Рішення

від 18.07.2024 по справі 910/3463/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.07.2024Справа № 910/3463/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АвесСток"

про стягнення 94 208,49 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АвесСток" про стягнення 94 208,49 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № СК/19-23 від 06.04.2023 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3463/24, справу визнано малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Судом встановлено, що ухвала про відкриття провадження в справі від 26.03.2024 була направлена та доставлена до електронного кабінету позивача 27.03.2024 (18:45), що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку відповідного електронного листа.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У зв`язку з цим копія ухвали суду від 26.03.2024 була направлена на адресу відповідача, проте відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту «Укрпошта», поштове відправлення за № 0600257769647 не було вручено відповідачу, про що здійснено відмітку від 13.04.2024: Повернення за зворотною адресою: "За закінченням терміну зберігання".

Крім того, 17.04.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду повернувся конверт поштового відправлення за № 0600257769647, який не було вручено відповідачу, про що здійснено відмітку: "За закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частин 3 та 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 про відкриття провадження у справі № 910/3463/24 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 29.03.2024.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Станом на поточну дату інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру, відзиву відповідача на позов до Господарського суду міста Києва не надходило.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АвесСток" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № СК/19-23 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити й передати у власність покупця господарські товари (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного Договору (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 1.3 Договору ціна даного Договору визначається на підставі загальної вартості товару, переданого постачальником покупцеві, згідно з видатковими накладними.

Згідно з пунктом 2.3 Договору покупець зобов`язаний оплатити постачальнику повну ціну кожної поставленої за даним Договором окремої партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання товару покупцем. Під "окремою партією товару" за даним Договором сторони розуміють весь обсяг (кількість) товару, переданого постачальником покупцеві по одній окремій видатковій накладній.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що оплата отриманого покупцем за даним Договором товару розподіляється постачальником в наступному порядку: в першу чергу покупцем виконується оплата товару, переданого покупцю згідно з першою видатковою накладною, і далі - згідно з кожною наступною видатковою накладною, незалежно від того, що зазначено покупцем в реквізиті платіжного документа "призначення платежу".

У відповідності до пункту 3.5 Договору за даним Договором допускається поставка товару частинами, однак від цього не залежить загальний строк виконання постачальником своїх зобов`язань по поставці товару в цілому, а покупець не вправі відмовитися від прийняття товару, поставленого частинами, за умови дотримання постачальником умов Договору про якість товару. Датою поставки за даним договором вважається дата отримання товару покупцем, що підтверджується підписанням уповноваженою особою покупця видаткової накладної.

Згідно з пунктом 9.1 Договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до його розірвання сторонами в порядку, передбаченому даним Договором та/або чинним законодавством України. Якщо сторона не виконає належним чином будь-яке зобов`язання за даним Договором, цей Договір не припиняє дії до моменту належного виконання зобов`язаною стороною такого зобов`язання.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач, у свою чергу, прийняв обумовлений товар загальною вартістю 125 618,31 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними, а саме: № 1СППФ000119446 від 19.04.2023 на суму 16 227,00 грн, № 1СППФ000120462 від 20.04.2023 на суму 9 905,22 грн, № 1СППФ000121261 від 24.04.2023 на суму 30 818,00 грн, № 1СППФ000124378 від 02.05.2023 на суму 18 909,00 грн, № 1СППФ000126495 від 09.05.2023 на суму 17 424,00 грн, № 1СППФ000127388 від 19.04.2023 на суму 17 424,00 грн, № 1СППФ000128477 від 15.05.2023 на суму 4 356,00 грн, № 1СППФ000130324 від 19.05.2023 на суму 5 652,61 грн, № 1СППФ000130325 від 19.05.2023 на суму 4 902,48 грн.

Відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару на загальну суму 6077,00 грн, що підтверджується банківською випискою позивача з АТ "Креді Агріколь Банк" за вих. № 36303-03-4090 від 13.03.2024.

Крім цього, відповідачем було повернено частину товару загальною вартістю 25 332,82 грн, що підтверджується накладними на повернення від покупця № 2 та № 3 від 03.07.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 94 208,49 грн, яку позивач просить стягнути.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 125 618,31 грн, проте оплатив лише частину товару в сумі 6 077,00 грн, а також повернув частину товару вартістю 25 332,82 грн.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого товару відповідачем не надано, докази на підтвердження повернення поставленого товару вартістю 94 208,49 грн в матеріалах справи також відсутні.

Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 94 208,49 грн заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодного доказу на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 233, 237 - 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АвесСток" (03115, місто Київ, вулиця Котельникова Михайла, будинок 7, квартира 121; ідентифікаційний код: 44735124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Про" (49000, місто Дніпро, вулиця Маршала Малиновського, будинок 2, вежа А4-7, приміщення 10; ідентифікаційний код: 39200703) 94 208 (дев`яносто чотири тисячі двісті вісім) грн 49 коп. заборгованості та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.07.2024.

Суддя О.В. Нечай