Ухвала

від 11.07.2024 по справі 810/2604/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

11 липня 2024 року м. Київ810/2604/17

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., здійснюючи розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

за позовомГоловного управління ДПС у Київській областідо1. товариства з обмеженою відповідальністю Кейнфор; 2. товариства з обмеженою відповідальністю Т.А.Т. Группровизнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДФС у Київській області звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейнфор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.А.Т. Груп" про визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду (суддя Харченко С.В.) від 09.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі № 810/2604/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 провадження у даній справі зупинено на підставі пункту 4 частини другої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України до отримання судом додаткових доказів по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Харченко С.В.) від 19.01.2018 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 здійснено заміну позивача Головне управління ДФС у Київській області - його правонаступником Головним управління ДПС у Київській області.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 у відставку на підставі Рішення Вищої ради правосуддя № 411/0/15-24 від 13 лютого 2024 року Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку та відрахуванням зі штату Київського окружного адміністративного суду відповідно до наказу голови суду № 2-ктр/гс від 15.02.2024 року, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 справу прийнято до провадження судді Жукової Є.О., розгляд справи розпочато спочатку, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ознайомившись із матеріалами справи, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Статтею 1 та частиною першою статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України. Відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Ознаки підвідомчості спору господарському суду, узагальнені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/1834/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17.

Відтак, спір вважається приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за сукупності таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГПК України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, та/або спору про право (щодо інтересу, правочину, зобов`язання), що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Такий загальний підхід не унеможливлює винятків, що ґрунтуються на законі, пріоритеті права на судовий захист порушених прав чи інтересів осіб та аналізі природи правовідносин у спорі.

Тобто правовідносини мають приватноправовий характер, якщо зумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для приватноправової сфери.

Судом встановлено, що позов у цій справі стосується договору, укладеного між рівноправними учасниками (суб`єктами господарювання), який не є адміністративно-правовим, а позовні вимоги спрямовані на припинення зобов`язальних правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів), що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 (Провадження № 11-176апп23) дійшла висновків про те, що статус позивача не є визначальним критерієм для віднесення спору у цій справі до юрисдикції адміністративних судів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (ст. 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (п. 5 ч. 1 цієї статті).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України). Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, для розв`язання питання про те, чи підлягає спір у цій справі розгляду судом адміністративної юрисдикції, необхідно з`ясувати, чи є він публічно-правовим, тобто якою є суть (зміст, характер) спору, чи виник він саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин та чи не має цей спір вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що Головне управління ДПС у Київській області звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ «Кейнфор» та ТОВ «Т.А.Т. Груп» за результатами якого складено податкову накладну від 29.12.2016 №315.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірною дією суб`єктів цивільного права та найбільш поширеним юридичним фактом, на підставі якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. Договір є дво- чи багатостороннім правочином. За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин та направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків сторін. У такому договорі відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності сторін, на відміну від адміністративного договору, що передбачає, зокрема, наявність відносин влади і підпорядкування сторін (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 814/1375/17).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів особи або ж їх відновлювати.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість до визначених частиною першою ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

У п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, обраний Податковим органом спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

Позивач - контролюючий орган не є стороною оспорюваних договорів, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Аргумент про те, що контролюючий орган здійснює податковий контроль у таких правовідносинах, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору на підставі статей ЦК України, в т. ч. й ст. 228 ЦК України, суд оцінює критично, оскільки ст. 62 ПК України, що визначає способи податкового контролю, такий спосіб, як оспорювання правочинів/договорів, укладених платником податків, не передбачений.

Подібних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 (Провадження № 11-176апп23).

Наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, з урахуванням наведеного вище, виходить за межі податкового контролю.

Наведеного підходу до визначення юрисдикції спорів за участю контролюючих органів не змінює посилання ГУ ДПС на наявність повноважень, передбачених підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, а саме звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, адже ця норма, власне, визначає елемент загальної компетенції контролюючого органу, що може бути реалізована суб`єктом владних повноважень виключно у випадках визначених Конституцією та законами України (ч. 4 ст. 5 КАС України).

Отже, самого по собі посилання позивача на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

За змістом ч. 4 ст. 5, п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 17 червня 2020 у справі № 826/10249/18, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 березня 2023 року у справі № 990/1/23, від 31 серпня 2023 року у справа № 640/26320/20, формулюючи універсальний підхід до розмежування приватноправових і публічно-правових спорів, який має враховуватися судами для вирішення питання предметної юрисдикції спору за участю суб`єкта владних повноважень незалежно від конкретного складу сторін.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23 (Провадження № 11-176апп23).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких підстав суд закриває провадження у цій справі та роз`яснює Головному управлінню ДПС у Київській області, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Керуючись ст.ст. 238, 242, 248, 256, 294, 295 КАС України -

УХВАЛИВ:

1. Провадження в адміністративній справі №810/2604/17 за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейнфор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.А.Т. Груп" про визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним закрити.

2. Роз`яснити, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

3. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

4. Ухвалу направити учасникам справи.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.256 КАС України та може бути оскаржена в строки, передбачені ст.295 КАС України.

Суддя Жукова Є.О.