Рішення

від 15.07.2024 по справі 907/475/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/475/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д., розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичпродукт", код ЄДРПОУ - 32448978, 80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Львівська, буд. 19,

до відповідача Фізичної особи - підприємця Кочана Ярослава Любомировича, АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ,

про стягнення коштів

Без виклику учасників справи,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галичпродукт", код ЄДРПОУ - 32448978, звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до ФОП Кочана Ярослава Любомировича, РНОКПП - НОМЕР_1 , з вимогами щодо стягнення 255 987.71 грн. боргу за договором поставки ГП-03 від 08.06.2023 року.

Описова частина рішення.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичпродукт", код ЄДРПОУ - 32448978, 80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Львівська, буд. 19, (вх. №02.3.1-05/505/24 від 21.05.2024 року) - залишено без руху. Повідомлено позивача про необхідність усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області зазначених в мотивувальній частині даної ухвали доказів у строк не пізніше п`яти днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху.

В подальшому, на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків від представника позивача, за результатами розгляду якої, суд дійшов висновку, що позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Суд зазначає, що відповідач не скористався належним йому правом для подання відзиву до суду чи інших заяв по суті справа, хоча був своєчасно та в належний спосіб повідомлений про відкриття провадження у справі (ухвала суду від 28.05.2024 була направлена відповідачу за його юридичною адресою згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань). Однак, поштове відправлення разом з ухвалою суду повернулось 19.06.2024 за зворотною адресою суду із зазначенням причин повернення "за закінченням термінів зберігання".

Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності, покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Отже, судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про відкриття провадження та необхідність подання заяв по суті справи.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України, відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі, наявних у справі.

Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суть спору за позицією Позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.06.2023 між сторонами був укладений договір поставки №ГП-03. На виконання умов такого договору, позивач поставив відповідачу товар багаторазовими партіями впродовж дії договору. За твердженням позивача, відповідач прийняв поставлений товар без заперечень, однак вартість поставленого товару оплачував частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 227 000.00 грн. станом на дату подання позову до суду. Додатково позивачем нараховані 13 640.86 грн. штрафу та 15 346.85 грн. пені за порушення відповідачем грошового зобов`язання.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Мотивувальна частина рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що 08.06.2023 між сторонами був укладений договір поставки №ГП-03 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник (позивач) на умовах цього договору зобов`язується передати у власність покупцеві (відповідач) продукцію, визначену у п. 1.2. договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію за ціною вказаною у рахунку виставленому для оплати.

Постачальник зобов`язується передати продукцію, а покупець прийняти продукцію, найменування, одиниці виміру та загальна кількість якої, є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення визначаються та вказуються у видатковій накладній (п. 1.2. договору).

Ціна на продукцію узгоджується сторонами на кожна партію поставки продукції і вказується у рахунку та видатковій накладній на продукцію, яка оформляється на кожну партію (п. 2.2. накладна).

Згідно приписів п. 2.5. договору, право власності на продукцію переходить до покупця з моменту отримання продукції від постачальника.

Передача продукції постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості, якості і ціні проводиться на підставі видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та довіреності (п. 2.10 договору).

Постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти продукцію за ціною, визначеною умовами цього договору. Ціна продукцію, що передається у власність покупцеві вказується у рахунках, які надаються постачальником для проведення оплати (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору, оплата продукції покупцем здійснюється за договірною ціною шляхом 100% перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника в день отримання товару.

За вимогою постачальника, покупець зобов`язується проводити за певний, визначений постачальником період, у якому відбулась поставка продукції, взаємозвірку розрахунків в строк, що не перевищує 10 робочих днів, про що підписується акт звірки взаємних розрахунків. У разі ненадання аргументованих письмових заперечень стосовно акту звірки протягом 10 робочих днів, звірка вважатиметься автоматично проведеною, згідно даних постачальника (п. 3.6. договору).

Згідно п. 6.2. договору, за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочки від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних обов`язків та сплати штрафу за прострочення оплати продукції, відповідно до п. 6.3. договору.

У разі прострочення оплати продукції, переданої покупцеві, більше ніж на 1 день чи безпідставної відмови від прийняття продукції, останній сплачує штраф у розмірі 5 % відсотків від вартості продукції від якої покупець відмовився або ухилився від оплати та компенсовує суми інших штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством (п. 6.3. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2024 року (п. 9.1. договору).

Згідно приписів п. 9.2. договору, дія договору припиняється закінченням терміну його дії та після виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Судом встановлено, що даний договір підписано уповноваженими представниками обох сторін та є чинним.

Видатковою накладною №ГП-00000005 від 09.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000005 від 09.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 45 835.80 грн. з ПДВ.

Також, видатковою накладною №ГП-00000002 від 04.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000002 від 04.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 109 407.48 грн. з ПДВ.

Видатковою накладною №ГП-00000008 від 22.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000008 від 22.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 42 223.20 грн. з ПДВ.

Видатковою накладною №ГП-00000012 від 29.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000012 від 29.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 46 781.68 грн. з ПДВ.

Видатковою накладною №ГП-00000017 від 06.02.2024 та товарно-транспортною накладною №000017 від 06.02.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 47 401.45 грн. з ПДВ.

Поставка вказаного товару підтверджується також і зареєстрованими податковим накладними, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 291 649.61 грн.

Фільтрованою випискою за період з 01.01.2024 по 26.03.2024 з розрахункового рахунку позивача, карткою рахунку 361 за 01.01.2024, фільтрованою випискою за період з 28.03.2024 по 08.05.2024 з розрахункового рахунку позивача, які міститься в матеріалах справи, підтверджується проведення часткової оплати відповідачем позивачу поставленого товару.

Відтак, сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 227 000.00 грн. Відповідач заяв по суті справи до суду не подав, власного контррозрахунку позовних вимог до суду не надав, доказів погашення заборгованості перед позивачем до матеріалів справи не долучив.

Додатково, позивачем нараховані відповідачу 13 640.86 грн. штрафу та 15 346.85 грн. пені за порушення ним грошового зобов`язання.

Висновки суду та норми права, які підлягають застосуванню.

Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Господарські зобов`язання можуть виникати зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГКУ).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 173 ГКУ, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 175 ГКУ).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 193 ГКУ, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Також відповідно до положень ст. 198 ГКУ, платежі за грошовими зобов`язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Грошові зобов`язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ст. 202 ГКУ).

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ст. 179 ГКУ).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Згідно ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГКУ).

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (ст. 189 ГКУ).

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 ГКУ).

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 655 ЦКУ, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).

Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).

Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 691 ЦКУ, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ст. 712 ЦКУ передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Щодо стягнення суми основного боргу.

Судом встановлено, що дійсно 08.06.2023 між сторонами був укладений договір поставки №ГП-03 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник (позивач) на умовах цього договору зобов`язується передати у власність покупцеві (відповідач) продукцію, визначену у п. 1.2. договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію за ціною вказаною у рахунку виставленому для оплати.

Ціна на продукцію узгоджується сторонами на кожна партію поставки продукції і вказується у рахунку та видатковій накладній на продукцію, яка оформляється на кожну партію (п. 2.2. накладна).

Видатковою накладною №ГП-00000005 від 09.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000005 від 09.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 45 835.80 грн. з ПДВ.

Також, видатковою накладною №ГП-00000002 від 04.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000002 від 04.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 109 407.48 грн. з ПДВ.

Видатковою накладною №ГП-00000008 від 22.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000008 від 22.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 42 223.20 грн. з ПДВ.

Видатковою накладною №ГП-00000012 від 29.01.2024 та товарно-транспортною накладною №000012 від 29.01.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 46 781.68 грн. з ПДВ.

Видатковою накладною №ГП-00000017 від 06.02.2024 та товарно-транспортною накладною №000017 від 06.02.2024 підтверджується прийняття уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 , згідно довіреності від 03.10.2023, товару на загальну суму 47 401.45 грн. з ПДВ.

Таким чином, судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 291 649.61 грн.

Сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 227 000.00 грн. після проведення ним часткової оплати за поставлений товар.

Відтак, належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується поставка позивачем відповідачу товару, а також наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем у загальній сумі 227 000.00 грн. основного боргу за договором поставки.

Відповідач заяв по суті справи до суду не подав, власного контррозрахунку позовних вимог до суду не надав, доказів погашення заборгованості перед позивачем до матеріалів справи не долучив.

Таким чином, суд задовольняє позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 227 000.00 грн.

Щодо стягнення штрафу та пені.

Згідно з приписами ст. 216 - 218 ГКУ, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ст. 230 ГКУ, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Разом з тим, ч. 6 ст. 232 ГКУ передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 6.2. договору поставки, за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочки від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних обов`язків та сплати штрафу за прострочення оплати продукції, відповідно до п. 6.3. договору.

У разі прострочення оплати продукції, переданої покупцеві, більше ніж на 1 день чи безпідставної відмови від прийняття продукції, останній сплачує штраф у розмірі 5 % відсотків від вартості продукції від якої покупець відмовився або ухилився від оплати та компенсовує суми інших штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством (п. 6.3. договору поставки).

Судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок пені за вірні періоди, однак дані розрахунки є некоректними щодо суми нарахування. Так, на щодо простроченої суми оплати в розмірі 42 223.20 грн. за видатковою накладною №ГП-00000008 від 22.01.2024, сума нарахованої пені, згідно арифметичного розрахунку суду складає 3609.74 грн.

Щодо простроченої суми оплати в розмірі 46 781.68 грн. за видатковою накладною №ГП-00000012 від 29.01.2024, сума нарахованої пені, згідно арифметичного розрахунку суду складає 3731.03 грн.

Також, суд підкреслює, що позивачем некоректно обрану суму простроченої оплати в розмірі 56 747.87 грн. враховуючі дані долучених до справи видаткових накладних та фільтрованих виписок.

Щодо суми нарахованого штрафу, то позивачем здійснено його нарахування згідно п. 6.3. договору в розмірі 13 640.86 грн. Разом з тим, суд зазначає, що позивачем при розрахунку визначено невірну суму загальної простроченої оплати, яка складає 227 000.00 грн. основного боргу, а не 272 817.20 грн., як зазначає позивач.

Разом з тим, суд зазначає, що нарахована позивачем сума пені та штрафу є надмірними у цій справі.

Суд звертає увагу на те, що наявність у постачальника можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 15 346.85 грн. та штрафу в розмірі 13 640.86 грн., вірогідно є обтяжливим для нього.

Позивач у своїй позовній заяві не навів належних і достатніх доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.

Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності.

Суд також враховує той факт, що відповідачем частково проведено оплату поставленого товару за власною ініціативою до відкриття провадження у даній справі.

Відповідно до ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.

Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належної до сплати пені з 15 346.85 грн. до 5000.00 грн. та штрафу з 13 640.86 грн. до 5000.00 грн., що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Відтак, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені частково у розмірі 5000.00 грн. та штрафу у розмірі 5000.00 грн.

Щодо обґрунтованості рішення.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, на відповідача покладається 3071.85 гривень витрат на оплату судового збору.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кочана Ярослава Любомировича, АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичпродукт", код ЄДРПОУ - 32448978, 80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Львівська, буд. 19, загальну суму заборгованості у розмірі 237 000.00 грн. (двісті тридцять сім тисяч гривень 00 копійок), з яких 227 000.00 грн. (двісті двадцять сім тисяч гривень 00 копійок) - сума основного боргу, 5000.00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) - сума пені та 5000.00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) - сума штрафу.

3. Судові витрати покласти на відповідача повністю.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кочана Ярослава Любомировича, АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичпродукт", код ЄДРПОУ - 32448978, 80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Львівська, буд. 19, витрати зі сплати судового збору у розмірі 3071.85 грн. (три тисячі сімдесят одна гривень 85 копійок).

5. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 15.07.2024 року

Суддя П. Д. Пригуза