Рішення

від 17.07.2024 по справі 910/4329/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2024Справа № 910/4329/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САФРОН»

до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України»

про стягнення 139 683, 50 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «САФРОН» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 139 683, 50 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 629, 631, 664, 692 Цивільного кодексу України та ст. 20, 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу № 289-К-23 від 17.11.2023, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

30.04.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/4329/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

21.05.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому він частково заперечує проти задоволення позовних вимог, з посиланням на те, що позивач зобов`язаний був здійснити поставку товару в повному обсязі включно до 10.12.2023 та забезпечити вчасне надання документів на оплату, однак зазначені зобов`язання позивачем не були виконані належним чином, оскільки було порушено строк поставки товару. Крім цього, зазначає, що в зв`язку з закінченням дії виконання договору 31.12.2023 та закінченням бюджетного року, надані первинні документи не можуть бути зареєстрованими в Державній казначейській службі України, а відтак оплата не може бути здійсненою відповідачем.

Відповіді на відзив матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2023 між позивачем (надалі - продавець) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір купівля-продажу № 289-К-23 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов`язується продати і відвантажити ДК 021-2015:03210000-6 Зернові культури та картопля (крупи горохові розколоті першого ґатунку) (надалі - товар) в обсязі, за адресами територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці, а покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами згідно з умовами цього договору: крупи горохові розколоті першого ґатунку, кількістю 57 630 кг, ціною за одиницю - 11, 65 грн та загальною сумою - 671 389, 50 грн.

Пунктом 2.5. договору встановлено, що якщо на партію товару відсутні передбачені договором документи, які підтверджують кількість товару (рахунки-фактури, накладні), покупець не призупиняє прийом товару, а складає акт про фактичну якість, кількість і комплектність поставленого товару, і в акті вказується, які документи відсутні.

Згідно з п. 3.1. договору, його ціна становить 671 389, 50 грн, у тому числі обов`язкові податки та збори. Ціна договору включає в себе вартість самого товару, його упаковки. маркування, доставки на умовах договору, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.

Пунктом 4.1. договору визначено, що розрахунок за цим договором проводиться шляхом оплати товар покупцем за фактом поставки товару протягом 20 банківських днів з дати отримання товару на склад територіального уповноваженого представника покупця у міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання.

У разі затримки бюджетного фінансування покупця та/або затримки з боку органів Державної казначейської служби України у здійсненні розрахунково-касового обслуговування, розрахунки за фактом поставки товару здійснюються протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати находження асигнування на реєстраційні рахунки покупця та/або з моменту можливості органів Державної казначейської служби України здійснювати розрахунково-касового обслуговування. Сторони домовились, що будь-які штрафні санкції до покупця в такому випадку не застосовуються.

Відповідно до п. 4.2. договору, в разі затримки продавцем у наданні зазначених у п. 4.1. документів, покупець не несе відповідальність за невчасну оплату товару.

Датою отримання товару є дата, зазначена в накладній (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1. договору, поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці (додаток № 1 до цього договору), продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі включно до 10.12.2023.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що продавець здійснює поставку товару на умовах DDP (згідно Інкотермс 2010), за адресами, що вказані у рознарядці (додаток № 1 до цього договору).

Відповідно до п. 5.4. договору, територіальні уповноважені представники покупця здійснюють прийом товару після надання усього комплекту документів, зазначених в п. 2.1. та 4.1. цього договору, з урахуванням положень п. 2.4. цього договору.

Згідно з п. 5.7. договору, моментом поставки товару визначається момент передачі товару від представника продавця територіальному уповноваженому представнику покупця.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023.

Рознарядкою на поставку товару, що є додатком № 1 до договору, сторони погодили адреси територіальних уповноважених представників покупця, термін (строк) поставки товару з 17.11.2023 до 10.12.2023 включно.

Так, на виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 139 683, 50 грн, що підтверджується:

- видатковими накладними: № РН-234 від 29.12.2023 на суму 27 261, 00 грн, № РН-233 від 29.12.2023 на суму 71 298, 00 грн, № РН-240 від 29.12.2023 на суму 11 999, 50 грн, № РН-235 від 29.12.2023 на суму 29 125, 00 грн;

- актами приймання: № 117 від 29.12.2023 на суму 27 261, 00 грн, № 2912 від 29.12.2023 на суму 71 298, 00 грн, № 49 від 29.12.2023 на суму 11 999, 50 грн, № 99 від 29.12.2023 на суму 29 125, 00 грн.

Вказані видаткові накладні та акти приймання підписані та скріплені печатками територіальними уповноваженими представниками відповідача без зауважень та заперечень.

У свою чергу, відповідачем не було оплачено отриманий товар за зазначеними вище видатковими накладними та актами приймання.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 139 683, 50 грн основного боргу.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Даний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Як слідує із матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 139 683, 50 грн, що підтверджується видатковими накладними та актами приймання, наявними в матеріалах справи та визнається відповідачем у відзиві.

Суд зазначає, що вказані видаткові накладні та акти приймання підписані та скріплені печатками територіальними уповноваженими представниками відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору визначено, що розрахунок за цим договором проводиться шляхом оплати товар покупцем за фактом поставки товару протягом 20 банківських днів з дати отримання товару на склад територіального уповноваженого представника покупця у міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання.

У разі затримки бюджетного фінансування покупця та/або затримки з боку органів Державної казначейської служби України у здійсненні розрахунково-касового обслуговування, розрахунки за фактом поставки товару здійснюються протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати находження асигнування на реєстраційні рахунки покупця та/або з моменту можливості органів Державної казначейської служби України здійснювати розрахунково-касового обслуговування. Сторони домовились, що будь-які штрафні санкції до покупця в такому випадку не застосовуються.

Враховуючи дату видаткових накладних № РН-234, № РН-233, № РН-240, № РН-235, що міститься в матеріалах справи, а саме 29.12.2023, відповідач повинен був оплатити товар до 26.01.2024, а тому суд приходить до висновку, що строк оплати вартості товару, поставленого за вказаними видатковими накладними є таким, що настав.

Стосовно доводів відповідача, що позивач зобов`язаний був здійснити поставку товару в повному обсязі включно до 10.12.2023 та забезпечити вчасне надання документів на оплату, а, в зв`язку з закінченням дії виконання договору 31.12.2023 і закінченням бюджетного року, надані первинні документи не можуть бути зареєстрованими в Державній казначейській службі України, а відтак оплата не може бути здійсненою, суд зазначає таке.

Так, пунктом 2.5. договору встановлено, що якщо на партію товару відсутні передбачені договором документи, які підтверджують кількість товару (рахунки-фактури, накладні), покупець не призупиняє прийом товару, а складає акт про фактичну якість, кількість і комплектність поставленого товару, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідно до п. 5.4. договору, територіальні уповноважені представники покупця здійснюють прийом товару після надання усього комплекту документів, зазначених в п. 2.1. та 4.1. цього договору, з урахуванням положень п. 2.4. цього договору.

Так, по-перше, обумовлений договором товар був прийнятий відповідачем без жодних зауважень, що, не заперечувалось самим відповідачем; по-друге, умовами договору не вимагається будь-яке письмове оформлення факту передання покупцю рахунків-фактур договору; по-третє, доказом відсутності будь-яких претензій та зауважень з боку відповідача щодо «комплектності» товару та документів, що мають бути надані разом з товаром, є саме підписані відповідачем видаткові накладні та акти приймання; по-четверте, всі видаткові накладні та акти приймання підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, мають посилання на укладений сторонами договір, а доказів існування спору між сторонами з приводу якості та кількості переданого товару в справі немає.

Крім того, згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України установлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 у справі № 904/6252/17, від 28.01.2019 у справі № 917/611/18.

Одночасно, суд зазначає, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства (ст. 1 Бюджетного кодексу України)

Відповідно до пункту 7 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

В той же час, спірні правовідносини між сторонами у даній справі є не бюджетними, а господарськими (цивільними), які відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а відтак таке посилання відповідача є безпідставним та не спростовує зобов`язання відповідача зобов`язання з оплати поставленої йому товару.

Відтак, вказані вище доводи відповідача судом до уваги не беруться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості за договором за поставлений товар у розмірі 139 683, 50 грн, доказів її погашення, в тому числі в строки встановлені в договорі матеріали справи не містять, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 139 683, 50 грн основного боргу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 27, ідентифікаційний код 41220556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САФРОН» (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11, офіс 3 ідентифікаційний код 45407878) 139 683 (сто тридцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят три) грн 50 коп. основного боргу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань