Рішення

від 12.07.2024 по справі 320/7291/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2024 року 320/7291/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «МХП» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного акціонерного товариства «МХП» (далі також - ПрАТ «МХП», позивач) до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.07.2021 № 000/156/32-00-07-01-03-32 та від 04.07.2022 № 000/157/32-00-07-01-03-32.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Під час розгляду справи у загальному позовному провадженні у судовому засіданні було вирішено здійснювати подальший її розгляду у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 19.01.2022 №6-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «МХП» з питань законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить 100 тис. грн. по декларації з податку на додану вартість за листопад 2021 року, у тому числі заявленого до відшкодування.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки № 79/32-00-07-01-03-27/25412361 від 18.02.2022.?

Згідно з висновком акту перевірки, позивачем допущено порушення:

- п. 44.1 та п. 46.6 статті 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), що призвело до завищення суми податкового кредиту по декларації з ПДВ за листопад 2021 на загальну суму 4 998 915 грн., у тому числі 1 216 845 грн. податковий кредит сформований за жовтень 2021 року та 3 782 070 грн. податковий кредит сформований за листопад 2021 року.

На підставі акту перевірки № 79/32-00-07-01-03-27/25412361 від 18.02.2022, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення:

- № 000/156/32-00-07-01-03-32 від 04.07.2021, відповідно до якого позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1 825 267, 50 грн., у тому числі основний платіж 1 216 845, 00 грн. та 608 422, 50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

- № 000/157/32-00-07-01-03-32 від 04.07.2022, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість на загальну суму 3 782 070, 00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

У періоді, що перевірявся відповідачем, позивач мав господарські відносини, у тому числі, з такими контрагентами: ПП «Украгроміт» (код ЄДРПОУ: 42648213), ТОВ «Будівельний комплекс «Універсал» (код ЄДРПОУ: 37588619), ТОВ «Будівельно монтажна компанія Сінергія» (код ЄДРПОУ: 38778264), ФОП ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 ), ТОВ «Реліз Технології (код ЄДРПОУ: 39381695), ТОВ «Будівельна компанія Союз Дніпро» (код ЄДРПОУ: 38677547), ТОВ «БСС Моторспорт» (код ЄДРПОУ: 44088545), ТОВ «Національні Смарт Системи» (клд ЄДРПОУ: 43811445), ТОВ «Савпалл ЛТД» (код ЄДРПОУ: 4230186), ТОВ «Альфа Смартбуд» (код ЄДРПОУ: 43608915), ТОВ «Моноліт Холдинг Промбуд-1» (код ЄДРПОУ: 44164950), ПП «Стройавтосервіс (код ЄДРПОУ: 35163747).

Сплачені за вказаним зобов`язанням кошти були включені позивачем до складу свого податкового кредиту з податку на додану вартість (далі також ПДВ) за період, що перевірявся під час перевірки відповідачем.

При цьому, останнім встановлено, що:

1.ТОВ «Будівельно монтажна компанія Сінергія» (код ЄДРПОУ: 38778264) - не є надавачем послуг з огляду на незначну кількість матеріальних та трудових ресурсів для надання необхідних послуг.

2.ТОВ «Будівельна компанія Союз Дніпро» (код ЄДРПОУ: 38677547) - не є надавачем послуг з огляду на незначну кількість матеріальних та трудових ресурсів для надання необхідних послуг.

3.ТОВ «Національні Смарт Системи» (клд ЄДРПОУ: 43811445) - не є надавачем послуг з огляду на незначну кількість матеріальних та трудових ресурсів для надання необхідних послуг.

4.ТОВ «Моноліт Холдинг Промбуд-1» (код ЄДРПОУ: 44164950) - не є надавачем послуг з огляду на незначну кількість матеріальних та трудових ресурсів для надання необхідних послуг.

5.ФОП ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 ) - не є надавачем послуг з огляду на незначну кількість матеріальних та трудових ресурсів для надання необхідних послуг.

6.ПП «Украгроміт» (код ЄДРПОУ: 42648213) - придбавав послуги у контрагентів які декларують господарські операції при відсутності можливості їх здійснення.

7.ТОВ «Альфа Смартбуд» (код ЄДРПОУ: 43608915) - не можливо встановити фактичного виконавця та підтвердити реальність виконання робіт - відсутнє законне джерело походження матеріалів.

8.ТОВ «БСС Моторспорт» (код ЄДРПОУ: 44088545) - відсутнє матеріально - технічне забезпечення для здійснення обсягу робіт.

9.ТОВ «Продуніверсал КР» (код ЄДРПОУ: 43562001) - відсутнє матеріально - технічне забезпечення для виконання послуг.

10.ТОВ «Реліз Технології (код ЄДРПОУ: 39381695) - по ланцюгу постачання відсутнє придбання даного товару у виробників та/або імпортерів.

11.ТОВ «Савпалл ЛТД» (код ЄДРПОУ: 4230186) - відсутнє матеріально - технічне забезпечення для виготовлення відповідного обсягу піддонів.

12.ПП «Стройавтосервіс (код ЄДРПОУ: 35163747) - відсутє матеріально - технічне забезпечення для здійснення обсягу робіт.

13.ТОВ «Будівельний комплекс «Універсал» (код ЄДРПОУ: 37588619) - фактично не є надавачем послуг з огляду на відсутність можливості надання послуг.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце між позивачем та його контрагентами, до матеріалів справи долучено наступні документи, у тому числі первинні: договори та додатки до них, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, довідки про вартість виконаних робіт.

Зазначені документи, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

У контексті доводів відповідача, викладених в акті перевірки та відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що норми чинного законодавства не ставлять умовою виникнення податкових зобов`язань чи податкової вигоди платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Безпосередні контрагенти позивача, як самостійні суб`єкти господарювання та платники податків, несуть персональну відповідальність за правильність ведення бухгалтерського та податкового обліку, сплату податків, дотримання податкової дисципліни у своїй діяльності.

За будь які дії/бездіяльність своїх контрагентів та третіх осіб (в тому числі протиправні, якщо такі мали місце) позивач відповідальності не несе.

У постанові від 19 лютого 2019 року по справі № 811/217/17 Верховний Суд приходить до висновків, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника.

Отже, враховуючи викладене в акті перевірки, відповідач зробив висновки про нереальність господарських операцій позивача, посилаючись лише на оцінку фінансово-господарської діяльності третіх осіб контрагента позивача та його контрагентів по ланцюгу постачання.

Водночас, ознаками реальності господарської операції є вчинення суб`єктом господарювання дій відповідно до визначеної господарської мети (статутної діяльності) та економічної обґрунтованості, фактичне отримання та використання/реалізація товару/послуги, досягнення конкретних результатів, які визначають поняття господарської операції тощо. Відповідачем не зазначено про відсутність чи порушення цих ознак у господарських операціях позивача, що свідчить про відсутності обґрунтованих підстав стверджувати про нереальність операцій.

Зазначене вище у сукупності свідчить, що відповідач не мав законних та обґрунтованих підстав робити висновки про здійснення контрагентами позивача поставок товару та виконання робіт на користь ПрАТ «МХП» без мети настання реальних наслідків та, відповідно, про нереальність таких операцій.

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, неправомірними та таким, що підлягають скасуванню у судовому порядку, є оскаржувані податкове повідомлення-рішення, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) не було доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 810, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб`єкта владних повноважень, яким допущено прийняття протиправних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «МХП» (08800, Київська область, місто Миронівка, вулиця Елеваторна, будинок 1; код ЄДРПОУ 25412361) до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (49600, місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 57; код ЄДРПОУ 43968079) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 04.07.2021 №000/156/32-00-07-01-03-32 та від 04.07.2022 № 000/157/32-00-07-01-03-32.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь приватного акціонерного товариства «МХП» понесені останнім судові витрати у розмірі 24 810, 00 грн (двадцять чотири тисячі вісімсот десять гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.