Рішення

від 12.07.2024 по справі 910/5224/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2024Справа № 910/5224/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6, ідентифікаційний код: 00034022)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Атон-Торг (04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, 9, кв. 23, ідентифікаційний код 41862031)

про стягнення 784 481,65 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Атон-Торг про стягнення штрафних санкцій за порушення терміну виконання договору № 286/3/23/195 від 27.03.2023 про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) у розмірі 784 481,65 грн, з яких: 606 224,41 грн пені та 178 257,24 грн штрафу за прострочення постачання понад 30 днів

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.05.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

07.05.2024 від позивача через підсистему Електронний суд надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

11.06.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Атон-Торг про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.03.2023 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Атон-Торг (постачальник) було укладено договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/23-195, за умовами якого предметом оборонної закупівлі були сумки (18920000-4) (Сумка транспортна індивідуальна, тип 2) (далі - товар), які постачальник зобов`язався поставити у 2023 році в асортименті, комплектності, кількості та у строки (терміни), визначені в договорі, а Міністерство оборони України забезпечити їх приймання та оплату (п.1.1. договору).

У п.п. 1.3., 3.1. договору і додатку № 1 до нього (рознарядка за специфікацією) сторони передбачили, що ТОВ «Атон-Торг» має поставити Міністерству оборони України товар у кількості 20 000 штук до 30.06.2023 (включно) за ціною 29 959 200,00 грн.

Відповідно до п. 5.9. договору датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем товару у посвідченні, що оформлене відповідно до додатку № 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), що затверджений наказом Міністерства оборони України від 19 липня 2017року № 375.

Згідно з п. 7.3.2. договору за порушення строків виконання зобов`язання Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості невчасно поставленого товару.

У матеріалах справи наявні рознарядка Міністерства оборони України за специфікацією на 2023 рік (додаток № 1 до договору), а також калькуляція ціни товару ТОВ «Атон-Торг».

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач прострочив граничний термін виконання свого обов`язку з поставки товару.

При цьому, позивач зазначає, що ТОВ «Атон-Торг» не повідомляло Міністерство оборони України у порядку, що передбачений розділом VIII договору, про настання яких-небудь обставин, що об`єктивно унеможливлювали б вчасне виконання зобов`язання з постачання товару.

Таким чином, позивач зазначає, що крайнім днем для правомірного виконання відповідачем свого обов`язку з постачання товару було 30.06.2023, однак, ТОВ «Атон-Торг» поставило товар з пропуском терміну, передбаченого договором, а саме:

- 1 000 штук на суму 1 497 960,00 грн із запізненням на 5 днів (06.07.2023);

- 2 000штук на суму 2 995 920,00грн із запізненням на 11 днів (12.07.2023);

- 1 800штук на суму 2 696 328,00грн із запізненням на 17 днів (18.07.2023);

- 3 600штук на суму 5 392 656,00грн із запізненням на 20 днів (21.07.2023);

- 3 200штук на суму 4 793 472,00грн із запізненням на 25 днів (26.07.2023);

- 3 200штук на суму 4 793 472,00грн із запізненням на 30 днів (31.07.2023);

- 500штукна суму 748 980,00 грн із запізненням на 40 днів (10.08.2023);

- 500штукна суму 748 980,00 грн із запізненням на 53 дні (23.08.2023);

- 300штукна суму 449 388,00 грн із запізненням на 66 днів(05.09.2023);

- 200штукна суму 299 592,00 грн із запізненням на 76 днів (15.09.2023);

- 200штукна суму 299 592,00 грн із запізненням на 88 днів (27.09.2023).

Позивачем до матеріалів справи долучено рахунки-фактури від 06.07.2023 №СФ0000027, від 12.07.2023 № СФ-0000029, від 12.07.2023 № РН-0000058 (видаткова накладна), від 18.07.2023 № СФ-0000030, від 21.07.2023 № СФ-0000032, від 26.07.2023 № СФ-0000033, від 31.07.2023 № СФ-0000034, від 10.08.2023 № СФ-0000035, від 23.08.2023 № СФ-0000037, від 05.09.2023 № СФ-0000038, від 15.09.2023 № СФ-0000040, від 27.09.2023 № СФ-0000041; акти приймального контролю товару за якістю від 06.07.2023 № 4, від 12.07.2023 № 5, від 18.07.2023 № 6, від 21.07.2023 № 7, від 26.07.2023 № 8, від 31.07.2023 № 9/1, від 10.08.2023 № 10, від 23.08.2023 № 11, від 05.09.2023 № 12, від 15.09.2023 № 13, від 27.09.2023 № 14; оголошення від 05.07.2023 № 4, від 11.07.2023 № 5, 17.07.2023 № 6, від 20.07.2023 № 7, від 25.07.2023 № 8, від 31.07.2023 № 9, від 09.08.2023 № 10, від 22.08.2023 № 11, від 04.09.2023 № 12, від 14.09.2023 № 13, 26.09.2023 № 14; посвідчення від 06.07.2023 № 811, від 12.07.2023 № 834, від 18.07.2023 № 852, від 21.07.2023 № 872, від 26.07.2023 № 882, від 31.07.2023 № 922, від 10.08.2023 № 940, від 23.08.2023 № 965, від 05.09.2023 № 989, від 15.09.2023 № 1014, від 27.09.2023 № 1054.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем встановлених термінів постачання товару у кількості 20 000 штук на суму 29 959 200,00 грн, який мав бути поставлений до 30.06.2023, а натомість фактично поставлені відповідачем з простроченням строку. У зв`язку з цим на підставі п. 7.3.2. договору позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 606 224,41 грн та штраф у розмірі 178 257,24 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, у п.п. 1.3., 3.1. договору і додатку № 1 до нього (рознарядка за специфікацією) сторони передбачили, що ТОВ «Атон-Торг» має поставити Міністерству оборони України товар у кількості 20 000 штук до 30.06.2023 (включно) за ціною 29 959 200,00 грн.

На виконання умов договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар, зокрема:

- 1 000 штук на суму 1 497 960,00 грн;

- 2 000штук на суму 2 995 920,00грн;

- 1 800штук на суму 2 696 328,00грн;

- 3 600штук на суму 5 392 656,00грн;

- 3 200штук на суму 4 793 472,00грн;

- 3 200штук на суму 4 793 472,00грн;

- 500 штук на суму 748 980,00 грн;

- 500 штук на суму 748 980,00 грн;

- 300 штук на суму 449 388,00 грн;

- 200 штук на суму 299 592,00 грн;

- 200 штук на суму 299 592,00 грн.

Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями рахунків-фактури від 06.07.2023 №СФ0000027, від 12.07.2023 № СФ-0000029, від 12.07.2023 № РН-0000058 (видаткова накладна), від 18.07.2023 № СФ-0000030, від 21.07.2023 № СФ-0000032, від 26.07.2023 № СФ-0000033, від 31.07.2023 № СФ-0000034, від 10.08.2023 № СФ-0000035, від 23.08.2023 № СФ-0000037, від 05.09.2023 № СФ-0000038, від 15.09.2023 № СФ-0000040, від 27.09.2023 № СФ-0000041; актами приймального контролю товару за якістю від 06.07.2023 № 4, від 12.07.2023 № 5, від 18.07.2023 № 6, від 21.07.2023 № 7, від 26.07.2023 № 8, від 31.07.2023 № 9/1, від 10.08.2023 № 10, від 23.08.2023 № 11, від 05.09.2023 № 12, від 15.09.2023 № 13, від 27.09.2023 № 14; оголошеннями від 05.07.2023 № 4, від 11.07.2023 № 5, 17.07.2023 № 6, від 20.07.2023 № 7, від 25.07.2023 № 8, від 31.07.2023 № 9, від 09.08.2023 № 10, від 22.08.2023 № 11, від 04.09.2023 № 12, від 14.09.2023 № 13, 26.09.2023 № 14; посвідчення від 06.07.2023 № 811, від 12.07.2023 № 834, від 18.07.2023 № 852, від 21.07.2023 № 872, від 26.07.2023 № 882, від 31.07.2023 № 922, від 10.08.2023 № 940, від 23.08.2023 № 965, від 05.09.2023 № 989, від 15.09.2023 № 1014, від 27.09.2023 № 1054.

Відповідно до наявних в матеріалах справи первинних документів, судом встановлено, що ТОВ «Атон-Торг» поставило товар з пропуском терміну, передбаченого договором, а саме:

- 1 000 штук на суму 1 497 960,00 грн із запізненням на 5 днів (06.07.2023);

- 2 000штук на суму 2 995 920,00грн із запізненням на 11 днів (12.07.2023);

- 1 800штук на суму 2 696 328,00грн із запізненням на 17 днів (18.07.2023);

- 3 600штук на суму 5 392 656,00грн із запізненням на 20 днів (21.07.2023);

- 3 200штук на суму 4 793 472,00грн із запізненням на 25 днів (26.07.2023);

- 3 200штук на суму 4 793 472,00грн із запізненням на 30 днів (31.07.2023);

- 500 штук на суму 748 980,00 грн із запізненням на 40 днів (10.08.2023);

- 500 штук на суму 748 980,00 грн із запізненням на 53 дні (23.08.2023);

- 300 штук на суму 449 388,00 грн із запізненням на 66 днів(05.09.2023);

- 200 штук на суму 299 592,00 грн із запізненням на 76 днів (15.09.2023);

- 200 штук на суму 299 592,00 грн із запізненням на 88 днів (27.09.2023).

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №903/545/17 від 11.05.2018.

Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013)

Згідно з п. 7.3.2. договору за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості невчасно поставленого товару.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, постановах Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 2 квітня 2019 року у справі № 917/194/18.

Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов`язань, на підставі вказаного положення договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 606 224,41 грн пені та 178 257,24 грн штрафу за прострочення постачання понад 30 днів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Атон-Торг (04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, 9, кв. 23, ідентифікаційний код 41862031) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6, ідентифікаційний код: 00034022) пеню у розмірі 606 224 (шістсот шість тисяч двісті двадцять чотири) грн 41 коп., штраф у розмірі 178 257 (сто сімдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят сім) грн 24 коп. та судовий збір в розмірі 9 413 (дев`ять тисяч чотириста тринадцять) грн 78 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.07.2024

Суддя І.О. Андреїшина