Рішення

від 09.07.2024 по справі 520/11114/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2024 р. № 520/11114/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Московського районного суду м.Харкова (пр-т Ювілейний б.38Є,Харків), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61001) про визнання наказу незаконним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до Московського районного суду м.Харкова та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, в якому просить суд:

1. визнати незаконним наказ керівника апарату Московського районного суду міста Харкова № 02-03/22 від 14.02.2024 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » в частині визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі: « 30% посадового окладу» та обмеження строку, на який встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 ;

2. зобов`язати Московський районний суд міста Харкова встановити секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 50% посадового окладу з 01.02.2024;

3. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату з розрахунку надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 50% посадового окладу з 01.02.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що обіймає посаду державного службовця категорії "В" у Московському районному суді м.Харкова та має стаж державної служби більше 21 року. 14.02.2024 керівником апарату Московського районного суду м. Харкова видано наказ № 02-03/22 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 », яким встановлено секретарю судового засідання Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 01.02.2024 по 31.12.2024 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 01.02.2024 становить 21 рік 11 місяців 19 днів. Позивачка вважає вказаний наказ в частині встановлення надбавки за вислугу років саме у розмірі 30 % посадового окладу та обмеження такої надбавки строком до 31.12.2024 незаконними, з підстав того, що надбавка за вислугу років позивачки за розрахунками згідно зі статтею 52 Закону України "Про державну службу", враховуючи обмеження у 50%, має становити 50% посадового окладу (21*3=63) та жодних обмежень щодо строку встановлення надбавки за вислугу років на державній службі Закон України "Про державну службу" не містить.

Ухвалою суду від 29.04.2024р. відкрито спрощене провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Адміністративний позов направлено на адресу відповідачів у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 24.04.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Також, ухвалу суду від 29.04.2024 направлено та доставлено до електронних кабінетів відповідачів 01.05.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками.

Проте, відзивів на позов у встановлений судом строк до канцелярії суду не надходило, причин поважності його неподання відповідачами не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно із положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , з 12.02.2002 року по теперішній час працює секретарем судового засідання в Московського районного суду м. Харкова, згідно запису у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

14.02.2024 керівником апарату Московського районного суду м. Харкова видано наказ № 02-03/22 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 », яким встановлено секретарю судового засідання Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 01.02.2024 по 31.12.2024 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 01.02.2024 становить 21 рік 11 місяців 19 днів.

Позивачка не погоджується з визначенням їй розміру надбавки за вислугу років на державній службі: « 30% посадового окладу» та обмеження строку, на який встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України в пункті 3.1 рішення від 16.10.2007 №8-рп/2007 у справі № 1-16/2007 зазначив, що державна служба та служба в органах місцевого самоврядування є одним з видів трудової діяльності громадян.

Частиною 1 статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Згідно з частиною 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі Закон № 108/95-ВР) та включає в себе такі складові:

- основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань (частина 1 статті 13 Закону № 108/95-ВР).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Частиною 1 статті 50 Закону України "Про державну службу" визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ст. ст. 46, 50 Закону України "Про державну службу", стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу" надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Верховна Рада України 9 листопада 2023 року ухвалила Закон України "Про Державний бюджет на 2024 рік", згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України "Про державну службу".

Згідно розділу "Прикінцеві положення» Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу "Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Згідно з пунктом 13 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 "Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році" з урахуванням пункту 12 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».

Поряд із цим, слід відмітити, до Закону України "Про державну службу" будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

З викладеного вбачається, що на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, це п. 12 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.

Водночас, слід урахувати, що п. 12 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52 Закону України "Про державну службу".

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 звернув увагу, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци п`ятий, шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах Олександр Волков проти України (заява № 21722/11), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07).

Поряд із цим, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах Вєренцов проти України (заява № 20372/11), Кантоні проти Франції (заява №17862/91).

У рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Під юpидичною кoлізією (від лaтинського «collisio» зіткнення) слід розуміти cyпepeчніcть aбo poзбіжніcть між нормативно-правовими актами, щo якими врегульовано одній й ті ж aбo спорідненні правовідносини.

У п. 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон № 889-VIII та Закон № 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон № 3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.

Поряд із цим, у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

У спірних правовідносинах, на виконання абзацу другого пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та з урахуванням роз`яснення НАДС від 10 січня 2024 року № 176-р/з, керівником апарату Московського районного суду м. Харкова видано наказ № 02-03/22 від 14.02.2024 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 », яким встановлено секретарю судового засідання Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 з 01.02.2024 по 31.12.2024 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30 % посадового окладу.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", а не п. 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

При цьому, суд зазначає, що обмеження строку, на який встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі, положеннями ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу" також не передбачено.

Стосовно посилань в оскаржуваному наказі на лист Національного агентства України з питань державної служби (далі - НАДС України) від 10 січня 2024 року № 176-р/з, суд зазначає, що реалізуючі свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України "Про державну службу" підготувало Роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року № 176-р/з.

Так, у вказаному роз`ясненні була надана вказівка про те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме як зазначило НАДС України "службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"".

У свою чергу, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувати наказ керівника апарату Московського районного суду міста Харкова № 02-03/22 від 14.02.2024 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » в частині визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі: « 30% посадового окладу» та обмеження строку, на який встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 .

При цьому, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушеного права у даній справі є покладання обов`язку на Московський районний суд міста Харкова встановити ОСОБА_1 з 01.02.2024 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу; а також покладення обов`язку на Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.02.2024 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність достатніх фактичних та юридичних підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Так, позивачкою при зверненні до суду було сплачено 1937,92 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією №3266-4550-6750-7136 від 24.04.2024р. на суму 1937,92 грн.

Проте, заявлені у межах даної справи вимоги підлягали оплаті судовим збором у сумі 968,96 грн.

Отже, співвідносно до обсягу задоволених вимог, стягненню з відповідача - Московського районного суду міста Харкова, на користь позивачки підлягає сума у розмірі 968,96 грн.

При цьому, зайво сплачений судовий збір може бути повернуто за процедурою згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір", натомість підстав для його стягнення з владного суб`єкта немає.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Московського районного суду м.Харкова (пр-т Ювілейний б.38Є,Харків), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61001) про визнання наказу незаконним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Московського районного суду міста Харкова № 02-03/22 від 14.02.2024 «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 » в частині визначення розміру надбавки за вислугу років на державній службі: « 30% посадового окладу» та обмеження строку, на який встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 .

Зобов`язати Московський районний суд міста Харкова встановити ОСОБА_1 з 01.02.2024 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.02.2024 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Московського районного суду м.Харкова (пр-т Ювілейний б.38Є,Харків) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Марина Лук`яненко