Ухвала

від 15.07.2024 по справі 448/1103/15-к

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 448/1103/15-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/543/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2024 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мостиська Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України; приватного підприємця, із вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 - ст. 356 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,

встановила:

оскарженим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 - ст. 356 КК України і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850(вісімсот п`ятдесят) гривень.

Згідно ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.

Цивільний позов прокурора Мостиського відділу Яворівської окружної прокуратури в інтересах Мостиської міської ради Львівської області до ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 15 лютого 2015 року, маючи намір всупереч установленому законом порядку вчинити вирубування дерев у власних цілях, вступив у злочинну змову із ОСОБА_12 та запропонував нарубати лісову деревину, на що останній погодившись, залучив до вчинення такої порубки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , котрі були обізнані зі злочинним намірами ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , погодилися на виконання цих дій та 16 лютого 2015 року вказані особи у лісовому масиві кварталу №31 виділу №15, що належало ДП «Самбірське лісове господарство» в урочищі Липники Мостиського району Львівської області здійснили незаконне вирубування лісової деревини в кількості 30 штук дуба звичайного сухостійного, вивезли зрізані дерева з лісового масиву та завантажили в автомобіль марки «SCANIA» із реєстраційним номером НОМЕР_1 , який організував ОСОБА_6 ; у наступному всі разом були затримані лісниками Крукеницького лісництва і своїми діями завдали збитки ДП «Самбірське лісове господарство» на суму 62906,36грн.

За клопотанням обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року кримінальне провадження щодо них закрито та їх кожного звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 27 ст. 356 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 49 КК України; щодо обвинуваченого ОСОБА_11 23.09.21р. кримінальне провадження за ч. 2 ст. 27 ст. 356 КК України закрито у зв`язку зі смертю особи 21.08.2020р. (Т. 3 а. с. 101-105).

Не погоджуючись із вироком суду, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2024 р. щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 27 - ст. 356 КК України, та постановити ухвалу, якою кримінальне провадження закрити на підставі пункту 2 частини першої ст. 284 КПК України.

Повторно дослідити усі наявні докази по справі на предмет належності та допустимості.

В мотивах апеляційної скарги зазначає, що обвинувачений вважав, що має законне право придбати деревину у будь-якої фізичної чи юридичної особи, яка володіє чи володітиме такою на законних підставах, принаймні намір у нього був саме такий. Такий товар - дрова чи інша лісопродукція на дрова не є обмеженим у цивільному обороті, при цьому продавцем йому гарантувалась законність придбання та походження такої, наявність офіційних документів про придбання.

Відповідно для вільної реалізації свого права у даному випадку він звернувся до фізичної особи, а саме обвинуваченого - Щеп`яка, який запевнив його в законності купівлі-продажу, а також висловив свої умови продажу-обміну, зокрема надання йому бензину, обіду.

Після закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 у зв`язку із закінченням строку притягнення до відповідальності такі не були допитані, як свідки, проте суд як вбачається з вироку «Судом проаналізовано показання обвинуваченого, тоді решти інших обвинувачених...» взяв до уваги їх показання надані ними як обвинуваченими, а оскільки такі заперечували вину у вчиненні кримінального правопорушення, то такі не можуть братись до уваги саме як викривальні.

На думку захисту, дослідження судом обставин, встановлених під час судового провадження, проведено не повністю і порушено принцип об`єктивного, повного та всебічного розгляду кримінального провадження.

Окрім того, ОСОБА_6 не може вважатись організатором вчинення кримінального правопорушення, однак суд зробив помилкові висновки про те, що у цьому кримінальному провадженні є достатньо належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що ним було утворено організовану групу у складі як організатора, як виконавців для заняття злочинною діяльністю, в тому числі було доведено до всіх учасників цієї групи детальний план вчинення злочинів, спосіб, засоби і знаряддя, та для досягнення спільної злочинної мети розподілено ролі кожного із учасників.

З дослідженихв судовомузасіданні документів,долучених стороноюобвинувачення вбачається,що розрахунокзавданих кримінальнимправопорушенням збитківбуло проведенолише потерпілиму справі-ДП«Самбірське лісовегосподарство». слідчий був зобов`язаний звернутись до експерта за висновком щодо визначення розміру матеріальних збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням, однак цього зроблено не було і у справі відсутній такий висновок.

Однак, розрахунок шкоди поданий ДП «Самбірське лісове господарство» було проведено на підставі акту огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства від 17.02.2015 року, складеного за участі працівників лісового господарства ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ) та не зазначеного в акті ОСОБА_17 , який особисто клеймував пні про що останній повідомив в судовому засіданні. У вказаному акті відсутні будь-які дані щодо діаметру пнів в сантиметрах, також відсутній перелік документів, які до нього додавались, а у розрахунку збитків нанесених державі внаслідок незаконної порубки дерев №1, складеного ОСОБА_17 , такі дані є, тому зазначені розбіжності викликають сумніви в об`єктивності складеного розрахунку, тобто акт не відповідає розрахунку.

Зазначає, що суд першої інстанції взагалі не зазначив у вироку про дослідження польової відомості, та які з цього зробив висновки.

Сторона захисту звертає увагу, що таксаційні дані об`єктів експертизи, визначені Національним лісотехнічним університетом України або Львівською державною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект».

Ухвалою від 28.04.2017 року у справі було призначено судову товарознавчу експертизу для з`ясування розміру шкоди. Проте, в установлений нормативними правовим актами, які регламентують судово-експертну діяльність, термін (до 45 календарних днів) клопотання експерта не було задоволено та й не могло бути виконано, оскільки такі матеріали для обґрунтування істотної шкоди у сторони обвинувачення були відсутні. У зв`язку з викладеним, ухвалу суду не було виконано.

Оскільки в ході досудового розслідування та судового розгляду належними та допустимими не вдалося встановити розмір завданої шкоди, а тому дана обставина виключає у свою чергу наявність об`єктивної сторони злочину і є підставою для закриття кримінального провадження у справі.

Обвинувачений у апеляційній скарзі просить скасувати оскаржений вирок та постановити ухвалу, якою кримінальне провадження закрити на підставі пункту 2 частини першої ст. 284 КПК України. Повторно дослідити усі наявні докази по справі на предмет належності та допустимості.

В мотивах апеляційної скарги зазначає аналогічні мотиви, надані його захисником, просить їх врахувати та задоволити апеляційні скарги. Просить врахувати його пояснення , надані суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку поданих апеляційних скарг, прокурора , що висловися про залишення вироку без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_6 дотримано.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими цим кодексом. Обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, тобто винуватості обвинуваченого, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у відповідності до положень ч.1 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого.

Згідно вимог ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на позицію, Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Згідно ч. 3 ст. 27 КК України організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Так, відповідальність за ст. 356 КК України настає у разі вчинення самоправства, тобто самовільного, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

Тобто, з об`єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких ознак: 1)самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2)оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб; 3)заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4)причинним зв`язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку. Під удаваним розуміється право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб`єкт не володіє.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або підприємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незаконними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов`язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адміністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх кримінальне караним самоправством.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Матеріальну шкоду слід визнавати значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується умислом. Психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди, за загальним правилом також характеризується умислом. Мотиви вчинення самоправних дій на кваліфікацію не впливають.

За нормами ст. 65-67 Лісового кодексу України використання лісових ресурсів розмежовується на загальне та спеціальне. Відповідно до цих норм заготівля деревини; заготівля другорядних лісових матеріалів; побічні лісові користування відносяться до спеціального використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети. Порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено в Лісовому кодексі України для збору дерев або їхніх частин при собі треба мати спеціальний документ - лісорубний квиток; мертві, сухі та повалені дерева чи їхні частини, які через буревій, сніголам та вітер лежать на поверхні ґрунту - це лісові ресурси, які належать державі, а тому їх можуть використовувати лише власники лісів чи постійні лісокористувачі шляхом заготівлі сировини; на цих ділянках можна збирати лише ті лісові ресурси і лише в тому об`ємі, які передбачені лісорубним квитком. Також лісогосподарським підприємствам не дозволено надавати населенню дозвіл самостійно (тобто без спеціального дозволу) робити заготівлю дров.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 надали суду показання з приводу того, що ОСОБА_6 мав намір придбати дрова для розпалювання котла, для цього він домовився із ОСОБА_12 та ОСОБА_21 , котрі однозначно готувалися на замовлення ОСОБА_6 до заготівлі дров на певній ділянці, що належить до земель лісового фонду, оскільки дружина ОСОБА_12 повідомила, що він взяв підводу та бензопилу; за їх словами на цю деревину мали бути видані документи, однак як встановлено у судовому засіданні із показань свідків та обвинуваченого, ОСОБА_6 не звертався у встановленому порядку для придбання дров на законних підставах, а в усний спосіб домовився із ОСОБА_9 , котрий не є ні працівником лісгоспу, ані не має іншого дозвільного документу на такі подібні дії, так само і не має повноважень на продаж вказаної деревини.

Відтак, заготівля другорядних лісових матеріалів відбулося із порушенням наведених вище норм без дотримання процедури звернення із завою до лісництва, отримання рахунку на оплату та сплату такого, організаційних питань щодо доставки дров.

Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_22 , працівники лісництва, пояснили процедуру придбання дров для побутових потреб; повідомили, що жодних дозвільних розпоряджень на заготівлю дров на ввіреній їм ділянці лісу не надавалося ОСОБА_6 , тобто особи діяли самоправно і по суті за його вказівкою.

Відтак показання обвинуваченого, що він не вчиняв інкримінованих йому дій, а лише хотів придбати дрова на розпалювання котла на законних підставах, про що домовився із ОСОБА_9 , що той отримає документи на деревину, спростовуються показаннями свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_17 , а також частково показаннями свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 та іншими письмовими доказами.

Невизнання обвинуваченим вини колегія суддів розцінює, як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності.

У справах про лісопорушення розмір заподіяної шкоди обчислюється за відповідними таксами, встановленими Постановою КМУ №665 від 23.07.2008р., відповідно сума матеріальної шкоди становить 62906,36грн; кваліфікація дій за ст. 356 КК України полягає також у заподіянні значної шкоди - суспільно-небезпечних наслідків матеріального характеру, яка відповідно до Кримінального кодексу України повинна у сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Окрім того, судом першої інстанції досліджувався та аналізувався акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 17 лютого 2015 року №1, з якого вбачається, що лісничим Крукеницького господарства ОСОБА_22 за участю майстра лісу ОСОБА_23 складено цей акт про те, що 16 лютого 2015 року о 16год. 20 хв. у кварталі 31 урочища Липники Крукеницького лісництва ДП «Самбірський лісгосп» було виявлено незаконно зрізану тридцять дерев сухостійного дуба звичайного і вісім дерев сироростучого граба в кількості 29,93м.куб. дуба і 2,131 - граба, у результаті чого заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 77509,89 грн.

Ухвалою від 28.04.2017 року у справі було призначено судову товарознавчу експертизу для з`ясування розміру шкоди, за клопотанням сторони захисту, однак оскільки експерту не було надано на його клопотання стороною усіх необхідних даних , висновок експерт не зміг дати. Відтак, судом першої інстанції належно було враховано наявні у справі письмові докази для визначення розміру завданих збитків.

На думку колегії суддів, безпосередньо дослідивши докази та подані під час судового розгляду, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши свідків, дослідивши інші докази, перевіривши доводи учасників процесу, суд дійшов до правильного переконання, що незважаючи на не визнання обвинуваченим вини, його винуватість повністю та об`єктивно стверджується належним чином дослідженими по справі доказами, яким судом першої інстанції надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку.

Дослідивши докази, долучені стороною обвинувачення, покази представників потерпілих та свідків, які є логічними та послідовними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані стороною обвинувачення та досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані, в сукупності між собою підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, такі зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими Закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, не встановлено.

Дані докази є належними й допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 в організації самовільної заготівлі другорядних лісових матеріалів, чим він завдав значну шкоду державним інтересам; кваліфікація дій за ч. 3 ст. 27 - ст. 356 КК України є вірною.

Відтак, підстав для повторного дослідження усіх наявних доказів у справі чи визнання їх неналежними чи недопустимими колегія суддів не вбачає, оскільки такі досліджені судом першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно. Аналогічно і немає підстав для закриття кримінального провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, як на цьому наполягає сторона захисту в апеляційних вимогах.

Щодо призначеного судом першої інстанції покарання Гранату за ч. 1 ст. 121 КК України, то слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_6 міру покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку в наркологічному та психіатричному кабінеті не перебуває.

Відтак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді штрафу, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень. Таке покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та не є суворим.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Ураховуючи, що з моменту вчинення вказаного кримінального правопорушення минув визначений п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України двохрічний строк притягнення обвинуваченого ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, перебіг давності у справі не зупинявся, суд першої інстанції правомірно звільнив обвинуваченого від призначеного покарання за ч. 3 ст. 27 - ст. 356 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України.

Таким чином, доводи захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 , викладені у апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не заслуговують на увагу.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінального процесуального закону, які б могли слугувати причиною скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено. Відтак вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 405,407, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 01.04.2024 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 - ст. 356 КК України залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 без задоволення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4