Рішення

від 02.05.2024 по справі 910/5739/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.05.2024Справа № 910/5739/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/5739/23

За позовом Керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми "Лагуна" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками

Представники учасників справи:

прокурор: Винник О.О.;

від позивача: Золотарьова Ю.А.;

від відповідача: Підлужний О.А. Гутник В.В.;

від третьої особи - 1: Гончаров О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Оболонської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми "Лагуна" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, не зважаючи на відсутність будь-яких правовстановлюючих документів на земельні ділянки №8000000000:78:215:0020, №8000000000:78:215:0084, №8000000000:78:215:0013 та №8000000000:78:215:0017, збудував та розмістив на них самочинні будівлі та споруди, у зв`язку з чим порушуються права територіальної громади в особі Київської міської ради.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5739/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

10.05.2023 року через відділ діловодства суду від Київської міської ради надійшли письмові пояснення у справі, за змістом яких позивач заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та зазначає про відсутність будь-яких рішень Київської міської ради щодо передачі земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017 у власність чи у користування ТОВ "Лагуна".

Також 10.05.2023 року через відділ діловодства суду від ТОВ "Лагуна" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає про те, що ТОВ "Лагуна" правомірно набуло право власності на майно цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою м. Київ, вул. Прирічна, 17/19, а відтак користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розташований цілісний майновий комплекс, є правомірним. Відповідач зазначає, що він неодноразово звертався до Київської міської ради з питання оформлення права землекористування на умовах оренди, проте отримував від ради відмову. Крім того, відповідач вказує, що ТОВ "Лагуна" не є власником будівель та споруд, про знесення яких прокурором заявлено позовні вимоги, таке майно (металеві контейнери, ящики, альтанки тощо) належить на праві приватної власності фізичним особам, які користуються послугами підприємства відповідача. У відзиві на позовну заяву відповідач також посилається на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради, оскільки прокурор не обґрунтував та не довів бездіяльність компетентного органу та обрання прокурором невірного способу захисту.

Цього ж дня від відповідача надійшло клопотання про витребування у Оболонської окружної прокуратури міста Києва доказів, які вилучені в межах кримінального провадження №12021100050001108 від 13.05.2021 року, які, як вказує відповідач, підтверджують його доводи щодо набуття права власності на майно цілісного майнового комплексу.

15.05.2023 року через відділ діловодства суду від Громадської організації "Спілка власників маломірних суден в Оболонському районі міста Києва "РОП-6" надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, яке мотивоване тим, що у разі прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог прокурора власники маломірних човнів, що зберігаються на базі "Лагуна", будуть позбавлені права власності на належні їм човни. При цьому, реалізація права власності на маломірні човни нерозривно пов`язана з можливістю використання водних об`єктів та прибережної смуги, у тому числі для їх зберігання на суші.

16.05.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про витребування в Оболонської окружної прокуратури міста Києва копії протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 21.06.2022 року у кримінальному провадженні №12021100050001108.

У судовому засіданні 16.05.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяв по суті справи та відкладення підготовчого засідання у справі.

23.05.2023 року через відділ діловодства суду від прокурора надійшла відповідь на відзив на позов, відповідно до якої прокурор заперечує проти доводів відповідача щодо законності та правомірності використання спірних земельних ділянок, та зазначає про відсутність автоматичного переходу права користування землею у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Прокурор також посилається на те, що оскільки відповідач одноосібно здійснює діяльність по організації стоянки маломірних суден на спірних земельних ділянках, то всі рішення про надання дозволу на розміщення на його території тимчасових споруд та іншого рухомого майна приймає тільки відповідач, а тому ТОВ "Лагуна" є належним відповідачем у справі за вимогою про звільнення спірних земельних ділянок від розміщених на цих територіях самочинно збудованих будівель та споруд.

02.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими відповідач наводить доводи на спростування заперечень прокурора щодо неправомірності використання відповідачем землі за відсутності правовстановлюючих документів; щодо вчинення відповідачем самочинного будівництва, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави та щодо обраного прокурором способу захисту.

08.06.2023 року через відділ діловодства суду від прокурора надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів в яких зауважує на їх безпідставності та необґрунтованості, оскільки витребувані документи жодним чином не спростовують доводи позову прокурора про використання відповідачем земельних ділянок без правовстановлюючих документів.

У судовому засіданні 13.06.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення до участі у справі Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у справі, встановлення третій особі-1 строку для надання суду пояснень по суті спору та доказів направлення пояснень іншим учасникам справ та відкладення підготовчого засідання у справі на 11.07.2023.

Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи предмет та підстави позову, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки.

27.06.2023 року від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надійшли пояснення на позовну заяву, відповідно до яких третя особа заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та зазначає про те, що відповідно до даних міського земельного кадастру земельна ділянка площею 16,4406 га та земельна ділянка площею 13,1498 га по вул. Прирічна у м. Києві обліковується за Київською міською радою, проте ТОВ "Лагуна" використовує частини вказаних земельних ділянок для здійснення своєї виробничо-комерційної діяльності (у тому числі шляхом розміщення в межах огородженої парканом території ремонтно-відстійного пункту плавзасобів, причальних споруд, господарських споруд, плавзасобів, будівлі охорони та адміністративної будівлі) без правовстановлюючих документів на землю, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.

07.07.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

У судовому засіданні 11.07.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залишення без розгляду клопотань відповідача про витребування доказів та відкладення підготовчого засідання у справі на 01.08.2023.

Так, частиною 3 та 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Приписи частини 1 та 2 статі 81 Господарського процесуального кодексу України врегульовують, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Позаяк, в порушення приписів абзацу 3 частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, заявником не надано доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів, а в частині клопотання про витребування копії протоколу допиту свідка заявником не наведено поважних причин пропуску строку на подання цього клопотання разом з відзивом на позов поданого до суду 10.05.2023 року.

31.07.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

31.07.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

У судовому засіданні 01.08.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про повторне зобов`язання Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати повну та вичерпну інформацію щодо хронології подій передачі права користування та будь-яку іншу наявну інформацію по спірним ділянкам за весь період, у тому числі з моменту створення відповідача; зобов`язання представників прокуратури надати інформацію про перелік вилучених документів у відповідача та про оголошення перерви у судовому засіданні.

02.08.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання додаткових доказів. Подане клопотання обґрунтовано тим, що документи, які стосуються земельної ділянки на якій розташований майновий комплекс були вилучені органом досудового розслідування в межах кримінального провадження і лише в липні 2023 року до них був наданий частковий доступ.

15.08.2023 року через відділ діловодства суду від прокурора надійшла інформація щодо переліку документів, вилучених 09.09.2021 року під час проведеного обшуку в приміщенні ТОВ "Лагуна" в межах кримінального провадження №12021100050001108 від 13.05.2021 року.

Цього ж дня, через відділ діловодства суду надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів, в яких прокурор наголошує на тому, що такі клопотання подані поза строком встановленого на їх подання.

17.08.2023 року через відділ діловодства суду від Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли письмові пояснення щодо хронологічності передачі права користування спірними ділянками за весь період.

У судовому засіданні 03.10.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у залученні Громадської організації "Спілка власників маломірних суден в Оболонському районі міста Києва "РОП-6" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, зобов`язання прокуратури надати суду належним чином засвідчені копії документів згідно листа Оболонської окружної прокуратури м. Києва від 15.08.2023, які стосуються спірних земельних ділянок та розміщених на них об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з чим оголошено перерву у судовому засіданні до 24.10.2023.

Так, як вже було зазначено судом вище, метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду, тоді як за спірних правовідносин та з урахуванням предмету і підстав позову, Громадською організацією "Спілка власників маломірних суден в Оболонському районі міста Києва "РОП-6" не наведено обґрунтованих підстав того, що рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки.

Окрім того, з метою дотримання рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд дійшов висновку про зобов`язання прокурора надати суду належним чином засвідчені копії документів згідно листа Оболонської окружної прокуратури м. Києва від 15.08.2023.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993р., серія A, N274, с. 19, §33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, §38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання прокурора надати суду належним чином засвідчені копії документів згідно листа Оболонської окружної прокуратури м. Києва від 15.08.2023.

24.10.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме відмови Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради у наданні дозволу на розробку проектної документації за земельними ділянками на яких розміщено належний відповідачеві майновий комплекс. При цьому, у поданому клопотанні заявлено про поновлення строку на подання додаткових доказів.

Судове засідання, призначене на 24.10.2023, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року судове засідання призначено на 14.11.2023.

14.11.2023 року через відділ діловодства суду від прокурора надійшли належним чином засвідчені копії документів, вилучених 09.09.2021 року під час проведеного обшуку в приміщенні ТОВ "Лагуна" в межах кримінального провадження №12021100050001108 від 13.05.2021 року.

У судовому засіданні 14.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про долучення додаткових доказів, у зв`язку з чим оголошено перерву у судовому засіданні до 28.11.2023 року.

Так, відповідно до приписів частини 1, 2, 3, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав про задоволення клопотання відповідача про долучення доказів від 31.07.2023 та від 24.10.2023 та прийняття їх до розгляду.

У судовому засіданні 28.11.2023 року, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

У судовому засіданні 02.05.2024 прокурор, представники позивача та третьої особи позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, представники відповідача проти задоволення позову заперечили.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 02.05.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у приватній власності Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційна фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна" (ТОВ "Лагуна") перебуває цілісний майновий комплекс по вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі міста Києва, який складається з трьох нежитлових будівель загальною площею 146,3 м.кв., а саме: будівля літ. "А", загальною площею 124,40 м.кв., будівля літ. "Б" загальною площею 9,7 м.кв., будівля літ. "В" загальною площею 12,2 м.кв.

Право власності на вказаний цілісний майновий комплекс набуто ТОВ "Лагуна" на підставі договору купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.06.1995 № 18, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марганюк М.Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 129.

Водночас, речові права на земельну ділянку для розміщення вказаного нерухомого майна за ТОВ "Лагуна" не зареєстровані, рішення Київської міської ради про надання її у власність чи користування не приймалось.

Як зазначає прокурор, Департаментом земельних ресурсів (КМДА) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020 та 8000000000:78:215:0084 по вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі міста Києва, за результатами якої складено акт від 29.06.2022 № 22-0026-05.

Так, перевіркою встановлено, що на частинах вказаних земельних ділянок в межах території, огородженої парканом, розташовано ремонтно-відстійний пункт плавзасобів (причальні споруди, господарські споруди, плавзасоби, будівлі охорони та адміністративна будівля). Діяльність в межах зазначеної території здійснює ТОВ "Лагуна", за яким в Державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності на цілісний майновий комплекс загальною площею 146,3 м.кв. Інформація щодо державної реєстрації речових прав на зазначені земельні ділянки, у тому числі за ТОВ "Лагуна", у міському земельному кадастрі відсутня. За результатами перевірки Департаментом земельних ресурсів встановлено, що земельна ділянка на якій розташовано ремонтно-відстійний пункт плавзасобів, використовується товариством без відповідних прав, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

При цьому, з Технічного звіту щодо вишукувальних робіт при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною - матеріалів топографо-геодезичних та вишукувальних робіт земельних ділянок за адресою: вул. Прирічна у Оболонському районі міста Києва (далі - Технічний звіт) вбачається, що в ході виконання робіт з розроблення технічного звіту було оглянуто та детально обстежено територію, яка використовується ТОВ "Лагуна" для визначення фактичної площі, яку займає товариство.

За результатами оброблення зібраної інформації, зокрема, складено збірний кадастровий план, план меж обстежуваної території, план меж фактичного користування, вирахувано загальну площу фактичного користування ТОВ "Лагуна", яка складає 4,9275 га та розділена на площі в межах зареєстрованих земельних ділянок згідно з таблицею № 1 техзвіту, а саме: в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0013 (прибережна захисна смуга) загальною площею 7,7150 га ТОВ "Лагуна" фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 0,0007 га; в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020 (землі водного фонду) загальною площею 13,1498 га ТОВ "Лагуна" фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 0,6767 га; в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0017 (землі водного фонду) загальною площею 243,2719 га ТОВ "Лагуна" фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 0,1530 га (0,1434 га та 0,0096 га); в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 загальною площею 16,4401 га ТОВ "Лагуна" фактично використовує частину цієї земельної ділянки площею 4,0971 га.

Вказаним Технічним звітом встановлено, що земельна ділянка площею 4,9275 га, яка без правовстановлюючих документів використовується ТОВ "Лагуна", огороджена спільним парканом (частково металевим та частково бетонним), а також з південної сторони огороджена металевими спорудами. Внаслідок огородження частини земельних ділянок обмежено до них доступ, в тому числі до прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Згідно Технічного звіту на обстеженій земельній ділянці, що перебуває у фактичному користуванні ТОВ "Лагуна", розташовано плавзасоби, 5 капітальних будівель загальною площею 0,0136 га, 6 тимчасових дерев`яних споруд загальною площею 0,0054 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га.

Так, на частині земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020 розташовано металевий паркан та бетонні площадки, які ведуть до води, плавзасоби, 2 капітальні будівлі загальною площею 0,0083 га, 3 тимчасові дерев`яні споруди загальною площею 0,0015 га. На частині земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 розташовано металевий та бетонний паркан, бетонні доріжки, плавзасоби, 3 капітальні будівлі загальною площею 0,0053 га, 3 тимчасові дерев`яні споруди загальною площею 0,0039 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га. Частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0013 зайнята бетонним парканом площею 0,0007 га, а на частині земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0017 розташовано бетонні площадки загальною площею 0,1530 га, які ведуть до води. Інформація щодо площі кожної будівлі (споруди), знаходиться у "переліку будівель і споруд", який додано до Технічного звіту.

На підтвердження фактичного використання ТОВ "Лагуна" частини вказаних земельних ділянок прокурором надано протоколи огляду місця події від 19.09.2022 та від 21.09.2022, проведених в межах досудового розслідування кримінального провадження №12021100050001108 від 13.05.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 197-1 КК України, та висновок експерта від 23.01.2023 № СЕ-19/111-22/19964-ОЗ.

Разом з цим, за матеріалами справи встановлено, що розпорядженням Мінської районної державної адміністрації м. Києва №1080 від 20.11.1997 "Про надання земельної ділянки в тимчасове короткострокове користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Лагуна" за адресою: вул. Прирічна, 17/19" (далі - розпорядження) надано ТОВ "Лагуна", як правонаступнику державного підприємства ремонтно-відстійного пункту № 6 (далі - РВП-6), ділянку в короткострокове користування строком на три роки для реорганізації та влаштування стояки плавзасобів та комплексу супутніх послуг за адресою: вул. Прирічна, 17/19 (в районі затоки "Собаче гирло").

Пунктом 2.4 вказаного розпорядження зобов`язано керівництво ТОВ "Лагуна" після закінчення строку тимчасового користування територією стоянки плавзасобів, пролонгувати договір оренди або звільнити її та привести до стану, придатного для подальшого використання власними силами та за рахунок своїх коштів.

Відповідно до пункту 3 розпорядження від 20.11.1997 передбачено визначення остаточної площі стоянки плавзасобів при підготовці документів, що посвідчують право користування землею.

Втім, на виконання вказаного розпорядження договір на тимчасове користування вказаною земельною ділянкою з ТОВ "Лагуна" не укладався.

У подальшому уповноваженими органами не приймалось рішень про передачу в користування чи власність ТОВ "Лагуна" земельної ділянки по вул. Прирічна в Оболонському районі м. Києва.

У той же час, рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 № 433/3267 земельну ділянку загальною площею 16,44 га (кадастровий номер 8000000000:78:215:0084) на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва передано ТОВ "Архітектурно-будівельний альянс" в оренду на 10 років для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, соціально-побутового, торговельно-розважального, культурного, готельно-офісного, спортивно-оздоровчого комплексу.

На виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ "Архітектурно-будівельний альянс" укладено договір оренди земельної ділянки від 28.03.2008 № 78-6-00528, в поновленні якого у подальшому відмовлено рішенням Київради від 22.03.2018 № 395/4459, у зв`язку з незгодою киян з ймовірною забудовою прибережної смуги житлового масиву Оболонь та зеленої зони міста Києва.

Таким чином, термін дії договору оренди від 28.03.2008 № 78-6-00528 закінчився 28.03.2018.

Крім того, рішенням Київської міської ради від 03.09.2015 № 930/1794 "Про створення парку відпочинку на земельній ділянці площею 16,44 га на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва" створено парк відпочинку на земельній ділянці загальною площею 16,44 га на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва та внесено зміни до Генерального плану міста та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: включено земельну ділянку площею 16,44 га на вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва до зони зелених насаджень загального користування.

Разом з тим, земельна ділянка водного фонду з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020 площею 13,1498 га в межах реалізації Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2019-2021 роки, затвердженої рішенням Київської міської ради від 04.12.2018 № 229/6280, зареєстрована у Державному земельному кадастрі на підставі розробленої КП "Київський інститут земельних відносин" технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Рішенням Київської міської ради від 25.08.2022 № 5116/5157 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0013 (площею 8,7592 (5,7381 га в межах прибережної захисної смуги), з цільовим призначенням 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) та 8000000000:78:215:0017 (земельна ділянка водного фонду площею 243,2719 га, з цільовим призначенням 10.01 для експлуатації та догляду за водними об`єктами).

Відповідно до частини 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, чинним законодавством передбачено, що для виникнення права користування чи права оренди на земельну ділянку необхідна наявність волевиявлення органу, який здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, що виражається у прийнятті рішення на відповідній сесії і в подальшому надає можливість на складання правовстановлюючих документів на землю.

Прокурор зазначає, що оскільки за даними Міського земельного кадастру та згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017, що розташовані на вул. Прирічній у Оболонському районі міста Києва, обліковуються за Київською міською радою та належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися ними, проте Київська міська рада рішень щодо передачі (надання) зазначених земельних ділянок у власність чи користування ТОВ "Лагуна" не приймала.

Враховуючи відсутність рішень власника - Київської міської ради щодо передачі земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0013 та 8000000000:78:215:0017 у власність чи користування, прокурор вказує на те, що фактичне використання їх частин ТОВ "Лагуна" свідчить про порушення товариством положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а саме використання земельної ділянки загальною площею 4,9275 га без правовстановлюючих документів, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. При цьому, прокурор вказує на те, що розміщення на земельній ділянці площею 4,9275 га по вул. Прирічна в Оболонському районі міста Києва без оформлення правовстановлюючих документів на землю самочинно збудованого майна відповідача, а саме: 5 капітальних будівель загальною площею 0,0136 га, 6 тимчасових дерев`яних споруд загальною площею 0,0054 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га. - є обмеженням прав власника землі, оскільки Київська міська рада не може використовувати земельну ділянку з максимально вигідним для себе економічним ефектом.

Окрім того, прокурор зазначає, що згідно додатку до рішення Київської міської ради від 25.08.2022 № 5116/5157 та витягів з Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0017 та 8000000000:78:215:0020 відносяться до категорії земель водного фонду, а частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 безпосередньо межує з річкою Дніпро в межах прибережної захисної смуги.

Таким чином, фактичне використання ТОВ "Лагуна" земельних ділянок водного фонду всупереч визначеного режиму використання та з обмеженням вільного доступу до берегової смуги річки Дніпро (внаслідок огородження парканом частини земельних ділянок, що перебуває у фактичному користуванні ТОВ "Лагуна"), свідчить про використання товариством прибережної захисної смуги у приватних цілях, що чинне законодавство виключає.

Відповідно до п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Так, як вже зазначалося, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 ГПК України вимагає вказувати в господарському позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У даній справі прокурор в позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері охорони та захисту землі, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

Тобто економічні інтереси держави полягають в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.

Прокурор зазначає, що, у даному випадку, Київська міська рада позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися земельними ділянками за кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017 по вул. Прирічна в м. Києві, внаслідок розташування на них паркану, будівель, споруд та плавзасобів, тому наявна необхідність захисту порушеного права. Крім того, відповідачем обмежено передбачене статтею 88 Водного кодексу України право громадян на безперешкодний доступ до узбережжя річки Дніпро.

На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

З огляду на зазначене суд відзначає, що Київська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади, а тому має бути позивачем у справі.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначає, що внаслідок розташування на земельній ділянці будівель і споруд, на які не зареєстровані речові права власності за ТОВ "Лагуна", паркану, а також плавзасобів та контейнерів-павільйонів по вул. Прирічна в Оболонському районі м. Києва, Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою за вказаною адресою, із вигідним для себе ефектом та результатом, зокрема, економічним чи соціальним (надати в оренду тощо), а також користуватися зазначеною земельною ділянкою. Вказане також є перешкодою для функціонування парку відпочинку на земельній ділянці загальною площею 16,44 га по вул. Прирічній в Оболонському районі м. Києва, створеному рішенням Київської міської ради від 03.09.2015 № 930/1794, що є зоною зелених насаджень загального користування.

Проте, як зазначає прокурор у позовній заяві, всупереч вимог чинного законодавства Київська міська рада як орган контролю не вживала надані законом повноваження щодо усунення вказаних порушень інтересів держави. Так само Київською міською радою належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави та територіальної громади здійснено не було.

Вказане свідчить про неналежне здійснення Київрадою захисту державних інтересів, внаслідок чого земельна ділянка загальною площею 4,9275 га по вул. Прирічна в м. Києві фактично використовується ТОВ "Лагуна" без правовстановлюючих документів, отже відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підстави для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення відповідного позову.

Судом встановлено, що Оболонська окружна прокуратура м. Києва зверталась із листом до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів (КМДА) від 08.07.2022 №10.55-54-2883вих-22, 24.02.2023 №54-1296ВИХ-23 щодо необхідності вжиття заходів з метою усунення вказаних порушень інтересів держави.

За результатами розгляду вказаних листів Київська міська рада жодних заходів реагування не вжила, повідомивши про це окружну прокуратуру через Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (листи від 26.07.2022 №05716-9367, 09.03.2023 №0570202/2-3068), при цьому самоусунувшись від виконання наданих законом повноважень.

За таких обставин, враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у даному випадку, відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду даного позову в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Київської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками комунальної власності.

З огляду на те, що прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та враховуючи нездійснення компетентними органами упродовж тривалого часу самостійного захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для подання даного позову.

Предметом позову у цій справі є вимога прокурора про усунення перешкод Київській міській раді у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017, що розташовані на вул. Прирічній у Оболонському районі міста Києва, шляхом зобов`язання ТОВ "Лагуна" повернути Київській міській раді частину вказаних земельних ділянок загальною площею 4,9275 га, привівши їх у придатний для використання стан та звільнивши від самочинно збудованих відповідачем будівель та споруд.

Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є порушення ТОВ "Лагуна" прав Київської міської ради як власника землі на її вільне використання, а також використання відповідачем частини спірних земельних ділянок за відсутності належним чином оформлених документів на землю, здійснення на цих земельних ділянках самочинного будівництва та використання земельних ділянок водного фонду всупереч режиму їх використання.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частинами 1-2 статті 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №916/799/23, від 19.09.2023 у справі №911/1406/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 14.05.2020 у справі №908/394/19 та від 04.04.2019 у справі №910/2655/18.

З урахуванням наведених положень законодавства суд зазначає, що власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №904/1270/22.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 23.05.2023 у справі №916/743/20.

Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №911/1375/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 25.05.2021 у справі №910/91/20.

Верховний Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 04.07.2023 у справі №914/1770/21, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 викладено висновок про те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

Наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду свідчать про те, що позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном. Водночас умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.

При цьому, суд відзначає, що обов`язковою умовою застосування статті 212 Земельного кодексу України є встановлення особи, яка здійснила самовільне зайняття земельної ділянки, адже саме така особа може бути належним відповідачем у справі (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №927/561/20).

Отже, виходячи із вищевикладеного, з огляду на предмет і підстави даного позову, судом має бути достеменно встановлено, що саме ТОВ "Лагуна" здійснює самовільне зайняття земельної ділянки, а також вчиняє дії по самочинному будівництву на самовільно зайнятій земельній ділянці за відсутності належним чином оформлених правовстановлюючих документів на землю.

Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено. що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У даному випадку, за матеріалами справи судом встановлено, що 30.06.1995 між Товариством покупців членів трудового колективу орендного підприємства РВП-6 Лагуна (правонаступником якого є ТОВ "Лагуна") (покупець за договором) та Представництвом Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва (продавець за договором) був укладений договір №18 купівлі-продажу державного майна при викупі (далі - договір), предметом якого є передача у власність покупця державного майна цілісного майнового комплексу Орендного підприємства РВП-6 (Лагуна), який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Прирічна 17/19 на земельній ділянці Мінського району м. Києва. Майно підприємства включає в себе його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації.

На виконання умов цього договору згідно акту передачі майна державного підприємства від 01.09.1995 та акту інвентаризації державного майна від 24.08.1995, купленого ОП РВП-6 (Лагуна) продавець в особі начальника представництва Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва передав, а покупець в особі голови товариства ОП РВП-6 (Лагуна) прийняв майно РВП-6 "Лагуна", а саме: кругопільний станок; бони причальні; будиночок охорони загальною площею 124,4 кв.м.; будиночок охорони загальною площею 9,7 кв.м.; будиночок охорони загальною площею 12,2 кв.м.; стелаж металевий; зварювальний апарат; електрокомпрессор; мотопомпу; водопровід.

Вищевказаний цілісний майновий комплекс був зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна згідно з реєстраційним посвідченням №029455 від 13.07.2006, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №13320512 від 26.05.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 369606280380.

Таким чином відповідач є власником цілісного майнового комплексу по вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі міста Києва, який складається з трьох нежитлових будівель загальною площею 146,3 м.кв., а саме: будівля літ. "А", загальною площею 124,40 м.кв., будівля літ. "Б" загальною площею 9,7 м.кв., будівля літ. "В" загальною площею 12,2 м.кв.

Відповідно до пункту 5.4 вищевказаного договору одним з обов`язків покупця є збереження в повному обсязі спеціалізації об`єкта приватизації, яка була до приватизації, а саме: надання громадянам та юридичним особам послуг для стоянки маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг.

У свою чергу, держава в особі представництва Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва згідно з пунктом 6 договору зобов`язується сприяти покупцеві в переоформлені документів на право користування земельною ділянкою.

Відповідно до Свідоцтва №9/2005 від 09.02.2005 Міністерства транспорту України (Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства) Підприємство побутового обслуговування "Лагуна" (місцезнаходження бази - м. Київ, вул. Прирічна 17/19) зареєстровано як базу для стоянки маломірних (малих) суден, що надає вказаній базі право забезпечувати стоянку, експлуатацію та схоронність маломірних (малих) суден.

Отже, відповідач - Підприємство побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Лагуна", є правонаступником державного підприємства Ремонтно відстійного пункту - 6 (РВП-6) та на виконання умов договору купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.06.1995 зберегло у повному обсязі профіль підприємства, надаючи послуги з влаштування стоянки маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг більше ніж 600 власникам маломірного флоту, доказів зворотного суду під час розгляду справи не надано.

При цьому, у відповідності до рішення виконкому Київської міської ради №22 від 07.01.1974 "Про розміщення ремонтно-відстійних пунктів водомоторної пристані міського управління побутового обслуговування" за міським управлінням побутового обслуговування була закріплена у тимчасове користування до 1977 року земельна ділянка на правому березі Дніпра (затока "Собаче гирло") площею 25 га, для розміщення державного підприємства "РВП-6" та цим же рішенням на управління будівництва і архітектури покладений обов`язок підготувати пропозиції по відводу земельних ділянок, включаючи РВП-6.

Розпорядженням Мінської районної державної адміністрації у м. Києві №1080 від 20.11.1997 у відповідності до вищевказаного рішення виконкому ТОВ "Лагуна" як правонаступнику державного підприємства РВП-6 було надано земельну ділянку у короткострокове користування строком на три роки для реорганізації та влаштування стоянки маломірних плавзасобів та комплексу супутніх послуг за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19 (в районі затоки "Собаче гирло") та зобов`язало відповідача встановити огорожу стоянки плавзасобів з метою запобігання розкрадання майна власників плавзасобів.

На момент набуття ТОВ "Лагуна" права власності на майно цілісного майнового комплексу на підставі договору купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.06.1995 були чинними та діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-ХІІ.

Так, статтею 30 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання договору №18 від 30.06.1995) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Таким чином, чинним на час набуття ТОВ "Лагуна" права власності на майно цілісного майнового комплексу земельним законодавством був передбачений перехід права користування земельною ділянкою одночасно при переході права власності на будівлю споруду.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (в чинній редакції) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 звернула увагу на те, що штучний правовий відрив об`єктів нерухомості від земельних ділянок, на яких вони розміщені, відбувся за радянських часів з ідеологічних мотивів. Внаслідок такого підходу існує значна кількість об`єктів нерухомості, які знаходяться у власності приватних осіб, розташованих на землях державної та комунальної власності, причому земельні ділянки під цими об`єктами можуть бути несформованими. Водночас, намір законодавця подолати такий штучний правовий відрив об`єктів нерухомості від землі не викликає сумніву. Тому в разі, якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, подальше відчуження об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки, а також земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості не допускається.

Таким чином, ТОВ "Лагуна" як особа, яка на законних підставах набула право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19, в процесі його приватизації відповідно до вищенаведених положень та принципів земельного та цивільного законодавства має право на оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, а також земельною ділянкою у розмірі, необхідному для обслуговування належного відповідачу нерухомого майна (цілісного майнового комплексу) та здійснення профільної діяльності підприємства з надання послуг по обслуговуванню, ремонту та стоянці маломірних (малих) суден.

У відповідності до статті 22 Земельного кодексу України (у редакції від 1990 року) право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та отримання документа, що посвідчує це право.

У відповідності до частини 3 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного на момент приватизації) власники приватизованих об`єктів мають пріоритетне право на довгострокову оренду (на строк не менше десяти років) займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради.

Аналогічне положення викладено і в Законі України "Про приватизацію державного і комунального майна", у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з абз. 5 пункту 6 статті 26 якого передбачено, що якщо права користування такою земельною ділянкою, визначеною в абзаці четвертому цієї частини (приватизація окремо стоячої будівлі), не оформлено або така земельна ділянка не перебуває у користуванні жодної особи, власник земельної ділянки вживає заходів для передачі в оренду покупцю об`єкта приватизації земельної ділянки в частині, необхідній для обслуговування і використання приватизованого об`єкта за призначенням, у шестимісячний строк з моменту реєстрації покупцем права власності на об`єкт приватизації.

У свою чергу, згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України (у чинній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, з метою юридичного оформлення права землекористування ТОВ "Лагуна" забезпечило проведення земельно-кадастрової інвентаризації займаної ділянки з виконанням топографо-геодезичних робіт спеціалізованою організацією.

Так, в автоматизованій системі ПК "Кадастр" за ТОВ "Лагуна" була зареєстрована земельна ділянка на вул. Прирічна 17/19 у м. Києві (кадастровий номер земельної ділянки - 78:215:001, площа земельної ділянки склала 48252,16 кв.м.) на підставі Технічного звіту по встановленню зовнішніх меж користування земельною ділянкою від 17.01.2002 за інвентарним номером 000295, що підтверджується листом Київської міської ради №07-05/30059 від 20.10.2006.

Починаючи з 2001 року відповідач неодноразово звертався до Київської міської ради з клопотаннями про надання згоди на розробку проекту землевідводу з метою подальшого оформлення права землекористування на умовах оренди.

Втім, як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Лагуна" отримувало відмову у відведенні земельної ділянки у зв`язку з: відсутністю Схеми прибережних захисних смуг водойм міста Київ та їх винесення в натуру (лист Київської міської державної адміністрації від 11.05.2005 №004-400); рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 №433/3267, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу ТОВ "Архітектурно-будівельний альянс" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 16,44 га, частина якої одночасно використовувалась ТОВ "Лагуна" (лист Головного управління земельних ресурсів від 20.07.2011 №03-22/20375, від 06.07.2012 №03-493/18827); висновком Департаменту містобудування та архітектури від 10.06.2013 №9526/12/27-13 щодо не погодження у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідачу земельної ділянки під обслуговування та експлуатації нежитлових будівель та плавучих споруд для стоянки маломірного флоту на вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі м. Києва (лист Департаменту земельних ресурсів від 18.06.2013 №057025-12650); необхідністю надати посвідчені в установленому порядку копії правовстановлюючих документів на всі об`єкти нерухомого майна які розташовані на земельній ділянці, копії матеріалів технічної інвентаризації всіх об`єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці, засвідчені печаткою та підписом керівника зацікавленої особи на теперішній час; документальне підтвердження державної реєстрації речового права на всі об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці (відповідно вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень); уточнення щодо намірів цільового призначення земельної ділянки з урахуванням Класифікації видів цільового призначення земель, затверджених наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (із змінами) та виду її використання відповідно до намірів функціонального використання об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці; обґрунтування площі та межі земельної ділянки, що якої подано клопотання (листи Департаменту земельних ресурсів від 06.01.2022 №0570202/2-286, від 10.01.2022 №0570202/2-322).

При цьому, судом встановлено, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №12021100050001108, процесуальне керівництво у якому здійснюється Оболонською окружною прокуратурою м. Києва, на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:215:0084 ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/16740/21 від 07.12.2021 накладено арешт та заборонено відчуження та розпорядження цією земельною ділянкою, на якій, зокрема, розташований цілісний майновий комплекс ТОВ "Лагуна".

Таким чином матеріали справи свідчать, що ТОВ "Лагуна" з метою реалізації свого права, як власника нерухомого майна, на отримання земельної ділянки у користування, неодноразово зверталося до Київської міської ради з відповідними клопотаннями про передачу в оренду земельної ділянки, однак отримувало відмову, при цьому, зважаючи на накладений арешт, власник вказаної земельної ділянки - Київська міська рада фактично позбавлена можливості розпоряджатися нею, зокрема, шляхом передачі її в користування/оренду ТОВ "Лагуна".

Тоді як, з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

У даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Лагуна" не змогла реалізувати своє законне право на отримання в користування земельної ділянки, на якій розміщено придбане у 1995 році майно цілісного майнового комплексу, по незалежним від відповідача причинам, внаслідок неприйняття виконавчими органами Київської міської ради відповідного рішення.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що сама лише обставина використання відповідачем спірної землі без наявності відповідних правовстановлюючих документів на неї не є безумовною підставою для застосування положень статті 212 Земельного кодексу України.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, зазначив, що для констатації відсутності підстав для повернення спірної земельної ділянки достатнім є наявність на такій ділянці нерухомого майна, яке належить відповідачу, та наявність у нього права на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вказана будівля розміщена, та частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування даної нежитлової будівлі. Сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/4055/18).

Верховний Суд у постанові від 31.10.2023 у справі №922/606/23 зазначив, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Аналогічного правового висновку раніше дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16- ц.

Відтак, зважаючи на встановлений судом факт правомірності набуття відповідачем у власність нерухомого майна (цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19) та встановлені судом обставини вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на отримання (оформлення) документів на право користування земельною ділянкою по вул. Прирічна 17/19 у м. Києві, на якій розташоване майно цілісного майнового комплексу, за висновком суду відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, у даному випадку, виключає обставину її самовільного зайняття ТОВ "Лагуна" та не може вважатися правопорушенням, за наслідками якого настає відповідальність згідно положень статті 212 Земельного кодексу України.

Виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що користування частиною земельних ділянок, на яких знаходиться цілісно-майновий комплекс ТОВ "Лагуна", навіть за відсутності у відповідача оформлених правовстановлюючих документів на землю є правомірним, що свідчить про відсутність підстав для повернення спірної частини земельних ділянок Київській міській раді.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1-5, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор, зокрема, звертає увагу на те, що відповідач по теперішній час фактично користується зовсім іншими земельними ділянками з кадастровим номером 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017 загальною площею 4,9275 га, що мають зовсім інші характеристики (площа, кадастровий номер та їх місцезнаходження), аніж ті, які були надані РВП-6 і в подальшому ТОВ "Лагуна" за розпорядженням Мінської районної державної адміністрації у м. Києві.

Проте такі доводи прокурора суд вважає безпідставними з огляду на те, що цілісний майновий комплекс РВП-6 (Лагуна) за адресою: м. Київ, вул. Прирічна, 17/19, право власності на який набуто відповідачем на підставі договору купівлі-продажу державного майна при викупі № 18 від 30.06.1995, як на час його придбання, так і на даний час розташовується на одній і тій самій земельній ділянці, що, зокрема, підтверджується долученими до відзиву на позов доказами, а саме зробленими з космосу фотознімками поверхні землі за період 2000-2022 років, що наявні у відкритому доступі у мережі інтернет і доступні на сервісі "Google Earth", та які відображають земельну ділянку, де розташовується цілісний майновий комплекс ТОВ "Лагуна". З вказаних знімків вбачається, що місцезнаходження земельної ділянки, на якій розташовано цілісний майновий комплекс ТОВ "Лагуна", не змінювалося з 1995 року. Тобто з часу придбання (приватизації) цілісного майнового комплексу і до цього часу ТОВ "Лагуна" користується тією самою земельною ділянкою.

Суд відзначає, що Закон України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 року №3613-VI набрав чинності з 01.01.2013 і саме вказаним законом установлено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру та надано визначення терміну "кадастровий номер земельної ділянки".

Оскільки ТОВ "Лагуна" придбало у власність цілісний майновий комплекс РВП-6 (Лагуна) на підставі договору купівлі продажу № 18 від 30.06.1995, тобто задовго до введення в Україні Державного земельного кадастру, відповідно земельна ділянка, на якій розташовувався цей майновий комплекс, не мала вказані прокурором кадастрові номери, оскільки їх на той час не існувало.

У свою чергу, формування земельних ділянок на вул. Прирічна у м. Києві та присвоєння їм кадастрових номерів 8000000000:78:215:0020, 8000000000:78:215:0084, 8000000000:78:215:0013, 8000000000:78:215:0017 жодним чином не впливає на право відповідача оформити право користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому майно цілісного майнового комплексу, у розмірі, необхідному для його обслуговування та здійснення профільної діяльності, оскільки у такому випадку відбудеться формування нової земельної ділянки відповідача та присвоєння їй кадастрового номеру (формування нової земельної ділянки шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок). При цьому присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці здійснюється саме під час державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за технічною документацією із землеустрою щодо поділу або об`єднання земельних ділянок під час проведення кадастрової зйомки та відображається на кадастровому плані земельної ділянки та документації із землеустрою.

Щодо посилання прокурора на здійснення відповідачем самочинного будівництва та розміщення на земельних ділянках по вул. Прирічна 17/19 у м. Києві будівель та споруд, а саме: 5 капітальних будівель загальною площею 0,0136 га, 6 тимчасових дерев`яних споруд загальною площею 0,0054 га, 448 металевих контейнерів та ящиків загальною площею 0,1628 га, 13 навісів загальною площею 0,0215 га, 13 альтанок загальною площею 0,0088 га, то суд відзначає, що відповідно до положень статей 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Відповідно до статей 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 375 Цивільного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина 3 статті 375 Цивільного кодексу).

За положеннями частини 4 статті 375 Цивільного кодексу правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 Цивільного кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 375 Цивільного кодексу).

У постанові Верховного Суду від 11.02.2022 у справі №369/14226/18 міститься висновок про те, що згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї з цих трьох свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Отже, для застосування положень статті 376 Цивільного кодексу України за вимогою про знесення самовільно побудованої будівлі та споруди при розгляді справи має бути достеменно встановлено, що саме відповідач є тією особою, яка здійснила самочинне будівництво та використовує таке майно.

Як встановлено судом, ТОВ "Лагуна" є власником цілісного майнового комплексу по вул. Прирічній, 17/19 в Оболонському районі міста Києва, який складається з трьох нежитлових будівель загальною площею 146,3 м.кв., а саме: будівля літ. "А", загальною площею 124,40 м.кв., будівля літ. "Б" загальною площею 9,7 м.кв., будівля літ. "В" загальною площею 12,2 м.кв., право власності на який набуто товариством на підставі договору купівлі-продажу державного майна при викупі від 30.06.1995 № 18, укладеного з Представництвом Фонду державного майна України у Мінському районі м. Києва та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марганюк М.Д. і зареєстрованого в реєстрі за №129.

Обставини того, що вказане майно, яке увійшло до складу цілісного майнового комплексу відповідача, було побудовано ще за радянських часів і не є самочинним будівництвом підтверджується, зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі №36/81-3/177 за позовом Київського прокурора захисту прав громадян та інтересів держави в екологічній сфері в інтересах держави в особі Київської міської ради до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми "Лагуна" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку загальною площею 55288,32 кв.м., яка розташована по вул. Прирічна 17/19 у Оболонському районі м. Києва, та привести вказану земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будівель і споруд.

Згідно вказаного рішення суд, на підставі встановлених обставин та зібраних доказів, дійшов висновку про те, що право власності ТОВ "Лагуна" на нерухомість (цілісний майновий комплекс за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19) виникло на підставі договору купівлі-продажу, при цьому недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю не можливе без користування земельною ділянкою.

За таких обставин, Господарський суд міста Києва рішенням від 14.07.2011 у справі №36/81-3/177, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2011, відмовив в задоволенні позовних вимог.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №916/1577/19, від 30.01.2024 у справі №924/159/14, від 30.03.2023 у справі №916/1932/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.

За таких обставин, встановлені вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі №36/81-3/177 обставини щодо відсутності будь-яких ознак самовільного будівництва об`єктів нерухомості, право власності на які зареєстровано за ТОВ "Лагуна", в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Водночас, як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, всі металеві контейнери та ящики, а також плавзасоби, що знаходяться на території земельних ділянок, що використовує у своїй діяльності відповідач, перебувають у приватній власності інших фізичних осіб, які користуються послугами підприємства відповідача, та ТОВ "Лагуна" не належать, а наданими позивачем доказами (зокрема, техзвітом) не підтверджуються обставини того, що саме відповідач є власником тимчасових будівель та споруд, розміщених на території спірних земельних ділянок і що саме відповідач здійснив їх самочинне будівництво.

При цьому, посилання прокурора на те, що оскільки відповідач одноособово здійснює діяльність по організації стоянки маломірних (малих) суден, а земельні ділянки, які використовує відповідач, огороджені парканом, воротами та металевими спорудами, тому рішення про розміщення на цій території тимчасових споруд та іншого рухомого майна може прийматися тільки ТОВ "Лагуна", у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора заявлені саме до відповідача, суд відхиляє.

ТОВ "Лагуна" є базою для стоянки маломірних (малих) суден, що підтверджується відповідним Свідоцтвом від 09.02.2005 року №9/2005 і в своїй діяльності має додержуватися законодавчо встановлених норм та правил з безпечної експлуатації бази для стоянки маломірних (малих) суден.

Так, Правила з безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 16 липня 2004 року №642 (які були чинні протягом періоду діяльності відповідача, далі - Правила №642), а також чинні нині Правила з безпечної експлуатації баз для стоянки малих суден, затверджені наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 22 лютого 2023 року №101 (далі - Правила №101) встановлюють вимоги до безпечної експлуатації баз для стоянки малих суден з метою організації безпечного відстою, виходу на водні шляхи, ремонту, збереження, обслуговування суден та екіпажів малих прогулянкових суден і водних мотоциклів, а також порядок відкриття баз та їх огляду.

Дія цих Правил поширюється на юридичних та фізичних осіб, діяльність яких пов`язана з експлуатацією баз для стоянки суден, у тому числі, які використовуються для рибогосподарської діяльності (крім баз для стоянки спортивних суден, баз для стоянки суден, що входять до складу Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення згідно із Законом України "Про внутрішній водний транспорт").

Правила №642 встановлюють вимоги до організації експлуатації баз та передбачають, що бази повинні розміщуватись на ділянках з невеликою швидкістю течії, де є захист від негативної дії вітру, хвиль та криги (пункт 3.2), межа акваторії та території бази повинна бути огороджена (у тому числі понтонами, бонами або плавучими знаками на воді) (пункт 3.4), для безпечного утримання суден та причалів на базі можуть бути побудовані захисні споруди (дамби, хвилеломи та інше) (пункт 3.5).

У розділі 4 Правил №642 встановлюються вимоги до суден, що приписані до бази. Зокрема, судно, що приписане до бази, повинно мати на базі постійно закріплене за ним місце, біля якого фарбою вказується реєстраційний номер судна (пункт 4.2); судновий інвентар під час стоянки судна повинен зберігатись у складському приміщенні (пункт 4.4).

Аналогічні умови щодо організації експлуатації баз містяться в Правилах №101, зокрема, вказаними правилами передбачено, що бази повинні розміщуватись на ділянках з невеликою швидкістю течії, де є захист від негативної дії вітру, хвиль та криги; обов`язковим є встановлення огородженого коридору (проходу) для входу, виходу судна в акваторію бази та виходу з неї на відкриту ділянку судноплавного водного шляху (пункт 2 розділу ІІІ), межа акваторії бази повинна бути огороджена (у тому числі понтонами, бонами або плавучими навігаційними знаками на воді (буями, бакенами, віхами тощо)) (пункт 4 розділу ІІІ), якщо захисні споруди бази при паводках затоплюються, то на них повинні бути встановлені відповідні знаки навігаційного огородження (пункт 5 розділу ІІІ).

Таким чином, виконуючи вимоги приватизаційного договору щодо збереження профілю підприємства та вимог законодавства України, ТОВ "Лагуна" було зобов`язано надавати можливість на використання власниками човнів маломірних (малих) суден належних їм складських приміщень, функцію яких виконували контейнери, ящики та ін., для зберігання у них свого судового інвентаря.

Відповідно до вищенаведених Правил база для стоянки маломірних суден повинна розміщуватися на ділянках з невеликою течією, де є захист від негативної дії вітру, хвиль та криги (тобто біля водойм). База організовується для забезпечення: цілодобової безпечної стоянки суден; безпечного виконання суднових робіт; безпечної посадки на судна та висадки з суден пасажирів і екіпажу; схоронності суден, двигунів та іншого суднового обладнання; надання інших послуг суднам та їх екіпажам.

Отже, бетонні площадки, на які вказує прокурор, є місцем, що забезпечує безпечний спуск суден на воду та підйому з води за допомогою транспортного засобу з причепом, а стелажі - це місце для зберігання човнів на землі.

З матеріалів справи вбачається, що на земельній ділянці, що використовує в своїй діяльності відповідач, знаходяться приватні маломірні човни та складські приміщення, на які вказує прокурор. При цьому, останнім не надано доказів того, що такі складські приміщення належать саме ТОВ "Лагуна", а не є приватною власністю фізичних осіб, що їх використовують для зберігання човнів.

Наявність на території земельної ділянки вказаних вище споруд (контейнери, ящики та ін.), а також човнів, що є власністю фізичних осіб, які користуються послугами відповідача, забезпечує відповідно до діючого законодавства господарську діяльність ТОВ "Лагуна" як бази для стоянки маломірних (малих) суден і за їх відсутності повноцінна господарська діяльність бази, що є цілісним майновим комплексом, є неможливою.

Відтак, суд доходить висновку про те, що оскільки за наявними у справі доказами не встановлено, що ТОВ "Лагуна" є особою, яка здійснила самочинне будівництво будівель та споруд, на які посилається прокурор, фактично ТОВ "Лагуна" не є належним відповідачем у справі за вимогою про знесення самовільно побудованих споруд (звільнення земельних ділянок від тимчасових дерев`яних споруд, металевих контейнерів та ящиків, навісів, альтанок тощо), з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Із указаних положень законодавства випливає, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується, зокрема, фактом перебування їх під водним об`єктом і в межах прибережних захисних смуг.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Згідно з нормами статей 1, 88, 89 Водного кодексу України, статей 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, а також будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Нормами частини 5 статті 88 Водного кодексу України визначено, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що знаходження на земельній ділянці водного фонду, власником якої є Київська міська рада, самочинно збудованого майна відповідача суперечить спеціальному режиму використання таких земель та обмежує вільний доступ до берегової смуги.

У свою чергу суд звертає увагу, що з огляду на правовий статус та профіль діяльності ТОВ "Лагуна" як бази для стоянки малих суден наявність паркану, що огороджує територію цілісного майнового комплексу ТОВ "Лагуна", передбачено чинним законодавством.

Зокрема, згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Правил №101 та пунктом 3.1 Правил №642 адміністрація бази є відповідальною за безпечну експлуатацію та утримання бази, організацію контролю за схоронністю суден та їх випуском у плавання.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Правил №101 та пункту 3.4 Правил №642 межа акваторії бази повинна бути огороджена (у тому числі понтонами, бонами або плавучими навігаційними знаками на воді (буями, бакенами, віхами тощо)). Для безпечного утримання суден та причалів на базі можуть бути побудовані захисні споруди (дамби, хвилеломи та інше (пункт 3.5 Правил №642)).

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Правил №101 територія бази повинна мати: гідротехнічну споруду та/або плавучу споруду для посадки та висадки пасажирів; ділянку (місце) з ємностями для сухого сміття та відходів нафтопродуктів (у разі утворення відпрацьованих нафтопродуктів); майданчик, обладнаний пристроєм, який забезпечує спуск/підйом судна з води, приладдям для забезпечення належного розташування суден на суші, та місце для проведення ремонтних робіт і технічного обслуговування малих суден для 1-7 класів; обладнаний майданчик з можливістю безпечного підйому суден з води, умов для забезпечення належного розташування суден на суші для 8 та 9 класів; облаштовані місця для безпечного спуску суден на воду та підйому з води за допомогою транспортного засобу з причепом для перевезення суден; спеціально обладнану ділянку (місце) для посадки та висадки екіпажів суден флоту рибної промисловості, навантаження та вивантаження водних біоресурсів та знарядь лову (для місць базування суден флоту рибної промисловості); спеціально обладнані майданчики для зберігання суден 1-5 класів, плавання яких заборонено в порядку, установленому законодавством, та тих, що не мають власника.

У свою чергу, згідно з розпорядженням Мінської районної державної адміністрації у м. Києві №1080 від 20.11.1997, яким було надано ТОВ "Лагуна" у короткострокове користування земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Прирічна 17/19, відповідача було зобов`язано встановити огорожу стоянки плавзасобів з метою запобігання розкрадання майна власників плавзасобів.

Таким чином обмеження вільного доступу до берегової смуги, на якій розташована база для стоянки малих суден "Лагуна", не є порушенням визначеного режиму використання узбережжя, а зумовлено особливостями профільної діяльності відповідача та необхідністю забезпечення безпеки експлуатації та утримання бази, контролю за схоронністю суден, а також необхідністю створення на території бази спеціально обладнаних ділянок для посадки / висадки екіпажів суден та для зберігання суден флоту.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із обставин справи вбачається, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази встановлення вини відповідача у вчиненні як самовільного зайняття земельної ділянки, так і здійснення відповідачем самочинного будівництва на ній, а також обставин використання земельних ділянок водного фонду всупереч режиму їх використання, що виключає підстави для задоволення позову.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю прокурором своїх доводів.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Підприємства побутового обслуговування виробничо-комерційної фірми "Лагуна" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на заявника.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2024.

Суддя Т.В. Васильченко