Рішення

від 10.07.2024 по справі 903/381/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 липня 2024 року Справа № 903/381/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Агронова

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід

про стягнення 412379,99 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 17.04.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Агронова до Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід про стягнення 412379,99 грн, з них 157055,09 грн основного боргу, 95584,98 грн пені, 31411,02 грн штрафу, 80819,08 грн 36% - річних, 47509,82 грн дооцінки вартості товару.

При обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № КД-149/22 від 11.05.2022 в частині повної та своєчасної оплати за одержаний товар на підставі видаткової накладної № 4286 від 11.05.2022.

Ухвалою суду від 22.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.05.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь, позивачу відповідь на відзив.

23.04.2024 позивач через систему Електронний суд подав заяву про проведення судового засідання 22.05.2024 без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 22.05.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600262356423.

В судовому засіданні 22.05.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.06.2024.

Ухвалою суду від 22.05.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 12.06.2024.

23.05.2024 позивач через систему Електронний суд подав заяву про проведення судового засідання 12.06.2024 без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.

11.06.2024 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання про відкладення розгляду справи по суті для надання можливості мирно врегулювати спір. Дане клопотання з додатками приєднано до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 12.06.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 10.07.2024.

08.07.2024 позивач через систему Електронний суд подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження, яке суд залишив без задоволення через безпідставність, оскільки підготовче провадження було закрито судом ще 22.05.2024, а 10.07.2024 судом здійснюється розгляд справи по суті.

Сторони в судове засідання 10.07.2024 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 12.06.2024) до їх електронного кабінету відповідача 12.06.2024 о 18:55 год.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

11.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Агронова (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід (покупець) було укладено договір поставки № КД-149/22 (далі договір), згідно з умовами котрого постачальник зобов`язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити його на умовах договору (а.с.13-20).

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, загальна вартість товару, термін та умови оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікації(ях) додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору (п.1.2 договору).

Згідно з п. 2.2 договору ціна товару, що поставляється за цим договором, вказується у специфікації(ях) в національній валюті України і визначається еквівалент у іноземній валюті вказаній у специфікації(ях).

Загальна сума договору визначається сукупністю специфікації та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п.2.1 договору, та які є невідємною частиною даного договору. У випадку розбіжностей даних у специфікації(ях) щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу мас видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару) (п. 2.3. договору).

Пунктом 2.5 договору сторони передбачили, що у разі зміни курсу гривні до іноземної валюти вказаної у специфікації та/або повідомлення виробника (представника виробника) про зміну вартості товару, що постачається та/або збільшення податкових нарахувань на відповідний товар, що постачається, постачальник має право проводити перерахунок (дооцінку) вартості поставленого покупцю товару.

Згідно з п. 3.1 договору оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, якщо інші умови, зазначених у специфікації(ях) та/або інших додаткових угодах до даного договору. Також оплата може здійснюватися шляхом передачі постачальнику простих векселів з урахуванням умов, зазначених у п.3.5. даного договору.

Сторони погодили застосування при проведені розрахунків за цим договором курс іноземної валюти вказаної у специфікації(ях) до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання даного договору та/або специфікації (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору, у тому випадку, коли курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу іноземної валюти вказаної у специфікації(ях) до гривні на день, що передує проведенню розрахунків (перерахування коштів), відвантаженню товару в рахунок погашення заборгованості, є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення специфікації(й),оплата грошових коштів за отриманий товар, відбувається відповідно до курсу іноземної валюти вказаної у специфікації до гривні на дату, що передує здійсненню розрахунку.

Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долару США до гривні) на день що передує перерахуванню коштів/дню звернення до суду з відповідним позовом, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долару США до гривні) на день підписання відповідного додатку.

Згідно з п. 5.1.1 договору, покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення, а також додатково сплачує штраф у розмірі 20% від суми несплаченого боргу.

Відповідно до п. 5.8 договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальнику крім суми заборгованості 36 % річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідною специфікацією та/або додатковою(ими) угодою(ами) до договору.

Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але продовжує залишатись чинним до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін без будь яких зауважень.

11.05.2022 між сторонами підписано специфікацію № 1 до договору поставки № КД-149/22 від 11.05.2022, за умовами якої постачальник зобов`язався поставити до 17.05.2022 року 204 мішки насіння кукурудзи Р9071 вартістю 782055,09 грн, в т.ч. 96041,85 грн ПДВ. Пунктом 3 специфікації сторони визначили, що покупець оплачує постачальнику 20% вартості товару, що складає 156411,02 грн шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 06.06.2022; грошові кошти в розмірі 80% вартості товару, що складає 625644,07 грн перераховуються покупцем до 31.10.2022, яка підписана повноважними представниками сторін без будь яких зауважень (а.с.21).

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу 204 мішки насіння кукурудзи Р9071 вартістю 782055,09 грн, в т.ч. 96041,85 грн ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 4286 від 11.05.2022, яка підписана повноважними представниками сторін без будь яких зауважень (а.с.22).

Як стверджує позивач, відповідач станом на 05.04.2024 здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 625000,00 грн, відповідно борг відповідача перед позивач за отриманий товар становить 157055,09 грн.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Отже, покупець зобов`язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 157055,09 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Також, позивачем на підставі п. 2.5, 3.4 договору, здійснено дооцінку вартості товару на суму 47509,82 грн, оскільки курс долара США на момент відвантаження товару був 29,9500 грн, а курс долара США на дату, що передує здійсненню розрахунку становить 39,0100 грн (на 04.04.2024) та є меншим на переддень звернення до суду(11.04.2024), який становив 39,30 грн.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про не вірність здійсненого розрахунку, оскільки позивачем взято за основу курс долара США станом на 04.04.2024, однак за формулою за умовами договору (п.3.4 договору) курс долара США береться за день, що передує дню зверненню до суду (в нашому випадку 11.04.2024, оскільки позов здано на відділення поштового зв`язку 12.04.2024), а тому здійснивши власний перерахунок дооцінка товару повинна була становити 49030,55 грн, однак суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 47509,82 грн дооцінки вартості товару.

Крім того, позивач, на підставі п. 5.8 договору, просить стягнути з відповідача 36 % річних у розмірі 80819,08 грн.

Відповідно до п. 5.8 договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 36 % річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідною специфікацією та/або додатковою(ими) угодою(ами) до договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 80819,08 грн - 36% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не подав.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 80819,08 грн - 36 % річних.

Щодо стягнення пені в сумі 95584,98 грн та штрафу в сумі 31411,02 грн, суд зазначає таке.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Згідно з п. 5.1.1 договору, покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми боргу за кожен день прострочення, а також додатково сплачує штраф у розмірі 20% від суми несплаченого боргу.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахувано відповідачу пеню за період з 01.11.2022 по 05.04.2024 за порушення покупцем встановлених в п.3 специфікації строків сплати за кожен день прострочення в загальній сумі 95584,98 грн.

Оскільки відповідач порушив умови оплати отриманого товару, тому вимога про стягнення з останнього штрафу в сумі 31411,02 грн є підставною та арифметично вірною.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.

Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Щодо остаточного визначення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає таке.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 ЦК України).

Правова позиція Верховного Суду Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі №2908/1453/14.

Враховуючи вищевикладене, ступінь неналежного виконання зобов`язання(частково оплачений товар), що розмір додаткових нарахувань(36% річних, штрафу та пені) за прострочення оплати товару перевищує розмір основного боргу(з урахуванням дооцінки вартості товару), оскільки доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, з метою збереження балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, суд приходить до висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 50 %, відповідно стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 47792,49 грн та штраф в сумі в розмірі 15705,51 грн.

У зв`язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 50 % в позові про стягнення 15705,51 грн штрафу та 47792,49 грн пені слід відмовити.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 157055,09 грн основного боргу, 47792,49 грн пені, 15705,51 грн штрафу, 80819,08 грн 36% - річних, 47509,82 грн дооцінки вартості товару. В іншій частині позову на суму 63498,00 грн відмовити, а саме у стягненні 47792,49 грн пені та 15705,51 грн штрафу у зв`язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення підставних штрафних санкцій на 50%.

Разом з тим, у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору (без врахуванням здійсненого судом зменшення), передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 6185,70 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь-Захід (вул.Маргарити Малиновської, 20, с.Волиця-Лобачівська, Горохівський район, Волинська область, 45760, код ЄДРПОУ 36398905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Агронова (вул. Віктора Чміленка, 35, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код ЄДРПОУ 42286157) 348881,99 грн (триста сорок вісім тисяч вісімсот вісімдесят одну гривню 99 коп.), з них 157055,09 грн основного боргу, 47792,49 грн пені, 15705,51 грн штрафу, 80819,08 грн 36% - річних, 47509,82 грн дооцінки вартості товару, а також 6185,70 грн (шість тисяч сто вісімдесят п`ять гривень 70 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. У позові про стягнення 63498,00 грн, з них 15705,51 грн - штрафу, 47792,49 грн пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення 12.07.2024.

СуддяА. С. Вороняк