Постанова

від 17.07.2024 по справі 488/4515/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.07.24

22-ц/812/1121/24

Справа № 488/4515/19 Головуюча у 1-й інстанції Селіщева Л. І.

Провадження № 22-ц/812/1121/24 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 липня 2024 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Локтіонової О. В., Серебрякової Т. В.,

із секретарем: Біляєвою В. М.,

за участю: боржниці ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 19 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Селіщевої Л. І. в залі судових засідань в місті Миколаєві по справі

за поданням

старшого державного виконавця

Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві

Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)

Черникової В. В.

(далі старший держвиконавець ОСОБА_2 )

про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи

за позовом

Миколаївської обласної спілки споживчих товариств

(далі - Облспоживспілка)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором позики

В С Т А Н О В И Л А:

Заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10 лютого 2020 року задоволено позов Облспоживспілки, ухвалено про стягнення на її користь з ОСОБА_1 114625 грн 54 коп., а також 1921 грн судових витрат.

Рішення суду набрало законної сили та за заявою позивача на його адресу 9 квітня 2024 року судом направлено виконавчий лист.

За виданим судом виконавчим листом 6 травня 2020 року відкрито виконавче провадження, яке об`єднано у зведене виконавче провадження 1 березня 2024 року стосовно однієї боржниці ОСОБА_1

19 березня 2024 року до Корабельного районного суду міста Миколаєва звернулася старший державний виконавець з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи ОСОБА_1 .

В обґрунтування свого подання старший держвиконавець зазначила, що на виконанні в Корабельному ВДВС перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Корабельним районним судом міста Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Облспоживспілки 114624 грн 54 коп. суми позики та 1921 грн сплаченого судового збору.

Між тим, комплекс вжитих заходів з примусового виконання судового рішення не дав результату та рішення суду досі залишається не виконаним.

За повідомленням Державної прикордонної служби України боржниця ОСОБА_1 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон, за яким час від часу виїжджає, але рішення суду не виконує.

Тому з урахуванням тривалого ухилення боржниці від виконання судового рішення суду старший держвиконавець просила тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 19 березня 2024 року подання держвиконавця задоволено, постановлено тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань покладених на неї виконавчим листом № 2/488/558/20, виданим 16 березня 2020 року, про стягнення з неї на користь Миколаївської обласної спілки споживчих товариств боргу за сумою позики в розмірі 114625 грн 54 коп. та 1921 грн судових витрат. Виконання ухвали покладено на Державну прикордонну службу України.

При постановленні ухвали, суд виходив з наявності підстав для тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, у зв`язку з ухиленням від виконання рішення суду .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що ухвалу суду постановлено внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права та без повного з`ясування обставин справи, просила її скасувати.

Як на підстави скасування судового рішення посилалася на не отримання нею повідомлень від старшого держвиконавця про відкриття і хід виконавчого провадження, зокрема і про необхідність подання декларації. При тому, що вона не ухилялася від виконання рішення суду, оскільки її єдиним доходом на сьогоднішній день є дохід від оренди частки земельної ділянки, розташованої в селі Ставки Веселинівського району Миколаївської області, на який звернуто стягнення задля виконання рішення суду, а кошти отримані за оренду перераховані відповідно до платіжних доручень. Тому перетин нею кордону жодним чином не впливав та не впливає на виконання рішення суду, яке вона не може виконати за відсутністю коштів, але таке обмеження впливає на можливість її вільного пересування в умовах воєнного часу. У змісті скарги виклала основні положення норм права що регулюють порядок та підстави тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, в тому числі і норми які втратили чинність.

Крім того зазначила, що не була викликана у судове засідання з розгляду подання старшого держвиконавця.

У відзиві на апеляційну скаргу стягувач Облспоживспілка вважала її доводи безпідставними, а ухвалу суду такою, що відповідає нормам процесуального права. Посилалися на ухилення відповідачки від виконання рішення суду тривалий час, яке нею не виконано, навіть, з огляду на отримання доходу від здачі в оренду частини належної їй земельної ділянки, оскільки з часу постановлення заочного рішення на його виконання боржницею ОСОБА_1 сплачено лише 1376 грн 46 коп. заборгованості, в той час як за іншим виконавчим провадженням між тими же сторонами нею сплачено 35061 грн 76 коп.

Іншими учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, із наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 10 лютого 2020 року Корабельним районним судом міста Миколаєва постановлено заочне рішення, яким з ОСОБА_1 на користь Облспоживспілки стягнуто 114625 грн 54 коп. заборгованості за договором позики та 1921 грн судового збору (провадження 2/488/558/20 а.с.20-21)

6 травня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61982742 про стягнення з ОСОБА_1 114 625 грн 54 коп. на користь Облспоживспілки та того ж дня відомості про це направлено сторонам виконавчого провадження. Боржницю зобов`язано подати декларацію про доходи та постановлено про стягнення з боржника суми основної винагороди виконавця (провадження 6/488/49/24 а.с.11-12).

Згодом, постановою старшого держвиконавця від 1 березня 2024 року вказане виконавче провадження об`єднане у зведене виконавче провадження разом з провадженнями №№61982742 та 73968013 у зведене провадження з номером 61982742 (провадження 6/488/49/24 а.с.10). Копія постанови 15 березня 2024 року направлена на адресу боржниці (провадження 6/488/49/24 а.с.13).

Боржницею ОСОБА_1 у змісті скарги зазначено, що їй не було відомо про відкриття та хід виконавчого провадження, при тому у судовому засіданні суду апеляційної інстанції нею надані протилежні цим обставинам пояснення, а саме, що у 2020 році вона відвідувала державного виконавця, знайомилася з матеріалами виконавчого провадження, про що поставила свій підпис у самому провадженні. Про обізнаність боржниці про наявність виконавчого провадження свідчать і надані нею платіжні доручення про переказ коштів в рахунок виконавчого збору на виконання судового рішення, які здійсненні у грудні 2022 року та лютому 2023 року (провадження 6/488/49/24 а.с.27-32).

За наведеного, колегія суддів висновує, що ОСОБА_1 достеменно була обізнана про наявність відносно неї виконавчого провадження за заочним рішенням суду про стягнення боргу за договором позики.

Разом з тим, здійсненими старшим держвиконавцем заходами з примусового виконання встановлено, що боржниця пенсійних виплат не отримує, транспортними засобами не володіє, однак має у праві власності частину земельної ділянки загальною площею 6,1699 га, та неодноразово перетинала державний кордон (провадження 6/488/49/24 а.с.4, 7, 8-9, 5-6).

Не спростовуючи ці обставини, ОСОБА_1 надала копії платіжних доручень №53318 від 29 грудня 2022 року на суму 69 грн, №1209 від 28 лютого 2023 року на суму 1376 грн 46 коп., №53319 від 29 грудня 2022 року на суму 1500 грн, №1210 від 24 лютого 2023 року на суму 1000 грн, №53320 від 29 грудня 2022 року на суму 158 грн 54 коп., з яким стягувачем на виконання рішення отримано лише 1376 грн 46 коп. (провадження 6/488/49/24 а.с.27-31).

З розшифровки платежів, сплачених на виконання зобов`язань за договором позики, починаючи з 2015 року і по 2023 рік (провадження 6/488/49/24 а.с.48-52), вбачається, що в рахунок відшкодування суми позики в розмірі 150000 грн ОСОБА_1 сплачено за цей період 35061 грн 76 коп., зокрема, на виконання заочного рішення суду від 10 лютого 2020 року суму в розмірі 1376 грн 46 коп.

Тому, вважаючи, що тимчасове обмеження боржниці у перетині кордону України може призвести до стимулюючих дій з виконання судового рішення, з огляду на усі можливі прийняті старшим держвиконавцем заходи, остання звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження особи, яке задоволено на підставі ухвали суду.

Відповідно до вимогстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 129-1 Конституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до положень частини 1статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За пунктом 19 частини 3статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржникафізичної особи чи керівника боржникаюридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Таке право громадянина України на виїзд з України (зокрема вільне пересування через кордон) може бути тимчасово обмежено у відповідності до пункту 5 частини 1, частини 2статті 6Закону України«Про порядоквиїзду зУкраїни ів`їздув Українугромадян України» у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами 1 та 6 цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до частини 3статті 441 ЦПК України ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб) суд може постановити, якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Тому судова колегія не погоджується із доводами апелянтки про те, що тимчасове обмеження її виїзду за межі України порушує її права на вільне пересування і вважає, що застосоване до ОСОБА_1 обмеження відповідає усім трьом критеріям, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v.Bulgaria» від 26.11.2009), а саме ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та перебуває у справедливому балансі між правами боржника та публічним інтересом.

Зокрема, у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено частиною 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення статті 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» («Горнсбі проти Греції»).

Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату цього боргу і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: «Агрокомплекс проти України», «Іванов проти України»).

Водночас свобода пересування особи гарантована статтею 2 Протоколу № 4 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень частини 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення суду від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

При цьому у пункті 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі «Напияло проти Хорватії» (п. п. 78-82).

Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 760/1293/17 (провадження № 61-11718св19).

У відповідності до вимог частини 4статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За цих обставин та враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне застосувати ці висновки ВС до виниклих у справі правовідносин, оскільки з огляду на тривалість виконання судового рішення та пасивну поведінку боржниці, якою добровільно після судового рішення погашено борг у сумі лише 1376 грн 46 коп., примусове виконання судового рішення без застосування до боржниці тимчасового обмеження може призвести до порушення розумного балансу (пропорційності) між правами боржниці щодо її вільного пересування через кордон країни та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

Таким чином, судом першої інстанції належним чином враховані обставини справи та обґрунтовано задоволено подання старшого державного виконавця.

Доводи ОСОБА_1 про порушення її прав, у зв`язку з необізнаністю про дату та час слухання справи за поданням старшого держвиконавця, не заслуговують на увагу, оскільки положеннями статті 441 ЦПК України передбачений негайний розгляд подання за участю державного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.

За такого, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, з підстав , передбачених статтею 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 19 березня 2024року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О.О.Ямкова

Судді О. В. Локтіонова

Т. В. Серебрякова