може зі сплином значного часу (15 років) нести відповідальність у вигляді позбавлення його права власності на належну йому Земельну ділянку за можливі помилки державного органу (Вишгородської районної державної адміністрації). Також додані до позовної заяви документи жодним чином не підтверджують обставину того, що спірна Земельна ділянка за своїми зовнішніми ознаками відноситься до лісогосподарських земель. Зауважує, що прокурор, всупереч ст. ст. 102, 106 ЦПК України, не надав суду висновок експерта з питань накладення чи ненакладення спірної Земельної ділянки на землі лісового фонду. Також у випадку, якщо суд дійде висновку про обгрунтованість позовних вимог прокурора (проти чого ОСОБА_3 заперечує), ОСОБА_3 заявляє про застосування позовної давності до вимог, які заявлені до нього. На підставі викладеного у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав до суду аналогічні письмові пояснення викладеним у позові та просить задовольнити його у повному обсязі.

Прокурор користуючись своїм правом подав до суду відповідь на відзив, згідно якого зазначив, що доводи представника відповідача є необґрунтованими та безпідставними. Щодо способу захисту зазначає, що з урахуванням того, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення, зміну цільового призначення спірних земельних ділянок та передачу їх у приватну власність громадян не приймалось, відтак право власника, постійного користувача та дійсного володільця цих земельних ділянок до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право власності спірними земельними ділянками у відповідачів, в силу законодавчо встановлених обмежень на оборот земель лісогосподарського призначення, не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок, є негаторний позов (ст. 391 Цивільного кодексу України), який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду. Щодо пред`явлення позову в інтересах Київської обласної державної адміністрації зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно- правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів. Отже, уповноваженим державним органом щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, а відтак належним позивачем, на даний час являється Київська обласна державна адміністрація. Щодо підтвердження розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення. Право ДП «Вищедубечанське лісове господарство» правонаступником якого є ДП «Ліси України», постійного користування лісовою ділянкою, на площу якої накладається земельна ділянка відповідача, засвідчується Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КВ № 001037 від 22.04.1998 який є чинним та не скасованим, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ № 001037 від 22.04.1998 та матеріалів лісовпорядкування 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташовані в 98 кварталі Дачного лісництва філії «Вищедубечанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Відповідно до інформацієї ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 10.04.2018 № 09-21/196 земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 розташована на землях лісогосподарського призначення лісового фонду та погодження на вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало.

Відповідно до інформації Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 14.02.2019 № 94 та доданого до неї фрагмента з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Дачного лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство», межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», а саме на 98 квартал Дачного лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Відповідно до інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового тa мисливського господарства від 11.02.2019 № 06-46/272, від 15.08.2018 № 04- 48/1786, останнє не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Згідно зведеного кадастрового плану земельних ділянок, виготовленого Державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», спірна земельна ділянка накладається на землі відведенні у постійне користування Державним актом на право постійного користування землею ІІ-КВ № 001037 від 22.04.1998.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 16.11.2007 № 850 ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,1200 га розташовану в садовому товаристві «Вишневий» на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі вищевказаного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення садівництва з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 07.06.2023 року земельна ділянка площею 0,1200 га для ведення садівництва з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .

Крім того, учервні 2019 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство»звернувся до Вишгородського районного суду Київської області суду із позовною заявою до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянку. В позові просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада 2007 року № 850 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, та скасувати його державну реєстрацію; витребувати на користь держави в особі державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (далі ДП «Вищедубечанське лісове господарство») з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року скасовано. Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16 листопада 2007 року № 850 в частині передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 . Визнано недійсним державний акт серії ЯК № 871336 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, та скасовано його державну реєстрацію. Витребувано на користь держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1200 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152, яка розташована на території Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_3 задоволеночастково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особіДП«Вищедубечанське лісове господарство» скасованота залишенопозов, поданий прокурором в інтересах держави в особіДП«Вищедубечанське лісове господарство», без розгляду. Постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства скасовано, справу у цій частині направленона новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства задоволено частково. Встановлено, що заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду в інтересах неналежного позивача, а саме Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, а тому лише мотивувальна частина рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2021 року була змінена.

У своїй позовній заяві прокурор заявив вимоги про усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження Земельною ділянкою шляхом визнання недійсними Розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 16.11.2007 № 850 та Державного акту серії ЯК № 871336, а також повернення Земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації. Прокурор вважає, що оскільки спірна Земельна ділянка, як земельна ділянка, яка станом на момент виникнення спірних відносин відносилась до земель лісогосподарського призначення, не вибула з володіння Держави та в межах цієї категорії земель за будь-яких умов не могла бути набута у приватну власність, то, на його думку, належним способом захисту у цій справі є заявлення негаторного позову (позову про усунення перешкод у здійсненні права користуванні та розпорядження майном, який не пов`язаний з позбавленням права володіння).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

Аналіз статті 387 ЦК на думку суду свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:

(а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;

(б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб`єкта;

Очевидно, що з урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей, фізичне вибуття речі із володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття майна з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - нерухомих. При цьому відносно нерухомих речей може мати місце фізичне та юридичне вибуття речі з володіння.

У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

Вирішуючи питання про ефективність обраного прокурором способу захисту цивільного права слід врахувати, що прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження Земельною ділянкою шляхом визнання недійсними Розпорядження і Державного акта та повернення Земельної ділянки на користь держави в особі Київської ОДА.

Серед способів захисту речових прав ЦК України видокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20).

Крім того, в п.п. 20-25, 35 ухвали від 08 листопада 2023 року ВПВС у справі №36//473/15-ц зазначила, що зміну володільця земельної ділянки лісогосподарського призначення засвідчує державна реєстрація права власності на неї за іншою особою, ніж власник. У разі державної реєстрації права власності за володільцем-відповідачем, власник, який вважає, що його право власності порушує такий володілець, має право заявити вимогу про витребування відповідного нерухомого майна від того, за ким на останнє зареєстроване право власності.

Допоки реєстрація такого права за іншою, ніж власник, особою не відбулася (навіть за наявності рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, що допускає можливість провести цю державну реєстрацію), земельна ділянка лісогосподарського призначення не вважається такою, що вибула з володіння власника.

Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Оскільки вимога про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки не призведе до відновлення володіння нею, то, як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду, зазначена вимога не є вимогою, пов`язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння набувача. А вимога про таке витребування не є похідною від вимоги про визнання незаконним, недійсним і скасування рішення органу державної влади про відчуження земельної ділянки, бо право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з його володіння поза його волею, що й треба довести у суді (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.26)). Більше того, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за вимогою держави про витребування земельної ділянки з володіння набувача юрисдикція суду залежить від виду суб`єкта, з володіння якого держава хоче витребувати цю ділянку, а не від виду суб`єкта, що був її первісним набувачем на підставі відповідного рішення органу влади (див. постанови від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 48-52), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.27-6.29), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 35-37)).

Витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачка треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 84).

Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Висунуті позовні вимоги та обраний спосіб захисту у виді повернення земельної ділянки за своєю суттю є негаторним позовом (ст. 391 ЦК України).

Такий спосіб захисту згідно наведених правових висновків Верховного Суду є ефективним щодо земельних ділянок водного фонду, на які за жодних умов не може виникнути право власності за виключенням випадків передбачених ст. 59 ЗК України.

Негаторний позов також може містити вимоги про скасування державної реєстрації права власності за відповідачем, на відмінну від віндикаційного позову.

Однак, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення повинно відбуватися шляхом її витребування з володіння кінцевого набувача, що треба розглядати за правилами віндикаційного позову, заявленого на підставі ст.ст. 387-388 ЦК України.

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач не заявляв, суд же повинен діяти відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства і розглядати справи не інакше як за зверненням особи (частина перша статті 13 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем обрано невірний спосіб судового захисту.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського признач визначається законом. Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно- правовими актами.

Згідно зі ст. 3 ЗК України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів державної влади в сфері земельних відносин, які реалізуються державою, визначаються ст. 122, ст. 149 ЗК України.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1,00 га, що перебувають у державній власності, належало до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Станом на момент звернення прокурора до суду до повноважень Кабінету Міністрів України пунктом 5 частини першої статті 27 ЛК України віднесено, зокрема, передання у власність для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», п. 5 ч. 1 ст. 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.

Частина 6 ст. 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Як свідчить зміст Розпорядження та листів ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 7 лютого 2019 року № 06-49/39, Київського обласного по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 16 серпня 2018 року № 04/48/1786 від 11 лютого 2019 року № 06/46/272, лист ВО «Держлісгосп» від 14 лютого 2019 року № 94, Вишгородською районною державною адміністрацією було передано у приватну власність громадянам земельну ділянку площею понад 1 га (до складу якої входила і спірна Земельна ділянка). В даному випадку було здійснено розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею загалом понад 1 га.

Тобто, органом уповноваженим приймати рішення про передання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення площею понад 1 га, за таких умов, є Кабінет Міністрів України, а не Київська обласна державна адміністрація. Крім того, на момент звернення прокурора до суду до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено передання у власність для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Подібний правовий висновок щодо визначення органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у аналогічних правовідносинах міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 367/3254/15-ц.

Верховний Суд у своїх постановах зазначає, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмови в задоволенні відповідного позову (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №925/1214/19, від 16.02.2022 у справі № 904/1407/21, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20).

Таким чином, позов пред`явлено на захист інтересів держави, ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийнятеВишгородською районною державною адміністрацієюз перевищенням повноважень, тобто, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, що свідчить про порушення права саме Кабінету Міністрів України.

Зважаючи на те, що згідно наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду Київська обласна державна адміністрація не є тим органом влади, який в повному обсязі може реалізовувати права власника (держави), пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням земельними ділянками лісогосподарського призначення за обставин, які вказані у позовній заяві, а тому такий орган не може вважатися належним позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 79 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Право власності на земельну ділянку відповідно до ст. 140 ЗК України може бути припинено за підставами: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Повноваження місцевих та сільських рад щодо питань земельних та лісових відносин, регулювалися Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельним кодексом України, Лісовим кодексом Українита іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Держлісгоспом за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

За положеннями пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А тому при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України.

Звернувшись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується зведеним кадастровим планом земельних ділянок виготовленим державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 повністю накладається на землі які перебувають в постійному користуванні ДСГП «Ліси України згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003307 від 25.07.2002 рку, виданого ДП «Вищедубечанське Лісове господарство». Факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 14.02.2019 № 94 та наданого ним фрагменту Публічної кадастрової карти України межі земельної ділянки з кадастровим номером 3221888000:20:004:0152 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», а саме на 98 квартал Дачного лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

Додані до позовної заяви окремі копії матеріалів проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанський лісгосп», в т.ч. таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, плану лісонасаджень, датовані 2015 роком. В той же час, спірні відносини виникли у 2007 році. Тобто на момент набуття спірної Земельної ділянки у власність вказані документи були відсутні та ОСОБА_3 не міг бути обізнаний з такими матеріалами.

Також щодо проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанський лісгосп» 2015 року слід врахувати, що згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Проте позивачем до позовної заяви додана копія акта на право постійного користування землею серії № ІІ КВ №003307, що зареєстрований 25 липня 2002 року. Тому проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанський лігосп» 2015 року не може вважатися планово-картографічними матеріали лісовпорядкування в розумінні пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Що стосується державного акта на право постійного користування землею серії № ІІ КВ №003307, що зареєстрований 25 липня 2002 року, зведеного кадастрового плану земельних ділянок в межах Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області, виготовленого Державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/1786 від 15 серпня 2018 року, листа ВО «Укрдержліспроект» від 14 лютого 2019 року № 94, про те, що спірна Земельна ділянка накладається (перетинаються межами) із землями лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», то ці документи не мають доказового значення, оскільки факт накладення земельних ділянок та порушення прав держави може підтверджуватися лише співставленням каталогів координат меж відповідних земельних ділянок, які до суду прокурором не надані. Зі схематичного зображення меж Земельної ділянки та меж землекористування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» вбачається, що частина Земельної ділянки не входить у межі вказаного землекористування. В такому випадку є актуальним співставлення каталогів координат меж відповідних земельних ділянок (меж Земельної ділянки та земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство»). Проте з наявних у справі доказів неможливо цього зробити.

Надані позивачем картографічні матеріали з нанесеними межами та накладанням земельних ділянок не містять масштабу, будь-яких розмірів та одиниць вимірювання, кадастрового номеру ділянки лісогосподарського призначення, координат поворотних точок земельних ділянок, дати складання, підпису та печатки сертифікованого інженера-геодезиста, землевпорядника або іншої особи, яка має право складати та посвідчувати достовірність таких документів, внаслідок чого вони складені в порушення вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність», Закону України «Про землеустрій» та не мають доказового значення. За відкритими даними Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів відомості про суб`єкта господарювання «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та сертифікованого інженера-геодезиста, який перебуває з ним у трудових відносинах, відсутні.

Позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували час, спосіб, вид системи координат, кваліфікацію виконавця, яким було би проведено топографо-геодезичні та картографічні роботи, кадастрові зйомки (комплекс робіт, спрямованих на вивчення необхідних топографічних елементів місцевості щодо пунктів геодезичної мережі (зокрема, меж земельних ділянок з їх найменуваннями, кількісними та якісними показниками) і нанесення їх на планшет для створення планів (карт), що служать основою для кадастрів), за наслідками яких було би визначено координати поворотних точок, зокрема, й кварталів на які встановлено накладення, з подальшим їх нанесенням на Публічну кадастрову карту України.

Слід врахувати, що схематичне зображення Земельної ділянки на фрагменті Публічної кадастрової карти України як свідчення часткового накладання Земельної ділянки з землями лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», не є достатньою підставою вважати, що ці земельні ділянки накладаються в натурі на місцевості, без проведення дійсної топографо-геодезичної зйомки та вимірювання на місцевості, з прив`язками до межових знаків, координатами поворотних точок тощо.

Тобто належних і допустимих доказів щодо належності спірної Земельної ділянки до земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Вищедубечанське лісове господарство», позивачем до суду не надано.

Відповідно достатті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Позовна давність тісно пов`язана із принципом правової визначеності (principle of legal certainty), який, у свою чергу, є одним із фундаментальних аспектів верховенства права (справа Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey», no.13279/05 56, ECHR20 October 2011).

Застосування позовної давності має бути передбачуваним. Як наголошує суд «принцип законності означає, що застосовані положення національного права повинні бути достатньо доступними, чіткими й передбачуваними в їхньому застосуванні. Індивід повинен бути здатним - у разі потреби за допомогою необхідних порад - передбачити) у тій мірі, у якій це є розумним за даних обставин) наслідки, які може потягнути певна дія» (справа Lelas v. Croatia, no. 55555/08, 76, May 2010).

Для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність/відсутність володіння у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника є володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість власник, який позбавлений володіння (фізичного чи/та «юридичного»), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, то така вимога має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Як було встановлено в суді, позивач звернувся до суду саме з негаторним позовом. Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується,оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. Упостанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, допоки особа є власником нерухомого майна, тобто за нею зареєстровано право власності на це майно, вона не може бути обмежена в праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування й розпорядження цим майном. В даному випадку суд залишає без задоволення клопотання представника відповідача щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, сплачений судовий збір за подання цього позову покладається на позивача.

Керуючись ст. ст.4,10-13,258-268,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області, який діє в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, до ОСОБА_3 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду - відмовити.

Повний текст рішення суду виготовлений 08.07.2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачі: Вишгородська окружна прокуратура Київської області (код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: 07301, Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 7), Київська обласна державна адміністрація (код ЄДРПОУ 00022533, місцезнаходження: пл. Лесі Українки, 1 ,м.Київ, 01196).

Відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація (код ЄДРПОУ 23569369, місцезнаходження: пл. Шевченка, 1 ,м. Вишгород ,Київська обл. ,Вишгородський р-н ,07301), ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ,проживає заадресою: АДРЕСА_1 )

Третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а).

Суддя Т.В. Шубочкіна