Постанова

від 26.06.2024 по справі 160/1295/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/1295/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Київської митниці

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року (головуючий суддя Златін С.В.)

в адміністративній справі №160/1295/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА» до відповідача Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТАЛІТА», звернувся 15.01.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Київської митниці, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2023/000039/2 від 30.08.2023 року .

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2023/000786.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Позивач надав до митного органу документи, які підтверджують витрати на транспортування товару до кордону України. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2023/000039/2 від 30.08.2023 року .

Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100320/2023/000786.Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами. Зазначив, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вказує, що з поданих позивачем документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів. Зазначає, що згідно з даними, зазначеними в автотранспортній накладній CMR та інвойсі, перевізником товарів виступає RAF TRANS LTD, а тому це є свідчення того, що була залучена третя особа до перевезення, а тому це є достатньою підставою для обґрунтованих сумнівів щодо правильності заявленої позивачем митної вартості товарів. Вважає, що у митного органу були обґрунтовані сумніви щодо достовірності поданих документів під час митного оформлення товару.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.08.2021 між позивачем та компанією UAB «Naftalita» (Литва) укладено зовнішньоекономічний контракт № 3N.

У додатковій угоді №29 від 08.08.2023 року сторони погодили умови поставки CPT Христинівка.

Згідно інвойсу від 21.08.2023 року № NFT 170761 сторони погодили вартість та кількість товару.

Відповідачем згідно ч.3 ст.53 Митного кодексу України, запропоновано позивачу надати додаткові документи у зв`язку з тим, що документи, що надані позивачем містили розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а саме:

- номер рахунку продавця, що вказаний у контракті не відповідає номеру рахунку продавця, який вказаний у інвойсі;

умови поставки, що вказані в митній декларації та інвойсі (CPT Христинівка), не відповідають умовам поставки, що вказані у CMR та митній декларації країни відправлення (FCA Клайпеда);

документ, що наданий у якості прайс-листа, має назву «комерційна пропозиція» та містить інформацію лише на 1 товарну позицію;

у наданій до митного оформлення платіжній інструкції в іноземній валюті від 21.07.2023 року № 29 наявне посилання на рахунок від 05.04.2023 року № NFT-170726, який не додано до митного оформлення;

в документі, що наданий в якості платіжного документа між виробником та продавцем № VM3152, вказані реквізити рахункупроформи від 01.08.2023 року №ННВ29232, який не додано до митного оформлення.

Про витребування додаткових документів відповідачем зроблено відповідну відмітку у митній декларації позивача із посиланням саме на ч.3 ст. 53 МК України.

Консультації між позивачем та митним органом проведено у електронній формі; копії повідомлень податкового органу містяться у матеріалах справи разом із доказами їх направлення декларанту.

За вказаних обставин позивач був ознайомлений з переліком витребуваних документів.

Позивач листом від 30.08.2023 року №013008 надав до митного органу витребувані документи та пояснення.

Відповідач визначив митну вартість товару на підставі резервного методу. Позивач вважає протиправними рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA100320/2023/000039/2 від 30.08.2023 року та картку відмови в прийняті митної декларації № UA100320/2023/000786.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом.

При цьому, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ст.52 МКУ).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст. 53 МК україни).

В силу частини 5 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Аналіз частин 1 та 2 статті 53 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст. 53 МК України).

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз положень частини 3 статті 53, частин 1, 2 та 5 статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю є виключно наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/ або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Зокрема, сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

При цьому митниця зобов`язана доводити в суді свої сумніви, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Слід зазначити, що підставою для витребовування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості може бути наявність в спеціалізованих програмно-інформаційних комплексах Єдиної автоматизованої системи Держмитслужби (далі - ЄАС) інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів.

Аналіз норм Митного кодексу України 2012 року дає підстави вважати, що контроль правильності обчислення декларантом митної вартості може здійснюватися, в тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням ЄАС, яка містить відповідну інформацію.

При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.

В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Таким чином, у разі виявлення відповідачем розбіжності між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, останній вправі витребувати від декларанта додаткові документи та здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують сумнів у правильності визначення митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Оскільки відповідач виявив розбіжності у поданих позивачем документах, а саме:

розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, що вказані судом вище, а тому вправі був направити відповідні запити до позивача.

Щодо доводів відповідача про номер рахунку продавця, який вказаний у контракті та не відповідає номеру рахунку продавця, який вказаний у інвойсі, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинне законодавство України не обмежує особу у виборі банківської установи.

Окрім того, дані обставини жодним чином не впливають на визначення митної вартості товару.

За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано спростував зазначений довод відповідача.

Стосовно доводу відповідача про те, що умови поставки, що вказані в митній декларації та інвойсі (CPT Христинівка), не відповідають умовам поставки, що вказані у CMR та митній декларації країни відправлення (FCA Клайпеда), то колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У додатковій угоді №29 від 08.08.2023 року сторони погодили умови поставки CPT Христинівка.

У інвойсі від 21.08.2023 року № NFT також вказано умови поставки CPT Христинівка.

Термін CPT Інкотермс 2000 та 2010, означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику.

Крім цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з перевезенням товару до названого пункту призначення.

Це означає, що покупець бере на себе всі ризики чи втрати ушкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.

При цьому, під словом перевізник розуміється будь-яка організація, яка на підставі договору перевезення бере на себе зобов`язання забезпечити самому чи організувати перевезення товару по залізниці, автомобільним, повітряним, морським і внутрішнім водним чи іншим транспортом чи комбінацією цих видів транспорту.

Отже, саме на продавця товару покладається обов`язок оплати перевезення товару до пункту призначення.

Оскільки СMR складається вантажовідправником, а тому декларант не може нести відповідальність за дії третьої особи.

Митна декларація країни відправлення не визначена Митним кодексом України в якості документу, який підтверджує митну вартість товару.

За вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано спростував даний довод відповідача.

Стосовно доводу відповідача про те, що документ, що наданий у якості прайс-листа, має назву «комерційна пропозиція» та містить інформацію лише на 1 товарну позицію, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно пункту 13 висновків Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012 року з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності органам доходів і зборів заборонено втручатися у підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги прайс-лист з мотивів його недопустимості у зв`язку з наявністю чи відсутністю у ньому певних відомостей (реквізитів).

За вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив даний довод відповідача.

Стосовно доводу відповідача про те, що у наданій до митного оформлення платіжній інструкції в іноземній валюті від 21.07.2023 року №29 наявне посилання на рахунок від 05.04.2023 року № NFT-170726, який не додано до митного оформлення, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення вказаного доводу, оскільки декларант надав до митного органу вказаний документ разом з листом від 30.08.2023 року № 013008.

Стосовно доводу відповідача про те, що в документі, що наданий в якості платіжного документа між виробником та продавцем № VM3152, вказані реквізити рахунку проформи від 01.08.2023 року №ННВ29232, який не додано до митного оформлення, то колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим відхилення вказаного доводу, оскільки декларант надав до митного органу вказаний документ разом з листом від 30.08.2023 року № 013008.

Щодо доводів відповідача стосовно пов`язаності осіб позивача з його контрагентом за зовнішньоекономічним контрактом суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно вимог частин 12-14 ст. 59 МК України той факт, що продавець і покупець пов`язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної.

У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

За наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.

У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Митний орган від час прийняття оскаржуваного рішення та під час консультацій з позивачем не вказував на такий аргумент як пов`язаність позивача з його контрагентом за зовнішньоекономічним договором.

За вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив даний довод відповідача.

Одночасно слід зазначити, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

При цьому, тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції матеріали справи дають підстави для висновку, шо позивачем доведені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

При цьому, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позовних вимог, не доведено правомірність дій/рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Отже, відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару.

Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.

Як наслідок, відомості, надані позивач, стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.

Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Виходячи з результатів апеляційного перегляду не підлягають розподілу витрати у справі.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 26.06.2024 та може бути оскаржена до Верховного Суду згідно статті 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова