Ухвала

від 15.07.2024 по справі 734/2211/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 734/2211/20 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/614/24 Категорія - продовження строків тримання під вартою. Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

15 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю сторін кримінального провадження

захисників адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7

прокурора ОСОБА_8

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційні скарги захисника адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 31 травня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою

- обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, уродженцю та мешканцю АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимому,

- обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю та мешканцю АДРЕСА_2 , громадянину України, раніше судимому,

- та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Бровари Київської області, зареєстрованому в АДРЕСА_3 , раніше судимому,

продовжений строк тримання під вартою на шістдесят днів, до 30 липня 2024 року включно.

Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції вказав на те, що розгляд кримінального провадження не завершений з об`єктивних причин, свідки недопитані, докази сторін обвинувачення та захисту повністю не досліджені, ризики, які виправдовують тримання обвинувачених під вартою на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а підстав для скасування запобіжного заходу або заміни його на більш м`який суд не встановив.

В апеляційний скарзі обвинувачений ОСОБА_11 просив дослідити обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, ухвалу суду про продовження строку його тримання під вартою скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора з тих підстав, що матеріали кримінального провадження не містять жодних наявних фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що саме ОСОБА_11 міг вчинити кримінальні правопорушення щодо яких йому оголошено підозру.

Крім того, в судовому засіданні стороною захисту наголошувалось на тому, що подане прокурором клопотання не відповідає вимогам ст. 184 КПК України, не містить викладу обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини, копії цих матеріалів не були надані стороні захисту, до клопотання не долучено жодних додатків, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, що унеможливлювало встановлення судом, передбаченої ч. 2 ст. 177 КПК України обов`язкової підстави застосування запобіжного заходу наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.

Вказує на неповноту судового розгляду, яка на думку апелянта, полягає в тому, що в порушення вимог ч. 2 ст. 193 КПК України, суд проігнорував клопотання сторони захисту про дослідження речових доказів, документів, показань, на які посилається прокурор та виклику і допиту свідків, на показання яких посилається прокурор, як на докази обґрунтованості підозри.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази які не досліджувались судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_6 просить задовольнити його клопотання про визнання доказів недопустимими, ухвалу суду про продовження ОСОБА_9 строку тримання під вартою скасувати, як незаконну, оскільки прокурором на даний час не доведено існування ризиків, які брались до уваги при обранні запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою, чи виникнення нових ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а висунуте обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах і буде спростоване після дослідження судом всіх доказів, вказаних у клопотаннях захисника про визнання доказів недопустимими та їх оцінки в сукупності.

Звертає увагу, що судом встановлено, що ОСОБА_9 затриманий раніше вказаного в протоколі часу, з порушенням права на захист, без складання протоколу про затримання, однак, при продовженні строку тримання під вартою ці обставини судом навмисно ігноруються. Вважає, що судом прийняте рішення з метою подальшого катування ОСОБА_9 .

До цього часу не розглянуті клопотання сторони захисту про визнання слідчого експерименту та ряду інших доказів недопустимими.

Клопотання прокурора не відповідає вимогам закону, так як містить неправдиві відомості. Так, прокурором стверджується, що ОСОБА_9 раніше неодноразово судимий за злочини, хоча в матеріалах кримінального провадження така інформація відсутня, а просто вказано раніше судимого. З якою метою прокурор заводить суд в оману невідомо. При тому, що надуманими є й інші ризики вказані у клопотанні.

Вказує на те, що на день та час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, ОСОБА_9 має алібі, що в той час він знаходився в м. Києві і не міг бути серед осіб, які вчинили злочин. 26 грудня 2019 року він був затриманий працівниками поліції без складання відповідних процесуальних документів, без роз`яснення прав і допуску адвоката. З 26 по 29 грудня 2019 року ОСОБА_9 незаконно утримували працівники поліції, знущалися над ним, вимагали надати неправдиві свідчення та змусили їх повторити при проведенні слідчого експерименту в присутності захисника, якого надали лише 29 грудня.

Затримання ОСОБА_9 саме 26 грудня 2019 року підтверджується ОСОБА_10 та матеріалами негласної слідчої дії.

З переглянутого в судовому засіданні відеозапису слідчого експерименту видно, що 29 грудня 2019 року ОСОБА_9 прибув для участі в слідчій дій в супроводі працівника поліції, що свідчить про те, що на той час він вже був затриманий, проте, його право на захист не було забезпечене. При явних ознаках застосування до ОСОБА_9 недозволених методів ведення слідства, не було вчасно підготовлено заяву про вчинення злочину і, як наслідок, не було проведено освідування обвинуваченого на предмет тілесних ушкоджень, що свідчить про порушення права на захист. Клопотання про визнання слідчого експерименту недопустимим доказом до цього часу не розглянуте.

Не ставлячи під сумнів факт вчинення злочину, стороною захисту зверталась увага суду на те, що протокол огляду місця події та показання ОСОБА_12 не стосуються ОСОБА_13 , оскільки на місці вчинення злочину його не було. При цьому, клопотання сторони захисту про визнання протоколу огляду місця події недопустимим докази не розглянуте судом.

Вважає, що під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , які є одночасно нововиявленими, тобто складання протоколу слідчого експерименту замість складання протоколу допиту є штучним створенням доказів участі ОСОБА_13 у вчиненні злочину із застосуванням недозволених методів ведення слідства, а свідчення ОСОБА_14 занесені до протоколу обшуку взагалі вказують на непричетність ОСОБА_13 до вчинення злочину.

Захисник переконаний, що за таких підстав у суду немає законних підстав для подальшого тримання ОСОБА_9 під вартою, оскільки його вина не доведена і справа щодо нього підлягає закриттю.

В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_7 ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 просить скасувати, постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу.

На порушення вимог ч. 2 ст. 184 КПК України, його підзахисний ОСОБА_10 не отримав копії клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, що позбавило його можливості своєчасно з ним ознайомитись та викласти свої заперечення.

Крім ОСОБА_10 даною ухвалою суду продовжені строки тримання під вартою й іншим обвинуваченим по даному кримінальному провадженню ОСОБА_11 та ОСОБА_9 . При обґрунтуванні прийнятого рішення суд виходив з оцінки обставин справи, які є загальними і відносяться до всіх зазначених обвинувачених у справі. Суд не врахував індивідуальні особливості, які існують щодо кожного обвинуваченого і мають суттєве значення для вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Не погоджується з висновком суду про те, що після обрання обвинуваченим запобіжного заходу ризики, передбачені ст. 177 КПК України не змінилися, посилаючись на те, що 28 березня 2024 року Європейським судом з прав людини прийнято рішення за зверненням ОСОБА_10 , яким визнано порушення прав людини щодо ОСОБА_10 , яке полягає в надзвичайно тривалому триманні особи під вартою без ухвалення вироку суду та недотриманні умов тримання особи під вартою.

За наявності таких обставин подальше тримання ОСОБА_10 під вартою слід вважати протиправним.

До початку апеляційного розгляду справи обвинувачений ОСОБА_11 та його захисник адвокат ОСОБА_15 подали заяву про відмову від апеляційної скарги, відповідно обвинувачений ОСОБА_11 відмовився від його доставки в апеляційний суд.

В силу вимог ч.2 ст. 403 КПК України, при наявності інших апеляційних скарг, у апеляційного суду відсутні підстави закривати апеляційне провадження.

Обвинувачений ОСОБА_9 при встановленні його особи, в апеляційному суді поводився зухвало, висловлювався нецензурними словами, за що був видалений із залу судового засідання.

Заслухавши доповідача, захисників адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які підтримали доводи поданих апеляційний скарг та наполягали на скасуванні ухвали суду, як такої, що винесена з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства та порушує права обвинувачених, прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти доводів сторони захисту, вказуючи, що у кримінальному провадженні 02 липня 2024 року ухвалений вирок, яким усім трьом обвинуваченим призначене покарання і продовжений строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає апеляційні скарги захисників адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді під час судового розгляду регламентується положеннями статті 331 КПК України, у порядку передбаченому главою 18 цього Кодексу. Проте, це не означає, що прокурор і суд дублюють повністю положення процесуального закону, які застосовуються під час досудового розслідування, враховують особливості судового розгляду кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою суд враховує виключно наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування (у даному випадку судового розгляду) до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Питання обґрунтованості оголошеної підозри, тим більше, коли це питання є предметом судового розгляду, під час вирішення питання про продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу, не розглядається.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, окрім іншого, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 обвинувачуються у нападі з метою заволодіння майном потерпілого ОСОБА_12 , поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, який зазнав нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, за що передбачена кримінальна відповідальність, за ч. 3 ст. 187 КК України, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченими кримінально-карного діяння, та вказує на те, що розуміючи тяжкість покарання, за відсутності міцних і сталих соціальних зв`язків вони можуть ухилитися від суду.

У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Ризик - це ймовірність того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності та незаконно впливати на свідків.

Особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що обвинувачений зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.

Продовжуючи строк тримання під вартою, суд вірно зазначив в ухвалі, що вказані прокурором ризики не зменшились та визнав їх такими, що виправдовують подальше тримання обвинувачених під вартою, і на даний час вони виключають можливість скасування запобіжного заходу або зміни запобіжного заходу ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на більш м`який.

Наразі, питання доведення винуватості обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень «поза розумним сумнівом» не є предметом ні судового, ні апеляційного розглядів, оскільки вирішується питання виключно щодо доведеності обставин, які виправдовують тримання обвинувачених під вартою.

Крім того, судом вірно зазначено про те, що судовий розгляд не завершений з об`єктивних причин, не допитані свідки, не досліджені докази сторони обвинувачення та захисту. Саме після дослідження всіх обставин та доказів у кримінальному провадженні може бути вирішене питання щодо обґрунтованості та допустимості доказів кожної зі сторін у кримінальному провадженні, надано їм оцінку та прийнято рішення про обставини, які вони доводять чи навпаки спростовують.

Вказуючи на те, що обвинувачені безпідставно тримаються під вартою, захисник та самі обвинувачені залишили поза увагою ту обставину, що наявність вказаних прокурором ризиків була підтверджена під час обрання міри запобіжного заходу в ході досудового розслідування.

На час судового розгляду, даних які б вказували, що встановлені ризики зникли або ж зменшилися, не встановлено. Крім того, таких обставин не наводять у своїх апеляційних скаргах ні обвинувачені, ні захисник.

Твердження в апеляційній скарзі захисника, що суд не вирішив питання про визнання доказів, які стали підставою для затримання ОСОБА_9 та обрання їм міри запобіжного у виді тримання вартою, недопустими, чим порушив положення кримінального процесуального закону, не заслуговують на увагу.

Так, статтею 89 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що за загальним правилом питання допустимості доказів суд вирішує під час оцінки доказів у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Проте суд наділений повноваженнями визнати доказ недопустимим і під час судового розгляду з подальшими неможливістю або припиненням його дослідження в разі встановлення очевидної недопустимості такого доказу (ч. 2 ст. 89 КПК України).

Однак, стороною захисту не було наведено очевидної недопустимості вказаних доказів, які вони вважають недопустимим, що стало підставою для відмови у задоволенні клопотання та відкладення його вирішення до видалення суду до нарадчої кімнати, де суд матиме можливість надати оцінку вказаним стороною захисту фактам з огляду на інші докази та встановлені обставини.

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_10 та ОСОБА_9 підозрюються у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке виразилось у нападі на особу із застосуванням насильства до потерпілого, яке є небезпечним для його життя і здоров`я, до того ж злочин вчинено за попередньою змовою групою осіб, при тому, що потерпілий зазнав нападу у власному будинку, від осіб, що раніше притягувались до кримінальної відповідальності, отже, саме в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ від загальної практики Європейського Суду щодо дотримання принципу презумпції невинуватості.

Тривалий час судового розгляду кримінального провадження пов`язаний з процесуальною поведінкою саме сторони захисту, а не є забаганкою з боку суду чи сторони обвинувачення, адже суд обмежений у процесуальному часі, з огляду на завантаженість судової системи іншими справами та кримінальними провадженнями, в яких особи також перебувають під вартою і мають право на своєчасний судовий розгляд в розумні процесуальні строки, при тому, що не зловживають своїми процесуальними правами, як у даному конкретному кримінальному провадженні.

Вказівка захисника ОСОБА_7 про те, що Європейським судом з прав людини встановлені порушення прав людини щодо ОСОБА_10 , які полягають у надзвичайно тривалому триманні останнього під вартою без ухвалення вироку, не спростовує встановлених у провадженні ризиків, а тривалість судового розгляду пов`язана саме з позицією сторони захисту, про що апеляційний суд витребував з місцевого суду довідку про причини перенесення судового розгляду кримінального провадження. Більш того, вказаним рішенням національний суд не був зобов`язаний вирішити питання про звільнення ОСОБА_10 з-під варти, адже не було встановлено того факту, що він утримується під вартою незаконно чи необґрунтовано.

У свою чергу судом обґрунтовано необхідність продовження строку тримання обвинувачених під вартою, адже ризик впливу на свідків продовжував існувати через те, що вони не були допитані в судовому засіданні, як і ризик ухилення обвинувачених від суду був реальним та підтверджений тяжкістю кримінального правопорушення, в якому вони обвинувачуються, покаранням, яке загрожує в разі визнання їх винними, а також даними про особу ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , що в сукупності з встановленими під час здійснення судового розгляду обставинами вказує на законність оскаржуваного судового рішення та свідчить про безпідставність заявлених в апеляційних скаргах про скасування ухвали суду.

Розгляд кримінального провадження завершений, 02 липня 2024 року щодо обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ухвалений обвинувальний вирок, яким поряд з визнанням їх винуватими і призначенням покарання був продовжений строк тримання під вартою до набранням вироком законної сили, відповідно в апеляційного суду немає повноважень під час оскарження ухвали про продовження строків тримання під вартою, змінювати вирок суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-406, 407, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги захисника адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення, а ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 31 травня 2024 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строків тримання під вартою, без змін.

Ухвала набуває законної сили після її проголошення й касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18