Рішення

від 17.07.2024 по справі 155/603/24

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №155/603/24

Провадження №2/155/240/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

17.07.2024 м. Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Сметани В.М.,

при секретарі судових засідань Воронюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кінах Яни Валеріївни до ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку

УСТАНОВИВ:

Представник позивача 05 квітня 2024 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про визнання права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтовує, що з квітня 2008 року по травень 2008 року за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок, що заходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З травня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу, право власності на вищевказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_3 .

Вказує, що після смерті ОСОБА_3 11 грудня 2019 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину власником вказаного будинку є позивач.

Зазначає, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності відповідача.

Враховуючи вищенаведене, просить визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,203 га з кадастровим номером 0720885405:01:001:0011 та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №654522, виданого ОСОБА_2 .

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 01 травня 2024 року було відкрито провадження справі та постановлено розгляд справи поводити в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, розміщенням оголошення на веб порталі судова влада.

Враховуючи ту обставину, що стороні відповідача було в повній мірі було забезпечено можливість висловити свою позицію з приводу заявлених позовних вимог, неявка в судове засідання відбулася без поважних причин, суд, з огляду на розумність строків розгляду спору, вважає за можливе провести судовий розгляд за відсутності відповідача.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За погодженням представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст.12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 квітня 2008 року, ОСОБА_2 належить житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.55).

Відповідно до копії договору купівлі продажу житлового будинку, ОСОБА_2 відчужив вищезазначений житловий будинок ОСОБА_3 , внаслідок чого остання набула права власності на даний житловий будинок, що підтверджується копією витягом з Державного реєстру правочинів (а.с.61,62).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видане дане свідоцтво складається з житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.10).

Як вбачається з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №230439858 від 30 жовтня 2020 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, власником вищезазначеного житлового будинку є ОСОБА_1 (а.с.11).

Відповідно до копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №654522, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,203га , з кадастровим номером 0720885405:01:001:0011 (а.с.21, 22).

Згідно з інформацією, яка зазначена в копії листа №697 від 19 вересня 2023 року, виданого Берестечківською міською радою Луцького району Волинської області, земельна ділянка з кадастровим номером 0720885405:01:001:0011 перебуває у власності ОСОБА_2 . На даній земельній ділянці розташований житловий будинок, який належить ОСОБА_1 (а.с.25).

Статтею 15 ЦК України, визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст.15 ЦК України, визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Пунктом 1 частиною 2 статті 16 ЦК України, визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 12 ЗК України, визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

За змістом ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 78-1 ЗК України, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із ч.10 ст.79-1 ЗК України, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Стаття 16 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті. У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 20 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача- власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Вищевказана правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16 .

Отже, з набуттям позивачкою права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, до неї, як до нового власника даного нерухомого майна, в силу положень ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України перейшло право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 2 статтею 152 ЗК України, передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно ч.2 ст.90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно абзацу 2 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно із ч.3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 01.07.2015 у справі №6-319цс15, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №654522 від 21 серпня 2006 року посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, він не відповідає закону і порушує права власника нерухомого майна позивача, а тому його слід скасувати.

Вирішуючи питанняпро стягненняіз відповідачана користьпозивача витратна професійнуправничу допомогуу розмірі10000,00 гривень, суд приходить наступного.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст.59 Конституції України та ст.15 ЦПК України.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду наступні документи: ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Позивачем в супереч ч.8 ст.141 ЦПК України, не надано будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження оплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 гривень та не було заявлено про подачу таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

У зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір в сумі 1853 гривень 51 копійок слід стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі ст.ст.15, 16, 377 ЦК України, ст.ст. 12, 79, 79-1, 120 ЗК України, керуючись ст.ст.10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265,280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,203 га з кадастровим номером 0720885405:01:001:0011, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, село Старики.

Скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №654522 від 21 серпня 2006, який було видано на земельну ділянку кадастровий номер 0720885405:01:001:0011, площею 0,203 га,.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1853 (одну тисячу вісімсот п`ятдесят три) гривні 51 (п`ятдесят одну) копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони у справі є:

Позивач: ОСОБА_1 , (адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспортні дані: невідомі).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 ).

Дата складення повного тексту заочного рішення 17 липня 2024 року.

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області В.М. Сметана