Рішення

від 17.07.2024 по справі 520/11189/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2024 р. № 520/11189/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під., к. 16,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61022) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ" (в`їзд Білостоцький, буд. 3,м. Харків,61038) про стягнення адміністративно-господарської санкції,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ", в якому просить суд стягнути адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 106 158,21 грн (сто шість тисяч сто п`ятдесят вісім грн 21 коп).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 лютого 2024 року територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 24 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) 1 особа. Відповідачу за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю нараховано адміністративно-господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника за кожне робоче місце не зайняте особою з інвалідністю в сумі 106 158,21 грн., які у добровільному порядку відповідачем не сплачено.

Ухвалою суду від 01.05.2024 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідач з поданим позовом не погодився, надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволені позову, посилаючись на те, що на виконання ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ, мав в наявності у 2023 році 1 спеціально створене додаткове вакантне робоче місце для працевлаштування на ньому особи з інвалідністю; про створені та наявні вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю належним чином щомісячно був сповіщений Харківський міський центр зайнятості, що підтверджується його відмітками про прийняття звітності про наявність вакансій (форма № 3-ПН). Відповідач вважає, що в силу ч. 1 ст. 18 Закону України " у нього відсутній обов`язок проводити пошук осіб з інвалідністю на наявні вакансії. Також, просив стягнути на користь відповідача судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги адвокатом за цією справою у розмірі - 6000 грн.

У відповіді на відзив представник позивача підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві, та просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 500 грн та зазначив, що предмет позову не є неординарним, а справа відноситься до категорії незначної складності. Тому підготовка відзиву на позовну заяву не потребувала значних затрат часу, не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи адвоката, зокрема в частині ознайомлення з матеріалами справи, аналізу судової практики у подібних спорах, побудови стратегії захисту клієнта, аналіз документації клієнта пов`язаної з даною справою. Також посилався на обмежене фінансування в умовах воєнного стану.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно приписів ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до автоматизованого розрахунку наданого позивачем, відповідач відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у 2023 році встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю із розрахунку 4% від середньооблікової численності штатних працівників облікового складу за рік становить 24 осіб, при середньообліковій кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників - 2546523,74 грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника 106105,16 грн.

До Харківського міського центру зайнятості відповідачем надавались звіти за формою № 3-ПН за квітень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за травень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за червень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за липень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за серпень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за вересень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за жовтень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за листопад 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю; за грудень 2023 року про наявність 1 вакантного місця менеджера з персоналу - особи з інвалідністю.

Отже, у 2023 році відповідачем було створено 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У відзиві на позов відповідачем також зазначено, що у 2023 році у товаристві працювала 1 особа з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (2 група) у період з 01.01.2023 по 25.04.2023, в підтвердження чого до матеріалів справи надано копію наказу про прийняття на роботу, копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій та пені сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 106105,16 грн.

За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу була нарахована пеня - 53,05 грн.

Загалом заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій склала - 106158,21 грн, за стягненням якої позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Розглядаючи спір по суті, суд зазначає, що основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон).

За змістом ст.18 Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 10 березня 2023 року № 14-1, Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 10 березня 2023 року № 17, Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2023 р. за № 456/39512, цей Порядок відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон) визначає механізм надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік (далі - розрахунок).

Розрахунок надсилається у формі електронного документа Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за формою, наведеною у додатку.

Створені Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю оригінали розрахунків передаються Пенсійному фонду України з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про публічні електронні реєстри», «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», інших нормативно-правових актів.

Пенсійний фонд України надсилає розрахунки через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України протягом п`яти календарних днів з дня їх одержання від Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Інформація про дату і час надсилання розрахунків надається Пенсійним фондом України в електронному вигляді у формі квитанцій протягом трьох робочих днів з дня їх відправки.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною першою статті 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року (в редакції чинній до 09.06.2023) звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Відповідно до пункту 2 Порядку надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2023 р. №553 (чинного з 09.06.2023) роботодавець з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням.

Роботодавець може повідомити центру зайнятості про закриття вакансії (вакансій) шляхом надсилання відповідної інформації в електронній формі на офіційну електронну адресу центру зайнятості (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).

Роботодавець подає до центру зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування особи з інвалідністю, за формою звітності N 3-ПН, визначеною Мінекономіки.

Вимоги цього пункту не поширюються на інформацію, яку подає НАДС згідно з абзацом другим пункту 2 цього Порядку.

Відповідно до пункту 1.4 Розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), затвердженого наказом Міністерства економіки від 12.04.2022 №827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Згідно з пунктом 1.5. (Розділ І вказаного Порядку) форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок роботодавця щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону.

Однак на цю особу покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, слід вважати, що такий роботодавець виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Згідно листа Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості від 27.02.2024 №17.03-1190, протягом 2023 року відповідач надавав Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою "особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). За цей період до ТОВ "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ" не було працевлаштовано жодної людини з інвалідністю за направленням ХФ ХОЦЗ. Відмов з боку підприємства у працевлаштуванні людей з інвалідністю за направленням ХФ ХОЦЗ не було.

Отже, на адресу Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості відповідачем вчасно направлялись звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій, в тому числі з додатком «І. Основні характеристики вакансій та вимоги до претендентів» з зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, перший з яких із зазначенням відомостей про створення вакансій для осіб з інвалідністю було направлено 25.04.2023.

З копій вказаних звітів, на виконання приписів ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" ТОВ "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ" у 2023 році було виділено та створено 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У відзиві на позов відповідачем також зазначено, що у 2023 році у товаристві працювала 1 особа з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (2 група) у період з 01.01.2023 по 25.04.2023, в підтвердження чого до матеріалів справи надано копії наказу про прийняття на роботу та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією.

Отже, відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Доказів, які б свідчили про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ" безпідставно відмовляло у прийнятті на роботу особам з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" органами, матеріали справи не містять.

Доказів звернення протягом 2023 року осіб з інвалідністю за працевлаштуванням особисто або за направленням до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ" матеріали справи також не містять.

Доказів того, що звіти за формою № 3-ПН подавалися підприємством несвоєчасно, до матеріалів справи не надано.

Наведене свідчить про відсутність в діяннях Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ" складу правопорушення, за яке передбачена юридична відповідальність як за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Розглядаючи дану справу, судом враховано останні у часі правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 24 червня 2020 року по справі №440/2008/19, про те, що відповідач не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним розроблено необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи, але фактично не працевлаштовано інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 28 травня 2019 року у справі 820/2287/17, від 17.09.2020 у справі №160/4443/19, від 13.05.2021 у справі №260/554/19.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене, розглядом справи встановлено та матеріалами справи підтверджено факт того, що відповідачем було вжито заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що відповідачем вжиті необхідні заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тому у змісті вчиненого відповідачем діяння відсутній склад правопорушення, за яке передбачена юридична відповідальність як за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що особа, яка заперечує зазначений розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11 серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем укладено договір на правничу допомогу з Адвокатським об`єднанням "СТАТУС ЛЕКС" від 21.05.2024. Відповідно до п.п.1.1 умов якого Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги з правничої допомоги по захисту його прав і законних інтересів перед фізичними особами (у т.ч. підприємцями), у будь-яких органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, у тому числі, але не виключно, в органах досудового розслідування, прокуратури, служби безпеки України, державної податкової служби України, органах МВС, Антимонопольному комітеті України, у Судах загальної юрисдикції, господарських Судах, адміністративних Судах та спеціалізованих Судах України всіх рівнів та інстанцій/ у тому числі Верховному Суді, Конституційному Суді України, Європейському суді з прав людини, третейських судах (далі - Послуги), а Замовник зобов`язується прийняти належним чином надані Послуги та оплатити їх. У п.п.6.1. передбачено, що оплата послуг за цим Договором проводиться в розмірі, що зазначається у кожному конкретному Додатку до цього Договору, на підставі підписаного Сторонами Акту виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно акту №21 виконаних робіт (наданих послуг) від 23.05.2024 Адвокатське об`єднання "СТАТУС ЛЕКС" надало наступні послуги: консультацію з визначенням переліку документів, якими спростовуються позовні вимоги та складено відзив на позовну заяву. Вартість послуг за цим актом складає у загальному розмірі 6000 грн., з них: за надання консультації - 1000 грн. за 1 час роботи; складення відзиву на позов - 5000 грн. за 5 часів роботи.

Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з позивача на користь відповідача у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 257, 263, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, 5, Держпром, 1 під., к. 16,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61022, ЄДРПОУ 14070760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЗИНГ ФАРМАЦІЯ" (в`їзд Білостоцький, буд. 3,м. Харків,61038, код ЄДРПОУ 43636392) витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн (одна тисяча п`ятсот гривень).

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлено - 17.07.2024, з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя Марина Лук`яненко