Рішення

від 15.07.2024 по справі 420/13681/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/13681/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області (вул.Єврейська,12, м.Одеса, 65014) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області ( код ЄДРПОУ 08592268) щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 1996, 1997, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 роки у загальній кількості 585 календарних днів;

стягнути з Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області код ЄДРПОУ 08592268) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 1996, 1997, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 роки у загальній кількості 585 календарних днів, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення зі служби 01.12.2022 року.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач протиправно не надав відомості що до невикористаних позивачем відпусток під час проходження служби у ГУМВС України в Одеській області при його переведенні для подальшого проходження служби до ГУНП в Одеській області що призвело до невиплати усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки за період проходження служби з 1995 по 2015 роки і тому у судовому порядку повинен нарахувати та виплатити йому компенсацію.

Ухвалою суду від 07 травня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позову зазначивши, що Порядок надання відпусток особам рядового та начальницького складу органіввнутрішніх справ визначений у Положенні про проходження служби рядовим іначальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (наказ МВС України від 13.08.1991 №358).

Згідно п.56 цього Положення (в редакції чинній на момент звільнення ОСОБА_2 06.11.2015) особам середнього, старшого і вищого начальницького складу,звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений станздоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається черговавідпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніхсправ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошовакомпенсація відповідно до законодавства.

ОСОБА_1 , як вбачається з матеріалів справи, був звільнений06 листопада 2015 року наказом ГУМВС України в Одеській області від04.11.2015 № 1059 о/с, а тому підстави для виплати грошової компенсації заневикористані дні щорічної відпустки за 1996, 1997, 2003, 2004, 2005, 2006,2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 роки у загальній кількості 585календарних днів відсутні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 06.11.2015 року згідно з п.9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ я був звільнений, у запас Збройних сил за п.64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації)) позивача було переведено для подальшого проходження служби з ГУ МВС України в Одеській області до ГУНП в Одеській області.

Згідно з наказу № 1869 о/с Начальника ГУ Національної поліції в Одеській області від 30.11.2022 року підполковника поліції ОСОБА_1 старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУ Національної поліції в Одеській області було звільнено зі служби в поліції на підставі п.2 ч. 1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» № 5 80-VI11 за станом здоров`я (через хворобу) з 01 грудня 2022 року.

Згідно зазначеного Наказу наказано сплатити грошову компенсацію за 41 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 01 січня 2022 року до дня звільнення.

Тобто було наказано сплатити грошову компенсацію тільки за один останній рік роботи.

З листів ГУНП в Одеській області позивачу повідомлено, що ГУ МВС України в Одеській області у 2015 році при переведені позивача до ГУНП в Одеській області не надало відомості що до відпусток які позивач не використав.

Згідно листа «Про надання інформації» № 91В-134 Управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області від 30,01.2023 року вбачається, що з 2015 року по день звільнення у 2022 році стосовно позивача кожного року видавався наказ про надання щорічної чергової оплачуваної відпустки.

Також у вказаному листі зазначено що позивач не використав 04 календарних дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за період служби в поліції з 07 листопадапо 31 грудня 2015 року, а також основну та додаткову оплачувану відпустку за 2020-2021 роки у кількості 90 днів, відомості про невикористані відпустки під час проходження служби у ГУМВС України в Одеській області відсутні.

ГУНП в Одеській області на час звільнення позивачане нарахував та виплативпозивачу грошову компенсацію за не використані дні щорічної основної відпустки за час проходження служби у МВС у період з 07.1995 року по 06.11.2015 року.

23.01.2023 року позивач з запитом звернувся до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства Внутрішніх справ в Одеській області де на підставі та вимоги ст.45 Конституції України та ст.ст.24,83,116 КЗпП України, просив надати йому письмові відомості за які роки служби у МВС ним не використані відпустки.

30.01.2023року від Відповідача було отримано відповідь, що відповідно доУказу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 24.02.2022 в Україні введено військовий стан, у зв`язку з чим на виконання листа МВС України від 24.04.2022 № 10660/11-2022 «Про архівні документи ліквідованих органів внутрішніх справ» з метою забезпечення збереженості архівних документів та виключення можливості захоплення їх представниками держави-агресора, архівна документація колишніх працівників органів внутрішніх справ евакуйована. У зв`язку із зазначеним, Відповідач повідомив, що надати на його адресу матеріали стосовно невикористаних відпусток за період служби в органах внутрішніх справ не надається можливим.

20.07.2023 року за №9/В-1124 Відповідач поінформував позивача, що зазначений запит стосується надання значного обсягу інформації та потребує пошуку інформації серед значної кількості архівних даних, у зв`язку з чим зроблено відповідний запит до архівного відділу ліквідаційної комісії. Після отримання запитуваної інформації йому буде повідомлено додатково.

31.10.2023 року позивач звернувся до Відповідача з вимогою надати йому відомості щодо невикористаних днів відпустки за час проходження служби у МВС.

10.11.2023 року Відповідач поінформував позивача, що зазначений запит стосується надання значного обсягу інформації та потребує пошуку інформації серед значної кількості архівних даних, у зв`язку з чим зроблено відповідний запит до Департаменту з питань режимно-секретної діяльності МВС України на який відповідь ще не надійшла. Після отримання запитуваної інформації мене буде повідомлено додатково.

22.01.2024року позивач знову звернувся до Відповідача з вимогою надати йому інформацію з фінансово-бухгалтерського обліку підтверджуючих дані за які роки служби у МВС мною були невикористані відпустки.

09.02.2024року Відповідач надіслав позивачу копію витягу з наказу Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 07 листопада 2013 року № 48 о/с, що надійшов з Департаменту з питань режимно-секретної діяльності МВС України. Інших наказів у архіву не виявилося.

13.02.2024року Відповідач повідомив позивача, що згідно даних фінансової документації, а саме особових рахунків з нарахування грошового забезпечення йому надавались наступні відпустки: за 1998 рік, 1999 рік, 2000 рік, 2001 рік, 2002 рік період відпустки не вказано, 2003 рік, 2004-2005 рік наказ Хмельницького ВМ ОМУ УМВС України в Одеській області, відомості за який рік та номер наказу не зазначено, 2005 рік, 2007 рік, 2008 рік, 2013 рік, 2014 рік період відпустки не вказаний, 2015 рік період відпустки не вказаний.

З вказаних відомостей свідчить що за час проходження служби у ГУ МВС в Одеській області позивач не використовував щорічні основні відпустки за 1996 рік, 1997 рік, 2006 рік, 2009 рік, 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік.

Крім того, як зазначає позивач, у зазначених відповідях ним виявлені невідповідності, так основну щорічну відпустку за 2004 рік позивач не використовував та крім того у цей період згідно копії особової справи та довідки Ф-1 проходив службу у Іллічівському МВ УМВС України в Одеській області та в ОМУ УМВС України в Одеській області у вказаному Хмельницькому ВМ ОМУ УМВС України в Одеській області службу не проходив, там працював інший співробітник - ОСОБА_3 . Крім того на час «Революції гідності» у 2014-2015 роках відпустки не надавали, на той час позивач проходив службу у Київському РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області у посаді начальника сектору охорони громадського порядку і тому постійно знаходився з особовим складом на заходах з охорони громадського порядку у м. Одесі, та наказом керівництва ГУМВС України в Одеській області відпустки за вказаний період не надавались, а співробітників які вже знаходилися у відпустках викликали до місць проходження служби. За 2003 рік, 2005 рік, 2007 рік та 2008 рік у Відповідача відсутні відомості про номери наказів по особовому складу, за який рік та на який період надається відпустка що не може свідчити про те що у цей період позивач використовував щорічну основну відпустку.

Вказане свідчить про те що крім вище перерахованих років позивач не використовував основну щорічну відпустку і у 2003 році, 2004 році, 2005 році, 2007 році, 2008 році, 2014 році та 2015 році.

Вважаючи, що відповідачами протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних основної позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч.1 ст.18 Закону України Про міліцію порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (чинний до 02.07.2015).

Статтею 19 Закону України Про міліцію передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Стаття 22 Закону України Про міліцію передбачає, що держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.

Розділом VI пункту 49 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ (надалі - Положення), затверджуваним Кабінетом Міністрів України передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а)чергові; б)короткострокові; в)через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - щодобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

При визначенні тривалості відпусток не враховується також час, необхідний на дорогу до місця проведення відпустки і назад, у тому числі при поділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки.

При наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.

Згідно пункту 51 Розділу VI Положення, тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років -35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

Пунктом 52 Розділу VI Положення визначено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Відповідно до пункту 56 Розділу VI Положення, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Відповідно до частини 1 статті 92 Закону № 580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначеними цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до частини 2 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Відповідно до частини 9 статті 93 Закону№ 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

Згідно із частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII, поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Згідно з абзацом другим пункту 15 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських визначає Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260.

Відповідно до п.8 розділу III вищевказаного Порядку за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач при звільнення зі служби набув право на компенсацію невикористаних днів відпустки.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року по зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) вирішено спір за подібних спірних правовідносин. Зазначене судове рішення є релевантним до розглядуваного спору і висновки ВП ВС безумовно заслуговують на увагу та підлягають врахуванню, однак в даному випадку невиплата позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не пов`язана із правозастосуванням відповідачем спеціального законодавства, а обумовлено в першу чергу не зверненням позивача за отриманням додаткової та щорічної відпустки у відповідному році служби та невизначенням у наказі про звільнення, який не оскаржувався та є чинним, не використаних днів відпустки, які підлягали компенсації.

Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому, не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.

В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

З огляду на неврегулювання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України "Про відпустки".

Відповідно до норм частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд наголошує, що компенсація за невикористані додаткові відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.10.2019 по справі №826/8185/18, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Верховний Суд у складі суддів судової палати у постанові від 19.01.2021 в справі №160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 і повважав правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18 з таких підстав.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Суд наголошує, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові по справі №360/4127/19 від 07.05.2020.

Керуючись частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що Головним управлінням Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області ( код ЄДРПОУ 08592268) протиправно не нараховано та не виплачено на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 1996, 1997, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 роки.

Відповідачі не надали належних та допустимих доказів суду на підтвердження виплати компенсації чи надання позивачу невикористаної щорічної чергової відпустки у зазначені періоди.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що є протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 1996, 1997, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 роки, тому його слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за вказаний період.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України,враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.

Щодо строків звернення до суду, суд зазначає наступне.

Як вбачається позивачем заявлено вимоги за період передування на службі в за період з 1996 по 2015 роки. При цьому, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 р. у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023 р. у справі №460/17052/21 і від 25.04.2023 р. у справі № 380/15245/22.

Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022 р.), а тому право позивача на звернення до суду із цим позовом, не обмежене будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 20.11.2023 р. у справі № 160/5468/23, у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 р. справі № 260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023 р. у справі № 460/17052/21 і від 25.04.2023 р. у справі № 380/15245/22.

З огляду на викладене клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області (вул.Єврейська,12, м.Одеса, 65014) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області (код ЄДРПОУ 08592268) щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 1996, 1997, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 роки.

Зобов`язати Головне управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області (вул.Єврейська,12, м.Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 08592268)нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 1996, 1997, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2014, 2015 роки виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення зі служби 01.12.2022 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко