Рішення

від 11.07.2024 по справі 910/5596/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.07.2024Справа № 910/5596/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664)

до Публічного акціонерного товариства Аверс (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, ідентифікаційний код 00273991)

про стягнення 710 448,19 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Аверс» про стягнення заборгованості за договором № 09249/5/5-01 від 14.10.2010 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 710 448,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/5596/24 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», перейменованим на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке в свою чергу перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач, ПрАТ «АК «Київводоканал», водоканал або постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Аверс» (далі - абонент або відповідач) було укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09249/5-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента стічних вод у систему каналізації м. Києва та на підставі предявлених споживачем вимог (умов) до скиду стічних вод у систему централізованого водовідведення м. Києва, а споживач зобовязується здіцснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, які втратили чинність 18.10.2008 у зв`язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила № 190).

Згідно з п. 1.4. Правил № 190 приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

З метою запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) розпорядженням від 12.10.2011 № 1879 затверджені Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва (далі - Правила № 1879).

Відповідно до п. 1.2. Правил № 1879 ці правила поширюються на організації, установи, підприємства усіх форм власності та фізичних осіб-підприємців, що скидають всі види стічних вод у міську систему каналізації.

Правила № 1879 встановлюють вимоги до абонентів, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов`язки абонентів і водоканалу, порядок визначення величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих Правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення (п. 1.5. Правил № 1879).

Згідно з п. 1.7. Правил № 1879 стічні води можуть бути прийняті у міську каналізацію, якщо мережі та споруди абонента побудовані відповідно до проекту, розробленого згідно з виданими водоканалом технічними умовами на приєднання до міської каналізації, прийняті в експлуатацію згідно з вимогами Державних будівельних норм, Абонентом одержані Умови на скид та укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення.

В пункті 2.4. та підпункті 3.3.1. пункту 3.3. Правил № 1879 регламентовано, що абоненти зобов`язані отримати у водоканалі Умови на скид.

Пунктом 1.5 Договору передбачено, що Абонент забезпечує наявність та своєчасне продовження Дозволу на скид стічних вод згідно із вимогами місцевих правил приймання, а також забезпечує скид стічних вод з дотриманням концентрацій забруднюючих речовин.

В разі порушення абонентом п. п. 1.1., 1.5. цього договору, плата за скид стічних вод без чинного дозволу нараховується у п`ятикратному розмірі тарифу відповідно до вимог місцевих правил приймання (п. 4.9. договору).

Публічне акціонерне товариство «Аверс» в проміжок часу з 01.04.2020 по 31.03.2023 здійснювало скид стічних вод без умов на скид за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 5, що є порушенням п. 8.1 Правил №1879.

Відповідно до п. 8.1. Правил № 1879 Абонент не має права скидати стічні води без одержання Умов на скид. За скидання стічних вод без умов на скид або після закінчення строку їх дії Абонент сплачує в п`ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності.

Відповідно до вимог Правил № 1879 Абоненти сплачують у п`ятикратному розмірі тарифу за послуги водовідведення у випадках, визначених у абзацах 3-8 пункту 8.6 розділу 8 цих Правил (п. 7.10. Правил № 1879).

В абзаці 3 пункту 8.6. Правил № 1879 передбачено, що при порушенні цих Правил Водоканал має право розглядати весь обсяг стічних вод (за розрахунковий період) як такий, що перевищує договірний, і плата за його скидання встановлюється в п`ятикратному розмірі тарифу за водовідведення у разі відсутності у абонента умов на скид чи закінчення строку їх дії.

Так, позивач зазначає, в порушення Правил №1879, відповідач здійснює скид стічних вод без отримання умов на скид стічних вод.

Так, у зв`язку зі скидом стічних вод відповідачем без умов на скид стічних вод департаментом екологічного нагляду позивача нараховано відповідачу плату за скид стічних вод без Умов на скид за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 5 у період з 01.04.2020 по 31.03.2023 у розмірі 710 448,19 грн.

На виконання вищезазначених норм та у зв`язку з невиконання Відповідачем вимог Правил № 1879, Позивачем направлено на адресу ПАТ «Аверс» лист-попередження від 02.05.2023 щодо сплати нарахувань за скид стічних вод без Умов на скид стічних вод в розмірі 710 448,19 грн з розрахунком № 15/ВУ-Ф-07/043-03-2023 від 02.05.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідачем не сплачена заборгованість за скид стічних вод без умов на скид.

Таким чином, станом на дату звернення до суду із позовною заявою відповідачем не сплачені грошові кошти у розмірі 710 448,19 грн за скид стічних вод з об`єкту, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 5, без умов на скид стічних вод.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення плати за скид стічних вод в систему каналізації м. Києва без умов на скид стічних вод нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 710 448,19 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Аверс (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, ідентифікаційний код 00273991) на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 710 448 (сімсот десять тисяч чотириста сорок вісім) грн 19 коп. основного боргу за скид стічних вод без умов на скид стічних вод та витрат на сплату судового збору в розмірі 8 525 (вісім тисяч п`ятсот двадцять п`ять) грн 39 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.07.2024

Суддя І.О. Андреїшина