Рішення

від 11.07.2024 по справі 904/2023/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2024м. ДніпроСправа № 904/2023/24

за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, м. Дніпро в інтересах держави в особі Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, с. Маломихайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс", м. Київ

про скасування державної реєстрації речових прав, зобов`язання повернути земельну ділянку, -

Суддя Бажанова Ю.А.

Секретар судового засідання Григорчук М.І.

Представники:

від прокуратури: Скрипник К.Ю., службове посвідчення №078897, прокурор

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маломихайлівської сільської ради Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд :

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, яка розташована на території Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, проведену за товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (код ЄДРПОУ 43174334) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Дніпропетровської області Водяник О.О. № 70305742 від 20.11.2023 (номер запису про право 52604519).

- зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (код ЄДРПОУ 43174334) повернути Маломихайлівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04339190) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, яка розташована на території Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпровського району Дніпропетровської області.

Судові витрати просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що жодних дозвільних документів, у тому числі дозволу на передачу земельної ділянки в оренду не приймалося, договір оренди не укладався.

Прокурор зазначає, що Маломихайлівською сільською радою жодних дозвільних документів на користь ТОВ "Гвідос Плюс", у тому числі рішення № 308-09/УІІІ від 31.08.2023 про укладення договору оренди землі для сінокосіння та випасання худоби, що розташована на території Маломихайлівської сільської ради, не приймалось, договір оренди земельної ділянки не укладався.

Окрім того, на офіційному веб-сайті Маломихайлівської сільської ради, рішення ради № 308-09/УІІІ від 31.08.2023 взагалі відсутнє.

Відповідно до інформації, наданої Маломихайлівською сільською радою, 31.08.2023 сесія сільської ради не проводилася, а рішення № 308-09/УІІІ від 31.08.2023, наявне у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідає дійсності не лише за змістом, але і за формою.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.06.2024.

30.05.2024 від Маломихайлівської сільської ради Дніпропетровської області надійшла заява про розгляд справи за відсутністю учасника судового процесу в якій просить суд розглянути без участі Маломихайлівської сільської ради Дніпропетровської області. Проти позовних вимог не заперечує, підтримує в повному обсязі.

У судовому засіданні, яке відбулося 04.06.2024, господарським судом оголошено перерву до 18.06.2024.

У судовому засіданні, яке відбулося 18.06.2024 з`явився прокурор, представник позивача та представники відповідача в судове засідання не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в засіданні на 11.07.2024.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" відзив на позов не подало.

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/2023/24 відповідачу встановлений строк на подання відзиву на позовом протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/2023/24 була направлена на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" та повернулась Укрпоштою без вручення.

Також, копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 у справі №904/2023/24 була направлена на офіційну електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронної скриньки 13.05.2024.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення: є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Так, ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, таким чином строк подання відзиву на позов є таким. що настав.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

19.06.2024 від Маломихайлівської сільської ради Дніпропетровської області надійшла заява про розгляд справи за відсутністю учасника судового процесу в якій просить суд розглянути без участі Маломихайлівської сільської ради Дніпропетровської області. Проти позовних вимог не заперечує, підтримує в повному обсязі.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.07.2024, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача не з`явився, про причини неявки в судове засідання не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні 11.07.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-3763/15-18-сг від 27.09.2018, акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 та рішення Маломихайлівської сільської ради № 255-25/VII від 15.03.2018 внесено відомості про реєстрацію права власності за Маломихайлівською сільською радою на земельну ділянку площею 20,3761 га з кадастровим номером 1224285600:01:001:2037.

14.11.2023 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Дніпропетровської області Водяник О.О. внесено відомості про надання Маломихайлівською сільською радою в оренду ТОВ "Гвідос Плюс" (ЄДРПОУ 43174334) вказану земельну ділянку.

Державну реєстрацію права оренди проведено на підставі рішення Маломихайлівської сільської ради № 308-09/УІІІ від 31.08.2023 та договору оренди земельної ділянки б/н від 25.10.2023, укладеного між Маломихайлівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс".

Від імені Маломихайлівської сільської ради договір оренди підписано сільським головою Зайцевим А.В.

Згідно наявної у справі копії договору оренди земельної ділянки від 25.10.2023, укладеного між Маломихайлівською сільською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (орендар) орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із кадастровим номером 1224285600:01:001:2037, загальною площею 20,3761 га у тому числі пасовище-20,3761 га (пункти 1 - 2 договору оренди).

Договір укладено на 7 років (до 25 жовтня 2030року) (пункт 5 договору).

Відповідно до інформації наданою Маломихайлівською сільською радоюи № 443 від 28.03.2024 земельна ділянка площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, Товариству з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" не передавалась, відповідне рішення сільської ради не приймалося, договір оренди не укладався.

Прокурор посилається на відсутність підстав для державної реєстрації права оренди земельної ділянки, площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:203 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" та просить скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, яка розташована на території Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" та зобов`язати повернути Маломихайлівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, яка розташована на території Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпровського району Дніпропетровської області, що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.

Предметом доказування уданій справі є встановлення обставин вчинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, наявність підстав для її вчинення, наявність підстав для її скасування та повернення земельної ділянки державі.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина 1 статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина 2 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

За результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (частина 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (частина 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Прокурор стверджує, що права власника земельної ділянки порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди за договором, який ним не укладався.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 Земельного кодексу України).

В порушення статей 116, 122 Земельного кодексу України відповідач з відповідною заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення для надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення до Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області не звертався, дозволу на розроблення такого проекту землеустрою не отримував; проектна документація щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу не розроблялася, проект землеустрою не погоджувався; рішення відповідного органу щодо передачі у користування відповідачу спірної земельної ділянки не приймалося; акт приймання-передачі земельної ділянки, що надається в оренду, не підписувався. Відповідних доказів сторонами до суду не надано.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (частина 1 статті 407 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Істотні умови договору оренди визначені частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі".

Так, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, в наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. (частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України).

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частиною 2,3 статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Матеріалами справи підтверджується, що рішення № 308-09/УІІІ від 31.08.2023 про укладення договору оренди землі для сінокосіння та випасання худоби, що розташована на території Маломихайлівської сільської ради, не приймалось, договір оренди земельної ділянки не укладався.

Таким чином, підстави для державної реєстрації права оренди на підставі рішення державного реєстратора були відсутні.

Відтак, вимоги прокурора про скасування державних реєстрацій прав оренди на підставі рішення державного реєстратора щодо спірної земельної ділянки відповідає належному способу захисту та є законною й обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, яка розташована на території Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, господарський суд зазначає таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Доказів повернення спірної земельної ділянки відповідачем матеріали справи не містять, тому вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку на користь Маломихайлівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області заявлена правомірно та підлягає задоволенню.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п.п. 68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

В постанові від 24.04.2019 по справі №911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

"Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, пункт 27).

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Прокурор надав належним чином засвідчені докази надсилання ним на адресу Маломихайлівської сільської ради запиту від 18.03.2024 № 15/1-586 вих-24 про надання інформації щодо передачі спірної земельної ділянки у користування та вжитих позивачем заходів до її повернення із незаконного володіння, користування суб`єктів господарювання.

Згідно із відповіддю Маломихайлівської сільської ради №443 від 28.03.2024 підтверджено наявність порушень інтересів держави, а саме: земельна ділянка площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, ТОВ "Гвідос Плюс" не передавалась, відповідне рішення сільської ради не приймалося, договір оренди не укладався. Також зазначено, що з даного приводу сільська рада звернулась із заявою до поліції, у той же час, відомості про заходи претензійно-позовного характеру, спрямовані на захист порушених інтересів територіальної громади, у тому числі скасування державної реєстрації речових прав та повернення земельної ділянки, відсутні

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" про скасування державної реєстрації речових прав, зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, яка розташована на території Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, проведену за товариством з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, 40; код ЄДРПОУ 43174334) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Зеленодольської міської ради Дніпропетровської області Водяник О.О. № 70305742 від 20.11.2023 (номер запису про право 52604519).

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, 40; код ЄДРПОУ 43174334) повернути Маломихайлівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області (53612, Дніпропетровська область, Синельниківський район, с. Маломихайлівка, вул. Центральна, 30; код ЄДРПОУ 04339190) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 20,3761 га, кадастровий номер 1224285600:01:001:2037, яка розташована на території Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гвідос Плюс" (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, 40; код ЄДРПОУ 43174334) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро пр. Дмитра Яворницького, 38, ідентифікаційний код 02909938) судовий збір у розмірі 4 844,80 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.07.2024

Суддя Ю.А. Бажанова