Постанова

від 17.07.2024 по справі 201/9400/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6182/24 Справа № 201/9400/22 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про визнання договору удаваним, частково недійсним та стягнення грошових коштів

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д»

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернулась суду із позовом до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про визнання договору удаваним, частково недійсним та стягнення грошових коштів (том 1 а.с.1-8). В обґрунтування позовних вимог позивачка послалася на те, що 12 жовтня 2021 року вона уклала Договір №12/10-1 про внесення/сплату пайового внеску з відповідачем, згідно з умовами якого відповідач зобов`язався побудувати багатоквартирний будинок по АДРЕСА_1 , здати його в експлуатацію та передати їй квартиру номер Б на 4 поверсі загальною площею 80,00 кв.м., а позивачка зобов`язалась сплатити пайовий внесок частинами на умовах, вказаних в пункті 2.3 Договору. Незважаючи на назву договору, та назву сторін: «Учасник» і «Житлово-будівельний кооператив, ЖБК», дані правовідносини за своєю суттю мають ознаки купівлі-продажу квартири, оскільки позивачка не має ніяких прав та обов`язків як Учасника кооперативу, не має прав та можливостей впливати на рішення та дії ЖБК. Учасник має лише один обов`язок - сплатити вартість Об`єкта нерухомості, та лише одне зобов`язання - прийняти цей Об`єкт нерухомості після завершення будівництва, а у ЖБК фактично є лише обов`язок передати Об`єкт Учаснику після завершення будівництва. Пунктом 2.2. цього Договору встановлено, що розмір (сума) пайового внеску за вказаним Договором становить 2 530 560 грн., та визначається як добуток базової ставки пайового внеску у розмірі 31 632 грн. за один кв.м. Об`єкту нерухомості, що еквівалентно 1 200 доларів США за курсом на день укладання Договору, та загальної площі Об`єкту. Пунктом 2.3. цього Договору визначено вісім календарних дат, до яких Учасник повинен внести пайовий внесок відповідними платежами. Позивачкою було внесено перші три платежі у вигляді будівельних матеріалів (порядок внесків будівельними матеріалами було узгоджено додатковою угодою, укладеною між сторонами) на суму, еквівалентну 42000 доларів США. Позивачка співвідносить вартість внесених будівельних матеріалів до доларів США тому, що Пунктом 2.4. цього Договору встановлено умову, відповідно до якої сума пайового внеску (його частини), що підлягає сплаті в гривнях, визначається за курсом гривні до долару США, встановленому НБУ на день здійснення платежу. Після вторгнення в Україну російських військ та введення в України воєнного стану 24 лютого 2022 року позивачка має певні складнощі щодо виконання своїх зобов`язань по сплаті пайового внеску у повному обсязі. Про це позивачка повідомила відповідача, з метою недопущення застосування до неї фінансових санкцій, неустойки. Проте переговори з відповідачем щодо врегулювання спору мирним шляхом не призвели до бажаних результатів, відповідач вимагає оплати заборгованості, а позивачка не може її здійснити через брак коштів. Будинок ще не введений в експлуатацію. На прохання позивачки укласти угоду про розірвання договору та повернення сплаченого нею внеску вона отримала відмову, а 29 серпня 2022 року відповідач направив на адресу позивачки претензію із вимогою оплати заборгованості. 20 вересня 2022 року позивачка, після численних усних переговорів, направила відповідачу Пропозицію щодо врегулювання спірного питання, в якій пропонувала розглянути питання погашення боргу за рахунок відмови від іншого Об`єкта нерухомості - квартири В на 4 поверсі площею 44,2 кв.м., придбаного на ім`я чоловіка позивачки ОСОБА_2 , в якій вона повідомляла про те, що попередню згоду на це від чоловіка вона отримає. Проте відповідач відмовив позивачці в задоволенні такої пропозиції листом, направленим на електронну адресу 23 вересня 2022 року, у зв`язку з чим, 29 вересня 2022 року позивачка направила на адресу відповідача Заяву про розірвання договору та вимогу про повернення коштів у сумі, еквівалентній 42 000 доларів США по курсу НБУ на дату оплати. Однак, 06 жовтня листом, направленим на електронну пошту, відповідач відмовив позивачці в задоволенні даної вимоги. 10 листопада 2022 року позивачка на електронну пошту отримала від Відповідача Повідомлення про відмову від договору від 09 листопада 2022 року. Даним листом відповідач підтверджує отримання від позивачки платежів з кінцевою Датою оплати 10.12.2021 року, 10.01.2022 року та 10.02.2022 року у розмірі, що відповідає Умовам договору. А також повідомляє про відмову від договору № 12/10-1 про внесення /сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року. Натомість про повернення грошових коштів, які він зобов`язаний повернути позивачці, відповідач не зазначив нічого. Грошові кошти по теперішнього часу не сплачені (не повернені) відповідачем. Крім того, умови договору несправедливі, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків сторін, завдають шкоди споживачеві: так, Пункт 3.1.4 Договору передбачає право учасників до моменту прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію, за умови отримання письмової згоди від ЖБК, відмовитись від Об`єкту нерухомості шляхом розірвання цього договору або змінити Об`єкт нерухомості на інший з переліку об`єктів нерухомості, що є у пропозиції ЖБК. Відповідно ж до п.5.4. зазначеного Договору, повернення коштів Учаснику, у разі його розірвання, пов`язано з діями третіх осіб, а саме з укладенням договору та оплатою пайових внесків за об`єкт нерухомості, щодо яких невідомо чи будуть вони вчинені і у якому обсязі: «Строк повернення паю в такому випадку - 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення /сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об`єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником». Станом на 17 листопада 2022 року (на день складання позову) курс долару США по відношенню до гривні за даними НБУ становить 36,5686, а отже, на думку позивачки, з відповідача на її користь підлягає стягненню 1 535 881.20 грн. із розрахунку 36,5686х42 000.

Предмет позову змінювався: 15 лютого 2023 року (том 1 а.с.102), а остаточно 30 березня 2023 року (том 1 а.с.135-137) просила суд:

1. Визнати Договір № 12/10-1 про внесення /сплати пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між позивачем та відповідачем, - удаваним, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості (квартиру).

2. Визнати частково недійсним Договір № 12/10-1 про внесення /сплати пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між позивачем та відповідачем, в частині зазначення у пункті 3.1.4 Договору фрази: «за умови отримання письмової згоди від ЖБК».

3. Визнати частково недійсним Договір № 12/10-1 про внесення /сплати пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між позивачем та відповідачем, в частині зазначення у пункті 5.4 Договору речення: «Строк повернення паю в такому випадку - 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення /сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об`єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником».

4. Стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 1 535 881,20 грн. (один мільйон п`ятсот тридцять п`ять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 20 копійок), що є еквівалентною 42 000 доларів США.

5. Стягнути з відповідача на користь позивача 73 700 грн. правничої допомоги.

Крім того, позивачкою понесені судові витрати у вигляді правничої допомоги у сумі 73 700 грн, що підтверджується договором з АО «Акцепт», рахунком та квитанцією про часткову оплату у сумі 35 198,02 грн. Документи про оплату решти будуть надані суду після здійснення повної оплати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» про визнання договору удаваним, частково недійсним та стягнення грошових коштів задоволено частково.

Визнано недійсним договір №12/10-1 про внесення /сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» в частині зазначення:

-у пункті 3.1.4. фрази «за умови отримання письмової згоди від ЖБК» у застосуванні до фрази «Учасник має право відмовитись від Об`єкту нерухомості, шляхом розірвання цього договору»;

-у пункті 5.4. речення «Строк повернення паю у такому випадку 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення/сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об`єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником».

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельного кооперативу «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» на користь ОСОБА_1 36350,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу та 1984,80 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено ( том 2 а.с.12-26).

В апеляційній скарзі ОК ЖБК «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (том 2 а.с. 34-39)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (том 2 а.с.42-48)

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції встановлено, що Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Будинок з терасою на Жуковського 6Д» є юридичною особою, яка створена та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про кооперацію» та інших нормативно-правових актів України та Статуту, які затверджені рішенням Установчих зборів кооперативу.

Відповідно до п.1.1. Статуту, ЖБК створений шляхом об`єднання на добровільних засадах фізичних осіб, на підставі Протоколу №1 установчих зборів, з метою забезпечення житлом та/або нежитловим приміщенням членів Кооперативу і членів їх сімей, у тому числі шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку «нове будівництво багатоквартирного житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, наданій кооперативу у власність, а також для подальшої його експлуатації та управління ним.

Відповідно до п.4.1. Статуту, метою діяльності кооперативу є задоволення економічних, соціальних, житлових потреб членів кооперативу (та членів їх сімей), які Добровільно об`єднались на основі поєднання їх пайових внесків для участі в організації будівництва житлового будинку та подальшої його експлуатації.

Відповідно до п.7.8 Статуту, членство в Кооперативі припиняється у випадку:

-добровільного виходу з Кооперативу відповідно до поданої заяви;

-виключення з Кооперативу за рішенням Загальних зборів членів Кооперативу;

-відчуження паю іншому членові Кооперативу або третій особі;

-смерті члена Кооперативу, оголошення його померлим у встановленому законом порядку;

-звернення стягнення на пай;

-ліквідації Кооперативу, у тому числі у зв`язку із його банкрутством.

Припинення членства в Кооперативі не звільняє члена Кооперативу від обов`язків (в тому числі обов`язків щодо внесення передбачених цим Статутом внесків, за винятком пайового внеску), що виникли до моменту припинення їх членства в Кооперативі.

Заява про бажання вийти з Кооперативу подається членом Кооперативу на ім`я Голови Кооперативу, який зобов`язаний передати її на розгляд найближчих загальних зборів членів Кооперативу. Кожен член Кооперативу має право на отримання вартості пайового внеску протягом 2-ох років після закінчення фінансового року, протягом якого виникли підстави для припинення членства в Кооперативі.

Відповідно до п.п.2 абз.1 п.7.9 Статуту, Член Кооперативу може бути виключений з Кооперативу на підставі рішення Загальних зборів за умови систематичного порушення порядку внесення пайового та інших внесків. Під систематичним порушенням порядку внесення пайового та інших внесків визнається порушення їх строків внесення або їх недоплата більше трьох разів, та більше, ніж 10 календарних днів щоразу, навіть якщо кожне прострочення або розмір кожної недоплати незначні.

Відповідно до абз.2 п.7.9 Статуту, член Кооперативу, що вибув, може отримати вартість пайового внеску протягом 2-ох років після закінчення фінансового року, протягом якого виникли підстави для припинення членства в Кооперативі.

Відповідно до абз.6 п.7.9 Статуту, моментом виключення, виходу з членів Кооперативу є дата прийняття відповідного рішення Загальними зборами членів Кооперативу на підставі наданих документів, або рішення Загальних зборів членів Кооперативу. Таке засідання повинно бути проведене не пізніше 2-х місяців з дня настання події, що стала підставою для виключення або виходу члена Кооперативу (том 1 а.с.228-229).

11 жовтня 2021 року позивач звернулась до відповідача з заявою про вступ до ЖБК. Зазначеною заявою позивач просила прийняти її в асоційовані члени кооперативу та висловила побажання після введення в експлуатацію будинку по АДРЕСА_1 отримати у зазначеному будинку у власність квартиру загальною площею 80,0 КВ.М, яка розташована на 4 поверсі (том 1 а.с.81).

Рішенням голови кооперативу № 11/10-1 від 11 жовтня 2021 року позивач була прийнята в асоційовані члени ЖБК. Рішенням загальних зборів членів ЖБК, оформлених протоколом №11 від 28 жовтня 2022 року, було затверджено рішення голови кооперативу про прийняття позивача в асоційовані члени ЖБК (том 1 а.с.82-84).

12 жовтня 2021 року між позивачем та відповідачем був укладений договір №12/10-1 про внесення/сплату пайового внеску. За цим договором ЖБК зобов`язалось побудувати багатоквартирний житловий будинок за вказаною адресою, здати його в експлуатацію, передати учаснику обумовлене договором приміщення, розміщене в Об`єкті будівництва, а учасник зобов`язався передати до ЖБК пайовий внесок у розмірах та в порядку, встановлених договором та додатками до нього; після прийняття Об`єкту будівництва в експлуатацію, проведення технічної інвентаризації та передачі (сплати) пайового внеску у розмірі 100% учасник набуває право отримати Об`єкт нерухомості у власність.

Так, пунктом 2.2. цього Договору встановлено, що розмір (сума) пайового внеску за вказаним Договором становить 2 530 560 грн., та визначається як добуток базової ставки пайового внеску у розмірі 31 632 грн. за один кв.м. Об`єкту нерухомості, що еквівалентно 1 200 доларів США за курсом на день укладання Договору, та загальної площі Об`єкту.

Пунктом 2.3. цього Договору визначено вісім календарних дат, до яких Учасник повинен внести пайовий внесок відповідними платежами.

Пунктом 2.4. цього Договору встановлено умову, відповідно до якої сума пайового внеску (його частини), що підлягає сплаті в гривнях, визначається за курсом гривні до долару США, встановленому НБУ на день здійснення платежу.

Пунктом 3.1.4. цього Договору встановлено наступне: «До моменту прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію, за умови отримання письмової згоди від ЖБК, Учасник має право відмовитись від Об`єкту нерухомості, шляхом розірвання цього договору шляхом розірвання цього договору або змінити Об`єкт нерухомості на інший з переліку об`єктів нерухомості що є у пропозиції ЖБК».

Пунктом 5.2.1. цього Договору встановлено наступне: «ЖБК має право в односторонньому порядку відмовитися від договору у повному обсязі, якщо Учасник більше ніж на 30 календарних днів поспіль затримав виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором».

Пунктом 5.4. цього Договору встановлено наступне: «У випадку розірвання Договору у зв`язку із відмовою ЖБК від Договору Учаснику повертається пай в безготівковій формі. Строк повернення паю в такому випадку 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення/сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об`єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником» (том 1 а.с.9-14, 85-90).

Відповідно до додаткової угоди №1 до Договору про внесення/сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року позивач і відповідач домовились, що сплата пайового внеску буде здійснюватися шляхом передачі будівельних матеріалів (том 1 а.с.16, 92).

На виконання зазначеної домовленості позивач передала, а відповідач прийняв будівельні матеріали на загальну суму 1112170,06 грн, а саме:

-15.10.2021 року - за Актом №15-10/1 на суму 535675,17 грн;

-12.11.2021 року за Актом № 12/11-1 на суму 281903,76 грн.;

-10.12.2021 року за Актом № 10-12/1 на суму 294591,13 грн.

Зазначені будівельні матеріали були використані відповідачем у будівництві Об`єкту будівництва (том 1 а.с.17-19, 94-96).

Інших внесків окрім зазначеного внеску будівельними матеріалами, позивачка на виконання згаданого договору не здійснювала, у зв`язку з чим відповідач попередив її шляхом надіслання текстового повідомлення на телефон щодо необхідності дотримання взятих на себе зобов`язань станом на 29.08.2022 року, а в подальшому й надіслав претензію, у якій повідомив про те, що Договір може бути розірваний ЖБК в односторонньому порядку через невиконання позивачкою взятих на себе зобов`язань (том 1 а.с.20-31).

У відповідь позивачка звернулася до відповідача з пропозицією обміняти свій борг по сплаті пайового внеску за вказаним Договором на іншу квартиру в цьому ж будинку меншого розміру, що вже викуплена та оформлена на її чоловіка, але відповідач на це не погодився (том 1 а.с.32-33).

27 вересня 2022 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про розірвання Договору через неможливість здійснювати подальші платежі по пайовому внеску та висунула вимогу про повернення їй 42 тис. доларів США в рахунок внесеною нею частки пайового внеску. В задоволенні цієї заяви, своїм листом від 06 жовтня 2022 року, відповідач відмовив та запропонував укласти угоду про реструктуризацію заборгованості (том 1 а.с.35-38).

09 листопада 2022 року відповідач направив позивачці листа із повідомленням про його відмову від договору на підставі п.5.2.1. Договору у зв`язку із затримкою виконання позивачкою зобов`язань по сплаті пайового внеску більше ніж на 30 днів (том 1 а.с.39-40).

Доказів звернення позивачки до відповідача з заявою про вихід з Кооперативу, також як і прийняття відповідного рішення про виключення її з Кооперативу, суду не надано.

Згідно з довідками від 30 січня 2023 року будівництво триває, виконано понад 95 % будівельних робіт, виконуються оздоблювальні роботи (том 1 а.с.97-98).

На підтвердження своїх доводів стосовно справжньої природи оспорюваного Договору як договору купівлі-продажу, а не як про внесення/сплату пайового внеску в житлово-будівельний кооператив, позивачка надала суду роздруківки з Інтернет-сайту ЖК «Жовтневий» з контактним номером телефону відповідача, дозволом на будівництво, на якому міститься реклама будинку, що є предметом будівництва за Договором між сторонами з його фотозображенням та пропонується невизначеному колу осіб придбати у ньому квартири із зазначенням, що 62% квартир вже продано (том 1 а.с.106-111, 172-177).

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо визнання договору №12/10-1 удаваним, суд 1 інстанції виходи з того, що підстави для визнання зазначеного договору удаваним відсутні, оскільки спірний договір не вчинений для приховання іншого правочину, доказів того, що сторони умисно уклали оспорюваний правочин, однак між цими сторонами насправді встановлені інші правовідносини, ніж передбачені цим правочином, матеріали справи не містять і позивачка їх не надала.

Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає вичерпний перелік форм інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб. Кооперативна форма, не будучи передбаченою зазначеним вище законом, реалізовується на підставі спеціального нормативного акту Закону України «Про кооперацію».

За умовами договору про пайову участь в житлово-будівельному кооперативі інвестор зобов`язується внести майновий внесок, а інша сторона зобов`язується передати пайовику (інвестору) зумовлену договором кількість житлової площі у квартирі пропорційно розміру внесеного паю. Такий договір за своєю правовою природою є інвестиційним.

Питання ж правового статусу, організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів регулюються нормами Конституції України, Цивільного та Житлового кодексів, Закону Про кооперацію, а також Примірного статуту, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року.

Зокрема, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються в законі Про кооперацію. Кооперативи за цим законом поділяються на виробничі, обслуговуючі та споживчі, а за напрямками діяльності можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Відповідно до Примірного статуту, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985, житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Таким чином, ЖБК це вид споживчого кооперативу, який утворюється громадянами на добровільних засадах на підставі членства і об`єднання майнових (пайових) внесків з метою задоволення своїх житлових потреб шляхом спільної участі в будівництві багатоквартирного будинку, його наступному утриманні й управлінні будинком і прибудинковою територією.

Відповідно до ст. 384 ЦК України, будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Отже, можна констатувати, що спільне майно будинку належить кооперативу, а його члени безпосередньо володіють викупленою квартирою та часткою у кооперативі. Очевидно, що спорудження будинку не єдина мета діяльності житлово-будівельного кооперативу, і безперечно це статутна форма управління багатоквартирним будинком. Так само у світовій практиці житлово-будівельні кооперативи використовуються не лише як форма співфінансування житлового будівництва, а й як форма спільного домоволодіння та управління.

Укладення договорів часткової (пайової) участі в будівництві (у даному випадку «Договір про внесення /сплату пайового внеску») ґрунтується на принципі свободи договору, передбаченому у ст.3 ст. 627 ЦК України, де передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З юридичної точки зору, договір пайової участі в будівництві містить елементи одного чи кількох цивільно-правових договорів і відповідно в останньому випадку може бути кваліфікований як змішаний договір. Згідно статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частково такі договори мають ознаки декількох видів угод, наприклад договорів про спільну діяльність; інвестиційних контрактів; договорів підряду; договорів доручення та/або комісії; договорів купівлі-продажу майна тощо.

Сторонами по договору часткової (пайової) участі в будівництві виступають житлово-будівельний кооператив та асоційований член кооперативу (інвестор, який бажає в майбутньому отримати житло), якими можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави (ст.5 ЗУ «Про інвестиційну діяльність»)

Договори часткової (пайової) участі в будівництві регулюють відносини щодо членства в кооперативі та порядок набуття права власності на об`єкт в будинку, який планує побудувати або будує кооператив.

Предметом договору є не тільки інвестиції, а також і житло, яке планує одержати інвестор, тобто те, що становить інтерес для сторін договору (вказується вид інвестицій та їх розмір). Предмет повинен бути детально прописаний у договорі.

Пайовий внесок дорівнює вартості об`єкту нерухомості, який набуде у власність інвестор (член кооперативу). Пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки; (ст. 2 ЗУ «Про кооперацію»).

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (частина 1 статті 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення (частина 1 статті 181 ЦК України).

Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами, встановленими статтями 331, 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відтак за змістом вищевказаних положень цивільного законодавства об`єкт цивільних прав набуває статусу нерухомого майна при існуванні таких обставин: завершення будівництва; прийняття об`єкта нерухомого майна до експлуатації; здійснення державної реєстрації права власності на нього у встановленому законодавством порядку.

Водночас стаття 177 ЦК України відносить до об`єктів цивільних прав майнові права, під якими розуміються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У разі інвестування та фінансування житлового будівництва з використанням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, що здійснюється, зокрема, через фонди фінансування будівництва, майнове право на об`єкт інвестування можна визначити як «право очікування», що наділяє власника цього права певними, але не всіма правами власника майна, та засвідчує його правомочність отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Тобто, «майнове право» - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року в справі N 344/16879/15-ц, зазначивши, що: «В постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав».

Водночас, згідно з частиною першою статті 235 ЦК України удаваний правочин це правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

У свою чергу суди повинні оцінити зазначені доводи, надані сторонами докази та здійснити правильну кваліфікацію правочину, виходячи з відносин, які реально склались між його сторонами (постанова Верховного Суду від 28.03.2024 у справі №639/5905/21).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

У даному ж випадку, виходячи з аналізу наданих доказів та доводів сторін, застосовуючи наведені законодавчі приписи та правові позиції Верховного Суду, суд доходить до висновку про те, що майнові права позивачки на майбутнє житлове приміщення, зазначене в оспорюваному договорі, є елементом його умов, які за своїм змістом є значно ширшими та регулюють взаємовідносини сторін саме в площині членства позивачки в кооперативі, яким є відповідач, діяльність якого, в свою чергу, спрямована на задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів Кооперативу (та членів їх сімей), які добровільно об`єдналися на основі поєднання пайових внесків для участі в організації будівництва житлового будинку та його подальшої експлуатації (п.4.1. Статуту відповідача).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач не довів належними і допустимими доказами, що при укладенні оспорюваного правочину воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені оспорюваним правочином, немає і правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання цього договору удаваним.

Судом 1 інстанції було вірно відхилено доводи позивача стосовно того, що відповідач насправді займається не кооперативною діяльністю з будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , а продажом квартир в цьому будинку із посиланням нею на згадані вище рекламні оголошення на Інтернет-сайті ЖК «Жовтневий» з контактним номером телефону відповідача, дозволом на будівництво, на якому міститься реклама будинку, що є предметом будівництва за Договором між сторонами з його фотозображенням та пропонується невизначеному колу осіб придбати у ньому квартири із зазначенням, що 62% квартир вже продано.

Оскільки, з наданих з цього приводу доказів випливає, що дану рекламу розповсюджує не відповідач, а інша особа. Сторона відповідача заперечує свою причетність до цієї реклами, в той час як стороною позивача взаємозв`язок між цими особами перед судом не доведено. Така реклама, з огляду на встановлені судом обставини щодо будівництва кооперативного будинку за вказаною адресою саме відповідачем, може містити ознаки недобросовісної в розумінні п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про рекламу», як така, що вводить або може ввести в оману споживачів реклами, проте в даному випадку це питання не є предметом спору у справі, що розглядається.

У зв`язку із вище викладеним суд 1 інстанції дійшов правильного висновку з яким погоджується колегія суддів, що підстав для визнання зазначеного договору удаваним відсутні, оскільки спірний договір не вчинений для приховання іншого правочину, доказів того, що сторони умисно уклали оспорюваний правочин, однак між цими сторонами насправді встановлені інші правовідносини, ніж передбачені цим правочином, матеріали справи не містять і позивачка їх не надала.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання договору № 12/10-1 частково недійсним, суд 1 інстанції зазначив наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент її здійснення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

В даному випадку, як встановлено судом, взаємовідносини між сторонами, серед іншого, врегульовано положеннями Закону України «Про кооперацію».

Так, відповідно до положення ст.2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Стаття 3 Закону України «Про кооперацію» визначає, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про кооперацію» кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про кооперацію», кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Згідно ст.8 Закону «Про кооперацію», статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність і повинен містити положення, що не суперечать законодавству.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Членство в кооперативі припиняється у разі: несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу-ст.ст.11,13 Закону.

Згідно статті 12 Закону «Про кооперацію», основними правами члена кооперативу є одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки визначені його статутом.

Згідно ч.1 статті 13 Закону «Про кооперацію», членство в кооперативі припиняється у разі добровільного виходу з нього.

Статтею 14 Закону України «Про кооперацію» визначено, що у кооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай. Асоційований член кооперативу фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності, права та обов`язки такого члена, розміри паїв та виплат на паї визначаються статутом кооперативу.

Відповідно до статті 21 Закону «Про кооперацію», пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу.

Відповідно до статті 21 Закону «Про кооперацію», у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

Відповідно до статті 137 Житлового Кодексу Української РСР Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово- будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до п.7.8 Статуту відповідача, членство в Кооперативі, серед іншого, припиняється у випадку добровільного виходу з Кооперативу відповідно до поданої заяви, при цьому кожен член Кооперативу має право на отримання вартості пайового внеску протягом 2-ох років після закінчення фінансового року, протягом якого виникли підстави для припинення членства в Кооперативі.

З наведеного випливає, що оспорюване договірне застереження щодо необхідності отримання письмової згоди від ЖБК на реалізацію Учасником свого права на відмову від Об`єкту нерухомості шляхом розірвання Договору №12/10-1 про внесення /сплату пайового внеску від 12 жовтня 2021 року, укладеного між сторонами, що міститься у його пункті 3.1.4., суперечить не тільки п.7.8 Статуту відповідача, але й положенням ст.ст.4, 13 Закону України «Про кооперацію» щодо добровільності членства в кооперативі, а тому суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги щодо визнання недійсними окремих положень згаданого Договору підлягають задоволенню, адже відповідно до ст.19 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У зв`язку із вище викладеним суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги й щодо визнання недійсним пункту 5.4. згаданого Договору в частині речення «Строк повернення паю у такому випадку 30 календарних днів з моменту укладення з третьою особою Договору про внесення/сплату пайового внеску, предметом якого є набуття у власність Об`єкту нерухомості, та внесенням (сплатою) такою особою паю в сумі, внесеній Учасником», адже таке застереження не тільки суперечить згаданим вище положенням п.7.8 Статуту відповідача та ст.21 Закону України «Про кооперацію», але й ставить можливість отримання Учасником внесеного паю в залежність від волевиявлення невизначеної «третьої особи», яка не є стороною договору, та зазначені дії з боку якої можуть ніколи й не відбутися.

Водночас, за змістом згаданого Договору, дана фраза стосується не тільки можливості відмови Учасника від Об`єкту нерухомості, але й можливості зміни цього Об`єкту на інший з переліку, що є у пропозиції ЖБК. Оскільки в цій частині, на відміну від права на відмову від Об`єкту нерухомості, окрім волевиявлення Учасника також мають бути наявні волевиявлення та активні дії ЖБК у вигляді надання пропозиції щодо інших Об`єктів нерухомості на обмін, то отримання письмової згоди від ЖБК на реалізацію Учасником такого права є цілком виправданим та законним, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доходячи до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо визнання окремих положень згаданого Договору недійсними в контексті відступу від загальної засади щодо свободи договору, визначеної у п.3 ч.1 ст.3 та ч.1 ст.627 ЦК України, суд 1 інстанції спирався й на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18:

«8.19. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.26. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів у сумі 1 535 881,20 грн., що є еквівалентною 42 000 доларів США суд 1 інстанції виходив в того, що такі вимоги є передчасними.

Судом 1інстанції встановлено,що визначальним чинником та підставою для повернення Учаснику внесеного паю, відповідно положень статті 21 Закону «Про кооперацію» та п.7.8. Статуту відповідача, є вихід або виключення Учасника з Кооперативу.

Договір, укладений між сторонами, припинив свою дію, адже 09.11.2022 року відповідач направив позивачці лист про його відмову від Договору на підставі п.5.2.1. у зв`язку із затримкою виконання позивачкою зобов`язань по сплаті пайового внеску більше ніж на 30 днів. Але доказів звернення позивачки до відповідача з заявою про вихід з Кооперативу, також як і прийняття рішення про виключення її з Кооперативу, суду не надано, тобто позивачка й до теперішнього часу залишається членом цього Кооперативу.

Також судом 1 інстанції зазначено, що окрім добровільного виходу з Кооперативу, як підстави для припинення членства у ньому, п.7.8. Статуту відповідача містить й інші застереження, зокрема, - виключення Учасника з Кооперативу за рішенням загальних зборів членів Кооперативу. При цьому, як згадано вище, відповідно до абз.6 п.7.9 Статуту, моментом виключення, виходу з членів Кооперативу є дата прийняття відповідного рішення Загальними зборами членів Кооперативу на підставі наданих документів, або рішення Загальних зборів членів Кооперативу. Таке засідання повинно бути проведене не пізніше 2-х місяців з дня настання події, що стала підставою для виключення або виходу члена Кооперативу.

З аналізу наданих сторонами доказів випливає, що відповідач не тільки у двомісячний строк, але й до теперішнього часу не виконує свій обов`язок стосовно необхідності проведення засідання Загальних зборів членів Кооперативу з приводу виключення позивачки із його складу з підстав припинення нею сплати пайового внеску. Проте невиконання відповідачем цього обов`язку не тягне за собою автоматичне припинення членства позивачки у Кооперативі, оскільки жодних застережень з цього приводу ані Статут відповідача, ані чинне законодавство не містять. Позивачка ж, зі свого боку, правом на звернення до суду за захистом своїх прав, порушених такою бездіяльністю відповідача (щодо виключення її з Кооперативу), не скористалася, а в межах позовних вимог, заявлених по справі, що розглядається, вирішити це питання на користь позивачки неможливо.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.

Доводи апеляційних скарг, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянти не скористався наданими їм правами, не обґрунтували свої позовні вимоги, заперечення за позовну заяву та доводи апеляційних скарг, не надали суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 таОбслуговуючого кооперативуЖитлово-будівельногокооперативу «Будинокз терасоюна Жуковського6Д»- залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: