Рішення

від 25.11.2021 по справі 758/908/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/908/17

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2021 року місто Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Артюшенко К.С., Мариненко Я.С.,

Волошиній А.М., Карпишиній К.С.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Руденка І.В.,

представника відповідача - адвоката Зайченка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джулія Хауз Україна» про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ТОВ «Джулія Хауз Україна`про стягнення заборгованості за нараховану, але невиплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмір 15 335, 85 грн.

Позов мотивований тим, що працювала на посаді фінансового директора у ТОВ «Джулія Хауз Україна». 20.09.2016 року подала до відповідача заяву про звільнення за згодою сторін на підставі ст. 36 КЗпП України. Дана заява була завізована керівником підприємства, але їй так іне було видано копію наказу про звільнення, трудову книжку було видано 21.09.2016 року, але в ній не було зазначено даних про звільнення з вищезазначеного підприємства. Позивач зазначила, що у порушенні вимог ст. 116 КЗпП України при звільнені її з посади фінансового директора з нею не було здійснено розрахунок по заробітній платі. Сума заборгованості по заробітній платі за період з 01.04.2016 року по 21.09.2016 року становить 8 571,45 грн. Крім того, згідно ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплати середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 21.09.2016 по фактичний день звернення до суду - 18.01.2017 року, що складає 80 дній, у розмірі 5 714,40 грн. Також вказала, що не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку основну - 11 календарних днів та додаткову соціальну відпустку - 10 календарних дні, всього 21 календарний день - 1050, 00 грн. Враховуючи вищевикладене, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість за нараховану, але невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку всього у розмір 15 335, 85 грн.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року відкрито провадження у даній справі. (суддя Неганова Н.М.)

18 травня 2017 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначила, що час затримки виплати заробітної плати збільшився, з дня подачі позову 18.01.2017 року по 23.05.2017 року пройшло 126 днів, тому просила стягнути з відповідача заборгованість за нараховану, але не виплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 21 478, 83 грн.

На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу від 03.11.2017 року матеріали вищевказаної справи передані в провадження судді Ларіонової Н.М.

Представником відповідача 29.03.2018 року подано відзив, в якому представникТОВ «Джулія Хауз Україна» вважає вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві зазначив, що відповідно до вимог посадової інструкції фінансового директора, до кола обов`язків позивача крім організації фінансового обліку також входили організація і контроль всіх підрозділів по обліку і звітності, зокрема і належне оформлення прийому та звільнення працівників на роботі. Саме цим і пояснюється відсутність у трудовій книжці позивача запису про її звільнення. 05.09.2016 року ОСОБА_1 подала заяву про її звільнення за згодою сторін і з урахуванням досягнутої домовленості 21.09.2016 рокуТОВ «Джулія Хауз Україна» було видано наказ про її звільнення. Представник відповідача вказав, що ОСОБА_1 разом із заявою на звільнення було також подано для оформлення свою трудову книжку, у якій керівником відповідача було зроблено відтиск печатки ТОВ «Джулія Хауз Україна», враховуючи, що позивач зробить належний запис у своїй трудовій книжці про своє звільнення. Також відповідач вказав, що позивач навмисно вилучила з документації свою заяву про звільнення від 05.09.2019 року, так як на сьогоднішній день вказана заява у відповідача відсутня. Додана по позову копія заяви від 20.09.2016 року не відповідає вимогам законодавства щодо строків звільнення, а накладена на ній резолюція з підписом ніби то керівника ТОВ «Джулія Хауз Україна» насправді не накладалася, так як з 19.07.2016 року саме Шехавцов І.О. є керівником відповідача і заява подавалася на його ім`я. Крім того, представник відповідача у відзиві зазначив, що 21.09.2016 року ТОВ «Джулія Хауз Україна» було видано наказ, згідно якого ОСОБА_1 на підставі заяви від 05.09.2016 року була звільнена з посади фінансового директора за згодою сторін, однак наказ нею особисто не був отриманий. Вказав, що посилання позивача щодо ніби то не виплачені їй заробітної плати за період з 01.04.2016 року по 21.09.2016 року є безпідставними, так як позивачу своєчасно виплачувалася заробітна плата, що підтверджується відомостями про виплату готівки № 10-12 та № 3-5. У відповідача були відсутні відомості щодо того, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю так як вказана інформація нею при прийнятті на роботу не надавалась. Будь яких заяв про оплату основної та додаткової відпустки позивачем не надавалось. Таким чином, відповідач просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Позивачем неодноразово подавалась заява про збільшення позовних вимог у якій зазначила, що час затримки виплати заробітної плати збільшився, оскільки з дня подачі позову заборгованість їй не сплачена.

30.08.2018 року представником відповідача подано відзив на позов, у якому підтримав раніше викладені обставини у відзиві від 29.03.2018. Додатково зазначив, що позивач у порушенні вимог постанови КМ України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» навмисно забрала свою трудову книжку без внесення до неї запису про звільнення та підпису керівника підприємства та самостійно забрала її.Також зазначив, що посилання позивача щодо ніби то не виплачені їй заробітної плати за період з 01.04.2016 року по 21.09.2016 року є безпідставними, оскільки позивачу своєчасно виплачувалася заробітна плата, що підтверджується відомостями про виплату готівки № 10-12 та № 3-5, випискою з Пенсійного фонду України та випискою з Приватбанку.

Позивачем подано заперечення на відзив, в яких сторона позивача зазначає, що відповідач не надав доказів, що виплачував заробітну плату не рідше двох разів на місяць. Крім того, відповідач у порушенні вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ 15.12.2004 № 637 не надав належних доказів виплати їй заробітної плати, а саме: чекової книжки отримання готівки на заробітку плату з основного рахунку обслуговуючого банку, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів типової форми № КО-3, книги обліку операцій з готівкою, прибуткові касові ордери, видаткові касові ордери, папку з касовими документами та звітами касира, розпорядження керівника ТОВ «Джулія Хауз Україна» про виконання обов`язків касира фінансовим директором з підписом про доведення такого розпорядження, договір про повну матеріальну відповідальність.Таким чином, на думку позивача, копії відомостей на виплату готівки №№10,11,12,3,4,5 не є документами, що підтверджують виплату виключно заробітної плати відповідно до вимог законодавства України та не можуть бути належними доказами виплати заробітної плати.

Ухвалою від 2.07.2019 р. за клопотання позивача витребувані документи.

Ухвалою Подільського районного суд міста Києва від 22 серпня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової експертизи та по справі призначено судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизи, на вирішення якої поставлені питання: 1)Чи належить ОСОБА_1 підпис, вчинений на відомостях виплати готівки №10 за квітень 2016 року, №11 за травень 2016 року, №12 за червень 2016 року,№3 за липень 2016 року, №4 за серпень 2016 року, №5 за вересень 2016 року чи іншій особі; 2)Коли було вчинено підпис на відомостях виплати готівки №10 за квітень 2016 року, №11 за травень 2016 року, №12 за червень 2016 року,№3 за липень 2016 року, №4 за серпень 2016 року, №5 за вересень 2016 року; 3)Чи використовувалась комп`ютерна техніка при нанесенні на документи підпису, а саме: На відомостях виплати готівки №10 за квітень 2016 року, №11 за травень 2016 року, №12 за червень 2016 року,№3 за липень 2016 року, №4 за серпень 2016 року, №5 за вересень 2016 року.

Матеріли були повернути з Управління науково-дослідного інституту спеціальної техніки та наукових експертиз без виконання та повідомлено про неможливість проведення дослідження, оскільки матеріали, які необхідні для проведення досліджень ними не отримані.

Ухвалою від 11.06.2020 р. поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просили задовольнити з підстав, наведених в ньому; надали пояснення, аналогічні викладеним в позові та відповіді на відзив обставинам.

Представник відповідача в судову засіданні заперечував проти позову, пояснення надав аналогічні, зазначеним у відзиві, після поновлення провадження в судове засідання повторно не з`явився, в зв`язку з чим суд закінчив судовий розгляд за відсутності сторони відповідача.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що відповідно до наказу ТОВ «Джулія Хауз Україна» від 01.04.2016 року № 1-К «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 призначено на посаду фінансового директора з 01 квітня 2016 року з окладом штатного розкладу (а.с. 88).

Наказом ТОВ «Джулія Хауз Україна`від 21.09.2016 року № 2-К звільнено ОСОБА_1 фінансового директора з роботи 21 вересня 201ро ку за угодою сторін (пункт 1 стаття 36 КЗпП України). (а.с.89)

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України.Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).

Відповідач на спростування доказів позивача не надав суду належних та допустимих доказів виплати позивачу заборгованості по заробітній платі після звільнення та про те, що вищевказана нарахована заборгованість по зарплаті на час розгляду справи відсутня.

Крім того, в судовому засіданні сторона відповідача ухилилась від проведення призначеної судової експертизи.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.04.2016 р. по 21.09.2016 р. у розмірі 8 522,73 грн. невиплачена позивачу при звільненні. А відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Вимоги позивача про стягнення належної йому заробітної плати в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежені будь-яким строком.

Щодо стягнення з відповідача грошову компенсацію за невикорастану частину відпустки, слід зазначити про таке.

Згідно ст.ст. 74-84 КЗпП України громадянам, які працюють за трудовим договором надаються щорічні відпустки, а у разі звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Згідно ст. 83 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», при звільненні працівника йому виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом "Про відпустки" (до 1 січня 1997 року). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Таким чином, суд не бере до уваги доводи відповідача, що позивач була зобов`язана написати заяву про виплату невикористаної відпустки.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 050,0 грн.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки, суд дійшов таких висновків.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної в постанові від 11.11.19 р., непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені законом, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що в зв`язку з порушенням відповідачем строку розрахунку з позивачем останній має право на стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, суд виходить з такого.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Механізм здійснення такого роду розрахунку передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100 зі змінами.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Вирішуючи даний спір, суд бере розрахунок, який надала позивач, де вказана середньоденна заробітна плата позивача- 71,43 грн. (а.с. 122 -124)

Період затримки виплати заробітної плати з 21 вересня 2016 року по 09 липня 2018 року становить 448 робочих днів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути середньоденну заробітна плата позивача 71,43 грн. за період з з 21 вересня 2016 року по 09 липня 2018 року (448 робочих дні) у розмірі 32 000,64 грн. (71,43 грн. * 448 робочих дні =32 000, 64 грн.)

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, оскільки при зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 ч.1 п.1 Закону України «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір по ставках 2017 р. (які діяли на час звернення позивача до суду) у розмірі 640,0 грн.

На підставі викладеного, cт.ст. 116, 117КЗпП України, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 55, 76-80, 81,82,89,141, 258-259, 263,264,265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джулія Хауз Україна» про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джулія Хауз Україна» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2016 р. по 21.09.2016 р. - в розмірі 8 522,73 грн., компенсація за невикористану відпустку - в розмірі 1 050,0 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21.09.2016 р. по 09.07.2018 р. - в розмірі 32 000,64 грн., а всього - 41 573,37 грн. (сорок одна тисяча п`ятсот сімдесят три грн. 37 коп.), без врахування сум податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю в дохід держави судовий збір в розмірі 640,0 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Джулія Хауз Україна» (адреса місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 12-А, код ЄДРПОУ -38391126);

Суддя Н. М. Ларіонова