Постанова

від 10.06.2024 по справі 910/13177/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2024 р. Справа №910/13177/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін:

від позивача: Чугай О.О.

від відповідача: Кузнецов І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 (повний текст складено 15.03.2024)

у справі №910/13177/23 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Національної поліції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"

про стягнення 30 060 918,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Національна поліція України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - ТОВ "МІК") 6 316 410,52 грн пені, 21 158 472,35 грн штрафу та 2 586 035,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю форменого одягу (куртка спеціальна) (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) від 25.05.2022 №155НП щодо поставки товару, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 6 316 410,52 грн, штраф в сумі 21 158 472,35 грн та 2 586 035,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "МІК" на користь Національної поліції України 631 641,00 грн пені, 2 115 848,00 грн штрафу, 1 293 017,70 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та судовий збір в розмірі 58 618,71 грн. В решті позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо необхідності задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та необхідності зменшення їх розміру на 90%, у зв`язку з чим до стягнення з останнього підлягають пеня в розмірі 631 641,00 грн, штраф в сумі 2 115 848,00 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 293 017,70 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Національна поліція України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23, в частині відмови у задоволенні позовних вимог Національної поліції України, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В частині задоволення позовних вимог Національної поліції України рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 залишити без змін.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення, в частині задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки на 90% та в свою чергу відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалено помилково внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, не з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Так, в апеляційній скарзі позивач посилається, зокрема, на таке:

- відповідачем у клопотанні про зменшення неустойки не наведено обґрунтованих підстав для зменшення її розміру, а обставини, на які посилається відповідач, не підтверджуються належними та допустимими доказами у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- військовий стан в Україні введено 24.02.2022, Оріхівська міська територіальна громада була включена до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блоковані) ще з 25.04.2022, тобто до укладення договору №155НП від 25.05.2022;

- відповідач не підтвердив наявність у нього відповідних речових прав на об`єкти нерухомості, він також не надав належних та допустимих доказів того факту, що вказані об`єкти нерухомості використовувались для виробництва або зберігання товару, що є предметом договору;

- відповідач не повідомляв позивача у порядку, встановленому пунктом 10.3 договору про настання обставин непереборної сили і лише після звернення позивача з цим позовом повідомляє про наявність таких обставин з метою уникнення господарсько-правової відповідальності;

- посилання відповідача на факт втрати окремих виробничих об`єктів, зокрема, у місті Мелітополі та Токмак не можуть братися до уваги, оскільки вказані обставини мали місце до укладення договору поставки. Більше того, акти комісійного обстеження об`єктів від 05.12.2022 та від 14.03.2023 складено з порушеннями законодавства та Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії російської федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №473 від 19.04.2022;

- наявні в матеріалах справи гарантійні листи відповідача спростовують його доводи щодо неможливості виконання зобов`язань щодо поставки товару у зв`язку із втратою виробничих об`єктів та потужностей;

- відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір збитків завданих підприємству у зв`язку зі збройною агресією російської федерації;

- невиконання, порушення строків виконання відповідачем умов договору, впливає на ефективність обороноздатності держави та репутацію Національної поліції України в цілому;

- порушення відповідачем строку поставки товару призвело до шкідливих наслідків для позивача, а саме, унеможливило своєчасно забезпечити форменим одягом працівників поліції та сформувати резерв відповідного одягу тощо.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2023 апеляційну скаргу Національної поліції України у справі №910/13177/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

12.04.2024, через систему "Електронний суд", скаржником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/13177/23. Розгляд апеляційної скарги Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 призначено на 22.05.2024. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13177/23. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 15.05.2024.

25.05.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/13177/23.

У судовому засіданні 22.05.2024 оголошено перерву до 03.06.2024.

У судовому засіданні 03.06.2024, відповідно до приписів частин 2, 3 статті 216 ГПК України, колегією суддів оголошено перерву до 10.06.2024, про що постановлено ухвалу у даній справі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

15.05.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу Національної поліції України без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ТОВ "МІК" наголошує на такому:

- стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 30 060 918,38 грн (більше 20% ціни договору) набуває ознак каральної функції та правильно розцінено судом як надмірний тягар для суб`єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану в тому числі співпрацює задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави України;

- на момент укладення договору, фабрика із виготовлення товару не була пошкоджена в результаті військових дій, а тому відповідач мав всі підстави вважати, що товар буде поставлено вчасно;

- акти обстеження об`єктів не є предметом спору в даній справі та не можуть бути визнані судом такими, що не відповідають Порядку №473;

- апелянт стверджуючи про застарілість витягів з реєстру речових прав на нерухоме майно відповідача не надає доказів, які б свідчили про їх неактуальність, тоді як факт оренди фабрики засвідчено також і в акті обстеження від 14.03.2023;

- товариство відповідача з 2022 року докладає значні зусилля і витрати для зміцнення обороноздатності країни, доказом чого є бронювання працівників;

- позивачем не доведено факт заподіяння збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі, а незначні порушення договірних зобов`язань не мали для позивача негативних наслідків та не порушили його майнові інтереси;

- враховуючи, що пунктом 9.6 договору встановлено розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання постачальником зобов`язань за договором, що стало підставою для відмови покупця від договору, в сумі 20% від ціни договору, позивачу вигідніше розірвати договір з метою отримання невиправданого прибутку за рахунок такого штрафу, що ставить відповідача у явно невигідне становище;

- при розгляді цієї справи слід врахувати висновки наведені в постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №910/7984/22 де касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про зменшення розміру штрафу на 90%.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив долучити до матеріалів справи наказ Міністерства економіки України від 04.03.2024 №5827 про бронювання працівників на 2024 рік зазначаючи про неможливість його подання під час розгляду справи в суді першої інстанції, з огляду на його отримання після ухвалення оскаржуваного рішення.

Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи

20.05.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій останній надає письмові пояснення по суті спору і просить суд задовольнити апеляційну скаргу.

Слід зазначити, що нормами ГПК України не передбачено подання такої процесуальної заяви, однак, колегія суддів враховує те, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

21.05.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких останній просить суд розглянути справу з урахуванням цих заперечень.

27.05.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем подані додаткові письмові пояснення у справі.

30.05.2024, через систему "Електронний суд", позивачем подані додаткові письмові пояснення у справі.

Колегія суддів, розглянувши відповідь на відзив на апеляційну скаргу, заперечення та додаткові письмові пояснення дійшла висновку про залишення їх без розгляду, з огляду на таке.

Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Як зазначалось вище, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі №910/13177/23 відкрито апеляційне провадження та, зокрема, встановлено строк для подання відзиву, пояснень, клопотань, заперечень - до 15.15.2024. Попереджено учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, відповідно до частини 2 статті 207 ГПК України.

Таким чином, відповідь на відзив на апеляційну скаргу, заперечення та додаткові письмові пояснення подані сторонами з пропуском строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі №910/13177/23.

Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення

Колегія суддів розглянувши клопотання відповідача про залучення доказів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті). Оскільки дана справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, то питання, які стосуються подання доказів, у тому числі щодо проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, вирішується судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання (стаття 182 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані відповідачем одночасно з відзивом, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази в заперечення позову повинні існувати на момент звернення до суду з відзивом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом (в разі неможливості подання доказів у встановлений строк відповідач повинен повідомити, який доказ не може бути подано). Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Проте, у даному випадку, відповідач просить суд долучити доказ (наказ Міністерства економіки України від 04.03.2024 №5827, який датований вже після прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції (16.02.2024), тобто доказ, якого взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, у порядку статті 269 ГПК України, незалежно від причин неподання відповідачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі №922/393/18.

Враховуючи, що станом на дату ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення (16.02.2024) наданого відповідачем доказу не існувало, він не може бути прийнятий судом та долучений до матеріалів справи.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 10.06.2024 з`явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23, в частині відмови у задоволенні позовних вимог Національної поліції України скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

25.05.2022 між Національною поліцією України (покупець) та ТОВ "МІК" (постачальник) укладено договір №155НП про закупівлю форменого одягу (куртка спеціальна) у кількості 20276 штук на загальну суму 78 364 712,40 грн (ціна за одиницю товару - 3 864,90 грн).

Згідно з пунктом 4.1 договору оплата товару здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок постачальника, який зазначено в розділі XV цього договору на умовах попередньої оплати у розмірі 50% від ціни договору, указаній в розділі III договору в сумі 39 182 356,20 грн, у тому числі ПДВ 6 530 392,70 грн. Остаточний розрахунок у розмірі 50% - 39 182 356,20 грн, у тому числі ПДВ 6 530 392,70 грн, покупець здійснює після поставки товару, протягом бюджетного періоду.

Пунктом 5.1 договору сторонами узгоджено, що постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в термін до 21.10.2022 включно, за адресою покупця у місті Києві. У разі, якщо останній день поставки припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.

Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної (пункт 5.2 договору).

Згідно з пунктом 8.3.1 договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку (передачу) товару у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 8.5 договору кожна з сторін договору має право в односторонньому порядку розірвати цей договір (відмовитись від цього договору) у разі істотного порушення договору (не виконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором) іншою стороною, письмово повідомивши про це іншу сторону шляхом направлення листа на електронну пошту, зазначену в розділі XV цього договору, з накладанням КЕП уповноваженої особи або вручення листа представнику іншої сторони особисто під підпис за 10 (десять) календарних днів до дати розірвання цього договору. У даному випадку договір вважається розірваний в односторонньому порядку через 10 (десять) календарних днів з дати отримання іншою стороною письмового повідомлення про розірвання цього договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 23.12.2022, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (пункт 12.1 договору).

При цьому, у пункті 13.6 договору сторони домовились, що днем отримання кореспонденції, скріпленої КЕП уповноваженої особи однієї сторони та направленої на електронну пошту іншої сторони, зазначену в розділі XV цього договору, вважається дата направлення такої кореспонденції стороні засобом електронного зв`язку.

У додатку №1 до договору сторони погодили специфікацію товару та його кількість.

У додатках №№2, 3 до договору сторони узгодили ростовку товару та технічний опис.

На виконання умов пункту 4.1 договору, 02.06.2022 покупцем здійснено попередню оплату в сумі 39 182 356,20 грн на банківський рахунок постачальника, що підтверджується платіжним дорученням №1939.

Відтак, згідно з умовами договору постачальник був зобов`язаний поставити покупцю товар у кількості 20276 штук до 21.10.2022 включно.

11.11.2022 сторонами укладено додаткову угоду №2/289НП, якою доповнено договір новими пунктами, а саме:

- відповідно до пункту 5.2 договору (зі змінами внесеними додатковою угодою від 11.11.2022 №2/289НП) граничні терміни виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором, в частині поставки покупцю товару, не може перевищувати 177 календарних днів включно з дати укладання цього договору, тобто до 18.11.2022;

- згідно з пунктом 5.8 договору (зі змінами внесеними додатковою угодою від 11.11.2022 №2/289НП), у разі невиконання або часткового виконання постачальником своїх зобов`язань в частині поставки покупцю товару за цим договором в граничні терміни поставки, зазначені в пункті 5.2 цього договору, постачальник протягом 3 банківських днів з дати закінчення граничного терміну поставки товару зобов`язаний повернути покупцю кошти, отримані в якості попередньої оплати.

Разом з тим, постачальником не здійснено жодної поставки товару. Отже, відповідно до пункту 5.8 договору, постачальник повинен був повернути кошти попередньої плати до 23.11.2022 включно. Однак, всупереч наведеного, постачальник повернув покупцю кошти, отримані в якості попередньої оплати, лише 26.12.2022, що підтверджується випискою від 26.12.2023. Тобто, з порушенням строку, визначеному пунктом 5.8 договору, на 33 дні, що згідно з договором є підставою для нарахування штрафних санкцій.

Враховуючи наведені обставини, 08.12.2022 покупцем, відповідно до пункту 8.5 договору, направлено лист на електронну пошту постачальника про розірвання договору, у зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару разом з проектом угоди про розірвання договору.

Отже, в силу положень пункту 8.5 договору, з 18.12.2022 договір вважається розірваним в односторонньому порядку.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами договором товару, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача 6 316 410,52 грн пені, 21 158 472,35 грн штрафу а також 2 586 035,51 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що кореспондується зі статтею 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 193 ГК України, що кореспондуються з нормами статей 525, 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "МІК" взятий на себе за спірним договором обов`язок щодо поставки передбаченого цією угодою товару в установлений договором строк не виконало чим порушило умови договору.

Порушенням зобов`язання на підставі статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. (стаття 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Оскільки відповідач у встановлений договором строк поставку товару не здійснив, допустивши його прострочення, в силу приписів статті 612 ЦК України він є таким що допустив прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 9.2 договору за порушення строків виконання зобов`язання щодо поставки товару, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами цього договору.

Разом із тим, відповідно до пункту 9.6 договору, у разі невиконання або неналежного виконання постачальником зобов`язання за цим договором, що стало підставою для відмови покупця від цього договору повністю або частково, згідно з умовами цього договору, з постачальника стягується штраф у розмірі 20% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 9.3 договору за невиконання зобов`язання щодо поставки товару, постачальник відповідно до вимог статей 536 та 693 ЦК України, сплачує 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день прострочення з дня коли товар мав бути переданий покупцю до дня фактичного передання товару або повернення йому суми попередньої оплати.

Крім того, відповідно до пункту 12.2 договору, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Отже, беручи до уваги, що в пункті 8.5 договору сторони дійшли згоди про можливість розірвання договору в односторонньому порядку, в разі істотного порушення договору до яких віднесено не виконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, а закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, враховуючи принцип свободи договору (відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини), не зважаючи на розірвання позивачем договору в односторонньому порядку з 18.12.2022, відповідач не звільняється від відповідальності за порушення умов договору, які мали місце під час його дії.

Згідно з наданим позивачем розрахунком за порушення строку поставки товару та невиконання постачальником зобов`язань за договором відповідачу нараховано пеню у розмірі 6 316 410,52 грн, штраф в сумі 21 158 472,35 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 586 035,51 грн.

Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку позовних вимог, колегія суддів встановила, що він є арифметично вірним та здійснений відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Водночас, як було зазначено вище, відповідачем подано до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90%, яке було задоволено судом.

Разом з тим, позивач не погоджуючись із висновками суду про наявність підстав для задоволення вищенаведеного клопотання відповідача звернувся до суду з даною апеляційною скаргою.

Дослідивши клопотання відповідача про зменшення на 90% заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій, суд встановив наступне.

Так, в обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався на те, що він зареєстрований у м. Запоріжжя. З початку військової агресії Запорізька область зазнає ракетних обстрілів, а в окупації знаходиться більша частина її території. При цьому, в 2022 році відповідач зазнав значних втрат майна, зокрема, чотирьох виробничих об`єктів, що суттєво вплинуло на можливість товариства повноцінно вести господарську діяльність, а стягнення надмірного розміру неустойки лише погіршить майновий стан товариства. Водночас, неустойка в заявленому позивачем розмірі покриває частину заробітної плати працівникам відповідача, у зв`язку з чим має негативні наслідки для господарської діяльності відповідача. Також відповідач відмітив, що протягом 2022-2023 років виконує завдання для потреб Збройних сил України, його господарська діяльність є не прибутковою, про що свідчать звіти про фінансові результати за І півріччя 2023 року.

Разом з тим відповідач вказав, що військова агресія російської федерації є форс-мажором та наслідком неможливості виконання зобов`язань за договором, що підтверджується сертифікатом Київської обласної Торгово-промислової палати №3200-23-2637 від 01.06.2023 про форс-мажорнi обставини (обставини непереборної сили), якими засвідчено вiйськову агресiю російської федерації проти України.

В свою чергу, позивач заперечуючи проти його задоволення, зазначав, що договір укладений під час дії воєнного стану, у зв`язку з чим відповідач усвідомлював ризики, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності. У той же час, відповідачем не надано доказів на підтвердження речових прав на вказані виробничі об`єкти, та їхнє пошкодження мало місце до укладення договору. Натомість, відповідач допускає систематичне прострочення поставки товару за іншими укладеними з позивачем договорами. Отже, за доводами позивача, наведені відповідачем обставини для зменшення розміру неустойки не є винятковими. При цьому, порушення відповідачем договірних зобов`язань призвело до порушення прав поліцейських на забезпечення їх форменим одягом.

Погоджуючись з висновками господарського суду першої інстанції про можливість задоволення клопотання ТОВ "МІК" та наявності підстав для застосування частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України в контексті спірних правовідносин, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина 3 статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини 3 статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18.

Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій, є універсальними у правозастосуванні (постанова Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №902/317/22).

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

При цьому колегія суддів зазначає, що за частиною 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами частини 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Дана правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд вирішуючи питання про задоволення заявленого відповідачем клопотання, врахував інтереси обох сторін, принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача.

При дослідженні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, також бере до уваги посилання відповідача на втрату ним частини виробничих об`єктів. А саме, відповідно до акта від 14.03.2023 обстеження об`єкту нежитлової нерухомості, пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, складеного в м. Оріхів, пошкоджено майновий комплекс, розташований за адресою: Запорізька обл., Пологівський р-н, м. Оріхів, вул. Я. Йогана, буд. 47, який перебуває в оренді відповідача на підставі договору оренди №080109 від 01.08.2016. В акті зазначено, що орієнтовною датою руйнації (пошкодження) є липень-серпень 2022 року, та пошкоджень зазнало, серед іншого, внутрішнє оздоблення (електропостачання, освітлення, опалення, офісні меблі, міжкімнатні стіни в виробничих приміщеннях) та швейне обладнання (швейні машинки), розкрійний стіл, а також інше приладдя.

При цьому, посилання апелянта на те, що акт обстеження об`єкту нежитлової нерухомості складено з порушенням законодавства не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції, оскільки не спростовують настання обставин руйнування та пошкодження виробничого майна відповідача. В пункті 4 цього акта міститься інформація про долучення комісією додатків - відео та фото зйомка об`єкту нежитлової нерухомості.

До того ж, згідно з листом від 01.05.2023 №4370/70-2023 Пологівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області факт руйнування 10.02.2023 унаслідок ворожих артилерійських обстрілів майнового комплексу, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Оріхів, вул. Я. Йогана, буд. 47, яке орендує відповідач та в якому знаходиться виробниче майно відповідача зареєстровано в ЄО Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області за №1981 від 16.02.2023. Після чого вказані матеріали направлені за підслідністю до Управління СБУ в Запорізькій області для внесення відомостей до ЄРДР.

Також, відповідно до акта комісійного обстеження пошкодженого об`єкта від 29.11.2022, що знаходиться за адресою: Сумська обл., м. Охтирка, вул. Незалежності (Жовтнева), буд. 4, на об`єкті зафіксовано пошкодження фасаду, покрівлі, підвальних приміщень та ін.

За наведеного, частина виробничих об`єктів відповідача, які знаходились у м. Охтирка (Сумська область), м. Оріхів, м. Токмак та м. Мелітополь (Запорізька область) або зруйновані, або пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів, або взагалі перебувають в окупації російських військ.

Твердження апелянта стосовно того, що відповідачем не надано доказів, які б містили актуальну інформацію щодо речових прав відповідача на нерухоме майно, яке знаходиться у місті Охтирка Сумської області, місті Мелітополі, місті Токмак, місті Оріхові Запорізької області, яке було зруйноване, або пошкоджене внаслідок ракетних обстрілів, станом на дату подачі клопотання, відхиляються колегією суддів, оскільки стверджуючи про застарілість витягів з реєстру речових прав на означене нерухоме майно, позивачем не надано доказів які б свідчили про їх неактуальність.

Отже, пошкодження виробничих об`єктів та швейного обладнання відповідача, яке підлягало використанню для виготовлення товару, в т.ч. за договором від 25.05.2022 №155НП, могло вплинути на господарську діяльність відповідача та, як наслідок, зумовити прострочення поставки товару.

Крім того, підлягають відхиленню посилання апелянта на гарантійні листи відповідача, адже вони були надані стороною до настання обставин пошкодження майна та укладення договору (листи від 16.05.2022).

Стосовно тверджень скаржника про те, що Оріхівська міська територіальна громада була включена до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блоковані) з 25.04.2022, тобто ще до укладення договору, а відтак відповідач повинен був передбачити можливість втрати частини приміщень або неможливості їх використання у зв`язку з окупацією території, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022, затвердженого наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25.04.2022 №75, Пологівський район Запорізької області із 25.04.2022, в т.ч. Оріхівська міська територіальна громада, включені до цього Переліку.

Водночас, вказаний наказ від 25.04.2022 №75 втратив чинність на підставі наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією".

Згідно з наказом від 22.12.2022 №309 м. Оріхів, Оріхівської міської територіальної громади з 04.03.2022 внесено до зони активних бойових дій. До Переліку територій, що перебувають під тимчасовою окупацією агресора дане місто не включалось.

Поряд з цим включення Оріхівської міської територіальної громади до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій ще до укладення договору не впливає на оцінку зафіксованого в акті від 14.03.2023 факту пошкодження швейного обладнання відповідача в липні-серпні 2022 року, на використанні якого сторона розраховувала при укладенні правочину, зокрема, шляхом його вивезення із зазначеної території.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що обставини часткового пошкодження, руйнування виробничих об`єктів відповідача внаслідок військової агресії російської федерації суттєво вплинули та позбавили відповідача можливості повноцінно здійснювати господарську діяльність, яка в тому числі пов`язана із підтриманням галузі обороноздатності держави.

Одночасно колегія суддів зауважує, що майновий стан сторін та соціальна значимість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій, адже здійснення підприємницької (господарської) діяльності у період дії правового режиму воєнного стану передусім спрямовано на досягнення сталого функціонування економіки, створення та підтримання робочих місць, сплати податків, тощо.

Застосування штрафних санкцій, з огляду на їх визначеність сторонами у договорі, не повинно мати своєю метою ускладнення подальшої діяльності товариства, а має відповідати не лише принципу свободи договору, а й принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Суд критично оцінює доводи скаржника про те, що порушення строків виконання договору впливає на ефективність обороноздатності держави та репутацію позивача, оскільки, по-перше, матеріали справи не містять доказів впливу обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором на ефективність обороноздатності держави, а навпаки, наявні у матеріалах справи накази про бронювання працівників ТОВ "МІК" для потреб Міністерства оборони України свідчать про активну участь відповідача у забезпеченні ефективності обороноздатності держави. По-друге, у матеріалах справи відсутні докази впливу обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором на репутацію Національної поліції України. Доводи позивача про те, що невиконання поставки товару за договором призвело до порушення прав Національної поліції України на забезпечення форменим одягом не є підтвердженими і не виражені у майновому значенні для можливості оцінки збитків.

Щодо посилань апелянта на не повідомлення позивача у встановленому в пункті 10.3 договору порядку про настання обставин непереборної сили колегія зазначає, що у даному випадку розглядається питання про зменшення, згідно зі статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, заявлених до стягнення штрафних санкцій, а не звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором у порядку, передбаченому розділом Х договору. Тож дотримання/не дотримання товариством відповідної процедури не впливає на вирішення судом питання наявності існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм.

При цьому відхиляючи аргументи Національної поліції України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Врахувавши наведене та економічну ситуацію в країні, специфіку покладених завдань на відповідача, підтвердження обставин пошкоджень виробничих потужностей (обладнання) актами, фіксацію наявності форс-мажорних обставин сертифікатом, з огляду на те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан відповідача та зумовить збитковість його діяльності, а також відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем значних збитків зумовлених неналежним виконанням товариством своїх зобов`язань за договором, колегія суддів дійшла висновку про наявність виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, на переконання колегії суддів місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 90% та часткового задоволення позовних вимог в сумі 631 641,00 грн та 2 115 848,00 грн відповідно, оскільки зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків учасників цього спору.

У той же час колегія суддів вважає необґрунтованим зменшення судом першої інстанції процентів за користування чужими грошовими коштами з огляду на таке.

Так, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та необхідності зменшення їх розміру на 90 %, у зв`язку з чим до стягнення підлягають, зокрема, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 293 017,70 грн.

Разом із тим, позивачем заявлено для стягнення з відповідача суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 586 035,51 грн. Тобто, місцевим господарським судом зменшено проценти за користування чужими грошовими коштами на 50%.

У той же час, згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.12.2021 у справі №910/14180/18, нараховані на підставі статті 536, частини 3 статті 693 ЦК України проценти за користування коштами попередньої оплати не належать до штрафних санкцій.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями, у розумінні статей 551 ЦК України та 233 ГК України та не підлягають зменшенню.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі статті 536, частини 3 статті 693 ЦК України та пункту 9.3 договору, є законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягають проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 586 035,51 грн.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянтів, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 підлягає зміні в частині стягнення з ТОВ "МІК" процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання апеляційної скарги Національної поліції України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 у справі №910/13177/23 змінити, виклавши пункт 2 його резолютивної частини в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ: 30105738, місцезнаходження: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 69а) на користь Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40108578, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10) пеню в розмірі 631 641 (шістсот тридцять одна тисяча шістсот сорок одна) грн. 00 коп, штраф в розмірі 2 115 848 (два мільйона сто п`ятнадцять тисяч вісімсот сорок вісім) грн, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2 586 035 (два мільйона п`ятсот вісімдесят шість тисяч тридцять п`ять) грн 51 коп та судовий збір в розмірі 58 618 (п`ятдесят вісім тисяч шістсот вісімнадцять) грн 71 коп.".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ: 30105738, місцезнаходження: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 69а) на користь Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40108578, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10) 83 099 (вісімдесят три тисячі дев`яносто дев`ять) грн 56 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/13177/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 15.07.2024 після виходу головуючого судді Сітайло Л.Г. з лікарняного та відпустки.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран