Рішення

від 08.07.2024 по справі 908/860/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/47/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2024 справа № 908/860/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/860/24

за позовом приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго (вул. Симона Петлюри, буд. 25 , м. Київ, 01032)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю ДФК-ТЕК СТАНДАРТ (вул. Покровська, буд. 23А, м. Запоріжжя, 69063)

про стягнення 82165,64 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Заявлено позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ДФК-ТЕК СТАНДАРТ 82165,64 грн., з яких: 41472,49 грн. основного боргу за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 № 0667-02024, 6547,10 грн. пені, 6326,38 грн. штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу, 5377,27 грн. 3% річних, 22442,40 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що внаслідок неналежного виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 № 0667-02024 щодо оплати фактичної вартості послуг у відповідача виникла заборгованість за договором за період вересень-жовтень 2019 року на загальну суму 41472,49 грн. За доводами позивача, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання надає підстави для нарахування на суму основного боргу штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань за весь час прострочення та стягнення їх у судовому порядку. Посилаючись на приписи ст.ст. 525, 526, 549, 611, 625, 627, 628 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 232 ГК України, Закону України «Про ринок електричної енергії». позивач просив позов задовольнити.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 справу № 908/860/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/860/24, присвоєно справі номер провадження 18/47/24, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/860/24; запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 24.04.2024, відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку.

Згідно довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді ухвалу суду про відкриття провадження від 01.04.2024 у справі № 908/860/24 доставлено одержувачу ТОВ «ДФК-ТЕК СТАНДАРТ» на його електронну адресу KAN555@ukr.net.

Направлена на адресу відповідача ухвала суду від 01.04.2024 повернулась до суду з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю ДФК-ТЕК СТАНДАРТ є: вул. Покровська, буд. 23А, м. Запоріжжя, 690630, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою за закінченням терміну зберігання, ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком дій/бездіяльності відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (в тому числі внесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що забезпечує вручення офіційної кореспонденції та обізнаність з її змістом).

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/860/24 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 01.04.2024 у справі № 908/860/24 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніше, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк та пізніше не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи № 908/860/24 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні та артилерійські обстріли м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення 08.07.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Національна енергетична компанія Укренерго, позивач у справі, є юридичною особою, що утворена як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р Про погодження перетворення Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго у приватне акціонерне товариство.

ПАТ НЕК Укренерго є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго відповідно до ст. 108 ЦК України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, п. 3.2. Статуту НЕК Укренерго.

Відповідно до положень Закону України "Про ринок електричної енергії" ПАТ "НЕК "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР) та є оператором системи передач ОСП.

Державним підприємством Національна енергетична компанія Укренерго (перейменоване на приватне акціонерне товариство Національна енергетична компанія Укренерго) (Оператор системи передачі, ОСП, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю ДФК-ТЕК СТАНДАРТ (Користувач, відповідач у справі) 04.06.2019 укладений договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0667-02024 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору за цим договором ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі Послуга), а Користувач зобов`язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов цього договору.

Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарському діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (п. 1.2 Договору).

Згідно із п. 3.1 Договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання Послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим Регулятором та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги Послуги:

1) плановий обсяг Послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;

2) визначення фактичного обсягу Послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку які зареєстровані за відповідним Користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача.

За визначенням п. 5.1 Договору, планова та фактична вартість Послуги (грн) за цим договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу (МВт*год) за розрахунковий період на тариф на Послугу, затверджений регулятором (грн/МВт*год). На вартість Послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.

Згідно із п. 6.1 Договору розрахунковим періодом (розрахунковим місяцем) за цим договором є 1 календарний місяць.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що Користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості Послуги ОСП наступним чином:

1 платіж до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з пунктом 4 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуг, яка визначена згідно з пунктом 4 цього договору, у кожен з наступних періодів:

2 платіж з 06 до 10 числа розрахункового періоду;

3 платіж з 11 до 15 числа розрахункового періоду;

4 платіж з 16 до 20 числа розрахункового періоду;

5 платіж з 21 до 25 числа розрахункового періоду.

При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості Послуг, яка визначена згідно з пунктом 4, на 5 днів наперед.

Відповідно до п. 6.5 Договору в редакціях Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг Послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі Послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих Виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою Системи управління ринком (далі Сервіс) з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена на підписання документів в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 6.6 Договору передбачено, що у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги, Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі Послуги вартість Послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов`язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі Послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

В пункті 6.7 Договору сторонами узгоджено, що у випадку порушення Користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов`язань. За прострочення зазначеного терміну понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 9.3 Договору Користувач, зокрема, зобов`язався повертати ОСП підписані зі свого боку акти у терміни та у порядку, що визначені в розділах 6 та 10 цього договору; здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за Послугу на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що планові обсяги Послуги Користувач зобов`язаний подавати ОСП до 25 (двадцять п`ятого) числа місяця, що передує розрахунковому місяцю. ОСП протягом 5 (п`яти) робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, погоджує планові обсяги передачі і повертає їх Користувачу. ОСП протягом перших 5 (п`яти) робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, направляє Користувачу акт приймання-передачі наданої Послуги.

Відповідно до п. 14.1 Договору договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається подовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання умов Договору позивач виконав розрахунки та направив відповідачу рекомендованим листом сформовані акти приймання-передачі Послуги:

- за вересень 2019 року від 30.09.20219 на суму 21886,78 грн. з ПДВ,

- за жовтень 2019 року від 31.10.2019 на суму 27017,65 грн. з ПДВ.

На оплату відповідачу виставлені відповідні рахунки-фактури.

Також відповідачу направлені: акти коригування:

- Акт коригування від 17.02.2020 до акту від 30.09.2019 приймання-передачі Послуги на суму 19451,60 грн. з ПДВ (-2435,18 грн. з ПДВ);

- Акт коригування від 30.03.2020 до акту від 31.10.2019 приймання-передачі Послуги на суму 22020,89 грн. з ПДВ (-4996,79 грн. з ПДВ).

Відповідач грошові кошти за наведеними Актами не сплатив.

За доводами позивача, станом на день звернення до суду з цим позовом розмір заборгованості відповідача за Договором за період вересень-жовтень 2019 року становить 41472,49 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості послуг з передачі електроенергії у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Закон України Про ринок електричної енергії правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України Про альтернативні джерела енергії, Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу, Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Про природні монополії, Про захист економічної конкуренції, Про охорону навколишнього природного середовища, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Пунктом 5 ч. 2 статті 2 Закону України Про ринок електричної енергії передбачено, що основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема правилами роздрібного ринку.

Частиною 5 ст. 2 Закону України Про ринок електричної енергії визначено, що правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником останньої надії.

Пунктом 16 ч. 2 статті 3 Закону України Про ринок електричної енергії визначено, що функціонування ринку електричної енергії здійснюється на принципах, відповідальності учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку на добу наперед та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку.

З положень ч. 1 ст. 4 вказаного Закону слідує, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України Про ринок електричної енергії купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець, оператори установок зберігання енергії та споживачі.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасники ринку мають право вільно обирати контрагентів за двосторонніми договорами, укладати ці договори у довільній формі та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін з урахуванням обмежень, визначених відповідною нормою.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Господарські взаємовідносини сторін врегульовано договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.06.2019 № 0667-02024.

За визначенням ч. 2 статті 52 Закону України Про ринок електричної енергії, на оператора системи передачі покладено функції адміністратора розрахунків.

Згідно із статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 ЦК України встановлено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно із ч. 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати вартості послуг з передачі електроенергії визначений у п. 6.5 Договору протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі Послуги.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманих від ОСП послуг з передачі електроенергії у період вересень-жовтень 2019 року у визначений договором строк, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за договором в розмірі 41472,49 грн.

Вмотивованої відмови від підписання актів приймання-передачі за спірний період від відповідача позивачу не надходило.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 41472,49 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.

За прострочення грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу та заявлено до стягнення 6547,10 грн. пені, 6326,38 грн. штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу, 5377,27 грн. 3% річних, 22442,40 грн. інфляційних втрат.

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем вимога про стягнення 6547,10 грн. пені заявлена на підставі п. 6.7 Договору, яким передбачено відповідальність Користувача у випадку порушення термінів розрахунку у вигляді пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення та у вигляді 7% штрафу від розмірі простроченого платежу за прострочення понад тридцять календарних днів. Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов`язань.

Оскільки положення договору містять вказівку на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановлений в ч. 6 ст. 232 ГК України, то в даному випадку застосовуються умови договору.

Позивачем пеня в сумі 6547,10 грн. нарахована наступним чином:

- за актом приймання-передачі послуги за вересень 2019 року за період з 23.10.2019 по 17.02.2020 пеня нарахована на суму 21886,78 грн. та з 17.02.2020 по 09.02.2024 на суму 19451,60 грн. (з урахуванням акта коригування від 17.02.2020 (-2435,18 грн.));

- за актом приймання-передачі послуги за жовтень 2019 року за період з 22.11.2019 по 30.03.2020 на суму 27017,65 грн. та з 30.03.2020 по 09.02.2024 на суму 22020,89 грн. (з урахуванням акта коригування від 30.03.2020 (-4996,76 грн.)).

Визначення позивачем пені за актом приймання-передачі послуги за вересень 2019 року з 23.10.2019 суд визнав неправильним, оскільки акт доставлено відповідачу 18.10.20219, останнім днем виконання зобов`язання по оплаті (3 банківських дня) є 23.10.2019, відповідно прострочення з 24.10.2019. Також безпідставним є нарахування пені за цим актом з 23.10.2019 по 17.02.2020 на всю суму вартості послуг, без врахування акта коригування. Оскільки, у зв`язку зі зміною фактичних обсягів, позивачем складений акт коригування до акту приймання-передачі послуги за вересень 2019 року щодо вартості послуги, підстави нараховувати пеню за прострочення зобов`язання на всю суму відсутні.

Аналогічної помилки позивач припустився при розрахунку пені за зобов`язанням жовтня 2019 року: враховуючи доставку акта 19.11.2019 останній день виконання зобов`язання припадає на 22.11.2019, прострочення починається з 23.11.2019. Безпідставним є нарахування пені за цим актом з 22.11.2019 по 30.03.2020 на всю суму вартості послуг, без врахування акта коригування. Оскільки, у зв`язку зі зміною фактичних обсягів, позивачем складений акт коригування до акту за вересень 2019 року щодо вартості послуги, підстави нараховувати пеню за прострочення зобов`язання на всю суму відсутні.

Здійснивши власний розрахунок пені за актом приймання-передачі послуги за вересень 2019 року за визнаний судом правильним період з 24.10.2019 по 09.02.2024, виходячи із простроченої суми заборгованості 19451,60 грн. (з урахуванням акта коригування від 17.02.2020), суд встановив, що за зобов`язанням вересня 2019 року розмір пені (з урахуванням обмеження до подвійної облікової ставки Національного банку України) становить 23700,52 грн.

Здійснивши власний розрахунок пені за актом приймання-передачі послуги за жовтень 2019 року за визначний судом правильним період з 23.11.2019 по 09.02.2024, виходячи із простроченої суми заборгованості 22020,89 грн. (з урахуванням акта коригування від 30.03.2020), суд встановив, що за зобов`язанням вересня 2019 року розмір пені (з урахуванням обмеження до подвійної облікової ставки Національного банку України) становить 26268,74 грн.

Оскільки у суду відсутні повноваження виходити за межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення пені задовольняється у визначеному позивачем розмірі 6547,10 грн.

Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6326,38 грн. штрафу за допущене порушення, передбаченого п. 6.7 Договору.

У випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Тож, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 6.7 Договору, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 2763,07 грн. штрафу, виходячи з прострочених сум за актами приймання передачі послуг: за вересень 2019 року - 19451,60 грн. та за жовтень 2019 року 22020,89 грн. (1361,61 грн. + 1401,46 грн.). В решті вимоги про стягнення штрафу (3563,31 грн.) суд відмовляє через необґрунтованість.

Статтею 614 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.08.2018 по справі 910/11049/17 та постанові Верховного суду України від 13.02.2013 у справі № 6-170цс12.

Відповідач достатніх доказів в обґрунтування відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання не надав.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг передачі електроенергії, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за актом приймання-передачі послуги за вересень 2019 року за визнаний судом правильним період з 24.10.2019 по 09.02.2024, виходячи із простроченої суми заборгованості 19451,60 грн. (з урахуванням акта коригування від 17.02.2020), суд встановив, що за зобов`язанням вересня 2019 року розмір 3% річних становить 2508,28 грн.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за актом приймання-передачі послуги за жовтень 2019 року за визначний судом правильним період з 23.11.2019 по 09.02.2024, виходячи із простроченої суми заборгованості 22020,89 грн. (з урахуванням акта коригування від 30.03.2020), суд встановив, що за зобов`язанням вересня 2019 року розмір 3% річних становить 2785,29 грн.

Всього до стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов`язання підлягає 5293,57 грн. 3% річнгих, в цій сумі вимога позивача судом задовольняється. В решті вимоги про стягнення 3% річних (83,70 грн.) суд відмовляє через необґрунтованість.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за актом приймання-передачі послуги за вересень 2019 року за визнаний судом правильним період з 24.10.2019 по 09.02.2024, виходячи із простроченої суми заборгованості 19451,60 грн. (з урахуванням акта коригування від 17.02.2020), та за актом приймання-передачі послуги за жовтень 2019 року за визначний судом правильним період з 23.11.2019 по 09.02.2024, виходячи із простроченої суми заборгованості 22020,89 грн. (з урахуванням акта коригування від 30.03.2020) судом встановлено, що до стягнення підлягає 22415,53 грн., і в цій сумі вимога позивача судом задовольняється. В решті вимоги про стягнення інфляційних втрат (26,87 грн.) суд відмовляє через необґрунтованість.

Відносно позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Спірні правовідносини виникли з вересня 2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про захист порушеного права 19.03.2024 (згідно відмітки відділення поштового зв`язку на конверті).

Суд враховує, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане, тому обчислення позовної давності слід здійснювати з 24.10.2019 за зобов`язанням вересня 2019 року та з 23.11.2019 за зобов`язанням жовтня 2019 року.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідної заяви від відповідача судом не отримано.

Слід також враховувати, що у відповідності із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначені вище зміни до ЦКУ набрали чинності 02.04.2020. Початок карантину, у зв`язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби, на території України датується 12.03.2020, що вбачається з постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО 19, спричиненої корона вірусом № 211 від 11 березня 2020 року. Таким чином, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, припадає на період з 02.04.2020 по 30.06.2023, строк позовної давності за такими вимогами не вважається пропущеним та продовжується на строк дії зазначеного карантину.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України і не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов`язання за Договором щодо оплати наданих позивачем послуг або звільнення його від такого обов`язку та від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 41472,49 грн. основного боргу, 6547,10 грн. пені, 2763,07 грн. штрафу, 5293,57 грн. 3% річних та 22415,53 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову (3563,31 грн. штрафу, 83,70 грн. 3% річних та 26,87 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє через необґрунтованість.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволених судом позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 2892,61 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ДФК-ТЕК СТАНДАРТ (вул. Покровська, буд. 23А, м. Запоріжжя, 69063; ідентифікаційний код 42659267) на користь приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго (вул. Симона Петлюри, 25, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 00100227) 41472,49 грн. (сорок одну тисячу чотириста сімдесят дві грн. 49 коп.) основного боргу, 6547,10 грн. (шість тисяч п`ятсот сорок сім грн. 10 коп.) пені, 2763,07 грн. (дві тисячі сімсот шістдесят три грн. 07 коп.) штрафу, 5293,57 грн. (п`ять тисяч двісті дев`яносто три грн. 57 коп.) 3% річних, 22415,53 грн. (двадцять дві тисячі чотириста п`ятнадцять грн. 53 коп.) інфляційних втрат та 2892,61 грн. (дві тисячі вісімсот дев`яносто дві грн. 61 коп.) судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 12.07.2024.

Суддя В.В. Левкут