Рішення

від 23.05.2024 по справі 921/184/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 травня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/184/24

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу в порядку загального провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТРІАЛ ТРЕЙД", вул. Перемоги, 4 , м. Жашків, Черкаська область

до відповідача Фізичної особи підприємця Шила Віталія Петровича, АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Зозуля В.М. адвокат ( участь в режимі відеоконференції).

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТРІАЛ ТРЕЙД" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Фізичної особи підприємця Шила Віталія Петровича про стягнення заборгованості у розмірі 193 274,21 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024, для розгляду справи №921/184/24 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.03.2024 відкрито провадження у справі №921/184/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.04.2024.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 25.04.2024.

Протокольною ухвалою від 25.04.2024 підготовче засідання відкладено на 09.05.2024.

Ухвалою суду від 09.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/184/24 до судового розгляду по суті на 23.05.2024.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 23.05.2024 розпочато розгляд справи по суті.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 23.05.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено договірні зобов`язання, що виникли на підставі договору №20/12-2022 від 20.12.2021 щодо поставки товару, внаслідок чого позивач на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вимагає повернення суми попередньої оплати, у розмірі 180 000,00 грн.

Також у зв"язку з невиконанням відповідачем умов спірного правочину позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 12 064,34 грн та 3% річних у розмірі 1 209,87 грн.

В якості правових підстав позову позивач зазначає зокрема статті Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

В судовому засіданні просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення з позначкою "Судова повістка", про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (містяться в матеріалах справи).

Так, ухвали суду направлені відповідачу за адресою: вул.Чайковського, 39/44, м. Тернопіль (зазначена у позовній заяві) та відповідає витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформований Господарським судом Тернопільської області (відповідь №514517 від 28.03.2024), які повернулися на адресу суду з відміткою відділення поштового зв"язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку "відсутній за вказаною адресою" вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Правова позиція наведена у постанові Верховного суду від 10.05.2023 у справі №755/17944/18.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, та те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву на позов, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

20 грудня 2021 року між Фізичної особою підприємцем Шило Віталієм Петровичем ( як, Постачальником/відповідачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТРІАЛ ТРЕЙД" (як, Покупцем/позивачем) укладено договір №20/12-2022, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати у власність Покупця товар виготовлений за індивідуальним замовленням Покупця : товар "технічна оснастка для лиття продукції "поліуретанове ущільнення висівного апарату"" у кількості 1 шт., вартістю - 180 000,00 грн, а Покупець зобов"язується прийняти та оплатити такий Товар на умовах Договору ( п.1.1 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що оплата вартості Договору проводиться Покупцем шляхом перерахування коштів в національній валюті на розрахунковий рахунок Постачальника наступним чином: 100% вартості товару, вказаної у рахунку фактурі, Покупець оплачує протягом десяти банківських днів від моменту виставлення відповідного рахунка фактури.

Постачальник зобов"язується поставити товар у строк двадцять чотири місяці з моменту виконання Покупцем п.3.1 Договору ( п.4.2 Договору).

Датою поставки є дата фактичної передачі товару Покупцю та підписання видаткової накладної Сторонами ( п.4.3 Договору).

Пунктами 8.1, 8.3 Договору, сторони домовилися, що за невиконання чи неналежне виконання умов цього Договори, сторони несуть відповідальність у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Якщо Постачальником не дотримано термінів поставки товару, він зобов"язаний сплатити на користь Покупця неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення , від суми товару , поставка якого прострочена, за кожен день прострочення.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ТОВ "ІНДАСТРІАЛ ТРЕЙД" здійснено перерахування коштів на суму 180 000,00 грн в якості попередньої оплати за товар, про що свідчать платіжні доручення №5954 від 28.12.2021 на суму 100 000,00 грн та №5990 від 29.12.2021 на суму 80 000,00 грн.

Однак, відповідач не виконав договірних зобов`язань, а саме не поставив Товар в строк до 29.12.2023, що передбачений пунктом 4.2 Договору.

З метою досудового врегулювання спору, 29.01.2024 позивачем на адресу відповідача направлено претензію №20240129, в якій вимагає повернути суму попередньої оплати за невиконання обов"язку щодо поставки товару.

Вказана претензія залишена відповідачем без реагування та задоволення.

Отже, як стверджує позивач, відповідач порушив умови Договору щодо поставки товару, обумовлений сторонами товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати на суму 180 000,00 грн не поставив, здійснену позивачем попередню оплату не повернув, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 180 000,00 грн.

Позивачем, у зв"язку з невиконанням відповідачем договірних зобов"язань, нараховано відповідачу, пеню у розмірі 12 064,34 грн.

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 1 209,87 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням договору №20/12-2022 від 20.12.2021 , який за правовою природою є договором поставки.

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Положеннями статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Нормами статті 599 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (стаття 550 Цивільного кодексу України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства ( стаття 551 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як визначено статтею 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 11 ЦК України та стаття 174 ГК України).

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору №20/12-2022 від 20.12.2021, який за правовою природою є договором поставки.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору № 20/12-2022 від 20.12.2021 (відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується передати у власність Покупця товар виготовлений за індивідуальним замовленням Покупця : товар "технічна оснастка для лиття продукції "поліуретанове ущільнення висівного апарату"" у кількості 1 шт., вартістю - 180 000,00 грн, а Покупець зобов"язується прийняти та оплатити такий Товар на умовах Договору ( п.1.1 Договору)), позивачем здійснено перерахування коштів на суму 180 000,00 грн в якості попередньої оплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями №5954 від 28.12.2021 на суму 100 000,00 грн та №5990 від 29.12.2021 на суму 80 000,00 грн ( містяться в матеріалах справи).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що оплата вартості Договору проводиться Покупцем шляхом перерахування коштів в національній валюті на розрахунковий рахунок Постачальника наступним чином: 100% вартості товару, вказаної у рахунку фактурі, Покупець оплачує протягом десяти банківських днів від моменту виставлення відповідного рахунка фактури.

Умовами укладеного між сторонами Договору погоджено право Покупця здійснити попередню оплату за товар.

Таким чином, судом встановлено, що позивач здійснив передбачену Договором попередню оплату товару, яка є передумовою для виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Так, пунктами 4.2 та 4.3 Договору визначено, що Постачальник зобов"язується поставити товар у строк двадцять чотири місяці з моменту виконання Покупцем п.3.1 Договору. Датою поставки є дата фактичної передачі товару Покупцю та підписання видаткової накладної Сторонами.

Судом встановлено, що відповідачем не виконано умови Договору щодо поставки позивачу у встановлений строк товару, що передбачений пунктом 4.2 Договору

Доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки позивачу обумовленого Договорі товару , матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права слідує, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Вибір поведінки є правом покупця.

Отже, у відповідача виник кореспондуючий обов`язок з поставки товару на суму попередньої оплати.

З метою досудового врегулювання спору, 29.01.2024 позивачем на адресу відповідача направлено претензію №20240129, в якій вимагає повернути суму попередньої оплати за невиконання обов"язку щодо поставки товару, яка надіслана засобами поштового зв"язку (докази містяться в матеріалах справи).

Вказана претензія залишена відповідачем без реагування та без задоволення.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

Суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як вже зазначалося, позивач звертався до відповідача із вимогою про повернення грошових коштів в сумі 180 000,00 грн сплачені у якості попередньої оплати за товар, що свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

Звернення позивача із позовною заявою до суду щодо повернення грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати за товар, також свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 180 000,00 грн, а відповідач не поставив позивачу товар в строк визначений умовами Договору (п.4.2) , повернення попередньої оплати у сумі 180 000,00 грн не здійснив, суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов`язаний повернути позивачу суму неповернутої попередньої оплати у розмірі 180 000,00 грн.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 180 000,00 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині щодо повернення попередньої оплати у розмірі 180 000, 00 грн, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 12 064,34 грн, суд зазначає таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що розмір пені законодавством обмежений.

Так, стаття 343 Господарського кодексу України зазначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Пунктами 8.1, 8.3 Договору, сторони домовилися, що за невиконання чи неналежне виконання умов цього Договори, сторони неуть відповідальність у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Якщо Постачальником не дотримано термінів поставки товару, він зобов"язаний сплатити на користь Покупця неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення , від суми товару , поставка якого прострочена, за кожен день прострочення.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строки за поставку товару, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору та відповідно до вимог чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 12 064,34 грн.

Судом, перевірено розрахунок пені та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 12 064,34 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 1 209,87 грн, то суд зазначає таке.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строки поставки товару, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 209,87 грн.

Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 1 209,87 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Нарахування 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 травня 2022 року у справі №902/186/21.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в сумі 3028,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області ( міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 3028, 00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 3028,00 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця Шила Віталія Петровича, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДАСТРІАЛ ТРЕЙД", вул. Перемоги, 4, м. Жашків, Черкаська область, код ЄДРПОУ 38164057 180 000,00 грн борг (попередню оплату ), 12 064,34 грн пені, 1 209,87 грн 3% річних та 3 028,00 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати:

Позивачу: ТОВ "ІНДАСТРІАЛ ТРЕЙД", до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України;

Відповідачу: Фізичній особі підприємцю Шилі Віталію Петровичу, АДРЕСА_1 , рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "12" липня 2024 року.

Суддя Я.Я. Боровець