Постанова

від 03.07.2024 по справі 553/771/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/771/24 Номер провадження 22-ц/814/2248/24Головуючий у 1-й інстанції Високих М.С. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В.

за участю секретаря Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 18 березня 2024 року у складі судді Високих М. С.

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 18 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала суду мотивована тим, що заява не підлягає вирішенню у судовому порядку в окремому провадженні.

Не погодившись з даною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд не дослідив належним чином матеріали заяви та предмет пред`явлених вимог, формально поставився до вирішення питання про прийняття її до розгляду та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі, порушивши право заявника на судовий захист.

Вказує, що його мати не може на даний час писати та самостійно говорити в силу наслідків пережитої хвороби, і, як результат, вона не має змогти подати відповідну письмову заяву до заінтересованої особи про включення його до реєстру надавача послуг та отримання підтверджуючих документів.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною першою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, згідно пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

По справі встановлено, що 13.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави із заявою в порядку окремого провадження та просив встановити факт того, що він здійснює постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка згідно висновку лікарсько-консультативної комісії № 39 від 27.01.2023 потребує постійного стороннього догляду.

Відмовляючи у відкритті провадження, місцевий суд виходив з того, що фактично надання соціальних послуг у вигляді постійного догляду за особою похилого віку, невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством і оформлюється рішенням відповідного органу, а тому даний факт не може бути встановлений в судовому порядку. У разі ж відмови заявнику у внесенні відомостей щодо нього як надавача соціальних послуг до відповідного реєстру він має право оскаржити таке рішення суб`єкта владних повноважень у судовому порядку.

Проте, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, не відповідають нормам процесуального права та обмежують заявника у праві доступу до суду, що є невід`ємною складовою частиною справедливого судового розгляду, який має бути достатньо гарантованим для забезпечення верховенства права в демократичному суспільстві.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

До таких віднесені справи про встановлення факту, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до частин другої, третьої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, крім справ про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, які судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) зазначено, що: «Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. […]

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та частини другої статті 315 ЦПК України.

Висновки суду першої інстанції щодо позасудового порядку встановлення факту, про який просить заявник, є передчасними та мотивовані нормами права, які не відповідають вказаній заявником меті встановлення юридичного факту.

Правовідносини, у яких для заявника даний факт може мати юридичне значення, а саме - надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації врегульовано Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, відповідно до пункту 61 якого для встановлення факту здійснення догляду (постійного догляду) військовозобов`язаний, який здійснює догляд (постійний догляд), звертається із заявою на ім`я керівника виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання.

Розгляд заяви здійснює комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), рішення про утворення якої приймається керівником виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного, який звернувся із відповідною заявою.

До складу комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше п`яти осіб.

За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов`язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

У разі відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за умови наявності кількох військовозобов`язаних осіб, особа з інвалідністю I чи II групи складає заяву за формою згідно з додатком 15, де зазначає особу, яку вона обирає для здійснення свого утримання (догляду).

Матеріали справи не містять доказів створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) у виконавчому органі районної у місті або міської ради за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання заявника, та можливості звернення ОСОБА_1 до такої комісії з відповідною заявою, що суд може встановити лише під час розгляду справи, а не на стадії відкриття окремого провадження, тому висновки суду першої інстанції, що заявник має іншу можливість одержати документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, як постановленої з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 18 березня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Прядкіна