Рішення

від 11.07.2024 по справі 320/31725/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2024 року № 320/31725/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства «АРДАЛ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява дочірнього підприємства «АРДАЛ» (далі також ДП «АРДАЛ», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 31 травня 2023 року № 00377360704.

Ухвалою суду від 25 вересня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Не погоджуючись з такими доводами відповідача позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Заслухавши у судовому засіданні 19 червня 2024 року позиції присутніх представників учасників справи (позивача та відповідача), дослідивши наявні у справі докази, судом, за згодою таких учасників справи, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 17 лютого 2023 року № 626-п та відповідно до рішення ДПС про результати розгляду скарги від 21 липня 2022 року № 7696/6/99-00-06-01-05-06 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах, у порядку контролю за правильністю висновків акта документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «АРДАЛ» від 12 січня 2022 року № 1283/26-15-07-04- 01/30862359.

За результатами перевірки складено акт від 21 квітня 2023 року № 30000/26-15-07-04-05/30862359, яким встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) на загальну суму 2 253 845, 00 грн за жовтень 2021 року.

31 травня 2023 року на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00377360704, яким зменшено позивачу розмір від`ємного значення суми ПДВ за звітний період (жовтень 2021 року) на суму 2 253 845, 00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АВЛ ГАРАНТ» були укладені Договори підряду на виконання будівельно-монтажних робіт на автозаправних комплексах, власником яких є позивач:

-від 24 липня 2019 року № АРД-Д-37 - щодо АЗК за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 22;

-від 24 липня 2019 року № АРД-Д-38 - щодо АЗК за адресою: м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4в;

-від 16 серпня 2019 року № АРД-Д-40 - щодо АЗК за адресою: м. Київ, вул. Гетьмана, 27- д;

-від 12 грудня 2019 року № АРД-Д-51 - щодо АЗК за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 22;

-від 17 лютого 2020 року № АРД-Д-58 - щодо АЗК за адресою.: м. Київ, пр-т Науки, 5.

За умовами вказаних договорів ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АВЛ ГАРАНТ» зобов`язалося виконати будівельно-монтажні роботи в повному обсязі відповідно до технічного завдання, власними та залученими силами і засобами.

ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АВЛ ГАРАНТ» з метою належного виконання будівельно-монтажних робіт на АЗС залучало субпідрядників - ТОВ «ПРОФСИСТЕМБУД», ТОВ «БУДСТАР ІНВЕСТ» і ТОВ «АВІС-ПРОМ».

Сплачені за вказаними договорами кошти були включені позивачем до суми податкового кредиту з ПДВ у періодах, що перевірялись контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Висновок контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ґрунтується на непідтвердженні реальності господарських відносин позивача з його контрагентом ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АВЛ ГАРАНТ».

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних договорів та первинних бухгалтерських документів, які підтверджують закупівлю позивачем послуг у його контрагента, та закупівлю останнім послуг і товарів у третіх осіб з метою виконання власних зобов`язань перед позивачем зокрема: договори та додатки до них, акти виконаних робіт, актів прийому-передачі обладнання, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, платіжних інструкцій.

Зазначені документи, крім самих договорів та додатків до них, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Отже реальний характер господарських операцій при виконанні наведених вище договорів, укладених позивачем з його контрагентами, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов`язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

У контексті доводів відповідача, викладених в акті перевірки та відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

Чинне законодавство України, зокрема стаття 838 Цивільного кодексу України та пункт 61 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2005 року № 668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» (далі - Загальні умови), зазначають, що підрядник може, якщо інше не встановлено договором підряду, залучати до виконання будівельних робіт інших осіб (субпідрядників). Договори субпідряду укладаються та виконуються з дотриманням вимог, визначених! Загальними умовами. Під час укладання договору підряду замовник з підрядником обумовлюють умови та порядок виконання робіт і проведення розрахунків за обсяги виконаних робіт, у тому числі умови залучення субпідрядників.

Приймання-передача закінчених робіт (об`єкта будівництва) проводиться у порядку, встановленому Загальними умовами, іншими нормативними актами та договором підряду (пункт 88 Загальних умов).

Таким чином, оформлення форм первинних облікових документів у будівництві генпідрядними організаціями, у випадку залучення субпідрядних організацій, регулюється договором підряду та Загальними умовами.

Свого часу у будівництві для оформлення виконаних будівельних робіт між сторонами використовувалися специфічні форми первинної облікової документації, затверджені наказом Мінрегіонбуду України «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві» від 04 грудня 2009 року № 554 (далі - Наказ № 554), який втратив чинність на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 16 від 20 січня 2014 року): № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт»; № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати».

Про необов`язковість реєстрації будівельних норм та правил, форм звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інших, зазначено у підпункті «е» пункту 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731.

З огляду на вищенаведене, акти виконаних підрядних робіт, які укладені позивачем з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ АВЛ ГАРАНТ» є такими, що відповідають встановленим чинним законодавством України вимогам, оскільки вони складені з дотриманням положень статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, а отже є первинними документами, зміст яких у достатній мірі розкриває відповідні господарські операції.

Крім того, суд звертає увагу на доводи позивача про те, що під час проведення будівельно-ремонтних робіт на АЗС доступ до паливно- розподільчих колонок, резервуарів, касових приміщень на АЗС був вільний, заїзди-виїзди не перекривались, оскільки ремонти не стосувались паливних колонок та резервуарів, а тому робота АЗС не припинялась.

При цьому, відповідачем не було наведено ґрунтовних доводів, які б свідчили про неможливість здійснення позивачем реалізації пального на АЗС під час проведення їх ремонту.

Окремо суд звертає увагу на те, що норми чинного законодавства не ставлять умовою виникнення податкових зобов`язань чи податкової вигоди платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Безпосередні контрагенти позивача, як самостійні суб`єкти господарювання та платники податків, несуть персональну відповідальність за правильність ведення бухгалтерського та податкового обліку, сплату податків, дотримання податкової дисципліни у своїй діяльності.

За будь які дії/бездіяльність своїх контрагентів та третіх осіб (в тому числі протиправні, якщо такі мали місце) позивач відповідальності не несе.

Так, у постанові від 19 лютого 2019 року по справі № 811/217/17 Верховний Суд приходить до висновків, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника.

Зазначене вище у сукупності свідчить, що відповідач не мав законних та обґрунтованих підстав робити висновки про здійснення контрагентом позивача надання послуг на користь останнього без мети настання реальних наслідків та, відповідно, про нереальність таких операцій.

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку, є оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 26 840, 00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні оскаржувані рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов дочірнього підприємства «АРДАЛ» (03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 11; код ЄДРПОУ 30862359) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 31 травня 2023 року № 00377360704.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь дочірнього підприємства «АРДАЛ» понесені останнім судові витрати у розмірі 26 840, 00 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.