Постанова

від 03.07.2024 по справі 813/143/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 813/143/18 пров. № А/857/10171/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, ухвалене суддею Мричко Н.І. у м. Львові о 14:09, повний текст якого складений 19 лютого 2024 року, у справі № 813/143/18 за адміністративним позовом Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

позивач - Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернувся в суд з позовом до відповідача - Виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив:

-визнати протиправною бездіяльність щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" в частині пунктів 3, 4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у місті Володимир Волинської області;

- зобов`язати виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 в частині пунктів 3, 4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у місті Володимир Волинської області.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно доводів скаржника, бездіяльність Виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області щодо незабезпечення проведення робіт зі встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки території Єврейського кладовища як території історико-культурного призначення є протиправною і суперечить нормам статей 20, 27, 122, 188-190 Земельного кодексу України, Законам України «Про охорону земель, «Про місцеве самоврядування в Україні» «Про охорону культурної спадщини», «Про поховання та похоронну справу».

Зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, на виконання ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» затверджено Список історичних населених місць України, в якому міститься м. Володимир-Волинський. Зазначає, що умовою належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених статтями 53 та 55 Земельного кодексу України та ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини». 30.11.2005 Державним підприємством «Державний картографо-геодезичний фонд України» на запит позивача надано копії фрагментів відкритого картографічного матеріалу по старовинному Єврейському кладовищу в м. Володимир-Волинський Волинської області станом на 1944, 1949, 1958, 2000 роки. До матеріалів справи долучено копії картографічних матеріалів з нанесенням зазначеного об`єкта в Австрійському державному архіві. Наголошує на тому, що у судовому засіданні сторони судового процесу підтвердили ту обставину, що у м. Володимир-Волинському Волинської області на дату німецької окупації міста існувало єврейське кладовище. Відповідно до архівної довідки від 20.03.2000 № 100, єврейські цвинтарі на кадастрових картах середини XIX ст. мають позначки у вигляді підкови, т-подібні, у вигляді трикутника. Те що у місті Володимир-Волинському вже понад 70 років не існує такого об`єкта як «Єврейське кладовище», на думку скаржника є невірним трактуванням з огляду на відсутність науково-проектної документації на замовлення відповідача. Відповідачем не надано жодних доказів перенесення місць поховання, а відновлене Шатро на місці поховання видатного Рабина м.Володимира та виявлені людські останки внаслідок будівельних робіт свідчать про відсутність перенесення поховань. В свою чергу, ліквідація кладовища не є його знищення. Закриття та ліквідація кладовищ передбачають лише припинення поховань та визначають подальший спосіб їх утримання, збереження та використання. Як вбачається з матеріалів справи, спірний об`єкт є пам`яткою історії, історичне місце безпосередньо стосується культури та релігії національної меншини. В національних культурних та релігійних традиціях єврейського народу велике значення надається місцям поховань, кладовищам, а померлим велика пошана. Використання земель, на яких розташовані давні поховання, розкопування могил, есгумація, проведення будь-яких будівельних робіт тощо суворо заборонені релігійними законами іудаїзму.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, відповідача, третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 08.04.2002 у справі №7/35-83 визнано історичні межі стародавнього Єврейського кладовища у місті Володимир-Волинському Волинської області згідно Технічної документації виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої історичної межі бувшого єврейського кладовища у місті Володимир-Волинську Волинської області. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2001 резолютивну частину зазначеного рішення викладено у такій редакції: Визнати історичні межі стародавнього Єврейського кладовища у місті Володимир-Волинському, яке існувало на дату німецької окупації міста Володимир-Волинського, згідно Технічної документації виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої історичної межі бувшого єврейського кладовища у місті Володимир-Волинську Волинської області.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.01.2014 у справі №К/9991/39008/11 встановлено, що рішенням виконкому Володимир-Волинської міської ради №190 від 25.04.2002 визначено дату закриття Єврейського кладовища - 22.06.1941, а рішенням цього ж виконкому від 11.09.2003 датою ліквідації кладовища визначено 20.07.1944.

Управління культури Волинської обласної державної адміністрації листом від 12.07.2017 повідомило Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу про те, що оскільки територія, на якій знаходилось Єврейське кладовище, не належить до об`єктів культурної спадщини, надання дозволів на проведення робіт не належить до компетенції управління культури облдержадміністрації.

Володимир-Волинська міська рада Волинської області листом від 27.07.2017 повідомила позивача про те, що у місті Володимирі-Волинському такого об`єкта як Єврейське кладовище, як з історико-культурної точки зору, так і з точки зору комунальної, - немає. У місті Володимирі-Волинському є 2 кладовища - діюче Федорівське та закрите Ладомирське, а територія між СШ №2 і вулицею Драгоманова вже багато післявоєнних десятиліть вільна від надмогильних споруд, що означає, що розчищати нічого.

Виконавчий комітет Волинської обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення від 31.10.1974 Про затвердження генерального плану місті Володимира-Волинського, яким не передбачено планування чи існування Єврейського кладовища, разом з тим зазначеним документом визначено статус спірної земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови.

З метою виконання Розпорядження №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» видано Розпорядження голови Волинської ОДА від 22.06.1999 №415 «Про взяття під охорону держави пам`яток історії та культури на території області. На підставі вказаного розпорядження було взято під охорону 195 пам`яток історії, монумен`тального мистецтва та археології, в тому числі - 19 могил розстріляних євреїв.

Відповідно до листа Державної служби охорони культурної спадщини від 29.12.2004 означене кладовище не включено до переліку пам`яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення і до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1761, не внесено. Вказана обставина встановлена в ході розгляду судової справи Львівським апеляційним господарським судом №7/121- 11А.

20 квітня 2005 року Володимир-Волинською міською радою прийнято рішення №20/4 Про статус території в районі вулиць Драгоманова, Сагайдачного і Незалежності, на якій до початку Великої Вітчизняної війни існувало Єврейське кладовище. Цим рішенням вирішено за недоцільне проведення за кошти міського бюджету спеціальних досліджень (в т.ч. археологічних) вищезгаданої території, на якій до початку Великої Вітчизняної війни існувало Єврейське кладовище (ліквідоване в липні 1944 року) і надання цій території статусу об`єкта культурної спадщини. Вказане рішення є чинним.

З часу зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, одна частина земельного масиву з багаторічними насадженнями, на якій в минулому було розташоване Єврейське кладовище, відведена під територію міського парку, а друга частина земельної ділянки належить до земель житлової та громадської забудови. З 1970 по 1986 роки на цій території було споруджено ряд об`єктів соціально-культурного призначення, серед яких: школа, магазин, три житлових будинки, кінотеатр та прокладена дорога. Зазначені об`єкти функціонують станом на теперішній час.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» в частині пунктів 3, 4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у місті Володимир Волинської області протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При вирішенні справи, судом застосовано Конституцію України, Закон України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», Закон України про культурну спадщину», Закон України «Про поховання та похоронну справу», Закон України «Про охорону археологічної спадщини», розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», Кодекс адміністративного судочинства України.

Згідно норм ч. 4, 5 ст. 54, 66 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність; кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III).

Згідно з преамбулою Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

За ч. 1 ст. 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Згідно із статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до частини першої статті 150 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК України) на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

За приписами статей 53, 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина друга статті 54 ЗК України).

Крім того, Закон України «Про охорону культурної спадщини» визначає певний статус, правовий режим використання та захист для кожного виду об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про охорону культурної спадщини» підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об`єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об`єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.

Кабінет Міністрів України Розпорядженням від 20 липня 1998 року № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» зобов`язав органи місцевого самоврядування та державної влади держадміністрації із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин впродовж 1998-1999 років взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень в засобах масової інформації; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та міць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях де залишились сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Відповідно до п. 2 Додаткових заходів щодо збереження місць давніх поховань у населених пунктах України зобов`язано Раду міністрів Автономної республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, Держкомрелігій із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин, упродовж 1998-1999 років взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень в засобах масової інформації.

Пунктом 3 цього розпорядження, зобов`язано Раду міністрів Автономної республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин впродовж 1998-1999 років провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження.

Пунктом 4 цього розпорядження, зобов`язано Раду міністрів Автономної Республіки, Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, Держбуд, органи місцевого самоврядування не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", а саме віднесення об`єктів ( в тому числі кладовищ) до історичних об`єктів культурної спадщини проводиться в порядку визначеному Закону України «Про охорону культурної спадщини» та «Порядку обліку об`єктів культурної спадщини», затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 р. № 158.

Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Єврейське кладовище внесено до переліку пам`яток за № UA02080101.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки було укладено Угоду про охорону і збереження культурної спадщини від 04.03.1994, у параграфі 1 якої встановлено, що кожна із Сторін вживатиме належних заходів для охорони і збереження культурної спадщини всіх національних, релігійних або етнічних груп (далі іменуються "Групами"), які проживають або проживали на її території і були такими жертвами Другої світової війни.

Поняття "культурна спадщина", що стосується цілей цієї Угоди, означає культові заклади, місця історичного значення, пам`ятники, кладовища та меморіали загиблим, а також архівні матеріали, які мають до цього відношення.

Параграфами 4, 5 Угоди передбачено, що у випадках, коли влада та зацікавлені організації заявляють, що групи не в змозі самі забезпечити належну охорону та збереження своєї культурної спадщини, кожна із Сторін вживатиме спеціальних заходів з метою забезпечення такої охорони та збереження її на своїй території, а також запрошуватиме до співробітництва іншу Сторону та її громадян там, де є потреба в допомозі з цією метою; майно, згадане в параграфі 4, яке має особливу значимість, буде визначене в списку власності, який буде оприлюднений і переданий відповідним місцевим органам, все майно, визначене таким чином, буде захищене, збережене і позначене спеціальною табличкою, до нього буде забезпечено доступ громадськості.

Згідно з параграфом 7 ніщо в цій Угоді не може тлумачитись таким чином, що звільняло б іншу Сторону від її зобов`язань за Конвенцією про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 року або за будь-якою іншою угодою щодо охорони культурної спадщини.

Відповідно до параграфу 9 Угоди спори стосовно тлумачення або застосування цієї Угоди передаватимуться на розгляд органам, згаданим у параграфі 6.

Параграфом 6 Угоди передбачено, зокрема, що для здійснення контролю за виконанням цієї Угоди буде створена Спільна комісія з питань культурної спадщини. Рішення Комісії потребуватимуть згоди членів обох Сторін.

З аналізу положень цієї Угоди можна зробити висновок, що її метою було забезпечення охорони культурної спадщини всіх національних, релігійних або етнічних груп, які проживають або проживали на її території і були такими жертвами Другої світової війни.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 «Про затвердження списку історичних населених місць України» м. Володимир-Волинський віднесено до історичних населених місць (988 рік).

Cудом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що територія Єврейського кладовища у м. Володимирі не віднесена до земель історико-культурного призначення та відповідно не внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

30.11.2005 Державним підприємством «Державний картографо-геодезичний фонд України» на запит позивача надано копії фрагментів відкритого картографічного матеріалу по старовинному Єврейському кладовищу в м. Володимир-Волинський Волинської області станом на 1944,1949,1958, 2000 роки.

В матеріалах справи знаходяться копії картографічних матеріалів з нанесенням зазначеного об`єкта в Австрійському державному архіві.

Відповідно до архівної довідки від 20.03.2000 № 100, єврейські цвинтарі на кадастрових картах середини XIX ст. мають позначки у вигляді підкови, т-подібні, у вигляді трикутника.

Ключовим при вирішенні спірних правовідносин є те, що представники відповідача підтвердили ту обставину, що у м. Володимирі на дату німецької окупації міста існувало Єврейське кладовище та досі на території міста є залишки поховань.

За правилами ч. 6 ст. 30 Закону України «Про поховання та похоронну справу» видно, що утримання кладовищ, а також інших місць поховання забезпечують виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики.

Статтею 31 Закону України «Про поховання та похоронну справу» визначено заходи охорони місць поховань та передбачено заборону проведення будівельних робіт на місцевості із залишками слідів поховань та на території закритих кладовищ, прилеглих територій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими покликання скаржника на те, що даний закон не передбачає можливості ліквідації кладовищ, їх частин, чи зміну їх статусу та гарантує забезпечення схоронності місць які містять сліди давніх поховань. Наведене кореспондується із положеннями ч.2 ст. 298 ЦК України, якими закріплений обов`язок кожного шанобливо ставитись до місця поховання людини, незалежно від того в який період часу здійснювалось поховання.

Також при вирішення спору судом апеляційної інстанції враховано, що рішенням Господарського суду Волинської області у справі № 7/35-83 від 08.04.2002 позов Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Володимир-Волинської міської ради про визнання історичних меж задоволено. Суд визнав історичні межі стародавнього Єврейського кладовища у м. Володимир- Волинському згідно «Технічної документації про виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої історичної межі старовинного Єврейського кладовища у м.Володимирі-Волинському Волинської області.» ( т. 1 а.с. 60 ).

03.06.2002 Львівській апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Володимир-Волинської міської ради Волинської області на рішення господарського суду у справі №7/35-83 від 08.04.2002 залишив без задоволення, доповнивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції: суд визнав історичні межі Єврейського кладовища у м.Володимир-Волинському, яке існувало на дату німецької окупації м. Володимир-Волинська Волинської області, згідно "Технічної документації про виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої межі старовинного Єврейського кладовища в м. Володимир-Волинську Волинської області" (т. 1 а.с. 61-62 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою цієї статті також визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільного їх визнання.

Разом з тим, згідно доводів відповідача на сьогоднішній день ландшафт оспорюваної території повністю позбавлений будь-яких ознак поховань, що, на думку відповідача, свідчить про остаточну і незворотню втрату цією територією статусу кладовища. Також покликається на Генеральний плат міста Володимира, затверджений у 1974 році, яким чітко передбачено формування адміністративного центру міста та визначено статус спірної земельної ділянки землі житлової і громадської забудови. Вважає, що проблему Єврейського кладовища створено двома єврейськими організаціями, зокрема позивачем, штучно.

При цьому суд апеляційної зазначає, що для звернення до суду позивача з цим позовом не має значення, чи визнано місце, де розташовувався об`єкт «Єврейське кладовище», об`єктом культурної спадщини, як на цьому наполягає відповідач. Метою цього позову вказано саме прагнення до користування об`єктом, який може бути визнаний у встановленому порядку об`єктом культурної спадщини, а не вже визнаний таким.

У цьому контексті варто також зазначити, що занесенню об`єктів до Переліку об`єктів культурної спадщини, згідно пунктів 2.1.-2.3. Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060) передує вчинення певних дій та виконання відповідних процедур.

Зокрема, виявлення об`єктів культурної спадщини включає: натурне обстеження (дослідження), історико-архівні і бібліографічні дослідження, визначення предмета охорони, встановлення ступеня схоронності, первісного призначення, сучасного використання, фотофіксацію (у разі необхідності графічну фіксацію), виготовлення короткої історичної довідки та облікової картки.

Виявлення об`єктів культурної спадщини відбувається шляхом здійснення науково-дослідних та пошукових робіт (натурних обстежень (досліджень), історико-архівних і бібліографічних досліджень, фотофіксації, графічної фіксації), розробки науково-проектної документації; наукової (науково-технічної) експертизи робіт, які можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини; земляних, будівельних, меліоративних та інших робіт.

На виявлені об`єкти культурної спадщини складається облікова картка об`єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Слід також зазначити, що відповідно до ст. 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичній свідомості, традиції і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Так, зі змісту Статуту Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу вбачається, що метою його діяльності є: сприяння освіти громадськості щодо стану дискримінації та упередження проти осіб єврейської національності та реалізація цілей - релігійних, благочинних, наукових, літературних, просвітницьких; відповідно до Статуту Представництва Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, зареєстрованого 08.06.2000, основною метою його діяльності є проведення моніторингу ситуації з дотримання прав людини, сприяння гармонізації міжнаціональних та міжрелігійних відносин, надання різноманітної гуманітарної допомоги, сприяння покращенню освіти.

Охоронюваний законом інтерес, в межах розгляду цієї справи, стосується 1) права на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності позивача як національної меншини України; 2) права на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність; 3) права на розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії; 4) права на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення.

Положеннями статті 6 Закону України «Про національні меншини в Україні» визначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам`ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

Крім цього, статтею 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» гарантовано право релігійних організацій на заснування і утримування вільно доступних місць богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглих територіях, у місцях паломництва, в установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, тощо.

Інтерес до прагнення користування конкретним матеріальним та нематеріальним благом зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності як національної меншини України, збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб.

Враховуючи те, що будівництво згідно Генерального плану м. Володимира проводилося на території, де колись розташовувалось Єврейське кладовище і цьому є відповідні підтвердження в матеріалах справи та відповідачем не заперечується згадана обставина, інтерес позивача до цього об`єкта цілком відповідає поняттю «охоронюваний законом інтерес», тлумачення якому надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, та підлягає захисту в порядку та спосіб, визначений Кодексом адміністративного судочинства України .

Отже, позивач має право на звернення із позовом у цій справі, а обраний ним спосіб захисту охоронюваного законом інтересу не суперечить вимогам чинного законодавства.

З огляду на наведене, судом апеляційної інстанції враховуються аргументи зазначені позивачем, оскільки відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджують виконання робіт, передбачених п.п. 3 та 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року № 604-р.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності є обґрунтованими і підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню повністю.

Крім того, з метою повного відновлення порушеного права позивача та задля недопущення подальшого невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року № 604-р, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, зобов`язавши відповідача виконати вимоги пунктів 3 та 4 вищевказаного розпорядження щодо місць давніх поховань «Єврейський цвинтар», що знаходиться у місті Володимирі.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання розподілу судових витрат регламентоване статтею 139 КАС України, частина 6 якої вказує, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративну справу на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).

Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у сумі 12334,00 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що такі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 310, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу задовольнити, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12лютого 2024 року у справі № 813/143/18 скасувати.

Адміністративний позов Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Володимирської міської ради щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України в частині пунктів 3, 4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у місті Володимир Волинської області.

Зобов`язати виконавчий комітет Володимирської міської ради виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 в частині пунктів 3, 4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у місті Володимир Волинської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Володимирської міської ради (ЄДРПОУ 04051282) на користь Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу (ЄДРПОУ 21720365) судові витрати у розмірі 12334,00 (дванадцять тисяч триста тридцять чотири) грн, понесені на сплату судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 15.07.24